ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , засудженого ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 20 квітня 2022 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 11 серпня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022162490000289, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 1 листопада 2018 року за ч. 3 ст. 15 і ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, звільненого 19 січня 2022 року у зв`язку із відбуттям строку покарання, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у інше приміщення, в умовах воєнного стану, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги засудженого та його захисника, а вирок суду - без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та змінити вирок районного суду призначивши йому покарання із застосуванням ст. 69 КК, тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 185 КК. На думку засудженого, суд при призначенні йому покарання безпідставно не врахував обставини, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також обставини його вчинення.
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі винного через суворість, просить змінити судові рішення і призначити засудженому покарання із застосуванням вимог ст. 69 КК. На думку захисника, судом при призначенні покарання безпідставно не враховано ряд обставин, що його пом`якшують та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення. Крім того, захисник зазначає, що в порушення вимог КПК судом не було приведено потерпілу до присяги, а також сторона захисту не мала можливості її допитати.
Позиції учасників судового провадження
Засуджений підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити. Прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг засудженого та його захисника.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційних скарг, в яких не заперечується винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено, та кваліфікація дій останнього за ч. 4 ст. 185 КК.
Що стосується доводів захисника про те, що судом не було приведено до присяги потерпілу та сторона захисту була позбавлена можливості її допитати, то слід зазначити наступне.
Так, відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право в разі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як вбачається із звукозапису та журналу судового засідання від 20 квітня 2022 року, при розгляді кримінального провадження в межах пред`явленого обвинувачення ОСОБА_6 повністю визнав себе винуватим у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також він, захисник ОСОБА_7 та інші учасники судового провадження не заперечували, щодо визнання судом недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
З огляду на це місцевий суд, переконавшись у правильності розуміння ОСОБА_6 змісту обвинувачення, у добровільності його позиції та роз`яснивши останньому, що в такому випадку він буде позбавлений права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються.
При цьому, судом було прийнято рішення допитати ОСОБА_6 , дослідити характеризуючи дані, документи щодо речових доказів та перейти до судових дебатів, з чим також погодились засуджений і його захисник. Клопотань про виклик в судове засідання та допит потерпілої від учасників судового провадження не надходило. Разом з цим, у матеріалах справи наявні заяви потерпілої про проведення підготовчого засідання та судового розгляду кримінального провадження без її участі.
Враховуючи те, що всі учасники судового провадження погодились з встановленим судом порядком та об`ємом дослідження доказів, твердження захисника про те, що судом не було приведено до присяги потерпілу та сторона захисту не мала можливості її допитати, є безпідставними, оскільки рішення про виклик потерпілої у судове засідання для її допиту судом не приймалось.
Разом із цим, висновки про винуватість ОСОБА_6 за викладених у вироку обставин суд першої інстанції обґрунтував дослідженими та проаналізованими показаннями самого засудженого, котрий у суді зазначив, що йому зрозуміло в чому він обвинувачується, погодився з обставинами, викладеними в обвинувальному акті, визнав вину та щиро розкаявся у вчиненому.
Крім того, засуджений розповів коли та за яких обставин він викрав майно ОСОБА_8 . Зокрема, ОСОБА_6 у суді розповів, що він перебуваючи в приміщенні адміністративної будівлі Суворовського районного центру зайнятості (вул. Добровольського у м. Одеса) таємно викрав майно потерпілої, а саме мобільний телефон «Samsung S9», який лежав на столі в приміщенні службового кабінету, та як з викраденим покинув місце вчинення злочину.
Дії ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 185 КК, судом кваліфіковано правильно. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК.
Доводи сторони захисту щодо невідповідності призначеного ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, на думку Суду є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким, а його санкція передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.
Як убачається з вироку місцевого суду, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_6 покарання судом було враховано характер, ступінь тяжкості та суспільну небезпеку вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу винного, котрий раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, відбув покарання повністю, проте відповідних висновків не зробив, на шлях виправлення не встав, та маючи не зняту і не погашену судимість, вчинив новий злочин проти власності в умовах воєнного стану. Також урахував суд, що ОСОБА_6 не працевлаштований, посередньо характеризується за місцем проживання, що підтверджується наданими стороною обвинувачення документами, які характеризують засудженого, як особу схильну до вчинення злочинів.
При цьому, посилання засудженого на наявність у нього утриманців (двоє неповнолітніх дітей) суд визнав безпідставними зазначивши, що будь-яких доказів на підтвердження цього факту стороною захисту надано не було.
Також, суд звернув увагу на бажання засудженого захищати батьківщину в умовах оголошеного воєнного стану. Зокрема, суд наголосив на тому, що факт звернення ОСОБА_6 для проходження служби в рядах територіальної оборони знайшов своє документальне підтвердження, але як встановлено є не дієвим, зважаючи на те, що засуджений не працює, не має постійних легальних джерел доходів та міцних соціальних зав`язків.
Крім того, суд урахував стан здоров`я ОСОБА_6 щодо захворювання зору, його спосіб життя, негативне ставлення до вчиненого, відсутність тяжких наслідків та матеріальних претензій зі сторони потерпілої, у зв`язку з поверненням останній викраденого майна, що підтверджується її заявою. До того ж, у заяві потерпіла зазначила, що призначення міри покарання ОСОБА_6 залишає на розсуд суду.
Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено. Обставинами, що пом`якшують покарання, суд визнав щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі, але в мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 4 ст. 185 КК, та не знайшов підстав для застосування до нього вимог положень ст. 75 КК, як про це просила сторона захисту.
На думку колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
Крім того, доводи сторони захисту про невідповідність призначеного ОСОБА_6 покарання внаслідок надмірної суворості, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх та визнав неспроможними, навівши обґрунтування прийнятого рішення.
Зокрема, апеляційний суд погодився із призначеним ОСОБА_6 покаранням, зазначивши, що суд першої інстанції урахував всі наявні у кримінальному провадженні обставини, що підлягали врахуванню, в тому числі й ті, на які посилається сторона захисту, та обґрунтовано призначив засудженому покарання у мінімальній межі визначеній у санкції ч. 4 ст. 185 КК, яке є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.
При цьому, суд апеляційної інстанції також не встановив підстав для застосування до засудженого положень статей 69, 75 КК, та погодився із висновком місцевого суду про те, що виправлення ОСОБА_6 можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.
З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що ухвала апеляційного суду належним чином мотивована і відповідає вимогам статей 370, 419 КПК .
Переконливих доводів, які б спростовували висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо призначеного засудженому покарання та свідчили б про наявність підстав для застосування ст. 69 КК у касаційних скаргах не наведено та за матеріалами кримінального провадження не встановлено.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого та його захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд