ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 759/14580/21

Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги, в якій не заперечується винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, кваліфікація вчиненого за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, а також вид та розмір призначеного засудженому покарання за вказане кримінальне правопорушення у виді обмеження волі на строк 2 роки.

ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є нетяжким злочином. Санкція ч. 2 ст. 185 КК передбачає покарання у виді арешту на строк від трьох до шести місяців або обмеження волі на строк до п`яти років або позбавлення волі на той самий строк.

Суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК, і мотивуючи можливість застосування до нього положень ст. 75 КК, зазначив, про наявність обставин, що пом`якшують покарання, якими визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, обставини, що обтяжує покарання - рецидив злочину, та дійшов висновку про обрання ОСОБА_7 міри примусу у виді обмеження волі на строк 4 роки і на підставі ст. 75 КК вважав за можливе звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладенням на нього обов`язків, передбачених ст. 76 КК.

Переглянувши вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, котрий заперечував правильність застосування положень ст. 75 КК щодо ОСОБА_7 , справедливість призначеного останньому покарання і просив скасувати вирок у цій частині та постановити новий, призначивши ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, суд апеляційної інстанції визнав рішення місцевого суду неправильним та задовольнив вимоги сторони обвинувачення.

За приписами статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Домірність покарання за злочин є проявом справедливості як однієї з основоположних засад кримінального провадження.

Як убачається з матеріалів провадження, суд апеляційної інстанції дотримався цих вимог закону та призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 15 ч. 2 ст. 185 КК у виді обмеження волі на строк 2 роки, з урахуванням ступеню тяжкості скоєного злочину, фактичних обставин кримінального провадження, обставини, що обтяжують та пом`якшують його покарання та даних про особу винного.

З приводу доводів касаційної скарги захисника про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до положень ст. 75 КК (в редакції Закону № 1231-IX від 16 лютого 2021 року, що діяла на момент вчинення злочину) якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Системне тлумачення статей 50, 65, 75 КК дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання.

У своєму рішенні апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції належним чином не враховано дані про особу винного, котрий має посередню характеристику, раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, в тому числі за вчинення корисливих злочинів, однак, маючи не зняту та не погашену судимість, через короткий проміжок часу, знову вчинив новий злочин проти власності, що свідчить про його антисоціальну поведінку, небажання ставати на шлях виправлення та небезпечність для суспільства.

Таким чином, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неприпустимість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням та вказав, що лише покарання у виді реального обмеження волі у межах санкції ч. 2 статті 185 КК здатне досягти мети покарання, визначеної в ст. 50 КК.

Колегія суддів погоджується з таким рішенням і вважає справедливим призначене засудженому покарання у виді обмеження волі, яке він має відбувати реально, а тому підстав для застосування положень ст. 75 КК, про що йдеться у касаційній скарзі захисника, немає.

В кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.

Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, в тому числі й кримінального.

Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно небезпечної дії.

Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.

З урахуванням фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, висновок апеляційного суду про неможливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання у виді обмеження волі є обґрунтованим.

Посилання захисника ОСОБА_6 про неврахування апеляційним судом факту вступу ОСОБА_7 24 лютого 2022 року як добровольця до лав Збройних сил України, що на його думку, свідчить про його виправлення, є такими, що не відповідає наданими ним же даними, оскільки згідно з матеріалів кримінального провадження 26 лютого 2022 року останнього було виключено з обліку.

Отже даних, які би вказували на безпідставне скасування судом апеляційної інстанції звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням, не вбачається.

За таких обставин, касаційна скарга захисника ОСОБА_6 не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд