ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 532/2478/19

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді касаційних скарг суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Так, відповідно до ст. 22 КПК кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 36 КК необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони. Кожна особа має право на необхідну оборону незалежно від можливості уникнути суспільно небезпечного посягання або звернутися за допомогою до інших осіб чи органів влади.

Для вирішення питання щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.

Судам слід мати на увазі, що стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з`ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. Перехід використовуваних при нападі знарядь або інших предметів від нападника до особи, яка захищається, не завжди свідчить про закінчення посягання.

При розгляді справ даної категорії суди повинні з`ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.

У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке її засуджено, відповідає встановленим обставинам та підтверджується безпосередньо дослідженими та оціненими доказами.

Суд першої інстанції дослідив показання самої ОСОБА_7 , котра зазначила, що коли підійшла до ОСОБА_8 , котра стояла поряд з її хлопцем, потерпіла схопила її за волосся, на що вона також схопила за волосся потерпілу, але їх розборонили, після чого ОСОБА_8 покинула приміщення кафе. Через деякий час ОСОБА_7 повідомили, що потерпіла чекає її на вулиці. Коли вона вийшла, ОСОБА_8 почала їй погрожувати та схопила за волосся, у свою чергу засуджена схопила за волосся ОСОБА_8 , після чого вони впали на підлогу, але невідомі люди припинили між ними бійку.

Разом із цим, потерпіла ОСОБА_8 у суді першої інстанції пояснила, що в день події коли вона перебувала в приміщенні кафе, до неї підійшов знайомий ОСОБА_9 , обійняв та поцілував у щічку. Побачивши це, до них підбігла ОСОБА_7 , схопила її за волосся, вдарила по обличчю, після чого потерпіла впала на коліна та сутичка між ними припинилася. Потерпіла разом з ОСОБА_10 вийшли на подвір`я, де до них підбігла ОСОБА_7 разом із ОСОБА_11 . Коли ОСОБА_8 запитала у ОСОБА_7 чи не бажає вона вибачитись за випадок в кафе, ОСОБА_7 знов схопила її за волосся і завдала удару кулаком в область обличчя, потім ногою в область голови, від чого ОСОБА_8 впала на асфальт та втратила свідомість на декілька секунд, але ОСОБА_7 підняла її за волосся та завдала удари руками і ногами, далі тримаючи її за волосся вдарила головою об асфальт. Тоді бійку припинили невідомі хлопці.

Показання потерпілої є послідовними та узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , які були очевидцями обставин вчинення кримінального правопорушення. Зокрема, свідок ОСОБА_12 пояснила, що бачила, як ОСОБА_7 тримала за волосся потерпілу, а на вулиці бачила, як ОСОБА_8 лежала на дорозі, а ОСОБА_7 , схопивши її за волосся била головою об асфальт. Свідок ОСОБА_10 зазначила, що після бійки, коли вони сідали до таксі, ОСОБА_7 з подругою почали гнатися за ними погрожуючи фізичною розправою. Крім того, свідок ОСОБА_13 пояснила, що запитувала у ОСОБА_7 навіщо вона побила потерпілу, на що ОСОБА_7 відповіла, що ОСОБА_8 отримала за те, що лізла до її хлопця. Свідок ОСОБА_14 у суді пояснила, що коли вона побачила доньку (потерпілу ОСОБА_8 ) у неї було в крові обличчя та розірваний одяг, вона викликала швидку та працівників поліції. Від потерпілої дізналась, що її побила ОСОБА_7 .

Окрім того, місцевим судом, досліджено, співставлено та обґрунтовано покладено в основу вироку дані, що містяться у протоколах слідчих експериментів за участю потерпілої ОСОБА_8 , свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_12 , а також висновки судово-медичних експертів.

Крім того, суд критично оцінив показання ОСОБА_7 про те, що потерпіла завдавала їй ударів і в неї були тілесні ушкодження, зазначивши що вони спростовуються безпосередньо дослідженими у судовому засіданні доказами, а також тим, що навіть її подруга ОСОБА_11 та хлопець ОСОБА_9 не змогли пояснити, які тілесні ушкодження були у ОСОБА_7 . Крім того, згідно показань свідка ОСОБА_15 , ОСОБА_7 звернулась до відділу поліції із заявою про завдання їй тілесних ушкоджень лише після ознайомлення із матеріалами справи за заявою потерпілої ОСОБА_8 , проте у зв`язку тим, що після події минув великий проміжок часу і встановити наявність тілесних ушкоджень у ОСОБА_7 було не можливо, кримінальне провадження було закрито.

Виходячи із фактичних обставин кримінального провадження суд правильно встановив, що показання потерпілої ОСОБА_8 , об`єктивно узгоджуються, як і з показаннями свідків, так і з висновками судово-медичних експертиз, які підтвердили можливість отримання тілесних ушкоджень потерпілою саме за обставин, викладеними нею. В свою чергу, наведені у вироку письмові докази також повністю узгоджуються між собою і показаннями потерпілої та свідків, та в своїй сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.

Суд першої інстанції належним чином мотивував таке рішення та надав відповідну оцінку позиції сторони захисту. При цьому, судом обґрунтовано не прийнято до уваги показання засудженої про те, що вона не завдавала потерпілій тілесних ушкоджень, який їх оцінив як спосіб захисту від обвинувачення.

З урахуванням наведеного, підстави вважати, що ОСОБА_7 діяла в межах необхідної оборони та лише захищалась від протиправних дій потерпілої, у Суду відсутні.

Під час перевірки справи в апеляційному порядку суд ретельно з`ясував усі викладені у скарзі засудженої доводи, які за змістом та суттю аналогічні тим, що зазначені в касаційній скарзі захисника, й мотивовано відмовив в їх задоволенні, навівши аргументи, які ґрунтуються на матеріалах справи.

Зокрема, суд зазначив, що показання потерпілої ОСОБА_8 щодо обставин її побиття засудженою, є послідовними та узгоджуються з висновком повторної комісійної судово-медичної експертизи № 120, проведеної на підставі ухвали апеляційного суду з метою перевірки доводів сторони захисту щодо тяжкості тілесних ушкоджень та механізму їх отримання. Відповідно до зазначеного висновку у потерпілої ОСОБА_8 виявлено закриту черепно-мозкову травму - струс головного мозку, перелом внутрішньої стінки лівої орбіти, синці лівого ока з явищами після травматичного кон`юнктивіту, а також синець лівої щоки, які в своїй сукупності відносяться до ушкоджень середнього ступеня тяжкості по критерію тривалого (більше ніж 21 день) розладу здоров`я. Крім того, синець верхньої повіки правого ока та садно лівого колінного суглобу - легкі тілесні ушкодження. Також експерти встановили, що ушкодження на голові потерпілої не могли утворитися при падіння з висоти власного зросту.

Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що показання потерпілої повністю узгоджуються з показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_13 , котрі були безпосередніми очевидцями події. До того ж, показання вказаних свідків та самої ОСОБА_8 були перевірені під час слідчих експериментів та вони відповідають об`єктивним даним судово-медичної експертизи потерпілої.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що показання ОСОБА_8 та згаданих свідків не містять жодних суперечностей щодо місця вчинення кримінального правопорушення та механізму завдання потерпілій тілесних ушкоджень, а тому спростовують позицію сторони захисту щодо можливого отримання ОСОБА_8 тілесних ушкоджень від інших осіб.

Крім того, узгодженість показань потерпілої та свідків щодо обставин заподіяння тілесних ушкоджень засудженою ОСОБА_7 , наявність видимих тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 після конфлікту, її звернення за медичною допомогою після вчинення кримінального правопорушення, спростовують доводи сторони захисту про невинуватість ОСОБА_7 та неправильне встановлення обставин отримання потерпілою тілесних ушкоджень.

Що стосується доводів ОСОБА_7 про те, що вона діяла в межах необхідної оборони, то суд апеляційної інстанції зазначив, що з огляду на встановлені обставини кримінального правопорушення, характер і ступінь тяжкості виявлених тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 , заподіяна останній шкода вочевидь не може бути визнана співрозмірною не тільки з небезпечністю посягання на засуджену, а й з обстановкою захисту.

Предметом перевірки апеляційного суду також були твердження сторони захисту щодо недопустимості доказів. Зокрема, суд вказав, що слідчі експерименти, метою яких була перевірка і уточнення відомостей щодо механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілій, проведені у відповідності до вимог ст. 240 КПК, а протоколи за їх результатами відповідають приписам ст. 104 КПК, тому підстави вважати ці докази недопустимим у суду відсутні.

Суд також визнав необґрунтованими доводи про порушення права на захист засудженої, оскільки під час проведення слідчого експерименту був відсутній захисник, з огляду на те, що в даному випадку участь захисника не є обов`язковою, а сама ОСОБА_7 жодних клопотань про його залучення не заявляла. Крім того, протокол проведення слідчого експерименту за участю засудженої судом було визнано неналежним доказом.

Крім того, суд звернув увагу на кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 125 КК, з огляду на висновки повторної комісійної судово-медичної експертизи, відповідно до якої у потерпілої виявлено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. При цьому, суд зазначив, що з огляду на положення ст. 337 КПК, а також з урахуванням того, що вирок оскаржено лише стороною захисту, у суду відсутні визначені законом підстави для застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення.

Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи щодо невідповідності обвинувального акта вимогам кримінального процесуального законодавства та визнав їх безпідставними. В обґрунтування свого рішення суд зазначив, що в супереч твердженням сторони захисту обвинувальний акт у відповідності до вимог ст. 291 КПК складений слідчим, затверджений прокурором та він містить відомості, передбачені ч. 2 цієї статті Кодексу.

Також, необґрунтованими суд визнав доводи сторони захисту про відсутність повноважень слідчого та прокурора у даному кримінальному провадженні. Зокрема, суд зазначив, що 25 серпня 2019 року за заявою потерпілої були внесені відомості до ЄРДР та Кобеляцьким ВП ГУ НП в Полтавській області розпочате досудове розслідування. Цього ж дня постановою начальника слідчого відділу створено слідчу групу та визначено її склад, а постановою заступника керівника Кобеляцької місцевої прокуратури визначено групу прокурорів у даному провадженні. Враховуючи те, що ці посадові особи у визначений процесуальним законом спосіб та на підставі відповідних постанов були належним чином уповноважені здійснювати процесуальне керівництво та досудове розслідування у кримінальному провадженні з внесенням таких відомостей до ЄРДР, твердження сторони захисту про протилежне є безпідставними.

У кримінальному провадженні залучався захисник ОСОБА_16 (доручення для надання безоплатної вторинної правової допомоги від 24 вересня 2019 року), яка також здійснювала захист ОСОБА_7 у суді першої інстанції, а в апеляційному суді її захист здійснювала адвокат ОСОБА_6 .

Суд звертає увагу, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

В свою чергу, у ст. 20 КПК, що розкриває зміст забезпечення права на захист як загальної засади кримінального провадження, закріплено право підозрюваного, обвинуваченого, виправданого, засудженого на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення; право збирати і подавати докази; брати особисту участь у кримінальному провадженні; користуватись правовою допомогою захисника; реалізовувати інші процесуальні права, передбачені КПК.

До того ж, належна реалізація права на захист у кримінальному провадженні вимагає застосування практики ЄСПЛ, яка зводиться до того, що ведення захисту, по суті, є справою обвинуваченого та його адвоката, тобто це переважно питання взаємовідносин між ними, незалежно від того, чи призначається захисник у межах надання правової допомоги, чи оплачується приватно, втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином переконливо доведений до їх відома.

Разом із цим, будь-яких очевидних та об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвоката, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7 у матеріалах справи не міститься, а тому твердження захисника про протилежне є необґрунтованими.

Також, суд апеляційної інстанції погодився із висновком місцевого суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої ОСОБА_8 .

При цьому зазначив, що при вирішенні питання про розмір відшкодування матеріальної та моральної шкоди, суд першої інстанції правильно оцінив докази, що обґрунтовують позовні вимоги, врахував конкретні обставини та наслідки вчиненого кримінального правопорушення, встановив розмір матеріальної шкоди (який підтверджується наявними в справі доказами), характер та глибину моральних страждань потерпілої, а також інші негативні впливи внаслідок заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень.

Визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди завданої ОСОБА_8 відповідає ступеню душевних страждань останньої, а також засадам розумності, виваженості і справедливості.

Враховуючи викладене, рішення суду в частині вирішення цивільного позову потерпілої відповідає вимогам закону, а розмір визначеної судом матеріальної та моральної шкоди, що підлягає стягненню із засудженої, є обґрунтованим.

Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Підстав для закриття кримінального провадження, як про це зазначає захисник, Судом не встановлено.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд