ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 759/21867/21

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Зі змісту касаційної скарги убачається, що доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 289 КК прокурором не оспорюється. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються.

Що стосується доводів касаційної скарги прокурора про істотні порушення вимог КПК та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то колегія суддів зазначає наступне.

Як установлено частинами 1, 2 ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, ухвали, що перевіряються в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Як передбачено приписами ст. 419 КПК, в ухвалі апеляційного суду повинні бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався; при залишенні апеляційної скарги без задоволення мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Втім суд апеляційної інстанції під час розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 цих вимог не дотримався.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_6 покарання у виді у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 1 ст. 289 КК, місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке, згідно ст. 12 КК є нетяжким, дані про особу засудженого, який має середню освіту, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, офіційно не працевлаштований, до кримінальної відповідальності притягається вперше, під наркологічним та психоневрологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває. Також судом враховано обставину, що пом`якшує покарання-щире каяття та обставину, що його обтяжує-вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів.

Водночас, врахувавши вказані обставини, суд першої інстанції дійшов висновку і про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК.

Не погоджуючись із указаним рішенням, прокурор оскаржив вирок місцевого суду до суду апеляційної інстанції та просив його скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та ухвалити новий вирок. Зокрема прокурор вказував на те, що поза увагою суду, без необхідної оцінки, залишились дані про підвищений рівень суспільної небезпеки вчиненого ОСОБА_6 діяння та дані про його особу. Зазначав про те, що ухвалюючи рішення про застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання, суд формально послався на підстави, які вже стали приводом для призначення ОСОБА_6 покарання у мінімальному розмірі. Також вказував про безпідставне визнання пом`якшуючою обставиною-щире каяття.

Переглянувши кримінальне провадження, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції правомірно застосував до ОСОБА_6 інститут умовного звільнення, а призначене обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 75 КК відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Зокрема суд зазначив, що з врахуванням фактичних обставини справи, даних про особу обвинуваченого, наявність пом`якшуючої обставини, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання реально, належним чином вмотивував своє рішення у цій частині.

Так, згідно з ст. 75 КК, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді, зокрема, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Законодавець надав дискреційні повноваження судам у призначенні покарання, а також під час визначення можливості звільнення від покарання з випробуванням. Однак така дискреція діє лише в межах, установлених законом. А тому суд має навести правові підстави та переконливі мотиви, які є достатніми для постановлення рішення.

Однак у своїй ухвалі апеляційний суд не дав переконливих, вичерпних відповідей на доводи прокурора щодо необґрунтованого звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням і переконливо їх не спростував.

Зокрема, апеляційний суд в повній мірі не врахував того факту, що ОСОБА_6 злочин, передбачений ч. 1 ст. 289 КК, скоїв перебуваючи у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів, що свідчить про підвищений рівень суспільної небезпеки вчиненого ним діяння та дані про його особу.

Враховуючи це, навіть позитивні дані про особу винного та наявність пом`якшуючої обставини не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування до засудженого положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання.

З огляду на викладене Суд уважає, що за таких обставин твердження апеляційного суду в оскаржуваній ухвалі щодо правильності висновку місцевого суду у вироку про можливість виправлення засудженого без реального відбування призначеного покарання не є належно обґрунтованим та вмотивованим і суперечить вимогам ст. 75 КК.

Допущені апеляційним судом порушення є істотними, так як вони перешкодили цьому суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, що відповідно до положень п.1 ч. 1 ст. 438 КПК є підставою для його скасування і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

При новому розгляді суду апеляційної інстанції необхідно врахувати зазначене в цій постанові, перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, після чого відповідно до вимог процесуального та матеріального законів ухвалити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення, яке б відповідало положенням ст. ст. 370, 419 КПК України.

За умови підтвердження обсягу обвинувачення ОСОБА_6 та за відсутності інших обставин, які можуть вплинути на призначення покарання, застосування до нього положень ст. 75 КК є неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд