ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/2587/17

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні майном шляхом виселення без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено. Усунуто ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном шляхом виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишено без змін.

У липні 2022 року до Верховного Суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Мороза В. П. - про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат у зв`язку із відхиленням касаційної скарги ОСОБА_2 .

Заява мотивована тим, що судом касаційної інстанції не було вирішено питання про розподіл судових витрат.

Вказував, що у відзиві на касаційну скаргу було викладено клопотання про розподіл судових витрат, а саме витрат на правничу допомогу, однак, у постанові Верховного Суду не було вирішено питання щодо судових витрат, тому просив ухвалити додаткове рішення, яким стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 тис. грн на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, які були понесені ОСОБА_1 під час розгляду справи у суді касаційної інстанції.

Верховний Суд вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Мороза В. П. - підлягає частковому задоволенню.

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України.

Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України).

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)).

Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

Заявником надано до суду докази понесених витрат на оплату юридичної допомоги, наданої адвокатським об`єднанням «Супрема Лекс» на загальну суму 50 тис. грн, на підтвердження чого додано:

1) договір про надання правової допомоги (про надання професійної правничої допомоги) від 08 жовтня 2021 року;

2) рахунок від 08 жовтня 2021 року № 08-10/21 на суму 50 тис. грн;

3) детальний опис робіт, які здійснювалися адвокатом Морозом В. П. під час розгляду касаційної скарги ОСОБА_2 ;

4) акт приймання-передачі виконаних робіт по договору про надання правової допомоги (про надання професійної правничої допомоги) від 08 жовтня 2021 року;

5) квитанція про оплату послуг від 13 жовтня 2021 року на суму 50 тис. грн (а. с. 109-115, т. 2);

Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, провадження № 14-382цс19 та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18, провадження № 12-171гс19).

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 596/2305/18-ц (провадження № 61-13608св20).

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо.

Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України.

Колегія суддів вважає, що розмір гонорару адвоката, визначений позивачем під час розгляду справи у суді касаційної інстанції, зважаючи на складність справи, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, не є співмірним, а різні за ступенем складності послуги (ознайомлення з матеріалами справи, складення відзиву, узгодження з клієнтом правової позиції тощо) фактично оцінені за однаковою погодинною вартістю 5 тис. грн за годину роботи, що є необґрунтованим та надмірно завищеним показником.

Крім того, така послуга як ознайомлення з матеріалами справи є необґрунтованою, оскільки адвокат Морозов В. П. брав участь у справі у суді першої та апеляційної інстанції, а послуги правового аналізу касаційної скарги, ухвал суду касаційної інстанції та судової практики судів апеляційної та касаційної інстанції фактично дублюють одна одну, є подібними та зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача у справі, яка, по суті, була сформована ще у суді першої інстанції.

За таких обставин, Верховний Суд вважає, що заява представника ОСОБА_1 - адвоката Мороза В. П. - є обґрунтованою та підлягає задоволенню в частині відшкодування витрат на складання відзиву на касаційну скаргу на суму 15 тис. грн.

Ураховуючи те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 14 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишено без змін, однак не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити частково заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Мороза В. П. - та ухвалити додаткову постанову.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Встановлено, що ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 вересня 2021 року заяву ОСОБА_2 про зупинення виконання судового рішення задоволено. Зупинено виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Зважаючи на те, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 14 червня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 липня 2021 року залишено без змін, наявні підстави для поновлення виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 16 лютого 2021 року.

Керуючись статтями 270, 137, 141, 415, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду