ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 200/20675/14-ц

У листопаді 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на іпотечне майно, зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що 27 травня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» (правонаступником якого є ПАТ «УкрСиббанк», а 08 грудня 2011 року останнє відступило право вимоги на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами ПАТ «Дельта Банк») та ОСОБА_1 укладено договір, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 120 000 дол. США на строк до 28 травня 2029 року зі сплатою 14 % річних за користування кредитними коштами та погашати його повинна була відповідно до графіку щомісячно.

На забезпечення належного виконання зобов`язань 27 травня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач надала в іпотеку належну їй на праві приватної власності квартиру

АДРЕСА_1 , загальною площею 38,5 кв. м.

Відповідач умови кредитного договору не виконала, у зв`язку з чим станом на

04 листопада 2014 року заборгованість склала 233 777,67 дол. США, що еквівалетно 3 028 344, 96 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі

1 523 630,99 грн, заборгованість за процентами в розмірі 1 504 713,95 грн.

ПАТ «Дельта Банк» просило:

в рахунок відшкодування заборгованості за кредитним договором від

27 травня 2008 року звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 ;

виселити та зняти з реєстрації відповідача та інших осіб, які зареєстровані за вказаною адресою;

зобов`язати ОСОБА_1 передати банку правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей (дублікати ключів), документи, що характеризують об`єкт нерухомості (технічний паспорт) та інші документи;

стягнути з відповідача на користь банку понесені судові витрати у розмірі 3 654,00 грн.

Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від

27 січня 2015 року позов ПАТ «Дельта Банк» задоволено частково. Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 травня 2008 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 827 333,00 грн, загальною площею 38,5 кв. м, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 27 травня 2008 року в розмірі

3 028 344,96 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1 523 630,99 грн, заборгованість за процентами в розмірі 1 504 713,95 грн. Стягнено ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» 3 654,00 грн на відшкодування сплаченого судового збору. В іншій частині позовних вимог ПАТ «Дельта Банк» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у разі порушення позичальником обов`язків, встановлених кредитним договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на квартиру, що передбачено умовами договору. ОСОБА_1 зареєстрована у квартирі АДРЕСА_2 , відомостей про склад осіб, які проживають в іпотечній квартирі, позивачем не надано, тому вимога ПАТ «Дельта Банк» про виселення та зняття з реєстрації ОСОБА_1 і інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі є безпідставною. Щодо вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 передати правовстановлюючі документи на предмет іпотеки, ключі від вхідних дверей (дублікати ключів), документи, що характеризують об`єкт нерухомості (технічний паспорт) та інші документи, то позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач добровільно відмовляється передати вказані речі та документи ПАТ «Дельта Банк».

Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 червня 2017 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року залишено без задоволення.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня 2018 року заяву ПАТ «Дельта Банк» про ухвалення додаткового рішення суду задоволено. Доповнено заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року. Позовні вимоги ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на іпотечне майно, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано за ПАТ «Дельта Банк» право власності на предмет іпотеки за іпотечним договором від 27 травня 2008 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 827 333,00 грн, загальною площею 38,5 кв. м, житловою площею 23,5 кв. м, у рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 перед ПАТ «Дельта Банк» за кредитним договором від 27 травня 2008 року в розмірі 3 028 344,96 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1 523 630,96 грн, заборгованість за процентами в розмірі 1 504 713,95 грн.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року поновлено ОСОБА_1 процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та додаткове рішення від 04 квітня 2018 року з підстав поважності його пропуску. Відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та додаткове рішення від 04 квітня 2018 року.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 24 травня 2019 року справу призначено до розгляду в апеляційному суді.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 грудня 2019 року знято з апеляційного розгляду цивільну справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, визнання права власності на іпотечне майно, зобов`язання вчинити певні дії. Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року закрито. Відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що ОСОБА_1 та її представник були обізнані про існування рішення суду з травня 2017 року, а на обставини непереборної сили заявники не посилались. Вирішуючи питання про поновлення процесуального строку та відкриття апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку щодо цього, оскільки сплив річного строку з дня складення повного тексту рішення є підставою для відмови у відкритті провадження незалежно від причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Постановою Верховного Суду від 11 березня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від

04 грудня 2019 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що після відкриття апеляційного провадження ЦПК України не передбачено можливість судом зняти справу з розгляду та відмовити у його відкритті на підставі частини другої статті 358 ЦПК України.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 04 серпня 2020 року залучено ОСОБА_2 до участі у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня

2018 року скасовано. У задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до

ОСОБА_1 про звернення стягнення, визнання права власності на іпотечне майно, виселення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено. Стягнено з ПАТ «Дельта Банк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 5 481,00 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі. Тому колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог Банку, так як суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем. Зазначений правовий висновок висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18). Так як інші позовні вимоги Банку є похідними, то і в цій частині вимог необхідно відмовити.

Аргументи учасників справи

У серпня 2021 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що квартира відчужувалася ПАТ «Дельта Банк», який набув право власності на неї на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та додаткового рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 04 квітня

2018 року, ухвалених у справі, які в межах відповідного апеляційного провадження переглядалися судом апеляційної інстанції через чотири роки після ухвалення відповідного рішенні по суті позовних вимог. За таких обставин ОСОБА_2 цілком обґрунтовано вважав, що постанова суду апеляційної інстанції у цій справі, що буде прийнята за наслідками апеляційного перегляду, обов`язково і безпосередньо вилине на права і обов`язки ОСОБА_2 як щодо позивача, так і щодо відповідача у цій справі, оскільки предметом відповідного апеляційного перегляду був документ, на підставі якого квартира належала на праві власності особі, у якої ОСОБА_2 придбав вказане майно на аукціоні. Наразі ОСОБА_1 ,. звернулася до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 та інших осіб, обґрунтованим постановою від 15 жовтня 2020 року, про витребування майна із чужого незаконного володіння, справа № 932/12781/20 (провадження відкрите

09 червня 2021 року). Відтак судові рішення у цій справі виливають на його права, свободи, законні інтереси та обов`язки ОСОБА_2 .

Апеляційна скарга, за наслідками розгляду якої суд апеляційної інстанції відкрив апеляційне провадження, подана ОСОБА_1 22 квітня 2019 року (а. с. 104) тобто через 23 місяці після отримання копії заочного рішення (а. с. 67) та через 55 тижнів (1 рік + 2 тижні) з моменту ухвалення додаткового рішення та складання його повного тексту. Отже, апеляційна скарга подана ОСОБА_1 після спливу одного року з дня складання повного тексту як рішення від 27 січня 2015 року, так і додаткового рішення від 04 квітня 2018 року.

Матеріали справи не містять доказів та/або обґрунтувань наявності обставин непереборно сили, які б перешкоджали ОСОБА_1 звернутися із апеляційною скаргою. Перебування відповідача за межами України не є обставиною непереборної сили, оскільки остання перебувала у Сполучених Штатах Америки з власної волі. Представник ОСОБА_1 приймав участь у справі та ознайомився з повним текстом рішення від 27 січня 2015 року. Оскільки апеляційна скарга була подана ОСОБА_1 22 квітня 2019 року, то апеляційний суд при вирішенні питання щодо можливості відкриття апеляційного провадження у справі повинен був керуватися нормами ЦПК України у редакції, що діяла на час подання апеляційної скарги. Враховуючи імперативний характер положень частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чанній на час подання апеляційної скарга) та те, що річний строк, визначений вказаною процесуальною нормою, є присіяним і поновленню не підлягає, то суд позбавлений у цьому випадку можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження.

Відтак у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційної провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою після сплину річного строку з дня постановлення оскаржуваних відповідачем рішень.

Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2021 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави передбачені абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України.

28 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

07 грудня 2022 рокуухвалою Верховного Суду зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 2-3887/2009.

29 березня 2023 року ухвалою Верховного Суду поновлено касаційне провадження у справі.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини зауважував, що:

«відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо апеляційне оскарження існує в національному правовому порядку, держава зобов`язана забезпечити особам під час розгляду справи в апеляційних судах, в межах юрисдикції таких судів, додержання основоположних гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції, з урахуванням особливостей апеляційного провадження, а також має братись до уваги процесуальна єдність судового провадження в національному правовому порядку та роль в ньому апеляційного суду (VOLOVIK v. UKRAINE, N 15123/03, § 53, ЄСПЛ, від 06 грудня 2007 року)»;

«одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами» (USTIMENKO v. UKRAINE, № 32053/13, § 46, ЄСПЛ, від 29 жовтня 2015 року)»;

«вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (PONOMARYOV v. UKRAINE, № 3236/03, § 41, ЄСПЛ, від 03 квітня 2008 року)»;

«складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року)».

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Згідно з пунктом 13 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі

№ 2-3887/2009 (провадження № 14-36цс21) зазначено, що:

«відповідно до загальновизнаного положення про дію процесуальних норм у часі незалежно від часу відкриття провадження у справі при вчиненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент їхнього вчинення (див. постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц).

ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, який набрав чинності 15 грудня 2017 року, у частині третій статті 3 передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (див. також частину третю статті 3 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний за змістом припис був передбачений у частині третій статті 2 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII). Аналогічний припис є у частині першій статті 118 ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII, а також був передбачений у частині першій статті 72 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII. Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII, застосовним досудових рішень, ухвалених судами першої інстанції перед набранням чинності цією редакцією кодексу, такі рішення набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу. Аналогічний припис передбачений у підпункті 13 пункту 1 розділу ХІ «Перехідні положення» ГПК України у редакції Закону № 2147-VIII. Порядок і строки оскарження судового рішення, ухваленого судом першої інстанції до 15 грудня 2017 року, були визначені у частині першій статті 294 й абзаці третьому частини третьої статті 297 ЦПК України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2147-VIII».

Незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили (частина друга статті 358 ЦПК України).

У частині першій статті 126 ЦПК України визначено, що право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження

№ 61-37352сво18) зазначено, що:

«оскільки апеляційна скарга учасниками справи була подана 03 квітня 2018 року на рішення суду першої інстанції, ухвалене 24 квітня 2013 року, то апеляційний суд правильно керувався нормами ЦПК України у редакції, що діяла з 15 грудня 2017 року. Зазначене відповідає загальновизнаному положенню про дію цивільних процесуальних норм у часі, згідно з яким незалежно від часу відкриття провадження у справі, при здійсненні процесуальних дій застосовується той процесуальний закон, який діє на момент здійснення таких дій (частина третя стаття 3 ЦПК України).

При цьому ОСОБА_2 знала про існування заочного рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 24 квітня 2013 року, копію якого їй було вручено 17 травня 2013 року (т. 1, а. с. 64). 31 травня 2013 року ОСОБА_2 подала заяву про перегляд заочного рішення, яку 11 вересня 2013 року судом було розглянуто та у задоволенні заяви відмовлено. Проте лише 03 квітня

2018 року, тобто майже через п`ять років з часу ухвалення та отримання відповідачкою заочного рішення, воно було оскаржено до апеляційного суду.У зв`язку з викладеним Об`єднана Палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає за необхідне відійти від висновку, викладеному у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 серпня 2018 року у справі № 369/8537/15-ц (провадження № 61-25773св18) та від 31 жовтня 2018 року у справі

№ 635/8219/15-ц (провадження № 61-35336св18), згідно з якими процесуальний строк, зазначений у частині другій статті 358 ЦПК України при відсутності винятків, може бути поновлений і що процедура апеляційного оскарження визначається на момент ухвалення судових рішень, а не на момент подачі апеляційної скарги».

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2020 року у справі № 521/2816/15-ц (провадження

№ 61-14230сво18) зроблено висновок про те, що:

«апеляційний суд при вирішенні питання про поновлення строку на апеляційне оскарження має мотивувати свій висновок про наявність поважних причин на поновлення строку на апеляційне оскарження. Сама по собі вказівка про те, що є поважні причини для поновлення строку для апеляційного оскарженні не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження. Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зокрема у разі вказівки тільки про наявність поважних причин, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказане процесуальне порушення є самостійною підставою для скасування як оскарженого судового рішення апеляційного суду, так і ухвали апеляційного суду про поновлення строку на апеляційне оскарження і відкриття апеляційного провадження, та направлення справи до апеляційного суду зі стадії відкриття апеляційного провадження.

Суд апеляційної інстанції не навів мотивів, за яких уважав причини пропуску строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції поважними. Сама по собі вказівка про наявність поважних причин для поновлення строку та/або погодження з доводами особи, яка подала апеляційну скаргу та відповідне клопотання, з урахуванням отримання представником ОСОБА_2 копії рішення 20 липня 2020 року, не є належним мотивуванням поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції».

У справі, що переглядається:

заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ухвалене 27 січня 2015 року, додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська ухвалене 04 квітня 2018 року, а апеляційну скаргу на ці рішення ОСОБА_1 подала 22 квітня 2019 року;

ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 січня 2015 року та додаткового рішення від 04 квітня 2018 року, відкрито апеляційне провадження у справі. Суд вказав, що « ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження, посилаючись на поважні причини його пропуску. Враховуючи вищенаведене, строки апеляційного оскарження підлягають поновленню, оскільки вони пропущені апелянтом з поважних причин»;

при поновленні строку на апеляційне оскарження апеляційний судне врахував, що ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу зі спливом одного року з дня ухвалення як рішення, так і додаткового рішення суду першої інстанції, не зазначив виняткових обставин або причин для незастосування положень частини другої статті 358 ЦПК України, а тому не навів обґрунтування поновлення такого строку.

Відповідно до частини другої статті 406 ЦПК України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову.

В касаційній скарзі містяться доводи про незаконність ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року щодо порушення норм процесуального права апеляційним судом при поновленні строку на апеляційне оскарження, які є обґрунтованими, оскільки судом вирішено питання про відкриття апеляційного провадження у цій справі без наведення належного обґрунтування можливості та підстав поновлення строку на апеляційне оскарження. Тому ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 травня

2019 року і постанову Дніпровського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року належить скасувати.

Оскільки Верховний Суд зробив висновок про скасування ухвали Дніпровського апеляційного суду від 20 травня 2019 року про відкриття апеляційного провадження у справі, що має наслідком передачу справу до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, тому немає підстав для скасування і ухвал цього суду з процедурних питань, пов`язаних з рухом справи після відкриття апеляційного провадження, зокрема і ухвалиапеляційного суду від 24 травня 2019 року, якою закінчено дії по підготовці справи до апеляційного розгляду, призначено справу до апеляційного розгляду на 10 годину 30 хвилин 02 жовтня 2019 року.

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі

№ 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18)).

Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,