ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 520/4425/19

У травні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фенікс Фарм" (далі - ТОВ "Фенікс Фарм") звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - ГУ ДФС у Харківській області), правонаступником якого є Головне управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31 січня 2019 року: №00000251401, №0000027140, від 14 лютого 2019 року №00000491401 та від 19 квітня 2019 року: №0000091401, №00000921401, №00000901401.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Харківській області на користь ТОВ "Фенікс Фарм" судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 13570,33 грн.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2019 року №0000091401, №00000921401 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 793470 грн та у цій частині прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року залишено без змін.

Не погодившись з ухваленим у справі судовим рішенням апеляційної інстанції, ТОВ "Фенікс Фарм" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд до Другого апеляційного адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ТОВ "Фенікс Фарм" на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки скаржник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №809/1718/15, від 3 грудня 2019 року у справі №804/2143/14 та від 21 січня 2020 року у справі № 826/2325/14. Крім того, у скарзі зазначено, що судове рішення оскаржується також з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. У доводах касаційної скарги позивач вважає помилковими висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності факту реальності господарських операцій з контрагентом, оскільки надані позивачем первинні та інші документи повною мірою підтверджують, що такі операції відбулись.

ГУ ДПС у Харківській області не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями першої та апеляційної інстанцій також звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду першої інстанції скасувати в повному обсязі, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Ухвалою Верховного Суду від 8 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за скаргою ГУ ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 3 жовтня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 16 березня 2020 року.

Підставою для відкриття касаційного провадження у справі визначено пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки скаржник у касаційній скарзі посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме вказує на неправильне застосування судами попередніх інстанцій підпункту 134.1.1 пункту 314.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційних скарг без задоволення.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що ГУ ДФС у Харківській області проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ "Фенікс Фарм" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, з урахуванням пункту 102.1 статті 102 ПК України, валютного та іншого законодавства за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 1 січня 2015 року по 30 червня 2018 року, за результатами якої 21 вересня 2018 року складено Акт №3955/20-40-14-01-08/36624121 (далі - Акт перевірки).

Згідно висновків Акта перевірки встановлено порушення позивачем:

підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань по податку на прибуток у сумі 904232 грн, у тому числі за 2015 рік у сумі 343004 грн, у 1 кварталі 2016 року на суму 78808 грн, у 2 кварталі 2016 року на суму 62640 грн, у 3 кварталі 2016 року на суму 68991 грн, у 4 кварталі 2016 року на суму 95143 грн, у 1 кварталі 2017 року на суму 35768 грн, у 2 кварталі 2017 року на суму 24076 грн, у 3 кварталі 2017року на суму 28048 грн, у 4 кварталі 2017 року на суму 40596 грн, у 1 кварталі 2018 року на суму 70711 грн, у 2 кварталі 2018 року на суму 56774 грн, та завищено суму від`ємного значення об`єкту оподаткування у сумі 935139 грн;

пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198 ПК України, в результаті чого занижено суму податкових зобов`язань податку на додану вартість всього у сумі 1127823 грн, у тому числі по періодам: за серпень 2015 року у сумі 19489 грн, за вересень 2015 року у сумі 24438 грн, за жовтень 2015 року у сумі 21441 грн, за листопад 2015 року у сумі 60277 грн, за грудень 2015 року у сумі 27452 грн, за січень 2016 року у сумі 25614 грн, за лютий 2016 року у сумі 24446 грн, за березень 2016 року у сумі 28430 грн, за квітень 2016 року у сумі 19583 грн, за травень 2016 року у сумі 20912 грн, за червень 2016 року у сумі 17616 грн, за липень 2016 року у сумі 18455 грн, за серпень 2016 року у сумі 20041 грн, за вересень 2016 року у сумі 21147 грн, за жовтень 2016 року у сумі 18919 грн, за листопад 2016 року у сумі 31466 грн, за грудень 2016 року у сумі 26246 грн, за січень 2017 року у сумі 38128 грн, за лютий 2017 року у сумі 46074 грн, за березень 2017 року у сумі 56462 грн, за квітень 2017 року у сумі 38080 грн, за травень 2017 року у сумі 37560 грн, за червень 2017 року у сумі 36827 грн, за липень 2017 року у сумі 33367 грн, за серпень 2017 року у сумі 36067 грн, за вересень 2017 року у сумі 37411 грн, за жовтень 2017 року у сумі 39122 грн, за листопад 2017 року у сумі 47433 грн, за грудень 2017 року у сумі 47760 грн, за січень 2018 року у сумі 41327 грн, за лютий 2018 року у сумі 46765 грн, за березень 2018 року у сумі 36910 грн, за квітень 2018 року у сумі 34939 грн, за травень 2018 року у сумі 36960 грн, за червень 2018 року у сумі 10659 грн та завищено від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду, у розмірі 25057 грн;

пункту 201.10 статті 201 ПК України, у результаті чого порушено терміни реєстрації податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН), а саме встановлено порушення терміну реєстрації до 15 календарних днів на суму ПДВ 3612,96 грн, від 16 до 30 календарних днів на суму ПДВ 8900,52 грн, від 61 до 365 календарних днів на суму ПДВ 383,17 грн;

пункту 201.10 статті 201 ПК України, у результаті чого підприємство не склало не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і не реєструвало зведену податкову накладну в ЄРПН на загальну суму товарів, які використано в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку, а також на суму заниження податкових зобов`язань, а саме за січень 2017 року у сумі 37777 грн, за лютий 2017 року у сумі 45664 грн, за березень 2017 року у сумі 56178 грн, за квітень 2017 року у сумі 37826 грн, за травень 2017 року у сумі 37287 грн, за червень 2017 року у сумі 35221 грн, за липень 2017 року у сумі 32932 грн, за серпень 2017 року у сумі 35693 грн, за вересень 2017 року у сумі 37411 грн, за жовтень 2017 року у сумі 39122 грн, за листопад 2017 року у сумі 47433 грн, за грудень 2017 року у сумі 47760 грн, за січень 2018 року у сумі 41327 грн, за лютий 2018 року у сумі 46161 грн, за березень 2018 року у сумі 36910 грн, за квітень 2018 року у сумі 34939 грн, за травень 2018 року у сумі 36960 грн, за червень 2018 року у сумі 35716 грн;

підпункту 176.2.«б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, встановлено у довідці за формою №1ДФ за 1, 2, 4 квартали 2017 року вказана не достовірна інформація, а саме, не відображено суми поворотної фінансової допомоги повернутої засновникам підприємства за ознакою доходу "153" Основна сума поворотної фінансової допомоги наданої платником податку іншим особам, яка повертається йому, основна сума поворотної фінансової допомоги, що отримується платником податку (підпункт 165.1.31 пункту 165.1 статті 165 розділу ІV Кодексу);

підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2."а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, а частині ненарахування та неперехування до бюджету податку на доходи фізичних осіб із загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податків у вигляді іншого доходу у загальній сумі 41886,69 грн, у тому числі за листопад 2015 року у сумі 801,13 грн, грудень 2015 року у сумі 834,79 грн, січень 2016 року у сумі 1286,56 грн, лютий 2016 року у сумі 791,74 грн, березень 2016 року у сумі 1458,28 грн, квітень 2016 року у сумі 1759,90 грн, травень 2016 року у сумі 824,50 грн, червень 2016 року у сумі 4335,83 грн, липень 2016 року у сумі 1415,239 грн, серпень 2016 року у сумі 1327,02 грн, вересень 2016 року у сумі 998,65 грн, жовтень 2016 року у сумі 1806,46 грн, листопад 2016 року у сумі 1218,48 грн, грудень 2016 року у сумі 1971,30 грн, лютий 2017 року у сумі 997,85 грн, березень 2017 року у сумі 3126,16 грн, квітень 2017 року у сумі 3057,13 грн, травень 2017 року у сумі 1802,08 грн, червень 2017 року у сумі 1941,53 грн, липень 2017 року у сумі 693 грн, серпень 2017 року у сумі 1191,35 грн, вересень 2017 року у сумі 1282,45 грн, жовтень 2017 року у сумі 1025,98 грн, листопад 2017 року у сумі 483 грн, грудень 2017 року у сумі 3774,92 грн, січень 2018 року у сумі 1588 грн, березень 2018 року у сумі 93,31 грн. За результатами перевірки, на підставі підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 ПК України ТОВ "Фенікс Фарм" нараховано податок на доходи фізичних осіб у загальній сумі 7490,53 грн;

підпунктів 1.2, 1.3, 1.4 пункту 16-1 підрозділу ХХ, абз. г), підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, підпункту 176.2."а" пункту 176.2 статті 176 ПК України, в частині ненарахування та неперехування до бюджету військового збору із загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платників податків у вигляді іншого доходу у загальній сумі 41886,69 грн. За результатами перевірки, на підставі підпункту 54.3.5 пункту 54.3 статті 54 ПК України ТОВ "Фенікс Фарм" нараховано військовий збір у загальній сумі 628,38 грн;

статті 7 Закону України від 8 липня 2010 року №2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон №2464-VІ), позивачем занижено базу нарахування єдиного внеску за січень 2015 року на 292,46 грн, які платником самостійно відкориговано у вересні 2015 року;

встановлено неналежне ведення бухгалтерської документації, на підставі якої нараховується єдиний внесок, що призвело до нарахування єдиного внеску та відповідно до частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ застосовуються штрафні санкції у розмірі від 8 до 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

пункту 6.2 статті 6, статті 9 Закону №2464-VІ, позивачем занижено суму єдиного внеску за січень 2015 року на 107,63 грн, які платником було самостійно відкориговано у вересні 2015 року.

На підставі Акту перевірки ГУ ДФС у Харківській області 31 січня 2019 року прийняті податкові повідомлення-рішення:

№00000221401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств на 630281,75 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 548869 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 81412,75 грн);

№00000231401, яким зменшено суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на 935139 грн;

№00000241401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 47795 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 38236 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9559 грн);

№00000251401, яким зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) на 413 грн;

№00000261401, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 1656,98 грн за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у встановлені строки;

№00000271401, яким застосовано штрафні санкції у розмірі 2295,50 грн за не реєстрацію податкових накладних на суму ПДВ у загальному розмірі 4591 грн;

а також 14 лютого 2019 року прийнято рішення №00000491401 про застосування штрафних санкцій у розмірі 2295,50 грн за не реєстрацію податкових накладних на суму податку на додану вартість у загальному розмірі 4591 грн.

ТОВ "Фенікс Фарм" не погодившись із зазначеними вище податковими повідомленнями-рішеннями, оскаржило їх в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України. За результатами розгляду скарги Державною фіскальною службою України 11 квітня 2019 року прийнято рішення №17022/6/99-99-11-04-01-25, яким скаргу ТОВ "Фенікс Фарм" задоволено частково: скасовано оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2019 року №00000241401 в частині донарахування податку на додану вартість за грудень 2015 року у сумі 254 грн та застосування штрафних санкцій на суму 63,50 грн, без урахування вимог статті 102 ПК України, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення залишено без змін; скасовано податкове повідомлення-рішення від 31 січня 2019 року №00000221401, №000000231401 в частині зменшення ТОВ "Фенікс Фарм" витрат по взаємовідносинам з ФО-П ОСОБА_1 , ФО-П ОСОБА_2 , ФО-П ОСОБА_3 , ФО-П ОСОБА_4 , ФО-П ОСОБА_5 , та у відповідній частині штрафні санкції, в іншій частині зазначені податкові повідомлення-рішення та податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Харківській області від 31 січня 2019 року №00000261401, №00000251401, №00000271401 залишено без змін.

З урахуванням висновків рішення Державної фіскальної служби України, ГУ ДФС у Харківській області 19 квітня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

№00000901401, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем «податок на прибуток приватних підприємств» на 42916,25 грн (у тому числі за податковими зобов`язання - 34333 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 8583,25 грн);

№00000921401, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток 809291 грн;

№00000911401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 47477,50 грн (у тому числі за податковими зобов`язання - 37982 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 9495,50 грн).

Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 31 січня 2019 року: №00000251401, №0000027140, від 14 лютого 2019 року №00000491401 та від 19 квітня 2019 року: №0000091401, №00000921401, №00000901401, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та про їх скасування.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 19 квітня 2019 року №00000921401 та №00000901401, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем підтверджено належними первинними документами реальність здійснення господарських операцій з Публічним акціонерним товариством «Страхова компанія «Кремінь» (далі - ПАТ «Страхова компанія «Кремінь») у періоді, що перевірявся, а отже позивачем правомірно сформовано податкові зобов`язання.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції у цій частині та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що позивачем не доведено можливість правомірного формування податкової вигоди за спірними операціями та не доведено підстав для формування господарських операцій з контрагентом. Другий апеляційний адміністративний суд в обґрунтування рішення зазначив, що складені за результатами господарських операцій первинні документи повинні підтверджувати і розкривати суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) і ділову мету. В інакшому випадку, такі документи не можуть вважатися юридично значимими для цілей формування даних бухгалтерського та, відповідно, податкового обліку.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пунктом 44.2 статті 44 ПК України, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

За приписами пункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами пункту 198.2 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996-XIV) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону №996-XIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У відповідності до статті 1 Закону №996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Аналіз наведених вище норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Таким чином, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому, у первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Отже, обов`язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та формування витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення таких операцій всіма необхідними документами первинного бухгалтерського обліку.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що між ТОВ "Фенікс Фарм" та ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» 1 вересня 2016 року укладено Договір добровільного страхування майна (товару, що знаходить в обігу) № 1001285-17-01-16 з додатковою угодою від 31 серпня 2017 року.

Відповідно до пункту 1.1 предметом зазначеного договору є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), що не суперечать закону і пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном.

Пунктом 1.4 договору визначено, що страховий захист - це зобов`язання страховика відшкодувати на умовах цього договору страхування збиток, заподіяний майновим інтересам страхувальника (вигодонабувача) внаслідок знищення (втрати) або пошкодження застрахованого майна у результаті настання подій (страхових випадків), зазначених у договорі страхування.

При цьому, згідно із пунктом 2.2 за цим договором можуть бути застраховані такі страхові ризики: 2.2.6. Залив, 2.2.1. Пожежа, 2.2.2. Удар блискавки, 2.2.5. Стихійні явища, 2.2.9. Бой скла, 2.2.8. Протиправні дії третіх осіб, 2.2.4. Падіння літальних апаратів, 2.2.3. Вибух, 2.2.7. Механічні пошкодження.

ТОВ "Фенікс Фарм" віднесено до складу витрат на збут страхові платежі у загальній сумі 984207,46 грн.

Також, позивачем із ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» укладені Адендуми до Договору добровільного страхування майна від 1 вересня 2016 року №1001285-17-01-16 від 1 листопада 2016 року №3 та від 1 грудня 2016 року №4.

Судом апеляційної інстанції зазначено, що із наданих до суду адендумів від 1 листопада 2016 року №3 та від 1 грудня 2016 року №4 вбачається, що вартість об`єкту страхування зазначена на підставі складських довідок ТОВ "Фенікс Фарм" за відповідні періоди.

Так, у адендумах від 1 листопада 2016 року №3 та від 1 грудня 2016 року №4 у розділі «Найменування товарного залишку» зазначено «Медичні препарати, згідно складської довідки Страхувальника" від 30 вересня 2016 року».

Контролюючий орган вказав на неприйнятність таких доказів, оскільки довідки стосовно вартості медичних препаратів станом на 1 листопада 2016 року та 1 грудня 2016 року складені позивачем 30 вересня 2016 року.

Разом з тим, складських довідок про фактичні залишки та про вартість медичних препаратів на момент укладення зазначених вище адендумів позивачем не надано.

При цьому, датою початку страхування визначено перший день місяця, датою закінчення - останній. Однак, визначені у адендумах товарні залишки вказані лише станом на перший день місяця без урахування руху товару в процесі здійснення господарської діяльності протягом місяця.

Відповідно до змісту зазначених адендумів територією страхування товарного залишку визначено: 61010, м. Харків, наб. Гімназійна, буд. 18-А. Водночас, товарні залишки знаходяться за іншими адресами роздрібної торгівлі.

Також, із наданих складських довідок, договору та адендумів не встановлено вартість товарних залишків по фактичному їх місцезнаходженню на кожному з об`єктів.

Суд апеляційної інстанції погодився також із доводами відповідача стосовно невідповідності таких умов змісту договору, оскільки у разі настання страхового ризику, зазначеного у пункті 2.2. договору від 1 вересня 2016 року №1001285-17-01-16, за адресою фактичного знаходження товарних залишків, можливість отримання страхового відшкодування відсутня.

Таким чином, Другий апеляційний адміністративний суд, дослідивши наявні у матеріалах справи документи, оцінивши подані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та ПАТ «Страхова компанія «Кремінь» не мали реального характеру, й незважаючи на обсяг та зміст наданих позивачем документів, фактично ним здійснено безпідставне документальне оформлення господарських операцій.

Враховуючи вище викладене у сукупності суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не спростовано належними та допустимими доказами висновки, покладені в основу Акта перевірки та оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючого органу.

У касаційній скарзі позивач як на підставу для скасування рішення суду посилається на те, що суд апеляційної інстанції приймаючи оскаржуване рішення не врахував правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 3 грудня 2019 року №804/2143/14, від 21 січня 2020 року у справі №826/2325/14, які на думку ТОВ "Фенікс Фарм", ухвалені у подібних правовідносинах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини справ №804/2143/14, №826/2325/14 та справи, що розглядається є відмінними.

Надаючи оцінку доводам позивача, наведеним у касаційній скарзі, щодо неврахування судами висновків Верховного Суду, сформованих у постанові Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі №809/1718/15 колегія суддів звертає увагу на те, що неповне з`ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин спірних операцій з урахуванням їх особливостей слугувало підставою для направлення справи на новий судовий розгляд, а відповідно остаточних висновків щодо спірних правовідносин Судом у зазначеній справі сформовано не було.

Отже, доводи й аргументи заявника касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду справи.

Перевіряючи доводи позивача щодо порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні справи, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Як зазначалось вище, суд касаційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість заявленої у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Інших порушень судами норм процесуального права, про які йдеться у касаційній скарзі, судом за наслідками касаційного перегляду справи не встановлено.

Враховуючи викладене, касаційна скарга ТОВ "Фенікс Фарм" підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні позову про визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень від 19 квітня 2019 року №00000921401 та №00000901401- без змін.

Що стосується вимог касаційної скарги ГУ ДПС у Харківській області, то колегія суддів касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в повному обсязі, а постанову суду апеляційної інстанції скасувати в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 351 КАС України, суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Згідно із пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України у касаційній скарзі необхідно зазначити конкретну норму права, щодо застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися. У цьому випадку скаржник має довести суду касаційної інстанції певну унікальність своєї справи, обґрунтувати, що спір у його справі виник у правовідносинах, подібні до яких ще не аналізувалися в попередніх рішеннях Верховного Суду.

Зокрема, підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.

Скаржник у касаційній скарзі, як підставу касаційного оскарження вказував пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, з цих же підстав відкрито касаційне провадження.

Разом з тим, податковий орган у скарзі посилається лише на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано норми матеріального права, а саме: підпункту 134.1.1 пункту 314.1 статті 134, пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 192.1 статті 192, пунктів 198.3, 198.5, 198.6 статті 198, підпункту 192.1.1 пункту 192.1 статті 192, пункту 201.10 статті 201 ПК України. При цьому, скаржником не наведено жодних обґрунтувань, у чому саме полягає помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні вказаних вище норм ПК України та як, на думку податкового органу, відповідні норми повинні застосовуватися. Крім того, відповідачем у скарзі не зазначено конкретні порушення, що є підставами для скасування рішень, які, на його думку, допущені судами при їх ухваленні, та не наведено аргументів в обґрунтування своєї позиції.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку про те, що у касаційній скарзі ГУ ДПС у Харківській області не доведено підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Згідно із частиною першою статті 350 КАС України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343, 341, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,