ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 13 жовтня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120211600000000377, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Кірове Кобеляцького району Полтавської області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 ККУкраїни.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Ширяївського районного суду Одеської області від 20 липня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.
Згідно з вирокомОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за те, що він 04 березня 2021 року о 05:05 год., керуючи автопоїздом у складі вантажного контейнеровоза «MAN TGX 26.440» з причепом-контейнеровозом «KRONE AZW 18», рухаючись по проїзній частині автодороги «Київ - Одеса», наближаючись до ділянки, розташованої на 379 км + 950 м в Березівському районі Одеської області, в порушення вимог п.п. 1.5., 2.3. б), 2.9. б), 12.3 Правил дорожнього руху, перебуваючи у стані стомлення проявив неуважність до дорожньої обстановки, своєчасно не виявив попереду свого автомобіля перешкоду для свого подальшого руху, а саме автопоїзд у складі вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460» з напівпричепом-контейнеровозом «SCHMITZ SCS 27», який нерухомо стояв на зазначеній ділянці автодороги з увімкненими вогнями аварійної світлової сигналізації та з увімкненими габаритними вогнями, внаслідок чого не відреагував на її зміну, не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди, продовживши рух у зазначеному режимі.
При цьому він скоїв наїзд колесом свого автомобіля на знак аварійної зупинки, а після цього скоїв наїзд правою передньою частиною кабіни керованого ним вантажного автомобіля «MAN TGX 26.440» на задню ліву частину напівпричепа-контейнеровоза «SCHMITZ SCS 27», в результаті чого автопоїзд у складі вантажного сідлового тягача «DAF FT XF 105.460» з напівпричепом-контейнеровозом «SCHMITZ SCS 27» змістився з місця свого попереднього розташування та контактував з тілом пішохода ОСОБА_7 , який перебував на проїзній частині попереду цього вантажного тягача «DAF FT XF 105.460». Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, що спричинили його смерть.
Одеським апеляційним судом за апеляційною скаргою прокурора вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у частині призначеного покарання було скасовано та ухвалено новий вирок від 13 жовтня 2022 року, яким ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 286 КК України було призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК УкраїниОСОБА_6 було звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. У решті вирок місцевого суду було залишено без зміни.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й даним про його особу, просить вирок апеляційного суду щодо нього змінити в частині призначення додаткового покарання, зокрема виключити з вироку апеляційного суду застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, залишивши в іншій частині вирок щодо нього без зміни.
Зазначає, що апеляційний суд дійшов необґрунтованого висновку про необхідність призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, не врахувавши, що робота водія є єдиним джерелом для його існування. Окрім того посилається на те, що він визнав вину, має на утриманні трьох малолітніх дітей, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та просить її відхилити.
Інші учасники судового провадження були повідомлені про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 286 ККУкраїни, а також вид та розмір призначеного йому основного покарання у касаційній скарзі засудженого не оспорюються.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Доводи засудженого ОСОБА_6 , наведені ним у касаційній скарзі, щодо необґрунтованого призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами колегія суддів вважає безпідставними.
Положеннями ч. 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують чи обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПКУкраїни,які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Санкція ч. 2 ст. 286 КК України надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати цього покарання до особи.
Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність має альтернативний характер застосування, і це питання, як визначив законодавець, суд вирішує на власний розсуд, залежно від конкретних обставин кримінального провадження, характеру допущених особою порушень вимог ПДР, їх наслідків тощо.
Частиною 1 ст. 420 КПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення; необхідності застосування більш суворого покарання; скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
Переглядаючи це кримінальне провадження в апеляційному порядку за скаргою прокурора, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність рішення суду першої інстанції щодо не призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Такий висновок апеляційний суд зробив з урахуванням того, що суд першої інстанції недостатньо врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та його наслідки - смерть людини, а також ту обставину, що засуджений ОСОБА_6 грубо порушив вимоги Правил дорожнього руху.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд, призначаючи покарання ОСОБА_6 , врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та дані про його особу, а такожіншіобставини, зокрема й ті, на які посилається засуджений у своїй касаційній скарзі, та дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення ОСОБА_6 основного покарання у наближеному до мінімальної межі санкції розмірій додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, вказавши переконливі аргументи та підстави для ухвалення такого рішення.
На думку суду колегії суддів касаційної інстанції, такі висновки суду апеляційної інстанції з урахуванням обставин цього кримінального провадження відповідають принципам індивідуалізації та справедливості призначення покарання.
Також колегія суддів зазначає, що закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо можливості позбавлення права керувати транспортними засобами осіб, для яких діяльність, пов`язана з користуванням таким правом, є їх роботою, джерелом засобів для існування тощо. Ці обставини потребують врахування з точки зору більш виваженого підходу до аспектів призначення покарання, однак не вказують на неможливість застосування такого додаткового покарання.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 грубо порушив Правила дорожнього руху, що призвело до тяжких наслідків - смерті людини. За таких обставин посилання в касаційній скарзі на те, що для засудженого керування транспортним засобом є єдиним джерелом для існування, не може бути достатньою підставою для не застосування до нього додаткового покарання.
З огляду на викладене, переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність рішення суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначенння покарання та справедливості обраного йому заходу примусу, засуджений у касаційній скарзі не навів.
Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 420 КПКУкраїни, є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Призначене судом апеляційної інстанції засудженому ОСОБА_6 покарання відповідає вимогам статей 50, 65 ККУкраїни.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження під час касаційного розгляду в межах, визначених ст. 433 КПК України, не встановлено.
Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не вбачає.
Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд