ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 607/8490/20

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, засудженої, захисника, представника потерпілого, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Згідно зі статтею 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів статті 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Так, у касаційній скарзі захисник засудженої указує на те, що апеляційний суд безпідставно відхилив клопотання сторони захисту про дослідження зібраних у справі доказів.

Проте, положеннями статті 404 КПК чітко регламентовано, що за клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції належним чином відреагував на клопотання захисту про необхідність повторного дослідження доказів. З огляду на те, що сторона захисту не наводила обґрунтувань, які б вказували, що докази були досліджені судом першої інстанції не повністю чи з порушеннями, а підстав, передбачених частиною 3 статті 404 КПК, для повторного їх дослідження апеляційним судом встановлено не було, тому за результатами розгляду клопотання було відмовлено у його задоволенні, про що зазначено в оскаржуваній ухвалі.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відмова в задоволенні клопотань про повторне дослідження доказів свідчить не про порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Обмежившись аналізом доказів, безпосередньо сприйнятих судом першої інстанції, апеляційний суд не порушив установленого законом порядку апеляційного розгляду. За результатами перегляду вироку, суд апеляційної інстанції погодився з оцінкою зазначених доказів, даною місцевим судом, а відтак застосована ним процедура не суперечила встановленій статтею 23 КПК засаді безпосередності судового розгляду. При цьому, апеляційний суд у межах, установлених статтею 404 КПК, та у порядку, визначеному статтею 405 КПК, перевірив усі доводи апеляційної скарги сторони захисту та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі відповідно до вимог статті 419 КПК мотиви на їх спростування.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що слідчий експеримент за участю потерпілого та свідків був проведений з порушенням вимог КПК, оскільки умови його проведення істотно відрізнялися від умов, при яких трапилась ДТП, колегія суддів зазначає, що даний довід був предметом розгляду судом апеляційної інстанції, який навів обґрунтовані мотиви, залишивши його без задоволення.

Так, у своєму рішенні апеляційний судзазначив, що статтею 240 КПК не передбачено обов`язку відтворити всі умови, які існували на час події. У деяких випадках така вимога може поставити перед слідчими органами нездійсненне завдання. Тому проведення слідчого експерименту вимагає моделювання умов, максимально наближених до тих, що існували на момент події і є важливим для мети експерименту.

З огляду на це апеляційний суд вказав, що у нього не має підстав вважати, що умови слідчого експерименту, проведеного в світлий час доби, при сухому дорожньому покритті, відсутності дитячої коляски, невідображенні місця перебування свідків на момент ймовірного наїзду на потерпілого - не відповідають умовам, що склалися на момент вчинення злочину.

Щодо доводів касаційної скарги про те, що висновок судово-медичної експертизи потерпілого не може бути покладений в основу обвинувачення, оскільки експертне дослідження здійснювалось за медичними документами без безпосереднього огляду ОСОБА_9 , колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 4.5 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я від 17 січня 1995 року № 6, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 1995 року за № 255/791, в необхідних випадках судово-медичний експерт може використовувати відомості досліджень, що проводяться із залученням відповідних спеціалістів, не обстежуючи потерпілого особисто. У цих випадках у висновках експерта (акті) зазначається: де, коли і ким досліджувався потерпілий, які відомості при цьому встановлені і яких висновків дійшов спеціаліст. Підсумки складаються експертом з урахуванням вказаних результатів, що викладені письмово.

Враховуючи викладене, колегія суддів не вважає порушенням вимог КПК проведення судово-медичної експертизи за медичними документами без безпосереднього огляду потерпілого ОСОБА_9 .

Крім того, у касаційній скарзі сторона захисту указує на недоведеність факту наїзду на потерпілого та спричинення йому тілесних ушкоджень без проведення відповідних експертних досліджень.

Проте, у матеріалах кримінального провадження наявні висновки експертів, які містять вичерпні відповіді на запитання, поставлені слідчим у постановах про призначення експертиз. Натомість сторона захисту не заявляла клопотань про проведення будь-яких експертиз.

Стосовно доводів сторони захисту про безпідставне стягнення із засудженої моральної шкоди, завданої злочином, колегія суддів зазначає наступне.

Виходячи зі змісту статті 128 КПК особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до статті 1167 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Статтею 23 ЦК передбачено, що моральна шкода, крім іншого, може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров'я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи вимоги цивільного позову про стягнення моральної шкоди, зважив на всі наведені потерпілим у позові доводи. Врахував ступінь вини обвинуваченої ОСОБА_6 , виходячи з засад розумності, виваженості й справедливості, взяв до уваги те, що потерпілий внаслідок ДТП спричиненого водієм ОСОБА_6 , отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, відчув страх та переляк за власне здоров`я, тривалий час перебував на лікуванні, що змінило його звичний спосіб життя, обмежило можливість його вільно пересуватись та змусило вживати заходів для реабілітації після отриманої травми. Вказаними діями обвинуваченої спричинено йому моральну шкоду, яка полягала у сильних душевних переживаннях, фізичному болю після вчиненого ДТП, тому суд прийшов до висновку, що позовні вимоги потерпілого в частині стягнення моральної шкоди підлягають задоволенню частково на суму 20 000 грн в межах доведеності та обґрунтованості. Розмір стягнутої моральної шкоди захисником не оскаржується.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року №1961-IV (далі - Закон №1961-IV) у страховика не виник обов'язок із виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених статтею 37) чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону №1961-IV)

Водночас відповідно до положень статті 26-1 Закону №1961-IV страховиком (у випадках, передбачених підпунктами «г» і «ґ» пункту 41.1 та підпунктом «в» пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров`я під час ДТП, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров`ю.

Таким чином визначення розміру спричиненої внаслідок ДТП шкоди тісно пов`язане зі страховою виплатою, що підлягає відшкодуванню за шкоду, заподіяну здоров`ю особи.

Проте, враховуючи, що у кримінальному провадженні, яке перебуває на розгляді, розмір страхового відшкодування шкоди, завданої здоров`ю потерпілого, не встановлювався ні в межах судового провадження, ні в позасудовому порядку, шляхом звернення потерпілим до страховика засудженої із заявою про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, місцевий суд був позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги ОСОБА_9 про стягнення моральної шкоди у відповідності до Закону №1961-IV у межах страхової виплати за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Як убачається з позовної заяви ОСОБА_9 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (т. 1, а. п. 31, 32), останній просив стягнути з ОСОБА_6 на його користь моральну шкоду, спричинену внаслідок ДТП, та не висував вимог про відшкодування шкоди, завданої здоров`ю.

Ухвала апеляційного суду є законною, обґрунтованою та належним чином вмотивованою, адже в повній мірі відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.

Матеріали провадження не містять даних про порушення вимог кримінального процесуального чи неправильне застосування кримінального законів, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому підстав для задоволення скарги немає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд