ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 120/1010/20-а

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю ««Агропросперіс Трейд» (далі - ТОВ «Агропросперіс Трейд») звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 06.12.2019:

- № 0000915304, яким зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного періоду у розмірі 5031332 грн;

- № 0000905304, яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 176328 грн.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2020 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14 січня 2021 року, у позові відмовлено.

Відмовляючи в позові cуди першої та апеляційної інстанції погодились з висновками, викладеними податковим органом в акті перевірки, оскільки надані позивачем первинні документи не підтверджують господарських операцій з його контрагентами, що дає підстави вважати їх сумнівними.

Оцінюючи первинні документи, надані представником позивача безпосередньо до суду, зокрема копії: договорів суборенди земельних ділянок; договорів поставки; видаткових накладних; актів приймання-передачі; товарно-транспортних накладних; платіжних доручень, суд першої інстанції не взяв їх до уваги, оскільки вони не спростовують доводи встановлені податковим органом в акті перевірки, а також не відображають дійсних обставин по господарським операціями з контрагентами позивача. Суд указав, що документи, надані до матеріалів справи, не свідчать беззаперечно про реальне отримання сільськогосподарської продукції ТОВ "Агропросперіс Трейд" у заявлених контрагентів, оскільки у них виявлено відсутність необхідних умов для здійснення сільськогосподарської діяльності, зокрема, відсутність трудових, виробничих ресурсів, товарно-матеріального забезпечення, транспортних засобів тощо, що унеможливлює фактичне виконання робіт, у даному випадку вирощення з власного посівного матеріалу сільськогосподарської продукції у 2019 році.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено:

На підставі направлень від 24.10.2019 № 53 та № 54, виданих Одеським управлінням Офісу великих платників податків Державної податкової служби, інспекторами відділу податкового супроводження підприємств виробничої та невиробничої сфери Одеського управління Офісу великих платників податків ДПС, відповідно до п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.8 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 ПК України, на підставі наказу Офісу великих платників податків Державної податкової служби від 18.10.2018 № 286, проведено документальну виїзну позапланову перевірку ТОВ "Агропросперіс Трейд" по декларації за серпень 2019 року з урахуванням уточнюючих розрахунків з метою перевірки відповідності формування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис грн.

Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, абз. "б" та "в" п. 200.4 ст. 200 Податкового Кодексу України, п. 4 Розділу V "Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за № 159/28289, у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) податкової декларації за серпень 2019 року на суму 3337524 грн, завищено суму від`ємного значення за серпень 2019 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на суму 5618573 грн.

ТОВ "Агропросперіс Трейд", не погодившись з висновками акту перевірки від 19.11.2019 № 7/28-10-53-04/36328597, надано заперечення від 21.11.2019 № 1269.

Під час розгляду заперечень, податковим органом розглянуті та прийняті до уваги додаткові документи та за результатами їх розгляду висновки викладено у наступній редакції: "Перевіркою встановлено порушення ТОВ "Агропросперіс Трейд" п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, абз. "б" та абз. "в" п. 200.4 ст. 200, п. 201.10 ст. 201 Податкового Кодексу України, п. 4 Розділу V "Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 26.01.2016 № 21, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 за №159/28289, у результаті чого завищено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника у банку (рядок 20.2.1) податкової декларації за серпень 2019 року на суму 176328 грн, завищено суму від`ємного значення за серпень 2019 року, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 21) на суму 5031332 грн.

На підставі висновків акту перевірки та результатів розгляду заперечень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення від 06.12.2019:

- № 0000915304, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу податкового кредиту наступнику звітного періоду у розмірі 5031332 грн;

- № 0000905304, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування податку на додану вартість у розмірі 176328 грн та застосовано штрафну санкцію у розмірі 88164 грн.

Не погоджуючись з вищенаведеними податковими повідомленнями-рішеннями позивачем подано адміністративну скаргу.

Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 20.02.2020 № 6546/6/99-00-08-05-28-06 оскаржувані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропросперіс Трейд» не погодившись із судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги позивач наводить висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 12 червня 2018 року у справі № 802/1155/17-а, від 12 грудня 2019 у справі № 814/1439/17, від 12.06.2018 у справі № 826/11879/13-а, від 24.09.2019 у справі № 826/9039/16, від 10.09.2018 у справі № 826/25442/15, від 11.09.2018 у справі № 810/2677/17, від 17.09.2019 у справі № 500/2733/18, від 10 лютого 2021 року у справі № 200/13883/19-а, від 13 серпня 2020 року по справі № 2520/4829/19, від 10 липня 2020 року у справі № 120/4723/18-а, від 05 січня 2021 року у справі №200/1718/20-а щодо встановлених податковим органом порушень п.198.1, п.198.2, п.198.3, ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, в результаті яких платником податків було занижено податок на додану вартість. Дані порушення були встановлені, у зв`язку з не підтвердженням податковим органом реальності здійснення господарських операцій з контрагентами платника податків.

Ухвалою Верховного Суду від 09.03.2021 відкрито касаційне провадження у справі з підстави неправильного застосування судами норм матеріального права у випадку, передбаченому пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України - якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

У відзиві на касаційну скаргу податковий орган зазначає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та такими, що винесені з повним з`ясуванням судами обставин, які мають значення для справи та правильним застосуванням норм матеріального права без порушень норм процесуального права. Натомість доводи позивача є необґрунтованими та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Ухвалою Верховного Суду від 24.02.2023 замінено відповідача у справі з Офісу великих платників податків ДПС (ЄДРПОУ 43141471) на правонаступника Південне міжрегіональне управління ДПС по роботі з великими платниками податків (ЄДРПОУ 44104032).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів врегульовані положеннями Податкового кодексу України (далі - ПК України; в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі статтею 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Підпунктом 139.1.9 пунктом 139.1 статті 139 ПК України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За положеннями пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку, зокрема, з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій із придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Водночас, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника у зв`язку з його господарською діяльністю.

Так, у справі що розглядається, перевіркою встановлено відхилення показників даних податкової звітності з податку на додану вартість за серпень 2019 року в результаті завищення залишку від`ємного значення, в тому числі за результатами перевірок суми залишку від`ємного значення зменшено.

Причиною виникнення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту за травень-серпень 2019 є придбання сільськогосподарської продукції, яка в подальшому реалізується на експорт (операції оподатковуються за нульовою ставкою згідно із пп. 195.1.1 п. 195.1 ст. 195 ПК України).

Судами установлено, що в результаті відпрацювання декларації з ПДВ за серпень 2019 року, за наявною інформацією щодо ризикових операцій суб`єктів господарювання, які декларують бюджетне відшкодування відповідно до ступеня ризику в діяльності такого платника, що внесені до Реєстру заяв про суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість, встановлено неправомірно сформовану суму податкового кредиту від постачальників, які формують податковий кредит у рядку 10.1 "Придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України з основною ставкою" та у рядку 16 "від`ємне значення, що включається до складу податкового кредиту поточного звітного періоду" декларації з податку на додану вартість за серпень 2019 року (які були включені до складу рядка 21 "від`ємне значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду" декларації з податку на додану вартість за липень 2019 року) та які приймають участь в розрахунку суми бюджетного відшкодування за серпень 2019 року, а саме по взаємовідносинам ТОВ "Агропросперіс Трейд" з наступними контрагентами: ПП "Марке-Велью"; ТОВ "Ізумруд Промагро"; ФГ "Квітка Полісся"; ФГ "Поле"; ТОВ "Велан Південь Трейд"; ФГ "Сім`я-2007"; ТОВ "Анатоліївські скарби"; ТОВ "Сенат Трейд"; ТОВ "Промінь відродження"; ФГ "Аграрне поле".

Так, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що передумовою щодо відмови в задоволенні адміністративного позову ТОВ «АГРОПРОСПЕРІС ТРЕЙД» є проведений податковим органом аналіз даних податкової звітності постачальників позивача, за змістом якої встановлено абсолютну відсутність або ж відсутність достатньої кількості посівних площ, відсутність посівного матеріалу, трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів, складських приміщень для належного виробництва та постачання зазначеної в податкових накладних кількості сільськогосподарської продукції по кожному з контрагентів.

Судами в оскаржуваних судових рішенням також зазначено, що про наявність протиправної податкової вигоди також свідчить підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв`язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;?

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Тобто передумовою для відмови в задоволенні позову є неможливість встановити ланцюг походження товару до виробника, або факти наявності в ланцюгу постачання суб`єктів господарювання щодо яких є порушені кримінальні справи з різних підстав або порушення контрагентами податкової дисципліни.

При цьому, суди першої та апеляційної інстанції виходили виключно з інформації, що наведена податковим органом у акті перевірки (мотивувальна частина судового рішення, є тотожною змісту акту перевірки) та згідно інформації інформаційно-аналітичних баз ДПС.

Тобто, доводи/мотиви про не підтвердження реальності здійснення господарських відносин ґрунтуються виключно на інформації, що наявна в інформаційно-аналітичних базах податкового органу відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання.

У цьому контексті важливо також зауважити, що суди першої та апеляційної інстанцій взагалі не послались на докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки позивача та про обізнаність позивача щодо протиправної поведінки його контрагентів і контрагентів позивача.

Крім цього, зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що однією з передумов відмови в позові була узагальнена податкова інформація щодо начебто недостатньої кількості або відсутності трудових та матеріальних ресурсів у контрагентів позивача та контрагентів позивача, неподання ними податкової та фінансової звітності, непідтвердження руху сільськогосподарської продукції від виробника до позивача.

Водночас, на переконання колегії суддів, відомості, наявні в інформаційно-аналітичних базах як відносно контрагентів позивача, так і за ланцюгами постачання товарно-матеріальних цінностей (виконання робіт, надання послуг), носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, така інформація сама по собі не доводить наявності податкових правопорушень, на які посилається контролюючий орган, з урахуванням того, що надані платником податку документи повною мірою спростовують це (постанови Верховного Суду від 08.12.2021 у справі № 810/3514/17, від 05.08.2021 у справі № 813/5824/15, від 16.09.2020 у справі № 520/4150/19).

Таким чином, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо. Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податків.

Слід ураховувати також, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними" (постанова Великої палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19).

Судом зазначено також, що немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у ст. 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

Порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків".

Натомість, як зазначено позивачем в касаційній скарзі, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій та виникнення права на формування ТОВ «АГРОПРОСПЕРІС ТРЕЙД» податкового кредиту за взаємовідносинами з ПП "Марке- Велью"; ТОВ "Ізумруд Промагро"; ФГ "Квітка Полісся"; ФГ "Поле"; ТОВ "Велан Південь Трейд"; ФГ "Сім`я- 2007"; ТОВ "Анатоліївські скарби"; ТОВ "Сенат Трейд"; ФГ "Аграрне поле", до матеріалів справи було долучено первинні бухгалтерські документи, платіжні доручення, товарно-транспортні накладні, портові реєстри, фітосанітарні сертифікати, коносаменти, сертифікати походження та митні декларації, тобто ті документи які підтверджували рух від контрагента до позивача та його експорт.

Крім того до матеріалів справи було долучено статистичну звітність контрагентів (форма 29-СГ, формою 4-сг, формою 37-СГ та форми 20-ОПП), видаткові накладні, договори купівлі-продажу, тобто ті документи, які підтверджували походження сільгосппродукції. Згадані документи були отримані позивачем в рамках узгоджених сторонами договірних зобов`язання щодо постачання зернових. Зокрема підтвердження інформації щодо походження зерна передбачено п. 1.7 Договору поставки, за змістом якого у разі якщо постачальник не є товаровиробником сільгопродукції то він має надати на користь покупця документи, що підтверджують походження товару, а у разі якщо такий постачальник є виробником такої продукції то у відповідності до п. 1.6 Договору має надати інформацію щодо наявності виробничих потужносте у вигляді земельних ділянок, на яких вирощена реалізована сільгосппродукція.

Втім, надаючи оцінку доводам учасників справи, суди погодились з висновками викладеними в акті перевірки, оскільки надані позивачем докази не підтверджують реальності господарських операцій. При цьому, первинні документи, надані позивачем судом до уваги не прийняті, як такі, що не підтверджують господарських операцій з зазначеними контрагентами.

Указаним обставинам суди належної оцінки не надали, при цьому принцип офіційного з`ясування всіх обставин справи, закріплений частиною четвертою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язує суди вживати заходи для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі шляхом виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

З огляду на викладене, Верховний Суд уважає, що висновки судів не ґрунтуються на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі.

Згідно з частиною другою статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд звертає увагу, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На думку колегії суддів, суди повинні були не лише встановити з яких підстав здійснені висновки в акті перевірки, а й надати кожному із встановлених контролюючим органом порушень правову оцінку у взаємозв`язку із доводами позивача, відповідача і наданими ним на їх підтвердження доказами. Окрім цитування встановлених в ході перевірки порушень, суди попередніх інстанцій повинні були їх встановити і перевірити, тим самим здійснивши перевірку встановлених контролюючим органом обставин фактичним обставинам.

Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу та їх сукупності, які міститься в матеріалах справи або витребовується, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов`язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.

За змістом частини 2 статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду та на те, що суд першої та апеляційної інстанції не перевірили й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне вирішення позовних вимог, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.

Таким чином на наведене, касаційна скарга ТОВ «Агропросперіс Трейд» підлягає частковому задоволенню.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, суд,