ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/62500/16-ц

Генеральна прокуратура України, правонаступником якої є Офіс Генерального прокурора, заперечувала проти задоволення позову, посилаючись на безпідставність доводів ОСОБА_1 . Зазначала, що Генеральна прокуратура України не є належним відповідачем у цій справі, оскільки не здійснювала безпосередній нагляд за додержанням законів у кримінальному провадженні № 12014110310001068. Процесуальне керівництво у зазначеному кримінальному провадженні здійснювала Фастівська місцева прокуратура Київської області, а нагляд за додержанням законів під час його проведення - прокуратура Київської області. Всі звернення позивачки, адресовані Генеральній прокуратурі України, були розглянуті відповідно до вимог закону. Розмір майнової та моральної шкоди Генеральна прокуратура Українивважала не обґрунтованим належними та допустимими доказами.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив із недоведеності позивачкою заподіяння їй майнової та моральної шкоди діями чи бездіяльністю відповідачів, порушення її конституційних прав і свобод саме у зв`язку з протиправними (неправомірними) рішеннями, діями чи бездіяльністю посадових осіб Офісу Генерального прокурора. Суди встановили, що Офіс Генерального прокурора не здійснював нагляд за додержання законів у кримінальному провадженні

№ 12014110310001068, а тому є неналежним відповідачем у цій справі.

Узагальнені доводи касаційної скарги

31 серпня 2022 року ОСОБА_1 до Верховного Суду засобами поштового зв`язку надіслала касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги у повному обсязі, а у разі необхідності дослідження доказів, передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень заявниця зазначила неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 20 травня 2014 року у справі № 64/366-10 (3-20гс12), Верховного Суду від 01 лютого 2022 року у справі № 160/12705/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також на те, що суди першої та апеляційної інстанції не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не звернули уваги на встановлений судами факт зловживання Фастівською місцевою прокуратурою Київської області своїм правом, зокрема у вигляді навмисного винесення постанов про закриття кримінального провадження

№ 12014110310001068 від 26 липня 2014 року, яке тривало більше 6 років.

ОСОБА_1 звертає увагу на недотримання судом розумних строків розгляду цієї справи.

Вважає помилковим висновки судів попередніх інстанцій щодо неналежності відповідачів у справі, оскільки Державна казначейська служба України є розпорядником коштів державного бюджету, а Офіс Генерального прокурора має обов`язок процесуального нагляду та контролю за діяльністю органів прокуратури. При цьому зосереджує увагу на ухвалі слідчої судді Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі

№ 757/33404/15-к, якою визнано неправомірними дії відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо належного здійснення нагляду за процесуальною діяльністю прокурорів прокуратури Київської області та Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.

Зазначає, що визначена нею сума майнової шкоди підтверджується наявними у матеріалах справи договорами про надання правової допомоги, як у кримінальному провадженні, так і при розгляді цивільної справи, доказами понесення витрат на лікування, поштові, транспортні та інші послуги, пов`язані з незаконними діями відповідачів та їх наслідками. Розмір моральної шкоди обґрунтований тривалим порушенням її прав, необхідністю участі у численних судових засіданнях, оскарженням незаконних постанов про закриття кримінального провадження, витрачанням коштів на правову допомогу, а також високим рівнем тривожності через непорозуміння з боку близького оточення, виникненням проблем з керівництвом на роботі, проблем зі здоров`ям, приниженням її честі та гідності, з огляду на постійні наклепи та образи. Зазначене також підтверджується висновками психологічних досліджень, наявними у матеріалах справи.

Додатково заявниця посилається на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права, зокрема порушення строків розгляду справи, не проголошення вступної та резолютивної частини оскарженого судового рішення. Крім того, вважає, що у суду апеляційної інстанції були підстави для скасування судового рішення суду першої інстанції відповідно до пункту 2 частини третьої статті 376 ЦПК України (в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою).

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2022 року касаційну скаргу

ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк для усунення недоліку касаційної скарги, заявниці необхідно було навести поважні причини пропуску строку на касаційне оскарження.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2022 року ОСОБА_1 продовжено строк на усунення недоліків касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року заяву про самовідвід судді-доповідача Білоконь О. В. задоволено. Відведено суддю Білоконь О. В. від участі у розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року у цій справі. Касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на повторний автоматизований розподіл.

11 листопада 2022 року на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу № 757/62500/16-ц (провадження

61-8547ск22) розподілено судді-доповідачу Синельникову Є. В.

Ухвалою Верховного Суду від 17 листопада 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 червня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 грудня 2021 року, відкрито касаційне провадження у справі

№ 757/62500/16-ц, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.

11 січня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 06 грудня 2022 року Офісу Генерального прокурорастрок на подання відзиву на касаційну скаргу. Відмовлено

ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін

У відзиві на касаційну скаргу Офіс Генерального прокурора посилається на безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги ОСОБА_1 . Зазначає, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи, визначились із суб`єктним складом, у зв`язку із чим дійшли законного і обґрунтованого висновку про недоведеність факту порушення Офісом Генерального прокурора прав та інтересів позивачки. Посилається на те, що Офіс Генерального прокурора безпосередньо не здійснював нагляд за додержанням законів під час кримінального провадження

№ 12014110310001068 та не вчиняв протиправних (неправомірних) дій під час розгляду звернень ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є потерпілою у кримінальному провадженні

№ 12014110310001068, досудове розслідування в якому здійснювалося СВ Фастівського ВП Васильківського ВП ГУНП в Київській області (колишній Фастівський MB ГУ МВС України в Київській області).

Протягом здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 було винесено 8 постанов про закриття кримінального провадження, 7 із яких було скасовано за скаргами ОСОБА_1 .

Постановою Фастівської місцевої прокуратури Київської області від 25 березня 2016 року кримінальне провадження № 12014110310001068 закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, у зв`язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 25 вересня 2015 року у справі № 757/33404/15-к задоволено частково скаргу ОСОБА_1 щодо порушення процесуальних строків та нездійснення процесуальних дій. Визнано неправомірними дії відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України щодо належного здійснення нагляду за процесуальною діяльністю прокурорів прокуратури Київської області та Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068 від 26 липня 2014 року. Зобов`язано відповідальних посадових осіб Генеральної прокуратури України надати нижчестоящому прокурору Київської області вказівки щодо строків вчинення певних процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень щодо строків досудового розслідування кримінального провадження

№ 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.

Слідчим управлінням прокуратури Київської області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42015000000000589 від 01 квітня 2015 року за фактом перевищення службових повноважень слідчим слідчого відділу Фастівського МВ ГУМВС України в Київській області та заступником Фастівського міжрайонного прокурора Київської області під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні

№ 12014110310001068 від 26 липня 2014 року.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Статтею 15 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Кожен, чиї права та свободи було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Особа має право на компенсацію від держави за невиконання державою свого позитивного зобов`язання щодо проведення ефективного та незалежного розслідування злочину.

Розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані. Критеріями оцінки ефективності розслідування є адекватність дій, проведених органом досудового розслідування, своєчасність розслідування та незалежність слідства.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність держави за дії чи бездіяльність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності наявність вини посадових осіб та органів державної влади не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності та доказування інших елементів складу цивільного правопорушення.

Необхідною підставою для притягнення держави до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) органу державної влади, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.

У постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод позивач може претендувати на компенсацію за шкоду, спричинену надмірною тривалістю кримінального провадження, якщо доведе факт надмірної тривалості досудового розслідування і те, що тим самим йому було завдано матеріальної чи моральної шкоди, та обґрунтує її розмір.

Питання щодо відшкодування шкоди, завданої особі надмірною тривалістю досудового розслідування кримінального провадження, були досліджені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі

№ 362/15/16-ц, від 21 липня 2021 року в справі № 646/7015/19, від 01 грудня 2021 року в справі № 308/14232/18, від 23 лютого 2022 року в справі №646/5368/19.

Ухвалюючи оскаржені судові рішення у цій справі, суди попередніх інстанцій не визначились із правовою кваліфікацією спірних правовідносин, не звернули уваги на наведені вище положення законодавства щодо порядку відшкодування шкоди, завданої органами прокуратури внаслідок їх дій чи бездіяльності при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні, порушення процесуальних строків, помилково керувалися положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Крім того, формально відхиляючи доводи позивачки щодо недоведеності завдання їй шкоди внаслідок дій чи бездіяльності Офісу Генерального прокурора (Генеральної прокуратури України), суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що фактично позов заявлений до держави. Суди не надали оцінки доводам позивачки відносно обставин досудового розслідування у кримінальному провадження (неодноразове безпідставне закриття кримінального провадження, не вчинення необхідних процесуальних дій, порушення розумних строків досудового розслідування), розміру заявленої до відшкодування шкоди, а також щодо наявності причинного зв`язку між діями чи бездіяльністю органів прокуратури та заподіяною шкодою.

У цьому аспекті, колегія суддів зауважує, що правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв`язку із цим негативних наслідків для позивачки.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов`язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.

Самі по собі строки поза зв`язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17.

У контексті обставин справи, яка переглядається у касаційному порядку, правовій оцінці підлягають дії органів прокуратури щодо здійснення досудового розслідування, дотримання розумних строків досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12014110310001068.

Суди попередніх інстанцій зазначені обставини залишили поза увагою, у зв'язку із чим дійшли передчасного висновку про відсутність спричинення позивачці будь-якої шкоди.

Тлумачення статей 1173, 1174 ЦК України має здійснюватися в контексті не лише положень ЦК України, а й конституційного припису щодо відповідальності держави перед людиною (стаття 3 Конституції України).

Визначені статтями 1173, 1174 ЦК України підстави відповідальності характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою для покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Слід зазначити, що відповідно до статті 2 ЦК України держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому виступає відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Враховуючи положення наведених вище норм матеріального права, колегія суддів вважає, що відшкодування шкоди, завданої неефективним розслідуванням злочину, може бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли органи, які мають для цього достатню компетенцію.

Згідно з правовим висновком, викладеним у пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, зокрема представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22);

від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18 (пункт 4.20); від 27 лютого

2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 33), від 26 червня 2019 року у справі 587/430/16-ц (пункт 26), від 18 грудня 2019 року у справі 688/2479/16-ц (пункт 22), від 18 березня 2020 року у справі № 553/2759/18 (пункт 35)).

У справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого заподіяно шкоду. Хоча наявність такого органу для того, щоби заявити відповідний позов до держави України, не є обов`язковою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 30)). Участь у вказаних справах Державної казначейської служби України чи її територіальних органів не є необхідною (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (пункт 44), від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (пункт 64), від 11 листопада 2020 року у справі № 9901/845/18 (пункт 38), від 09 грудня 2020 року у справі № 9901/613/18 (пункт 79)).

Під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справі № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3))

Крім того, відповідно до положень статті 1 Закону України «Про прокуратуру», зараз і надалі - у редакції, яка була чинною на час здійснення досудового розслідування, прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією Українифункції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно з частиною четвертою статті 7, частиною першою статті 8 Закону України «Про прокуратуру» Генеральна прокуратура України є органом прокуратури вищого рівня щодо регіональних та місцевих прокуратур, організовує та координує діяльність усіх органів прокуратури з метою забезпечення ефективного виконання функцій прокуратури. Прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі (частина друга статті 15 Закону України «Про прокуратуру»).

Ураховуючи, що відповідачем у справі про відшкодування шкоди, завданої діями та бездіяльністю органів прокуратури при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні, є держава, кошти державного бюджету, за які здійснюється відповідне відшкодування, належать на праві власності також державі, при цьому позивачка посилалася на незаконність дій (бездіяльність) органів прокуратури різних рівнів, а відповідачем у справі визначила орган прокуратури України найвищого рівня, помилковим слід визнати висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що він пред`явлений до неналежного відповідача.

З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій неправильно визначилися із характером спірних правовідносин, їх суб'єктним складом, не надали правову оцінку діям та бездіяльності органів прокуратури у кримінальному провадженні, на які посилалася позивачка звертаючись до суду із цим позовом, а також факту порушення її прав, понесення та розміру шкоди, завданої такими діями (бездіяльністю).

Усунути ці недоліки на стадії касаційного перегляду справи з урахуванням повноваження Верховного Суду та меж перегляду справи в касаційній інстанції (стаття 400 ЦПК України), коли необхідно встановлювати фактичні обставини та оцінювати докази, є неможливим.

При цьому доводи касаційної скарги щодо процесуальних порушень, допущених судами першої (порушення строків розгляду справи та порядку проголошення судового рішення) та апеляційної інстанцій (наявність обов`язкових підстав для скасування судового рішення суду першої інстанції, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 376 ЦПК України) не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в касаційному порядку. Права позивачки на доступ до правосуддя були забезпечені шляхом апеляційного перегляду справи за її скаргою, а суддя суду першої інстанції Підпалий В. В., якому ОСОБА_1 заявляла відвід, був відведений від розгляду справи на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 07 серпня 2019 року (заява про самовідвід). Судді, який брав участь в ухваленні оскарженого судового рішення суду першої інстанції, - ОСОБА_2 , позивачка відводів не заявляла.

Відповідно до пункту 1 частин третьої і четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

За викладених обставин, враховуючи доводи касаційної скарги та строк розгляду справи судами, постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

При новому розгляді справи необхідно надати оцінку доводам і запереченням сторін, доказам, поданим на їх обґрунтування.

Керуючись статтями 402, 403, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду