ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 потерпілої ОСОБА_7 , представника потерпілої ОСОБА_8 , розглянув у закритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 12020150180000191, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз засудженого вироком Заводського районного суду м. Миколаєва від 20 січня 2011 року за ч. 1 ст. 187, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 122, ч. 1 ст. 296, частинами 1 та 4 ст. 70 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців, 13 серпня 2014 року звільненого умовно-достроково на підставі ухвали Казанківського районного суду Миколаївської області від 05 серпня 2014 року з невідбутою частиною покарання 7 місяців 25 днів, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року та ухвалу Миколаївського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років.
Також вироком вирішено долю речових доказів, витрат у провадженні, визначено початок відбування покарання ОСОБА_9 .
За вироком суду, 08 червня 2020 року близько 05:00 у ОСОБА_9 виник намір, спрямований на задоволення статевої пристрасті та вчинення дій сексуального характеру з потерпілою малолітньою ОСОБА_7 . Реалізуючи свій злочинний намір, перебуваючи біля залізничного мосту в смт Веселинове, поблизу річки Чичиклія, ОСОБА_9 , маючи перевагу у фізичній силі, достовірно знаючи, що потерпіла є малолітньою, діючи умисно, з метою подолання супротиву та волі до супротиву ОСОБА_7 , силою відвів її до лісонасаджень поблизу залізничного мосту та почав словесно погрожувати фізичним насильством, при цьому схопив потерпілу руками та закрив їй рота. Подавивши волю останньої до супротиву, ОСОБА_9 , незважаючи на відсутність добровільної згоди, вчинив дії сексуального характеру, пов`язані з вагінальним проникненням в тіло ОСОБА_7 з використанням геніталій, без її добровільної згоди, вчинивши зґвалтування щодо особи, яка не досягла 14 років.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок Веселинівського районного суду Миколаївської області від 23 березня 2021 року - без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі захисник просить скасувати оскаржені судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону. Заперечує факт вчинення ОСОБА_9 дій сексуального характеру щодо ОСОБА_7 .
Вважає, що докази, покладені в основу обвинувального вироку, є неналежними та недопустимими, не складають собою беззаперечну доказову базу і мають характер припущень.
Зокрема, захисник ОСОБА_6 стверджує про недопустимість протоколу отримання зразків для експертизи від 10 червня 2020 року, оскільки слідчу дію проведено без захисника, участь якого в цьому провадженні є обов`язковою з огляду на вимогу ст. 52 КПК. Крім того, він вважає, що відсутність у матеріалах провадження окремого процесуального документа, який би підтверджував добровільну згоду ОСОБА_9 на надання зразків для проведення експертизи, є безумовною підставою для визнання протоколу отримання зразків для проведення експертизи недопустимим доказом. Вказує на недопустимість висновків експерта від 23 липня 2020 року № 636 та № 638, а також від 31 липня 2020 року № 637 за доктриною «плодів отруєного дерева», оскільки в їх основу було покладено зразки букального епітелію, отриманого з порушенням закону.
До того ж захисник стверджує, що висновок судово-медичної експертизи від 10 червня 2020 року № 244 містить припущення, а тому є неналежним доказом винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину.
Крім того, вважає недопустимим доказом протокол слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_7 . На його переконання, проведена слідча дія є допитом, здійсненним на місцевості.
Вказує, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд на ці порушення належної уваги не звернули, а тому оскаржені судові рішення не можуть вважатися законними та обґрунтованими.
Позиції учасників судового провадження
Захисник у судовому засіданні, навівши відповідні мотиви, підтримав доводи касаційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор вважав, що касаційна скарга не підлягає задоволенню як необґрунтована.
Представник потерпілої ОСОБА_7 адвокат ОСОБА_8 в судовому засіданні суду касаційної інстанції висловився про те, що покладається на розсуд суду, водночас просить врахувати думку потерпілої з приводу поданої касаційної скарги.
Потерпіла ОСОБА_7 просила задовольнити касаційну скаргу захисника.
Інших учасників провадження було належним чином повідомлено про місце, день і час судового розгляду, заяв і клопотань про його відкладення чи особисту участь у судовому розгляді до суду касаційної інстанції від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, прокурора, представника потерпілої, потерпілу, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є предметом розгляду суду касаційної інстанції, у зв`язку з чим суд не має повноважень перевіряти доводи сторони захисту щодо неправильного встановлення судами фактичних обставин справи. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, та під час перегляду судових рішень колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.
Статтею 370 КПК регламентовано, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Положеннями ст. 94 КПК встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Як убачається з вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК, зроблено з дотриманням приписів ст. 23 КПК, детально з`ясовано всі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено ретельно та всебічно дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 374 КПК і є обґрунтованим.
Суд апеляційної інстанції в межах, установлених ст. 404 КПК, і у визначеному ст. 405 цього Кодексу порядку переглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника, відхилив доводи сторони захисту щодо неправильної оцінки доказів та дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Так, в основу обвинувального вироку щодо ОСОБА_9 суд першої інстанції поклав показання свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , а також письмові докази у провадженні: протокол прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 09 червня 2020 року; витяг із Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10 червня 2020 року; протокол огляду домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , від 09 червня 2020 року; протокол огляду місцевості між смт Веселинове та с. Кременівка від 10 червня 2020 року; протоколи отримання зразків для проведення експертизи від 10 червня 2020 року; протокол проведення слідчого експерименту від 04 серпня 2020 року та відеозапис до нього; висновки експерта від
10 червня 2020 року № 244, від 31 липня 2020 року № 637.
Ухвалюючи обвинувальний вирок щодо ОСОБА_9 , суд належним чином вмотивував своє рішення, посилаючись на докази, досліджені в ході судового розгляду, які було оцінено відповідно до вимог закону та в їх сукупності, правильно визнано достатніми та взаємопов`язаними для ухвалення обвинувального вироку. При цьому вирок місцевого суду містить докладні мотиви, з яких суд взяв до уваги одні докази та не врахував інші, де суд критично оцінив показання засудженого та потерпілої ОСОБА_7 у їх взаємозв`язку з іншими дослідженими судом доказами.
Усім наявним доказам суд відповідно до вимог ст.94 КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Доводи сторони захисту про те, що висновок експерта від 10 червня 2020 року № 244 не є належним доказом, оскільки має характер припущення, колегія суддів вважає надуманими.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 12 Закону України «Про судову експертизу» № 4038-XII судовий експерт зобов`язаний провести повне дослідження і дати обґрунтований та об`єктивний судовий висновок.
Пунктом 4.9. Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 (далі - Правил) встановлено, що при експертизі тілесних ушкоджень у висновках експерта (акті) повинні бути відображені, зокрема, характер ушкоджень з медичної точки зору (садно, синець, рана, перелом кістки тощо), їх локалізація і властивості, вид знаряддя чи засобу, яким могли бути спричинені ушкодження, механізм виникнення ушкоджень, давність спричинення та ступінь тяжкості тілесних ушкоджень із зазначенням кваліфікаційної ознаки - небезпека для життя, розлад здоров`я, стійка втрата загальної працездатності тощо.
З матеріалів кримінального провадження убачається, що фактичні дані, надані експерту для проведення дослідження, не містять інформації щодо індивідуально визначених ознак об`єкта, який взаємодіяв із контактними ділянками тіла підекспертної особи, що обумовило відповідне формулювання висновку, який відповідає положенням Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом МОЗ України № 6 від 17.01.1995 та методичних вказівок, викладених у розділі 4 Правил.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 101 КПК висновок експерта як докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, має спиратися на обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені перед експертом.
Висновок судово-медичного експерта від 10 червня 2020 року № 244 наведеним вимогам закону відповідає, містить обґрунтовані відповіді на три з чотирьох поставлених запитань та аргументовану відповідь про неможливість відповісти на четверте запитання. Висновок експерта містить оцінку поставлених запитань лише за медичними критеріями наслідків злочинного діяння та причин їх настання й саме в такому розумінні ці висновки оцінені судом під час вирішення питання про доведеність винуватості особи у злочині за встановлених обставин його вчинення та про кримінально-правову кваліфікацію.
Висновок експерта, який не має наперед встановленої сили та переваг перед іншими доказами, виключної обов`язковості для суду, оцінений в цьому провадженні судом разом з іншими доказами за правилами, передбаченими ст. 94 КПК, з огляду на що доводи захисника є необґрунтованими.
Оцінюючи доводи захисника про недопустимість протоколу отримання зразків для експертизи від 10 червня 2020 року, і як наслідок, висновків експерта від 23 липня 2020 року № 636 та № 638, а також від 31 липня 2020 року № 637, колегія суддів виходить з наступного.
Зазначені висновки експерта захисник вважає недопустимими, оскільки виходить з того, що 10 червня 2020 року отримання біологічних зразків для експертизи було проведено за відсутності добровільної згоди ОСОБА_9 . Крім того, як на порушення вимог кримінального процесуального закону вказує на те, що вказана слідча дія була проведена без захисника, участь якого є обов`язковою з огляду на приписи ст. 52 КПК.
Матеріали провадження свідчать, що відомості про злочин, у вчиненні якого ОСОБА_9 був визнаний винуватим, було внесено до ЄРДР з кримінально-правовою кваліфікацією за ч. 4 ст. 152 КК, де також зазначено, що він вчинений щодо малолітньої потерпілої особи ОСОБА_9 .
Відповідно до приписів ст. 12 КК злочин, передбачений ч. 4 ст. 152 КК, відноситься до категорії особливо тяжких кримінальних правопорушень і за вимогами ст. 52 КПК участь захисника у кримінальному провадженні щодо таких злочинів є обов`язковою.
Процесуальний порядок отримання зразків має реалізовуватися, по-перше, відповідно до загальних засад кримінального провадження щодо поваги до людської гідності та невтручання у приватне життя, по-друге, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) в аспекті дотримання гарантій, передбачених статтями 3, 6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а по-третє, з урахуванням походження об`єктів експертного дослідження.
Отримання біологічних зразків для експертизи є самостійною процесуальною дією, яка здійснюється в порядку, встановленому положеннями статей 241, 245 КПК, і про проведення якої складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу.
Захисник здійснює свої повноваження з 10 червня 2020 року на підставі доручення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги особі, яке видано на підставі постанови начальника слідчого відділу Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП України в Миколаївській області ОСОБА_19 від 10 червня 2020 року.
Зі змісту вказаного доручення щодо надання безоплатної вторинної правової допомоги вбачається, що адвокату ОСОБА_6 доручено здійснювати захист ОСОБА_9 і прибути 10 червня 2020 року о 14:15 до Веселинівського відділення поліції Вознесенського відділу поліції ГУНП України в Миколаївській області.
Як видно з матеріалів провадження, 10 червня 2020 року ОСОБА_9 було повідомлено про підозру, оголошено та роз`яснено права підозрюваного, а також вручено пам`ятку про права та обов`язки, про що міститься відповідна відмітка з підписом ОСОБА_9 .
Цього ж дня прокурором Вознесенської місцевої прокуратури ОСОБА_20 винесено постанову про відібрання зразків букального епітелію у ОСОБА_9 для подальшого проведення експертиз.
На підставі постанови прокурора про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи від 10 червня 2020 року о 15:15 цього ж дня проведено відбір експериментальних зразків букального епітелію у ОСОБА_9 , про що складено відповідний протокол. За відомостями, відображеними у вказаній вище постанові прокурора, копія процесуального рішення прокурора про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи у ОСОБА_9 вручена останньому 10 червня 2020 року о 15:50.
За змістом ч. 2 ст. 241, ч. 3 ст. 245 КПК особі пропонується добровільно надати біологічні зразки на підставі постанови прокурора, а в разі її відмови, відібрання зразків здійснюється всупереч волі особи на підставі відповідної ухвали слідчого судді. Кримінальний процесуальний закон передбачає примусовий порядок відібрання біологічних зразків, де слідчий суддя, суд за клопотанням сторони кримінального провадження, що розглядається в порядку, передбаченому статтями 160-166 цього Кодексу, має право дозволити слідчому, прокурору (або зобов`язати їх, якщо клопотання було подано стороною захисту) здійснити відбирання біологічних зразків.
Відібрання біологічних зразків, за наявності добровільної згоди особи, відбувається в порядку ст. 241 КПК. За відсутності необхідності примусового втручання у приватне життя, приписи ст. 93, ч. 1 ст. 245 КПК дозволяють досягти мети такої процесуальної дії без здійснення судового контролю, а притаманні йому функції здійснює прокурор.
Отже проведення відібрання зразків на підставі відповідного процесуального рішення прокурора в цьому провадженні відповідає приписам КПК і вимогам ст. 8 Конвенції.
Приписи кримінального процесуального закону не висувають вимогу про складання окремого процесуального документа щодо підтвердження добровільної згоди на те особи, у якої відбираються біологічні зразки, отже, добровільність такої згоди за необхідності суд може перевірити, спираючись на інші докази, надані сторонами для дослідження.
За протоколом отримання біологічних зразків для проведення експертизи від 10 червня 2020 року, вказана процесуальна дія проведена без участі захисника, проте в присутності двох понятих - ОСОБА_21 та ОСОБА_22 , чим стороною обвинувачення забезпечені процесуальні гарантії перевірки як достовірності отриманих результатів, так і порядку здійснення процесуальної дії, наявності або відсутності добровільної згоди підозрюваного щодо надання біологічних зразків, дієвість і ефективність яких сторона захисту не ставить під сумнів у цьому кримінальному провадженні.
За відомостями, зокрема, відображеними в протоколі про отримання біологічних зразків від 10 червня 2020 року, суди дійшли висновку про те, що відповідні біологічні зразки були добровільно надані підозрюваним. Протокол не містить таких даних, що ставили би під сумнів добровільність згоди з боку ОСОБА_9 , він підписаний підозрюваним і усіма іншими учасниками без зауважень і доповнень, у ньому немає жодної вказівки на те, що ОСОБА_9 заперечив добровільно їх надати.
Колегія суддів враховує, що матеріали провадження не містять скарг або заяв від ОСОБА_9 чи його захисника, де йшлося б про застосування примусу чи протиправного впливу з боку працівників органу досудового розслідування з метою примусити чи поневолити надати біологічні зразки, відсутні дані про звернення до правоохоронних органів у порядку ст. 214 КПК із відповідними заявами.
Отже, враховуючи викладене вище, відсутність у цьому провадженні окремої письмової заяви від ОСОБА_9 про його добровільну згоду на надання біологічних зразків для проведення експертизи не свідчить про відсутність такої згоди, а тому відповідні доводи захисника колегія суддів уважає необґрунтованими.
Колегія суддів ураховує, що в аспекті гарантій, передбачених ст. 6 Конвенції, за дотичною практикою ЄСПЛ право не свідчити проти себе не поширюється на інформацію, яка існує незалежно від волі особи та яку можна отримати, вдаючись до відповідних примусових повноважень, як наприклад, отримання документів у належному процесуальному порядку, примусове відібрання зразків для встановлення стану алкогольного сп`яніння, а також зразків крові, сечі та шкіри для аналізу ДНК (Саундерс проти Сполученого Королівства (Saunders v. the United Kingdom) від 17 грудня 1996 року, «О`Халлоран і Френсіс проти Сполученого Королівства» (O'Halloran and Francis v. the United Kingdom) від 29 червня 2007 року).
За приписами ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ.
В цьому контексті колегія суддів слідує правовим позиціям Верховного Суду, який неодноразово зазначав, що присутність захисника під час відібрання біологічних зразків не може змінити змісту доказу, який отримується в такий спосіб (рішення від 02 квітня 2020 року у справі № 415/1864/14-к, провадження № 51-6004км19; від 26 січня 2021 року у справі № 236/4268/18, провадження № 51-3124км20; від 26 жовтня 2022 року у справі № 317/3345/20, провадження № 51-2042км22), з огляду на що, не вбачає підстав до задоволення вимог касаційної скарги сторони захисту про визнання недопустимим протоколу отримання біологічних зразків для експертизи від 10 червня 2020 року та похідних від нього доказів.
Також колегія суддів не бере до уваги доводи сторони захисту про недопустимість висновків експертів від 23 липня 2020 року № 636 та № 638, оскільки ці висновки не були покладені в основу обвинувального вироку і суд не посилався на них у контексті твердження про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого злочину.
Крім іншого, у касаційній скарзі захисник стверджує про недопустимість протоколу слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_7 , оскільки проведену слідчу дію захисник вважає допитом на місцевості. Вказані доводи захисника не знайшли свого підтвердження під час перевірки матеріалів провадження судом касаційної інстанції.
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Проведення за участю підозрюваного слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримані під час слідчої (розшукової) дії відомості не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом, який суд зобов`язаний оцінити за правилами, визначеними в ст. 94 КПК, як окремий самостійний доказ.
За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від учасника кримінального провадження. До системи таких гарантій належить, зокрема, і здійснення безперервного відеозапису слідчої (розшукової) дії як невід`ємної складової здійснення судового контролю за дотриманням засад кримінального провадження, детальне і ґрунтовне роз`яснення прав та процесуальних наслідків участі особи в проведенні слідчого експерименту тощо.
Протокол та відеозапис відповідної слідчої дії свідчить, що її розпочато о 13:40 і закінчено о 13:56 04 серпня 2022 року. Під час слідчої дії потерпіла в присутності свого законного представника ОСОБА_23 , яка є її матір`ю, самостійно показувала дорогу до місця вчинення злочину. Далі потерпіла вказала на місцевості дерево, поряд із яким сталася подія, вказала ділянку містини, де ОСОБА_9 за відсутності її згоди вчинив стосовно неї дії сексуального характеру. Вся слідча дія фіксувалася технічними засобами відеозйомки. Ніхто з учасників будь-яких зауважень до змісту слідчої дії не висловлював.
Матеріали провадження містять достатні підстави для висновку про те, що протокол слідчого експерименту від 04 серпня 2022 року відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.
З огляду на викладене вище колегія суддів доходить висновку, що вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду є вмотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК.
У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження за приписами ст. 433 КПК колегія суддів не встановила процесуальних порушень під час збирання, дослідження і оцінки доказів, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 152 КК.
У межах доводів сторони захисту у Суду відсутні підстави до застосування повноважень, передбачених положеннями ст. 436 КПК у їх взаємозв`язку із приписами ст. 438 цього Кодексу, з огляду на що касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд