ПОСТАНОВА
ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дніпра, жителя АДРЕСА_1, ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 .
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційним судом, засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_12 за частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) - на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією майна;
- ОСОБА_14 за частиною 3 статті 187 КК - на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією майна, за частиною 1 статті 263 КК - на строк 4 роки, а за сукупністю злочинів на підставі частини 1 статті 70 КК остаточно - на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією майна.
2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_9 , судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржені.
3. Щодо засудження за частиною 3 статті 187 КК суд визнав доведеним, що 10 грудня 2017 року приблизно о 17:00 засуджені, діючи за попередньою змовою, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, озброївшись дерев`яними палицями та закривши обличчя хустинами, проникли до домоволодіння на АДРЕСА_1 , де ОСОБА_14 і ОСОБА_12 завдали ОСОБА_10 ударів палицями по голові, втягли до будинку, де продовжили побиття. Зокрема, поваливши потерпілого на підлогу, ОСОБА_12 приставив йому до шиї ніж і пригрозив вбити. В цей час ОСОБА_9 в кімнаті шукав гроші. Після цього всі троє зв`язали потерпілому руки та ноги, вимагали передати їм гроші та завдали численних ударів. Внаслідок розбійного нападу потерпілому було заподіяно середнього ступеню тяжкості та легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційних скаргах сторона захисту, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить оскаржені рішення в частині засудження ОСОБА_14 та ОСОБА_12 за частиною 3 статті 187 КК скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
5. Сторона захисту вважає, що:
- показань ОСОБА_9 недостатньо для висновку поза розумним сумнівом про винуватість засуджених;
- показання потерпілого та протоколи впізнання є недостовірними, оскільки потерпілий, зустрічаючи їх періодично протягом двох років після події, не впізнав в них нападників, хоча був з ними знайомий з дитинства;
- інші докази у справі не доводять причетності засуджених до злочину.
6. Також захист засудженого ОСОБА_12 зазначає, що суд першої інстанції не спростував його алібі, підтверджене показаннями свідка ОСОБА_15 .
7. Сторона захисту вважає, що апеляційний суд не усунув порушень допущених судом першої інстанції і постановив рішення, яке не відповідає вимогам КПК.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтримали касаційні скарги сторони захисту.
9. Прокурор та захисник ОСОБА_8 , яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_9 , заперечили проти задоволення касаційних скарг та просили залишити судові рішення без зміни.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарги належить задовольнити частково на таких підставах.
11. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
12. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.[1]
13. Апеляційний суд, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі повинен зазначити підстави, через які він визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, і навести докладні мотиви своїх висновків (частина 2 статті 419 КПК). Недотримання цих вимог є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду.
14. Суд багато разів зазначав, що оцінка доказів з погляду їх достовірності та достатності для висновків є перш за все завданням судів попередніх інстанцій. Однак Суд має перевірити, чи керувалися суди під час оцінки доказів принципами, закладеними Конституцією та кримінальним процесуальним законом, а також чи достатньо мотивовані рішення суду про прийняття або відхилення тих чи інших доказів, чи є ці мотиви логічними і чи приймалися судами всі важливі фактори, необхідні для оцінки окремого доказу чи їх сукупності.
15. Також Суд неодноразово звертав увагу на те що, вирішуючи питання достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) «поза розумним сумнівом» (частини 2 та 4 статті 17 КПК)[2].
16. Питання про винуватість чи невинуватість особи має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність неспростованих доказів, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.[3]
17. Головне питання у цій справі полягало у доведенні факту причетності до злочину у співучасті з засудженими ОСОБА_12 і ОСОБА_14 , які послідовно таку співучасть заперечували.
18. Вирішальними доказами, на яких суди ґрунтували свій висновок про співучасть у злочині засуджених ОСОБА_12 і ОСОБА_14 , стали показання співобвинуваченого ОСОБА_9 і потерпілого.
19. Суд зазначає, що показання співобвинувачених вимагають особливої уваги до перевірки їх достовірності, враховуючи, зокрема і те, що вони не несуть жодної відповідальності за завідомо неправдиві показання. Також суд має враховувати можливу зацікавленість співобвинуваченого у перекладанні вини на інших осіб чи у применшенні своєї ролі у вчиненні інкримінованого злочину. Тому до показань співобвинувачених, які в результаті отримують преференції за ці показання, слід ставитися з особливою обережністю.
20. Наприклад, Європейський суд з прав людини в контексті застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що використання проти обвинуваченого показань, наданих свідком в обмін на імунітет від переслідування або інші переваги, ставить питання про справедливість розгляду, оскільки за самим характером такі показання вразливі до маніпуляцій і можуть надаватися виключно з метою отримати ці переваги чи з мотивів особистої помсти. Сумнівний характер таких показань і ризик, що особа може бути засуджена на підставі неперевірених та не завжди безкорисливих тверджень, не може бути недооціненим. Хоча самого по собі факту використання таких показань недостатньо, щоб перетворити судовий розгляд в несправедливий, однак їх вплив на справедливість судового розгляду залежить від обставин кожної справи.[4]
21. У цій справі суд не може залишити поза увагою, що всі троє засуджених обвинувачувалися у вчиненні злочину за попередньою змовою, таким чином, незалежно від конкретних дій кожного з них, мають нести відповідальність за всі діяння, вчинені групою. І хоча дії всіх трьох засуджених отримали однакову правову кваліфікацію, однак на відміну від двох інших засуджених, кожен з яких отримав покарання у виді 9 з половиною років позбавлення волі з конфіскацією майна, ОСОБА_9 був засуджений до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна і був звільнений від покарання з випробуванням на підставі статті 75 цього Кодексу.
22. Така разюча відмінність у покаранні, призначеному ОСОБА_9 , може бути пояснена лише вирішальним сприянням ОСОБА_9 стороні обвинувачення завдяки його показанням про співучасть у злочині ОСОБА_12 і ОСОБА_14 .
23. Враховуючи застереження щодо оцінки достовірності показань співобвинувачених, викладені вище, такі показання не можуть бути покладені в основу вироку, якщо вони не підтверджені іншими незалежними доказами і якщо стороні захисту не надані всі можливості для спростування цих показань.
24. Тому Суд має розглянути, чи були підтверджені ці показання сукупністю інших доказів, отриманих з незалежного джерела.
25. У цій справі на підтвердження показань ОСОБА_9 , наданих під час судового розгляду і досудового розслідування, сторона обвинувачення надала показання потерпілого і протоколи впізнання ним засуджених ОСОБА_12 і ОСОБА_14 .
26. Потерпілий стверджував, що на нього напали три особи в масках, які закривали обличчя, а пізніше його голову накрили ковдрою. Таким чином, хоча він і описав події так, як міг сприймати під час нападу, але не вказував на особу жодного із нападників.
27. Під час досудового розслідування було проведено впізнання потерпілим ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , на які суд також послався в обґрунтування висновку про їх причетність до злочину.
28. Однак суд не звернув увагу на те, що протокол впізнання ОСОБА_14 від 05 серпня 2019 року не відображає в повній мірі хід та результати цієї слідчої дії. Як свідчить відеозапис впізнання, потерпілий категорично не стверджував, що впізнає ОСОБА_14 , а вживав вирази «нібито схожий» за зростом та очима, а почувши голос ОСОБА_14 , впевнено заявив, що це не голос нападника. Ці результати впізнання не були відображені в протоколі і не враховані судом під час ухвалення рішення.
29. Щодо впізнання потерпілим ОСОБА_12 , суд не з`ясував, якою необхідністю зумовлено його проведення за фотознімками, хоча ОСОБА_12 в той час перебував під вартою і перешкод для його пред`явленні для впізнання не було.
30. Крім того, суд не надав переконливих відповідей на істотні доводи сторони захисту щодо показань потерпілого про причетність ОСОБА_12 і ОСОБА_14 до злочину. Захист посилався на те, що потерпілий добре знав їх обох з дитинства і періодично зустрічався з ними протягом близько двох років після подій 10 грудня 2017 року. Ці факти потерпілим не заперечувалися.
31. Однак за таких обставин вимагало пояснення те, що потерпілий не впізнав ОСОБА_12 і ОСОБА_14 ні під час нападу, ні при особистих зустрічах протягом майже двох років. Якщо причина цього у тому, що обставини нападу, наприклад, наявність масок на обличчях нападників, завадили йому їх ідентифікувати, то тоді слід було пояснити, чому ці ж самі обставини не вплинули на достовірність формального впізнання, проведеного приблизно через два роки.
32. Суд нагадує, що, враховуючи природну зацікавленість співобвинуваченого у результатах розгляду справи, стороні захисту мають бути надані всі можливості для спростування достовірності його показань.
33. В суді першої інстанції сторона захисту представила показання свідка ОСОБА_15 , яка стверджувала, що ОСОБА_12 перебував у іншому місці в той час, коли відбувся розбійний напад. Вона також пояснила, чому запам`ятала дату 10 грудня 2017 року, адже цього дня відбувався переїзд і перевезення меблів, тобто подія, яка відбувається не кожного дня.
34. Сторона обвинувачення не представила будь-яких доказів, які спростовують зміст цих показань або ставлять під сумнів репутацію свідка.
35. Суд першої інстанції відкинув ці докази, оскільки вони суперечили доказам, що свідчили на користь версії обвинувачення, тобто показанням засудженого ОСОБА_9 та потерпілого.
36. Однак як зазначав Суд, докази на користь сторони захисту не можуть бути відкинуті виключно на тій підставі, що вони спростовуються доказами обвинувачення, оскільки у такому випадку однаково вірним буде висновок, що докази обвинувачення спростовуються доказами захисту.[5]Якщо суд без достатнього обґрунтування відкидає докази, що свідчать на користь обвинуваченого, це суперечить основоположній вимозі, що сторона обвинувачення має довести висунуте обвинувачення, і одному з фундаментальних принципів кримінального права, а саме in dubio pro reo.[6]Тому, відхиляючи докази на користь обвинуваченого, суд має надати детальні і переконливі пояснення такому рішенню.[7]
37. Проте суд першої інстанції не навів будь-яких інших підстав ставити під сумнів показання свідка ОСОБА_15 , крім того, що їм суперечили показання засудженого ОСОБА_9 та потерпілого ОСОБА_10 , які, як зазначено вище, самі потребували ретельної перевірки з погляду їх достовірності.
38. Таким чином, суд першої інстанції не надав належну оцінку доказам, наданим сторонами, тим самим не виконав вимог частини 3 статті 370 КПК.
39. Апеляційний суд, залишивши в силі вирок місцевого суду, не спростував переконливо, з посланням на конкретні докази, доводів апеляційних скарг, що стосувалися доведеності важливих обставин справи, а лише перелічив в ухвалі докази, якими обґрунтовано вирок суду першої інстанції. Тому його ухвала не відповідає вимогам статті 419 КПК.
40. Зазначені вище порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними в розумінні статті 412 КПК. Суд через обмеження, встановлені статтею 433 КПК, не може усунути ці порушення, тому вважає за необхідне скасувати ухвалу апеляційного на підставі, передбаченій пунктом 1 частини 1 статті 438 КПК, та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.
41. Враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про осіб засуджених, наявність ризиків, які передбачено статтею 177 КПК, зокрема можливе переховування від органів розслідування і суду, та з метою забезпечення виконання процесуальних рішень у справі Суд вважає, що ОСОБА_12 та ОСОБА_14 необхідно обрати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
З огляду на викладене, керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд