ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_4., суддів ОСОБА_5, ОСОБА_6., за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_7., прокурора ОСОБА_8, в режимі відеоконференції:
засудженого ОСОБА_1 , захисника ОСОБА_9., розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_10 на вирок Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року постановлений у кримінальному провадженні стосовно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2020 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого частиною 2 статті 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Відповідно до статті 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування основного покарання, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 3 роки не вчинить нових злочинів та виконає покладені на нього судом обов`язки, передбачені статтею 76 КК.
Згідно з вироком 28 червня 2020 року близько 12 год 35 хв, ОСОБА_1 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керував власним технічно справним автомобілем Lifan 520 GХ р. н. НОМЕР_1 , на якому він рухався по вул. Центральній в с. Садове Лозівського району Харківської області зі сторони с. Надеждівки в напрямку с. Іванівки, чим порушив вимоги п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху України. Під час руху ОСОБА_1 наближаючись до будинку № 119 по вул. Центральній, порушуючи вимоги п. 12.1 Правил дорожнього руху України, діючи необережно, не переконався що це буде безпечним і не створить перешкод та небезпеки іншим учасникам руху, не урахував дорожню обстановку, не обрав таку швидкість руху і такі прийоми керування, які б дозволяли постійно контролювати рух автомобіля та безпечно керувати ним, у зв`язку з чим допустив неконтрольований рух власного автомобіля на ліве узбіччя по ходу напрямку його руху, з подальшим перекиданням автомобіля на праве узбіччя, внаслідок чого пасажир автомобіля Lifan 520 GХ р.н. НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який знаходився на задньому пасажирському сидінні, помер на місці події.
За вироком Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року вирок Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30 вересня 2020 року в частині призначеного покарання скасовано, та призначено ОСОБА_1 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого просить змінити вирок Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року в частині призначеного покарання та на підставі статті 75 КК звільнити засудженого від відбування основного покарання, посилаючись на невідповідність призначеного покарання особі засудженого та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зокрема, вказує на те, що суд апеляційної інстанції не зазначив, які саме дані про особу обвинуваченого свідчать про необхідність призначення йому покарання у виді реального позбавлення волі, належним чином не мотивував і не обґрунтував своє рішення.
Крім того, зазначає, що апеляційний суд всупереч положенням частини 5 статті 72 КК не врахував строк перебування ОСОБА_1 під вартою.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений та його захисник у судовому засіданні просили задовольнити касаційну скаргу з підстав, зазначених у ній.
Прокурор у судовому засіданні просила залишити без зміни вирок Харківського апеляційного суду від 26 січня 2022 року, а касаційну скаргу - без задоволення.
Інших учасників було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, повідомлень про поважність причин неприбуття до Суду від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, захисника, засудженого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 286 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Відповідно до положень статі 420 КПК суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.
Суд апеляційної інстанції, ухвалюючи вирок щодо ОСОБА_1 , зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_1 покарання, передбачене частиною 2 статті 286 КК, і мотивуючи можливість застосування до нього положень статті 75 КК, зазначив, про наявність обставин, що пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, добровільне відшкодування шкоди, та обставину, що обтяжує покарання - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння, дані про особу обвинуваченого, тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, позицію потерпілої ОСОБА_3 , яка не заперечувала проти застосування до обвинуваченого статті 75 КК, врахував позицію представника державного обвинувачення щодо призначення покарання з випробуванням, та дійшов висновку про призначення покарання ОСОБА_1 в межах санкції частини 2 статті 286 КК України у виді позбавлення волі та на підставі статті 75 КК України вважав за можливе звільнити обвинуваченого від відбування призначеного основного покарання з випробуванням та покладенням на нього обов`язків, передбачених статтею 76 КК.
Переглядаючи вирок суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи прокурора про необхідність призначення ОСОБА_1 покарання у виді 5 років позбавлення волі є занадто суворим, врахувавши дані про особу обвинуваченого, його відношення до скоєного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, кримінальне правопорушення скоєне з необережності, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні доньку - інваліда ІІІ групи, за місцем роботи характеризується позитивно.
Згідно зі статтею 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Відповідно до вимог статті 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції дотримався цих вимог закону та призначив ОСОБА_1 покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією частини 2 статті 286 КК, з урахуванням фактичних обставин провадження, даних про його особу, обтяжуючої та пом`якшуючих його покарання обставин.
З приводу доводів касаційної скарги, про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК, колегія суддів зазначає таке.
У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції належним чином не враховано ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_1 кримінального правопорушення, яке відповідно до статті 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів, вчинене у сфері безпеки руху та експлуатації транспорту, тобто джерела підвищеної небезпеки, а також тяжкість наслідків, які настали в результаті скоєного правопорушення та які є незворотними, оскільки призвели до загибелі потерпілого, дійшов висновку про неприпустимість звільнення обвинуваченого ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням, та вказав, що враховуючи обставини справи та дані про особу ОСОБА_1 лише покарання у виді реального позбавлення волі у межах санкції частини 2 статті 286 КК здатне досягти мети покарання визначеної в статті 50 КК.
Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання відповідно до статті 75 КК.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням і вважає справедливим призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, а тому підстав для застосування положень статті 75 КК, про що йдеться у касаційній скарзі, немає.
Відповідно до частини 1 статті 75 КК у редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.
Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі і кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно-небезпечної дії.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, які в цьому провадженні виявлені у виді смерті особи, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
З урахуванням фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, у тому числі вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, наслідків, що настали, у виді смерті потерпілого, а також ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, висновок суду апеляційної інстанції про неможливість виправлення ОСОБА_1 без відбування покарання у виді позбавлення волі є обґрунтованим.
Отже, за встановлених судом обставин, даних, які б указували на безпідставне скасування судом апеляційної інстанції звільнення його від відбування покарання з випробуванням, не вбачається.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би підставами для скасування судових рішень, колегія суддів не встановила, тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника слід відмовити.
Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника про незастосування частини 5 статті 72 КК є слушними.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 червня 2020 року ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою. Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 17 серпня 2020 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді особистого зобов`язання.
А тому, колегія суддів вважає, що вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_1 необхідно змінити в частині періоду, який підлягає зарахуванню у строк відбування покарання, а саме: строк попереднього ув`язнення з 30 червня 2020 по 17 серпня 2020 року.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд