ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/25495/16-ц

1. Описова частина

У липні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання розписки недійсною.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_2 зазначає, що 03 грудня 2012 року між сторонами було укладено договір позики, про що ним було складено розписку про отримання від нього в борг 20 000 доларів США.

Однак, він не погоджується із тим, що між ним та відповідачем дійсно було укладено договір позики, оскільки він жодних грошей від відповідача не отримував та між ними виникли інші відносини, не пов`язані із борговими.

Так, позивач зазначав, що знайомий з ОСОБА_2 з червня-липня 2009 року, коли останній купував у нього контейнер для вивезення сміття.

Потім, як зазначав позивач, ОСОБА_2 запросив його до себе в прокуратуру, в якій він був начальником відділу по дотриманню природоохоронного законодавства та запропонував йому ввести до складу засновників ТОВ «Ніколсан» його сестру ОСОБА_4 , обіцяючи за це «підтримку» в органах влади (дах), а у разі відмови говорив, що у нього можуть бути великі проблеми.

Протягом 2013-2014 років відповідачем разом з іншими пов`язаними з ним особами чинився на нього тиск та вживались незаконні дії з метою протиправного захоплення майна, яке належало йому особисто, та захоплення ТОВ «Ніколсан».

Позивач вказував, що такі дії чинились з метою перешкодити законній діяльності ТОВ «Ніколсан», перереєструвати компанію на іншу довірену особу ОСОБА_2 , а також задля захоплення та привласнення майна, яке є власністю компанії, в тому числі з метою створення умов на ринку для діяльності ТОВ «Збереження довкілля», яке було зареєстровано на сестру ОСОБА_2 - ОСОБА_4 шляхом ліквідації як конкурента ТОВ «Ніколсан» та переведення активів і всіх контрагентів на ТОВ «Збереження довкілля».

Згодом ОСОБА_2 на ім`я ОСОБА_4 взяв у відділенні «Ощадбанку» кредит на суму 54 000 доларів США.

Через певний час ОСОБА_2 почав наполягати на погашенні даного кредиту грошима ТОВ «Ніколсан» та з метою повного контролю над позивачем та впевненості, що він буде виплачувати відповідачу грошові кошти, які мали бути хабарями, ОСОБА_2 вимагав від позивача документальної гарантії щомісячної сплати грошових коштів.

ОСОБА_1 вказував, що в подальшому 03 лютого 2013 року під психологічним тиском ОСОБА_2 примусив його написати розписку про те, що він начебто отримав у нього в борг грошові кошти.

Вказану розписку відповідач вимагав надати як гарантію, що він буде йому виплачувати кошти в сумі 5 000 доларів США щомісячно.

Зазначав, що будучи юридично необізнаним, написав таку розписку, проте коштів він фактично не отримував.

Про порушення своїх прав в цій частині та про те, що дана розписка використовується відповідачем як боргова, він дізнався лише після того, як ОСОБА_2 почав вимагати стягнути з нього грошові кошти саме як борг.

Позивач вважав, що дана розписка не є документом, який реально підписувався з метою отримання ним в борг грошових коштів від ОСОБА_2 , і таких грошових коштів ним від нього не отримувалось, а останнім не передавалось.

Наголошував, що така розписка є безгрошовою, укладалася без наміру надавати кошти в борг відповідачем, відповідно не дотримано істотну умову в частині предмету договору позики, такий договір не було укладено з дійсними намірами його виконати зі сторони відповідача. Розписка не підписувалася в момент передачі грошей. Такої передачі взагалі не було.

Позивач вважав укладений договір таким, що укладений під впливом насильства, не відповідав його внутрішній волі, а гроші фактично не були передані йому відповідачем, тому він був вимушений звернутись до суду за захистом своїх прав.

Враховуючи наведене просив суд визнати недійсною розписку від 03 лютого 2012 року, підписану ОСОБА_1 про отримання грошових коштів в сумі 20 000 доларів США від ОСОБА_2 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 06 липня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що в процесі розгляду справи позивачем не було доведено того, що укладений договір позики було вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином за наявності умислу обох сторін правочину, в тому числі і відповідача. Також суди визнали недоведеними обставини написання розписки про отримання у борг грошових коштів під психологічним чи іншим тиском.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 05 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2023 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, провадження № 61-7418св18, від 06 липня 2022 року у справі № 537/1118/20, провадження № 61-16306св21, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження № 61-21701св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що в матеріалах справи є достатньо доказів щодо заняття відповідачем на час виникнення спірних правовідносин посади в органах прокуратури, використання останнім свого службового становища для чинення тиску та вжиття незаконних дій з метою протиправного захоплення його майна та бізнесу, що виражались у постійних перевірках, витребування правоохоронними органами документації, проведення незаконних дій з контрагентами, направлених на підрив ділової репутації.

Вказує, що саме в цей час і було вжито відповідачем заходів психологічного тиску на нього щодо написання розписки про начебто надання йому грошових коштів.

Зазначає, що ненадання відповідачем майже два роки розписки для огляду та експертизи свідчить про її штучний характер та відсутність її як такої на дату видачі.

Посилається на те, що судами залишилось поза увагою факт фактичного не отримання ним коштів за розпискою, відсутність будь-яких доказів в матеріалах справи на підтвердження передання грошових коштів у сумі 20 000 доларів США та про їх наявність у відповідача.

Також апеляційним судом не зазначено в постанові й, відповідно, не надано правової оцінки необхідності проведення експертизи, допиту свідків щодо обставин вчинення тиску під час надання розписки та неодержання грошей позичальником від позикодавця.

При цьому вказує, що відносно відповідача наявне кримінальне провадження.

У січні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 від ОСОБА_2 , у якому вказано, що оскаржувані заявником судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

03 лютого 2012 року ОСОБА_1 було складено розписку про те, що він взяв у ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 20 000 доларів США, які зобов`язався повертати рівними частинами по 5 000 доларів США щомісячно з 1 березня по 1 червня.

У 2013 році ОСОБА_2 звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення коштів за договором позики, у зв`язку з чим судом заведено цивільну справі № 752/20240/13, провадження у якій ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 19 серпня 2016 року зупинено до розгляду вказаної справи (а. с. 153 т.1).

У межах вказаної цивільної справи судом проведено судову почеркознавчу експертизу.

Згідно із висновком експертів за результатами проведення судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз № 6912/6913/15-32 від 14 червня 2015 року, рукописний текст в розписці від 03 лютого 2012 року та підпис виконані особисто ОСОБА_1 (а. с. 145-150, т.1).

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Згідно з положеннями статей 202-204 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов`язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Для визнання правочину недійсним позивач має довести наступні обставини: 1) факт застосування до нього (до потерпілої сторони правочину) фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти своєї справжньої волі; 3) наявність причинного зв`язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.

При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов`язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім`ї, родичів тощо або їх майна. Факт насильства не обов`язково має бути встановлений вироком суду, постановленим у кримінальній справі.

Наведене узгоджується із висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 466/6829/17.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом, вказував, що розписка написана під психологічним тиском відповідача, який на час її написання займав посаду в органах прокуратури та погрожував йому різними перевіркам, що в кінцевому варіанту призведе до втрати бізнесу.

Разом із тим, під час розгляду справи позивач на підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги, не надав жодного належного та допустимого доказу, який би давав підстави вважати, що під час написання оскаржуваної розписки про отримання в борг грошових коштів до нього застосовувався психологічний тиск.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій не враховано, що він не отримував коштів, визначених розпискою, оскільки відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, наявність оригіналу боргової розписки у кредитора свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

При цьому колегію суддів також враховано, що під час розгляду справи позивач просив суд призначити проведення судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року було призначено у вказаній справі почеркознавчу експертизу (а. с. 236-238, т. 1).

У зв`язку з ненаданням відповідачем ОСОБА_2 оригіналу розписки 26 грудня 2019 року ухвала суду експертною установою виконана не була та повернута без виконання (а. с. 243-а, т. 1).

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 16 лютого 2021 року підготовче провадження у вказаній справі було закрито та призначено судовий розгляд справи.

Разом із тим, 24 вересня 2021 року представником відповідача до суду було подано клопотання про долучення до матеріалів справи письмового доказу - оригіналу розписки для виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2019 року у вказаній справі.

Судом було поставлено на обговорення питання долучення до матеріалів справи оригіналу розписки та необхідності скерування справи до експертної установи для проведення раніше призначеної експертизи ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 19 серпня 2019 року, яка не була виконана.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).

У судовому засіданні позивач та його представник заперечили проти направлення справи до експертної установи, мотивуючи це безпідставним затягуванням розгляду справи (а. с. 121-124, т. 2).

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач, відмовляючись від проведення експертизи, самоусунувся від доведення обставин, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, а тому суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог у зв`язку з недоведеності заявлених позовних вимог належними та допустимими доказами.

У зв`язку із наведеним, колегія судді вважає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що судами під час розгляду справи не надано правової оцінки необхідності проведення експертизи.

Також судом відхиляються доводи касаційної скарги про те, що судами не враховано недекларування відповідачем, як працівником прокуратури, надання у борг грошових коштів у сумі 20 000 доларів США, оскільки, звертаючись до суду із вказаним позовом та під час розгляду справи, позивач не обґрунтовував свої вимоги вказаними доводами.

З урахуванням встановлених судами обставин, колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16, провадження № 61-7418св18, від 06 липня 2022 року у справі № 537/1118/20, провадження № 61-16306св21, від 11 червня 2021 року у справі № 753/11670/17, провадження № 61-21701св19, оскільки оскаржувані судові рішення не суперечать висновкам, викладених у вказаних постановах.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судового рішення суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду