ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 120/16632/21-а

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Вінницької обласної прокуратури ( далі - Вінницька обласна прокуратура, відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування з 27.03.2020 по 22.10.2021 (день звільнення) заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 № 1697-VII ( далі - Закон № 1697-VII);

- зобов`язати відповідача нарахувати позивачеві заробітну плату (включаючи оплату часу відпустки) за період з 26.03.2020 по 22.10.2021 (день звільнення), виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону № 1697-VII, з урахуванням усіх установлених йому у цей період надбавок і премій, та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати за період з 27.03.2020 по 22.10.2021 відповідач діяв на підставі та у спосіб, передбачений чинним законодавством, оскільки у вказаний період ОСОБА_1 перебував на посаді прокурора місцевої прокуратури та не був переведений до окружної прокуратури, а тому заробітна плата за цей період йому виплачувалася відповідно до чинного законодавства, яке встановлювало оплату праці працівників місцевих органів прокуратури, а не окружних.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Вінницької обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії скасовано.

Ухвалено нове рішення.

Визнано протиправною бездіяльність Вінницької обласної прокуратури щодо ненарахування з 27.03.2020 по 22.10.2021 заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону № 1697-VII.

Зобов`язано відповідача нарахувати позивачеві заробітну плату (включаючи оплату часу відпустки) за період з 26.03.2020 по 22.10.2021, виходячи з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень ст.81 Закону № 1697-VII, з урахуванням усіх установлених йому у цей період надбавок і премій та виплатити різницю між нарахованою таким чином сумою та фактично отриманою сумою виплат за вказаний період.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що з 26.03.2020 позивач мав право на отримання заробітної плати без урахування положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України ( далі - БК України), тобто виходячи з розміру посадового окладу прокурора місцевої (окружної) прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону № 1697-VII.

27 липня 2022 року на адресу суду касаційної інстанції від представника Вінницької обласної прокуратури ( далі - Вінницька обласна прокуратура, скаржник) надійшла касаційна скарга, в якій скаржник, посилаючись на неправомірне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просив скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року про задоволення позовних вимог та залишити в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 120/16632/21-а, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції застосовано ст. 81 Закону № 1697-VII без врахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 540/1268/21.

Вказав, що на день розгляду справи судом апеляційної інстанції був відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ у зіставленні з рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-з/2020. Разом з цим відповідач зазначив, що такий висновок вже сформульовано Верховним Судом у постанові від 14 липня 2022 року у справі №600/3960/21-а.

Зауважив, що позивач у спірний період з 27.03.2020 по 22.10.2021 перебував на посаді прокурора місцевої прокуратури та не був переведений до окружної прокуратури, а тому заробітна плата за цей період йому виплачувалася відповідного до чинного законодавства, яке встановлювало оплату праці працівників місцевих, а не окружних прокуратур.

Вказав, що ст.81 Закону № 1697-VII, у редакції, що діяла в період з 26.03.2020, не містить в собі положень, які б визначали розмір посадового окладу працівників місцевих прокуратур. Нормою закону, яка регулює питання оплати працівників, зокрема, місцевих прокуратур, є абз.3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX ( далі - Закон №№ 113-IX), який є чинним, неконституційним не визнавася, а тому підлягає застосуванню у спірних відносинах, як і постанова Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» від 31.05.2012 № 505 ( далі - Постанова КМУ № 505).

Зазначив, що норма абз. 3 п.3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ щодо оплати праці працівників органів прокуратури (до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури) за обсягом викладу є бланкетною і відсилає в окресленій частині до урядової постанови, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури. Закон № 113-ІХ (у Розділі "Прикінцеві перехідні положення") встановив, що оплата праці працівників органів прокуратури (Генеральної прокуратури України, регіональних, місцевих і військових прокуратур) під час "перехідного" періоду (який для цих правовідносин означений процесом атестування прокурорів і триває до її юридичного завершення "звільненням" чи "переведенням" прокурора) має здійснюватися відповідно до Постанови КМУ №505 (яка, зважаючи на предмет її регулювання, і є тією постановою, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури у значенні абзацу третього пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ.

Просив справу розглянути за участю представника органів прокуратури.

08 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі №120/16632/21-а.

08 вересня 2022 року ухвалою Верховного Суду клопотання Вінницької обласної прокуратури задоволено. Зупинено виконання постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі №120/16632/21-а в частині виплати ОСОБА_1 недоотриманої заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного відповідно до ст. 81 Закону № 1697-VII, до закінчення розгляду справи в касаційному порядку.

23 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду закінчено підготовку та призначено справу до розгляду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ\

24.09.2019 наказом керівника Вінницької обласної прокуратури №1219к ОСОБА_1. з 24.09.2019 призначено на посаду прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області.

19.11.2020 щодо позивача Другою кадровою комісією з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення у формі протоколу № 14, яким визнано недійсними результати іспиту 05.11.2020 та виключено зі списку осіб, які під час здачі іспиту 05.11.2020 у формі анонімного тестування з використанням комп`ютерної техніки з метою виявлення знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, набрали менше 93 балів.

15.03.2021 наказом керівника Вінницької обласної прокуратури № 354к прокурору Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області ОСОБА_1. , посаду якого ліквідовано наказом Генерального прокурора "Про затвердження структури та штатної чисельності Вінницької обласної прокуратури" від 17.02.2021 № 2ш, тимчасово визначено робоче місце у Гайсинській окружній прокуратурі Вінницької області. Оплата праці позивача здійснювалась відповідачем на підставі постанови КМУ №505.

13.09.2021 П`ятнадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №320 про неуспішне проходження прокурором атестації, згідно з яким прокурор Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію.

20.10.2021 на підставі такого рішення наказом керівника Вінницької обласної прокуратури №1367к позивача звільнено з посади прокурора та з органів прокуратури.

Не погодившись із нарахуванням заробітної плати у період з 27.03.2020 по 22.10.2021, позивач звернувся до суду.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України, визначені Законом №1697-VII.

За приписами ч. 1 ст. 81 Закону №1697-VII заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч.2 цієї ж статті, заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством.

Преміювання прокурорів здійснюється в порядку, затвердженому Генеральним прокурором, за результатами оцінювання якості їх роботи за календарний рік у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці. Розмір щорічної премії прокурора не може становити більше 30 відсотків розміру суми його посадового окладу, отриманої ним за відповідний календарний рік.

Частиною 3 ст.81 Закону №1697-VII визначено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Згідно з приписами ч. 7 ст. 81 Закону №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч. 9 ст. 81 Закону №1697-VII).

Частиною 1 ст. 89 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Статтею 90 Закону №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Відповідно до статей 8, 13 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону. Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Згідно з правилами ч.9 ст. 81 Закону № 1697-VII фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

За приписами ст. 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК України) будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пунктом 26 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28 грудня 2014 року № 79-VIII, які набрали чинності з 01 січня 2015 року, установлено, що норми і положення ст.81, частин 16-18 ст. 86, пунктів 13, 14 розділу«Перехідні положення» Закону №1697-VII , застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з п.1, п.2, п.6 постанови КМУ № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: 1) установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється в межах затвердженого фонду оплати праці.

Абзацом 3 п.3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX встановлено, що до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.

За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури.

На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Зазначений Закон є чинним та неконституційним у встановленому законом порядку не визнавався.

Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст.81 Закону № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України визначено, що положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Вирішуючи питання про обґрунтованість вимог поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог касаційної скарги, виходячи з наступного.

За наслідком системного аналізу приписів Закону №113-ІХ Суд зазначає, що у період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до Постанови №505.

Водночас ті прокурори, які переведені на посаду прокурора в обласні прокуратури, отримують заробітну плату згідно зі ст. 81 Закону №1697-VII зі змінами, внесеними Законом №113-ІХ.

Суд звертає увагу, що положеннями пункту 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX запроваджено різні підходи до оплати праці прокурорів залежно від проходження чи непроходження атестації.

Тому прирівняння посадового окладу позивача до посадових окладів прокурорів Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури за відсутності факту переведення його на посаду прокурора в ці установи, суперечить вимогам Закону №113-IX.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №240/1984/21, від 09.08.2022 у справі №240/15182/21, від 08 вересня 2022 року у справі №360/931/21.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, позивач у спірний період з 27.03.2020 по 22.10.2021 перебував на посаді прокурора місцевої прокуратури та не був переведений до окружної прокуратури.

З огляду на викладене та враховуючи наведені вище правові норми Суд визнає правильним висновок суду першої інстанції про те, що позивачу правомірно виплачувалася заробітна плата за спірний період відповідно до законодавства, яке встановлювало оплату праці для працівників місцевих, а не окружних органів прокуратури та визнає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність щодо ненарахування з 27.03.2020 по 22.10.2021 (день звільнення) заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу прокурора окружної прокуратури, розрахованого відповідно до положень ст. 81 Закону № 1697-VІ.

Суд зазначає, що позивач не є прокурором, який успішно пройшов атестацію, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз. 3 п.3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме: постанови КМУ № 505.

Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 26 травня 2022 року у справі №540/1268/21, а тому Суд визнає слушним посилання скаржника на вказану правову позицію Верховного Суду.

Разом з цим Суд відхиляє посилання скаржника на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо застосування абз.3 п. 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ у зіставленні з Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-з/2020, оскільки ним самим у касаційній скарзі зазначено про те, що такий висновок вже сформульовано Верховним Судом від 14 липня 2022 року у справі №600/3960/21-а.

Стосовно застосування Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, яким визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» БК України, у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених КМУ, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, Суд зазначає таке.

Відповідно до юридичної позиції Конституційного Суду України, сформульованої у цьому Рішенні (абзац одинадцятий підпункту 2.2 пункту 2), заробітна плата прокурорів, як елемент організації та порядку діяльності прокуратури в розумінні ст.131-1 Основного Закону України, має визначатися виключно законом.

Таким чином, Конституційний Суд України дав тлумачення ст. 81 Закону №1697-VІІ зі змінами в розумінні ст. 131-1 Основного Закону України, яка водночас відповідно до іншого Рішення Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-р(II)/2020 вказує на те, що за новим конституційним правопорядком прокуратуру як інститут, що виконує функцію кримінального переслідування, структурно «вмонтовано» в загальну систему правосуддя.

Конституція України, як неодноразово зазначав Верховний Суд у своїх постановах, зокрема, від 21 вересня 2021 року в справі №160/6204/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №560/4176/19, від 26 листопада 2021 року в справі №200/14545/19-а та інших, віднесла прокурорів у розділ «Правосуддя», змінила характер їх діяльності з загального нагляду на основну функцію кримінального обвинувачення та запровадила нові принципи в проведенні оцінювання прокурорів. Таке оцінювання було визначено на законодавчому рівні та стосувалося без винятку усіх прокурорів, які мали бажання продовжувати працювати в органах прокуратури.

Тобто Рішення Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020, на яке посилається позивач, стосується приписів статті 81 Закону №1697-VІІ зі змінами, офіційне тлумачення яких здійснено в розумінні статті 131-1 Основного Закону України та пов`язане з організацією і порядком діяльності прокуратури нової якості - функцією кримінального обвинувачення та проведення кадрового перезавантаження через оцінювання прокурорів. А тому застосування ст. 81 Закону №1697-VII, зі змінами у редакції Закону №113-ІХ, без обмежень у цій справі, пов`язується із фактом переведення прокурорів (після їхньої атестації) на посади в «новоутворені»/«оновлені» прокуратури (відповідно до Закону №113-ІХ).

Відповідно до встановлених судами попередніх інстанцій обставин у цій справі, позивач не був переведений на посаду прокурора до окружної прокуратури у зв`язку з успішним проходженням атестації та його було звільнено з посади прокурора Тростянецького відділу Бершадської місцевої прокуратури Вінницької області та органів прокуратури на підставі рішення П`ятнадцятої кадрової комісії №1 про неуспішне проходження атестації, а тому у спірних правовідносинах застосуванню підлягають приписи абз.3 п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-IX, зі змісту якого випливає, що на період до дня звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури оплата праці прокурорів, які не завершили процедуру атестації, здійснюється відповідно до постанови КМУ, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанови КМУ №505.

Відповідні висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, зробленими у постановах від 26 травня 2022 року в справі №540/1268/21, від 14 липня 2022 року в справах №160/13767/20, №240/1984/21, від 28 липня 2022 року в справі №620/1338/21, від 09 серпня 2022 року в справі №240/15182/21, від 11 серпня 2022 року в справі №120/3931/21-а, від 18 серпня 2022 року в справі №200/2499/21-а, від 08 вересня 2022 року в справі №360/931/21 та інших.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Суд, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши правильність застосування судом норм матеріального права, дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано правильне по суті та законне рішення суду першої інстанції, що має наслідком скасування постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року та залишення в силі рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2022 року у справі № 120/16632/21-а.

Відповідно до ч. 3 ст. 375 КАС України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Зважаючи на вимоги ст. 375 КАС України, у зіставленні з результатом касаційного перегляду в цій справі, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для поновлення дії постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21 червня 2022 року у справі № 120/16632/21-а.

Керуючись статтями 341, 343, 349-356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду,