ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/55437/18-ц

Описова частина

У листопаді 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Національного медичного університету імені О. О. Богомольця (далі - НМУ ім. О. О. Богомольця), Міністерства охорони здоров`я України (далі - МОЗ України), ОСОБА_2 про визнання незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він працював на посаді начальника науково-дослідної частини НМУ ім. О.О. Богомольця.

Наказом МОЗ України від 14 серпня 2018 року № 42-о «Про покладення обов`язків» виконання обов`язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця було покладено на ОСОБА_5 .

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у справі № 826/14303/18 дію вказаного наказу було зупинено.

Позивач вважав, що починаючи з 05 вересня 2018 року ОСОБА_5 не мав права виконувати обов`язки ректора НМУ ім. О.О. Богомольця, у тому числі видавати наказ від 05 вересня 2018 року № 3-з про призначення ОСОБА_2 виконувачем обов`язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця.

Наказом від 25 вересня 2018 року № 13/1-з за підписом ОСОБА_2 , як виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця, ОСОБА_3 звільнено із займаної посади відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України.

У зв`язку з відсутністю у ОСОБА_2 повноважень звільняти працівників НМУ ім. О.О. Богомольця, враховуючи відсутність факту прогулу без поважних причин та позбавлення його можливості надати письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, позивач вважав, що підлягає поновленню на роботі у НМУ ім. О. О. Богомольця.

Також позивач вважав, що йому підлягає виплата середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2018 року по день ухвалення рішення судом.

Крім того позивач стверджував, що внаслідок спільних протиправних дій відповідачів йому заподіяно моральну шкоду, розмір якої він оцінив у 10 000,00 грн.

З урахуванням викладених обставин позивач просив суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ НМУ ім. О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О.О. Богомольця»;

- визнати незаконним та скасувати наказ НМУ ім. О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» » в частині звільнення ОСОБА_3 ;

- поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді начальника науково-дослідної частини НМУ ім. О. О. Богомольця;

- стягнути з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25 вересня 2018 року по день ухвалення рішення судом;

- стягнути солідарно з НМУ ім. О.О. Богомольця, МОЗ України та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 10 000,00 грн компенсації завданої моральної шкоди.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Визнано незаконним та скасовано наказ НМУ ім. О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» в частині звільнення ОСОБА_3 .

Поновлено ОСОБА_3 на посаді начальника науково-дослідної частини НМУ ім. О. О. Богомольця з 25 вересня 2018 року.

Стягнуто з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 323 580,30 грн.

Стягнуто з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_3 моральну шкоду в розмірі 3 000,00 грн.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати у межах одного місяця у розмірі 47 270,72 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що звільнення ОСОБА_3 проведене з порушенням норм трудового законодавства України, оскільки позивач не вчиняв прогулу. Тому наказ НМУ ім. О. О. Богомольця від 25 вересня 2018 року № 13/1-з «Про звільнення» у частині звільнення ОСОБА_3 , є незаконним та підлягає скасуванню, а позивач - поновленню на посаді з 25 вересня 2018 року із виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також суд першої інстанції вважав за необхідне, з урахуванням обставин справи, характеру та глибини душевних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, виходячи з принципу розумності та справедливості, стягнути з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь позивача 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Вимоги про визнання незаконним і скасування наказу НМУ ім. О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з «Про призначення виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця» суд першої інстанції вважав безпідставними, оскільки позивачем не доведено порушення його прав цим наказом.

Постановою Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року апеляційну скаргу НМУ ім. О. О. Богомольця залишено без задоволення, рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Постановою Верховного Суду від 24 травня 2022 року касаційну скаргу НМУ ім. О. О. Богомольця задоволено частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, справу в цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 вересня 2021 року залишено без змін.

Верховний Суд вважав, що висновки суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є передчасними.

В іншій частині суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції, оскільки вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права.

Постановою Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року апеляційну скаргу НМУ ім. О. О. Богомольця задоволено частково.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 28 січня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення.

Стягнуто з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 805 287,60 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу неповно встановив обставини справи, не оцінив надані докази, неправильно застосував норми матеріального права.

23 вересня 2022 року ОСОБА_3 в особі представника - адвоката Гаврилової І. А. через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року, в якій просив суд скасувати оскаржене судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 1 250 999,10 грн.

02 листопада 2022 року НМУ ім. О. О. Богомольцячерез засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 10 серпня 2022 року, в якій просив суд скасувати оскаржене судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути на користь ОСОБА_3 з НМУ ім. О. О. Богомольця середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходячи з середньоденної заробітної плати ОСОБА_3 у сумі 276,40 грн.

Касаційні скарги мотивовані тим, що оскаржувана постанова ухвалена судом апеляційної інстанції з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, без урахування висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 НМУ ім. О. О. Богомольця просить суд вказану касаційну скаргу залишити без задоволення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 , поданою представником - адвокатом Гавриловою І. А., та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою НМУ ім. О.О. Богомольця.

01 лютого 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Судом встановлено, що ОСОБА_3 з 01 липня 2016 року працював на посаді начальника науково-дослідної частини НМУ ім. О. О. Богомольця.

ОСОБА_5 виконував обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця на підставі наказу МОЗ України від 14 серпня 2018 року № 42-о.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня

2018 року у справі № 826/14303/18 зупинено дію наказу МОЗ України від 14 серпня 2018 року № 42-о «Про покладення обов`язків»; заборонено МОЗ України призначати виконуючого обов`язки ректора НМУ ім. О. О. Богомольця та вчиняти будь-які інші дії, щодо покладення обов`язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця на будь-яку особу, окрім випадків, визначених положенням Закону України «Про вищу освіту».

Наказом НМУ ім. О. О. Богомольця від 05 вересня 2018 року № 3-з за підписом ОСОБА_5 , у зв`язку з необхідністю виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 05 вересня 2018 року у справі № 824/14303/18, покладено виконання обов`язків ректора на проректора з науково-педагогічної роботи та післядипломної освіти ОСОБА_2 із 06 вересня 2018 року.

Наказом МОЗ України від 07 вересня 2018 року № 1639 визнано виконання обов`язків ректора НМУ ім. О. О. Богомольця ОСОБА_2 .

Із наказу МОЗ України від 02 жовтня 2018 року № 25-з вбачається, що ОСОБА_2 приступив до виконання обов`язків ректора

НМУ ім. О. О. Богомольця з 02 жовтня 2018 року на підставі «Порядку взаємозаміщення керівного складу НМУ ім. О. О. Богомольця» від 04 вересня 2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 жовтня

2018 року у справі за № 826/14303/18 зупинено дію наказу МОЗ України від 07 вересня 2018 року № 1639 «Про деякі питання управління

НМУ ім. О. О. Богомольця».

Наказом НМУ ім. О. О. Богомольця за підписом ОСОБА_2 від 25 вересня 2018 року № 13/1з звільнено із займаної посади з 25 вересня 2018 року на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, зокрема ОСОБА_3 . Підстава: акти про відсутність на робочому місці від 17, 18, 19, 20, 21, 24 та 25 вересня 2018 року.

Відповідно до довідки про доходи від 12 травня 2021 року ОСОБА_3 у липні 2018 року нарахована заробітна плата у сумі 11 054,91 грн, а у серпні 2018 року - 12 160,40 грн.

Згідно наказу № 995-л від 18 червня 2018 року позивачу виплачена премія за сумлінну працю, старанне, якісне і своєчасне виконання своїх обов`язків та доручень, враховуючи вагомий внесок у здійснення організаційної робот, а також за підсумками діяльності закладу за результатами 5 місяців 2018 року у розмірі 32 000,00 грн.

Згідно наказу № 1499-л від 27 липня 2018 року позивачу виплачена премія у розмірі 6 300,00 грн за сумлінну працю, за вагомий внесок та організацію роботи по реалізації завдань факультету по роботі з іноземними громадянами в оформленні посвідок на тимчасове місце проживання іноземних студентів, видачу академічних довідок, роботу з боржниками по оплаті за навчання та проживання в гуртожитку, формуванні звітності, щодо видачі запрошень на навчання для іноземних студентів, активну участь в проведенні заходів зі створення інформаційної мережі по комунікаціям в країнах Європи та Азії у липні 2018 року.

Аналогічний наказ було видано відповідачем 14 серпня 2018 року за № 1567-л.

Крім того, наказом № 8-л від 21 серпня 2018 року за високий рівень організації роботи приймальної комісії, успішне проведення підготовчого етапу вступної компанії, набору на навчання студентів, проведення конкурсу сертифікатів ЗНО та вступних випробувань (для категорії осіб, яким надане таке право) на всі факультети та спеціальності, значний обсяг виконаної за цей період відповідальної, інтенсивної й напруженої роботи позивачу у серпні 2018 року виплачена премія у розмірі 22 000,00 грн.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржена постанова суду апеляційної інстанції відповідає.

Відповідно до частини третьої статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

На необхідність врахування цих обставин вказував і Верховний Суд, зокрема у постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 641/5616/20.

Положеннями розділу ІІІ Порядку № 100 передбачені виплати, які враховуються і які не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини при нарахуванні виплат за час вимушеного прогулу.

Зокрема, згідно пункту 3 вказаного розділу Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки; виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Згідно пункту 4 вказаного розділу Порядку при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов`язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов`язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов`язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством).

Останніми місяцями роботи ОСОБА_3 перед звільненням були липень та серпень 2018 року, тому саме заробітна плата за вказані місяці враховується при розрахунку середньомісячного заробітку.

Відповідно до довідки про доходи позивача від 12 травня 2021 року у липні 2018 року йому нарахована заробітна плата у сумі 11 054,91 грн, а у серпні 2018 року - 12 160,40 грн.

Разом з цим, з розшифровки до зазначеної довідки вбачається, що відповідачем у заробітну плату ОСОБА_3 не були враховані нараховані та виплачені йому у липні та серпні 2018 року премії, які відповідач вважав разовими, а відтак такими, що не підлягають врахуванню при обчисленні середнього заробітку.

Зокрема, згідно наказу № 995-л від 18 червня 2018 року позивачу виплачена премія за сумлінну працю, старанне, якісне і своєчасне виконання своїх обов`язків та доручень, враховуючи вагомий внесок у здійснення організаційної робот, а також за підсумками діяльності закладу за результатами 5 місяців 2018 року у роз мірі 32 000,00 грн.

Вказана премія виплачена позивачу у липні 2018 року. Однак, виходячи з положень пункту 3 розділу ІІІ Порядку, вона не враховується при обчисленні середнього заробітку, оскільки нарахована за період січень-травень 2018 року.

В подальшому, згідно наказу № 1499-л від 27 липня 2018 року позивачу виплачена премія у розмірі 6 300,00 грн за сумлінну працю, за вагомий внесок та організацію роботи по реалізації завдань факультету по роботі з іноземними громадянами в оформленні посвідок на тимчасове місце проживання іноземних студентів, видачу академічних довідок, роботу з боржниками по оплаті за навчання та проживання в гуртожитку, формуванні звітності, щодо видачі запрошень на навчання для іноземних студентів, активну участь в проведенні заходів зі створення інформаційної мережі по комунікаціям в країнах Європи та Азії у липні 2018 року.

Аналогічний наказ було видано відповідачем 14 серпня 2018 року № 1567-л.

Премії виплачені позивачу в липні та серпні 2018 року відповідно.

Крім того, наказом № 8-л від 21 серпня 2018 року за високий рівень організації роботи приймальної комісії, успішне проведення підготовчого етапу вступної компанії, набору на навчання студентів, проведення конкурсу сертифікатів ЗНО та вступних випробувань (для категорії осіб, яким надане таке право) на всі факультети та спеціальності, значний обсяг виконаної за цей період відповідальної, інтенсивної й напруженої роботи позивачу у серпні 2018 року виплачена премія у розмірі 22 000,00 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що призначені наказами № 1499-л від 27 липня 2018 року, № 1567-л від 14 серпня 2018 року, № 8-л від 21 серпня 2018 року премії не є виплатами за виконання окремих доручень (одноразового характеру), оскільки доказів надання позивачу таких доручень суду надано не було. Разом з цим, вказані премії виплачені позивачу за виконання додаткових обсягів робіт і є виробничими преміями.

За таких обставин, апеляційний суд обґрунтовано вважав, що виплачені позивачу премії у розмірі 6 300,00 грн (у липні 2018 року) та 22 000,00 грн і 6 300,00 грн (у серпні 2018 року) повинні бути враховані при обчисленні середнього заробітку.

Встановивши на підставі вищевказаних доказів, що середньоденна заробітна плата позивача становить 1 376,56 грн, а вимушеним прогулом є період з 26 вересня 2018 року по 28 січня 2021 року, що становить 585 робочих днів, апеляційний суд обрахував розмір стягнутого з НМУ ім. О. О. Богомольця на користь ОСОБА_3 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у повній відповідності до приписівЗакону України «Про оплату праці» та Порядку № 100.

Інші доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що оскаржена постанова суду апеляційної інстанції ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Верховний Суд встановив, що оскаржена постанова судуапеляційної інстанції ухвалена з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційних скарг її висновків не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржену постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційних скарг відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду