ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 809/1466/15

ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС в Івано-Франківській області (далі - відповідач-1, ГУ ДПС в Івано-Франківській області), Державної податкової служби України (далі - відповідач-2, ДПС України) про визнання незаконним її звільнення з посади заступника начальника ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області; скасування наказу Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №184-о про її звільнення; поновлення її на посаді заступника начальника ГУ Міндоходів в Івано-Франківській області; стягнення з Міндоходів України на її користь заробітну плату за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.

Позовні вимоги мотивовані тим, що заборони, визначені частинами третьою і четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», не можуть застосовуватися до ОСОБА_1 , оскільки вона за період своєї трудової діяльності не вчиняла жодних протиправних дій, про що й зазначила у заяві про проведення перевірки, передбаченої вказаним Законом. Водночас позивачка зауважує, що повинна нести відповідальність лише за свої індивідуальні дії та не може бути притягнута до відповідальності у зв`язку із зайняттям посади державної служби під час функціонування в державі тієї чи іншої владної системи. Також зауважує, що всупереч вимог частини третьої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - «КЗпП України») була звільнена із займаної посади під час тимчасової непрацездатності. Відтак ОСОБА_1 вказує на порушення її конституційного права на працю.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року у задоволенні позову відмовлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, постановою від 14 липня 2020 року, за наслідками касаційного перегляду судових рішень судів першої та апеляційної інстанції, ухвалених в цій справі, постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2015 року і ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20 січня 2016 року скасував і ухвалив нову постанову, якою позовну заяву ОСОБА_1 до Міністерства доходів і зборів України, правонаступником якого є Державна податкова служба України, в частині позовних вимог про визнання протиправним і скасування наказу та поновлення на роботі задовольнив. Визнав протиправним і скасував наказ Міністерства доходів і зборів України від 16 березня 2015 року №184-о "Про звільнення ОСОБА_1 ". Поновив ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області з 17 березня 2015 року. Адміністративну справу в частині позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу направив на новий судовий розгляд до суду першої інстанції - Івано-Франківського окружного адміністративного суду.

28 вересня 2020 року позивач подала заяву про уточнення та зміни предмету позову, якою просила стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу розрахованого із застосуванням коефіцієнту коригування заробітної плати та з урахуванням індексу інфляції в розмірі 1267658,60 грн та стягнення моральної шкоди в розмірі еквівалентному п`яти тисячам євро.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 грудня 2021 року позов задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 17 березня 2015 року до 17 листопада 2020 року в розмірі 1047094,87 грн. В задоволенні решти позовних вимог та до іншого відповідача відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції про те, що розмір розрахованого середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 березня 2015 року до 18 листопада 2020 року складає - 1047094,87 грн, що підлягає стягненню на користь позивачки з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області. Позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням індексу інфляції до задоволення не підлягають, оскільки згідно з абзацом третім пункту 3 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України за №1078 від 17 липня 2003 року виплати, які обчислюються із середньої заробітної плати не відносяться до об`єктів індексації.

Враховуючи наведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважала вірним висновок суду першої інстанції про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позову в частині стягнення з Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 березня 2015 року до 17 листопада 2020 року в розмірі 1 047 094,87 грн.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року заяву про заміну боржника у виконавчих листах задоволено. Замінено боржника - ГУ ДПС в Івано-Франківській області на його правонаступника - ДПС України у виконавчому листі, виданому 23 грудня 2021 року Івано-Франківським окружним адміністративним судом за №809/1466/15 про стягнення з ГУ ДПС в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 17 березня 2015 року до 17 листопада 2020 року в розмірі 1 047 09487 грн.

Не погодившись із прийнятою ухвалою Державна податкова служба України подала апеляційну скаргу.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 червня 2022 року у справі №809/1466/15 апеляційну скаргу ДПС залишено без руху.

Судом апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі зазначено, що у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Строк дії воєнного стану продовжено Указами Президента України від 14 березня 2022 року № 133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, 17 травня 2022 року №341/2022 з 25 травня 2022 року на 90 днів (23 серпня 2022 року). Разом з тим, посилаючись на встановлення простою у роботі працівників Державної податкової служби України, останнім не надано відповідних доказів, як і доказів припинення простою.

Таким чином скаржнику, на підтвердження доводів, викладених у заяві про поновлення строку на апеляційне оскарження, необхідно надати копії наказів про встановлення простою та припинення простою у роботі Державної податкової служби України».

На виконання вимог ухвали про залишення без руху ДПС подано клопотання про усунення недоліків, до якого додано наказ ДПС №243-о «Про встановлення простою» та зазначено, що в ДПС, як в центральному апараті, простій не припинено.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року у відкритті апеляційного провадження відмовлено.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що наведені доводи в клопотанні є необґрунтованими та підстави пропуску строку не є поважними, оскільки клопотання не містить посилань на те, які непереборні та істотні обставини позбавили апелянта можливості вчасно звернутись з апеляційною скаргою, а зазначення у клопотанні про усунення недоліків апеляційної скарги про не припинення простою у роботі Державної податкової служби України, як центрального апарату є спростованою тим, що вказана обставина не перешкоджала представнику апелянта направити до суду апеляційну скаргу 08 червня 2022 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження і подати клопотання від 11 липня 2022 року, а тому наведені апелянтом доводи не можуть бути достатньою підставою для поновлення строку оскарження, що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення відповідного клопотання апелянта. Отже, при належному відношенні, апелянт не був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу в межах строку звернення до суду апеляційної інстанції, проте таким правом не скористався, а тому суд вважає, що вказані відповідачем підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки не є такими, що не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Підстави касаційного оскарження та їх обґрунтування

У касаційній скарзі Державна податкова служба України указує на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18 липня 2022 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

ДПС України рішення суду апеляційної інстанції оскаржується відповідно до вимог пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.

Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження ДПС України зазначає, що на цей час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання продовження чи поновлення процесуальних строків в період воєнного стану.

Від інших учасників справи до суду не надходило відзиву на касаційну скаргу ДПС України, що відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній з 08 лютого 2020 року) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо доводів скаржника про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції, які помилково не врахував суд апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Механізм реалізації права на апеляційне оскарження судового рішення врегульовано Главою першою Розділу ІІІ КАС України.

Так, частиною першою статті 295 КАС України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п`ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Пунктом 1 частини другої статті 295 КАС України встановлено, що учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до частини третьої статті 298 КАС України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Пунктом 4 частини першої статті 299 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.

Отже, у випадку пропуску строку на апеляційне оскарження підставами для прийняття апеляційної скарги є лише наявність поважних причин (підтверджених належними доказами). Під поважними причинами необхідно розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали своєчасне звернення до суду у визначений законом строк. У кожній справі суд має перевірити, чи наводить особа, яка заявляє клопотання про поновлення строку на оскарження судового рішення, такі підстави.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Усталеною також є і практика Верховного Суду, що при вирішенні питання про поновлення строку, в межах кожної конкретної справи, суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку із: тривалістю строку, який пропущено; поведінкою сторони протягом цього строку; діями, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду та оцінювати їх в сукупності.

Так, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Надалі дія воєнного стану в Україні продовжувалася згідно з Указами Президента України від 14 березня 2022 року №133/2022, від 18 квітня 2022 року №259/2022, від 17 травня 2022 року №341/2022. Указом Президента України від 12 серпня 2022 року №573/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року на 90 діб, тобто, останній триває й досі.

За усталеною практикою Верховного Суду введення воєнного стану може бути визнано судом поважною причиною пропуску відповідного процесуального строку або його продовження за умови, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв`язку з такою обставиною.

Верховний Суд наголошує, що саме по собі посилання на введення воєнного стану на території України не може бути поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку для органу державної влади без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану вплинуло на роботу такого органу, що, в свою чергу, обумовило пропуск відповідного строку або необхідність його продовження.

У цій справі ДПС України доводило, що не могло звернутись до суду з апеляційною скаргою у строки, встановлені статтею 295 КАС України. Станом на день отримання відповідачем ухвали Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2022 року, простій у роботі ДПС як центрального апарату, введений наказом ДПС від 24 лютого 2022 року №243-о «Про встановлення простою у роботі Державної податкової служби України та її територіальних органах» не скасовано, більшість працівників до цього часу перебувала у простої та відпустках.

Апеляційний суд врахував ці доводи, проте, вказав, що наведені доводи в клопотанні є необґрунтованими та підстави пропуску строку не є поважними, оскільки клопотання не містить посилань на те, які непереборні та істотні обставини позбавили апелянта можливості вчасно звернутись з апеляційною скаргою, а зазначення у клопотанні про усунення недоліків апеляційної скарги про не припинення простою у роботі Державної податкової служби України, як центрального апарату є спростованою тим, що вказана обставина не перешкоджала представнику апелянта направити до суду апеляційну скаргу 08 червня 2022 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження і подати клопотання від 11 липня 2022 року, а тому наведені апелянтом доводи не можуть бути достатньою підставою для поновлення строку оскарження, що свідчить про відсутність обґрунтованих підстав для задоволення відповідного клопотання апелянта. Отже, при належному відношенні, апелянт не був позбавлений можливості подати апеляційну скаргу в межах строку звернення до суду апеляційної інстанції, проте таким правом не скористався, а тому суд вважає, що вказані відповідачем підстави пропуску строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки не є такими, що не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.

Дослідження змісту як апеляційної скарги, так і клопотання, поданого скаржником до суду апеляційної інстанції 12 липня 2022 року, доводить, що ДПС України дійсно лише в загальному посилалось на обставини введення в Україні воєнного стану та встановлення простою у роботі ДПС України та її територіальних органів до 11 березня 2022 року як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження, не доводячи при цьому причинного зв`язку між існуванням вказаних обставин та пропуском такого строку.

Приведені у касаційній скарзі посилання, що у період з 11 березня 2022 року по теперішній час неможливим є повноцінне виконання трудових обов`язків є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.

Колегія суддів враховує, що дійсно до 11 березня 2022 року у роботу ДПС України та її територіальних органів було встановлено простій, що об`єктивно може свідчити про неможливість своєчасної реалізації права на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Втім, податковий орган в надісланій на виконання вимог ухвали заяві виклав ті ж обставини, яким вже надана оцінка при залишенні апеляційної скарги без руху, не подавши, при цьому, жодних доказів на їх підтвердження (зокрема, щодо перебуваючих у простої конкретних підрозділів та працівників, що, в свою чергу, унеможливило своєчасне вжиття заходів з апеляційного оскарження тощо).

Касаційна скарга не містить інших відомостей про обставини, які б давали підстави для поновлення строку звернення до суду, а також свідчили б про порушення судом норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а тому підстави для його скасування та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно із статтею 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд