ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Єнакіївського міського суду Донецької області 18 лютого 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2014 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050270003050, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 ), раніше неодноразово судимого, останнього разу за вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2013 року за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309, статтями 70, 71 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК на строк 3 роки 6 місяців; за ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2013 року, визначено ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.
Згідно з вироком суду 6 вересня 2013 року приблизно о 10:00 ОСОБА_6 , знаходячись разом із ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вдома у свого знайомого ОСОБА_9 ( АДРЕСА_2 ) побачив велосипед, що належав ОСОБА_10 , який вирішив вкрасти. Тоді ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, діючи повторно, таємно від ОСОБА_9 , але відкрито для ОСОБА_8 , котрий зробив йому зауваження та сказав не чіпати велосипед, заволодів вказаним велосипедом та розпорядився викраденим на власний розсуд, чим спричинив потерпілому ОСОБА_11 матеріальної шкоди на суму 427,50 грн.
Крім того, 7 вересня 2013 року приблизно о 7:00 ОСОБА_6 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, зайшов через калитку до подвір`я будинку АДРЕСА_3 , що належить ОСОБА_12 , виставив скло у вікному отворі та проник до будинку, звідки викрав грошові кошти і майно потерпілого на загальну суму 933,65 грн. Після чого, ОСОБА_6 з місця вчинення злочину зник, розпорядившись викраденим на власний розсуд, Також, 10 вересня 2013 року приблизно об 11:00 ОСОБА_6 разом із ОСОБА_13 вживали спиртні напої у с. Верівка м. Єнакієве, та в цей час повз них пройшла ОСОБА_14 , яка в руках тримала сумку. ОСОБА_6 пішов за ОСОБА_14 та наздогнавши її на перехресті вул. Танкистів і Стасова, діючи повторно, відкрито, вихватив з її рук вказану сумку та з місця вчинення злочину зник, чим спричинив потерпілій матеріальну шкоду на загальну суму 666,80 грн.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу засудженого, а вирок суду - без зміни.
Вказані судові рішення ОСОБА_6 оскаржив у касаційному порядку.
Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, який на той час діяв як суд касаційної інстанції, ухвалами від 16 і 24 вересня 2014 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою засудженого та витребував із Єнакіївського міського суду Донецької області матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким, відповідно, внесено зміни до КПК і визначено, що судом касаційної інстанції є Верховний Суд, при цьому припинено діяльність ВССУ.
Згідно з п. 4 параграфа 3 розділу 4 вказаного Закону касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 (без матеріалів кримінального провадження) було передано до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.
Розпорядженням Голови ВССУ №2710/38 від 2 вересня 2014 року «Про визначення територіальної підсудності справ», територіальну підсудність справ (в тому числі кримінальних проваджень), підсудних Єнакіївському міському суду Донецької області змінено, та визначено підсудність Артемівському міськрайонному суду Донецької області.
При цьому, згідно з інформацією зазначеною у листі Голови Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 9 квітня 2015 року, матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_6 на теперішній час до суду не надходили.
Відповідно до ч. 7 ст. 147 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Верховний Суд розпорядженням № 61 від 21 жовтня 2022 року територіальну підсудність судових справ Артемівського міськрайонного суду Донецької області змінив та визначив їх підсудність Дружківському міському суду Донецької області.
Як убачається з інформації, зазначеної у листі Голови Дружківського міського суду Донецької області, повідомити про місцезнаходження та надати матеріали кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не має можливості, оскільки станом на 12 грудня 2022 року справи, що перебували в провадженні Артемівського міськрайонного суду Донецької області до Дружківського міського суду Донецької області не передавалися.
З моменту відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 до 12 січня 2023 року (дати постановлення ухвали про закінчення підготовки та призначення касаційного розгляду) ВССУ і Верховний Суд вживали заходів щодо отримання кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 , однак витребувана справа на адресу Верховного Суду не надійшла.
Як передбачено абзацем 2 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв`язку з проведенням антитерористичної операції» у разі неможливості передачі матеріалів справи відповідно до встановленої згідно з цим Законом підсудності вчинення необхідних процесуальних дій здійснюється за документами і матеріалами, поданими учасниками судового процесу, за умови, що такі документи і матеріали є достатніми для ухвалення відповідного судового рішення.
Беручи до уваги значний час, що минув з моменту звернення ОСОБА_6 до суду касаційної інстанції, зміст питань, порушених у касаційній скарзі, і особливості процедури касаційного перегляду, а також те, що в матеріалах касаційного провадження наявні копії судових рішень, що оскаржуються, Верховний Суд дійшов висновку про можливість здійснення касаційного розгляду за документами і матеріалами, поданими ОСОБА_6 , оскільки в цьому конкретному випадку таких документів і матеріалів буде достатньо для ухвалення відповідного судового рішення.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, просить пом`якшити призначене покарання. На думку засудженого, суд призначив йому покарання більш суворе, ніж передбачено кримінальним законом. Також вказує на те, що апеляційний розгляд кримінального провадження відбувся без його участі та участі прокурора, а ухвала суду не підписана всіма суддями, що є підставою для скасування рішення апеляційного суду і призначення нового розгляду у цьому суді. Крім того, в касаційній скарзі засуджений просить здійснювати касаційний розгляд без його участі.
Заперечень на касаційну скаргу засудженого до Верховного Суду не надходило.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор вважала, що за відсутності матеріалів кримінального провадження неможливо перевірити законність судових рішень і зробити висновок про обґрунтованість доводів касаційної скарги засудженого.
Верховний Суд звертає увагу, що згідно листа виконуючого обов`язки начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань, ОСОБА_6 в період з 6 лютого 2015 року по 19 квітня 2019 року відбував покарання, призначене вироком Єнакіївського міського суду Донецької області 18 лютого 2014 року в ДУ «Кам`янська виправна колонія (№ 101)», та був звільнений 19 квітня 2019 року у зв`язку з відбуттям строку покарання. Відповідно до інформації, наданої установами виконання покарань та слідчими ізоляторами Державної кримінально-виконавчої служби України, станом на 14 грудня 2022 року ОСОБА_6 покарання не відбуває та під вартою не тримається.
З моменту подання касаційної скарги засуджений жодного разу не звертався до суду касаційної інстанції, жодної зацікавленості в розгляді його касаційної скарги не проявляв, після відбуття призначеного за оскаржуваним вироком покарання не повідомляв Суд про своє місце перебування та не надав жодної контактної інформації. На думку Суду, така поведінка засудженого, який подав касаційну скаргу, указує на те, що він втратив інтерес до її розгляду. Інші учасники так само не проявляли жодної заінтересованості в розгляді справи та не повідомили Суду свою актуальну контактну інформацію чи адресу перебування.
Про день та час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 та інші учасники судового провадження були повідомлені шляхом розміщення оголошення на сайті Верховного Суду.
Мотиви Суду
Згідно із ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Як убачається з касаційної скарги ОСОБА_6 , винуватість останнього у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, та кваліфікація дій за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК, засудженим не оспорюється.
Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу, та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК суд має право в разі, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Як вбачається з вироку місцевого суду, в судовому засіданні ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень визнав повністю та підтвердив всі фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті.
Від потерпілих ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 надійшли заяви про неможливість бути присутніми у судовому засіданні, у зв`язку з чим вони просили розглянути кримінальне провадження без їх участі, претензій матеріального характера до ОСОБА_6 не мають, покарання просили визначити на розсуд суду.
З огляду на це місцевий суд, визнав недоцільним дослідження інших доказів, оскільки фактичні обставини вчинення ОСОБА_6 вищевказаних кримінальних правопорушень ніким із учасників судового провадження не оспорюються, зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, у суду немає сумнівів у добровільності їх позиції, наслідки учасникам роз`яснені та вони не заперечують.
З урахуванням наведеного, а також того, що засуджений повністю визнав свою вину у скоєному, суд дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабіж), вчиненому повторно (ч. 2 ст. 186 КК), а також у таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у житло (ч. 3 ст. 185 КК).
Дії ОСОБА_6 судом кваліфіковано правильно. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, дослідив матеріали кримінального провадження та ретельно проаналізував доводи, викладені в апеляційній скарзі засудженого, надавши їм належну оцінку.
Зокрема, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що як убачається з матеріалів кримінального провадження, технічного носія інформації та вироку, висновки місцевого суду про винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, за які його засуджено, були зроблені на підставі показань самого засудженого, а справу було розглянуто в порядку ч. 3 ст. 349 КПК, та учасникам судового провадження були роз`яснені наслідки розгляду кримінального провадження у цьому порядку. З урахуванням зазначеного суд першої інстанції встановив фактичні обставини провадження та кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186 КК.
Таким чином, висновки суду відносно фактичних обставин провадження, винуватості ОСОБА_6 і правильності кваліфікації його дій, які засуджений позбавлений можливості оспорювати, згідно до статей 394, 404 КПК, апеляційним судом не перевіряються, а тому доводи засудженого в цій частині суд визнав необґрунтованими.
На думку колегії суддів, апеляційний суд належним чином мотивував своє рішення, яке відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Також, засуджений в касаційній скарзі вказує, що апеляційний суд здійснив судовий розгляд за його та прокурора відсутності.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 405 КПК, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття.
З ухвали апеляційного суду вбачається, що, дійсно, апеляційний розгляд проводився без участі засудженого ОСОБА_6 та прокурора.
Разом з тим Верховний Суд звертає увагу на те, що на час апеляційного розгляду на території Донецької та Луганської областей вже проводилася антитерористична операція, оскільки там діяли незаконні збройні угрупування самопроголошених «ДНР» та «ЛНР».
За таких обставин відкладення судового засідання через неможливість забезпечити участь засудженого та прокурора у розгляді, з урахуванням нестабільної політичної і воєнної ситуації на той час у Донецькій області з великою ймовірністю призвело б до неможливості в подальшому здійснення апеляційного перегляду, зважаючи на те, що частина території Донецької області і до сьогодні залишається тимчасово окупованою і непідконтрольною Уряду України.
Це призвело б до більш серйозного порушення прав засудженого, зокрема до неможливості реалізації забезпечення права на апеляційний перегляд справи, як це мало місце у великій кількості інших справ, що перебували на розгляді судів, розташованих на тимчасово окупованій території.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені ризики, в даному випадку обґрунтовано провів судовий розгляд, переслідуючи легітимну мету, а саме збереження життя та здоров`я учасників судового розгляду й забезпечення конституційного права засудженого на апеляційний перегляд справи.
Таким чином, Суд вважає, що доводи засудженого про істотні порушення вимог КПК не є слушними, оскільки питання про погіршення становища засудженого під час апеляційного розгляду не ставилось, а прокурором вирок суду в апеляційному порядку не оскаржувався. Крім того, постановлені судові рішення щодо ОСОБА_6 прокурором до суду касаційної інстанції також не оскаржувались.
Доводи засудженого про те, що рішення апеляційного суду не підписано суддями, що є істотним порушенням вимог КПК, не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються долученою до касаційної скарги копією ухвали Апеляційного суду Донецької області від 10 червня 2014 року, з якої убачається, що вказане рішення було підписано головуючим-суддею ОСОБА_15 , суддями ОСОБА_16 і ОСОБА_17 .
Що стосується доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого, про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та його особі через суворість, то на думку Суду вони є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.
Як убачається з вироку місцевого суду, з рішенням якого погодився й апеляційний суд, при призначенні ОСОБА_6 покарання судом було враховано ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, які є тяжкими, дані про особу винного, котрий раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, військову службу не проходив, за місцем проживання характеризується незадовільно.
Обставиною, що пом`якшує покарання засудженому суд визнав щире каяття, а обставинами, що його обтяжують - рецидив злочинів та вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп`яніння.
З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання у межах санкцій ч. 2 ст. 186 КК та ч. 3 ст. 185 КК у виді позбавлення волі, та зазначив, що таке покарання буде повністю відповідати ступеню тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, даних про його особу, та встановлених судом обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання.
З вироку убачається, що ОСОБА_6 було призначено покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 185 КК - на строк 3 роки 6 місяців, а за ч. 2 ст. 186 КК - на строк 4 роки 6 місяців, та на підставі ч. 1 ст. 70 КК визначено остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
Відтак, доводи засудженого про те, що суд призначив йому більш суворе покарання, ніж передбачено законом про кримінальну відповідальність (частиною відповідної статті КК), є необґрунтованими.
Також, судправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність та вірно визначив засудженому остаточну міру покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом часткового складання покарань, призначених за цим вироком та вироком Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 13 грудня 2013 року, і визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.
На думку колегії суддів, таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень. Правових підстав вважати його явно несправедливим через суворість немає.
Крім того, доводи засудженого про невідповідність призначеного йому покарання внаслідок надмірної суворості, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх та визнав неспроможними, навівши обґрунтування прийнятого рішення.
Зокрема, апеляційний суд погодився із призначеним ОСОБА_6 покаранням, зазначивши, що суд першої інстанції належним чином урахував обставини вчинення кримінальних правопорушень, ступінь їх тяжкості, дані про особу винного (а саме те, що хоча засуджений визнав себе винуватим та щиро розкаявся, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, проте за місцем проживання характеризується незадовільно, при цьому вчинив тяжкі кримінальні правопорушення у стані алкогольного сп`яніння в період невідбутого покарання за попереднім вироком і його дії утворили рецидив злочинів), та обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі в зазначеному розмірі, яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів.
Підстав для зміни вироку та пом`якшення покарання, суд апеляційної інстанції не знайшов, а тому визнав доводи засудженого в цій частині необґрунтованими.
З такими висновками погоджується і колегія суддів та вважає, що ухвала апеляційного суду належним чином мотивована і відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного засудженому покарання через суворість, в касаційній скарзі не наведено.
Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. Підстав для скасування чи зміни судових рішень, як про це зазначає засуджений, Судом не встановлено.
Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, судові рішення слід залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд