ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 2а-916/12/2670

У січні 2012 року Дочірнє підприємство «Київське обласне дорожнє управління Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - позивач, Підприємство, платник) звернулося до суду з позовом до Державної податкової служби у Київській області (далі - ДПС), Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 04.10.2011 № 0000433810, №0000423810.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що всі господарські операцій між позивачем та його контрагентами у перевіряємому періоді відбулися, пов`язані з його господарською діяльністю, спричинили зміну активів і зобов`язань Підприємства, підтверджені належними первинними документами, наданими під час здійснення перевірки, що свідчить, на думку позивача, про безпідставність, необґрунтованість та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень і є підставою для їх скасування.

Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 29.07.2016, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2016, позов задовольнив повністю: визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 04.10.2011 №0000433810, №0000423810.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Підприємством правомірно сформовані валові витрати витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за реальними господарськими операціями із його контрагентами, підтвердженими належними первинними документами, що є підставою для скасування спірних податкових повідомлень-рішень.

Інспекція, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.6, пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 №168/97-ВР (далі - №168/97-ВР), підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР). Стверджує, що судами попередніх інстанцій залишено поза увагою непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача, відсутності товарно-транспортних накладних, достатньої кількості трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей, наявності недоліків у первинних документів.

В касаційній скарзі не вказано, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, контролюючий орган фактично викладає обставини, які викладені в акті перевірки та якими він керувався під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Головне управління ДФС у Київській області, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, також звернулось до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Скаржник у скарзі не зазначає в чому саме полягає неправильне застосування судами норм матеріального права, а фактично викладає обставини, викладені в акті перевірки. Посилається на непідтвердження господарських операцій між позивачем та його контрагентами з підстав відсутності товарно-транспортних накладних, наявності недоліків у первинних документів, відсутності контрагентів позивача за адресою, відсутності необхідних трудових ресурсів, основних засобів та виробничих активів.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.03.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Інспекції, а ухвалою від 13.04.2017 - відкрив провадження за касаційною скаргою Управління та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 10.04.2023 прийняв касаційні скарги Інспекції та Управління до провадження, визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 11.04.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційних скаргах доводи скаржників та дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом проведено документальну виїзну планову перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 по 31.03.2011, за результатами якої складено акт від 09.09.2011 №12/38/111/33096517 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення Підприємством підпункту 3.1.1 пункту 3 статті 3, пункту 4.1 статті 4, підпунктів 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.3.1 пункту 7.3, підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР, що призвело до завищення від`ємного значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту всього в сумі 1174037,00 грн, підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 4975572,00 грн.

Підставою для таких висновків слугували доводи податкового органу про безпідставне включення до складу валових витрат витрати за господарськими операціями із контрагентами, які не підтверджені належними первинними документами та проведення позивачем ряду господарських операцій із контрагентами, по яким проведено перевірки і встановлено, що ці суб`єкти господарювання мають ознаки фіктивності та використовуються реально існуючими суб`єктами господарювання (вигодонабувачами) для мінімізації їх податкових зобов`язань.

На підставі висновків акта перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення рішення від 04.10.2011: №0000433810, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток підприємств, що перебувають у державній власності на загальну суму 4975573,00 грн, у тому числі за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 1 грн; №0000423810, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість по вітчизняних товарах на загальну суму 1747718,00 грн, у тому числі штрафні санкції у розмірі 24257,00 грн.

Оподаткування спірних операцій та формуванням податкового кредиту з податку на додану вартість у період до 01.01.2011 регулювалися положеннями Закону №168/97-ВР.

Так, об`єктом оподаткування податком на додану вартість відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 статті 3 Закону №168/97-ВР є операції платників податку з поставки товарів, робіт/послуг.

Податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів, робіт/послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку (підпункт 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Відповідно до підпункту 7.5 статті 7 Закону №168/97-ВР датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій, зокрема: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктами 7.2.3, 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону визначено, що податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту.

У разі якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв`язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту (підпункт 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами (підпункт 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону №168/97-ВР).

Порядок оподаткування прибутку підприємств, їх адміністрування та платників податку на прибуток підприємства на час виникнення спірних правовідносин визначав Закон №334/94-ВР.

Пунктом 5.1 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формі, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті (підпункт 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР).

Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР не включаються до складу валових витрат витрати на: виплату винагород або інших видів заохочень пов`язаним з таким платником податку фізичним чи юридичним особам у разі, якщо немає документальних доказів, що таку виплату або заохочення було проведено як компенсацію за фактично надану послугу (відпрацьований час). За наявності зазначених документальних доказів віднесенню до складу валових витрат підлягають фактичні суми виплат (заохочень), але не більші ніж суми, розраховані за звичайними цінами.

Не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв`язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов`язаним з таким платником податку особам.

У разі коли сума виплат (заохочень) або її частина пов`язаним фізичним особам не визнаються валовими витратами, така сума (або її частина) є базою для нарахування внесків на соціальні заходи, передбачені пунктом 5.7 цієї статті.

Не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пунктом 5.11 статті 5 Закону № 334/94-ВР установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-ХІV (далі - Закон №996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції виходячи з визначення Закону №996-ХІV є саме рух матеріальних активів та коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 9 Закону №996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними матеріалами у справі, що між відокремленим підрозділом позивача - Філією «Києво-Святошинське дорожньо-експлуатаційне управління» (покупець) та ПП «Атлант Плюс» (продавець) був укладений договір від 01.06.2010 № АП-0000030, предметом якого є постачання нафтопродуктів (бензину А-80, дизпалива) на загальну суму 700000,00 грн на умовах FСА (згідно редакції Інкотермс-2000), завантаження в автомобільний транспорт покупця чи засобами продавця з резервуарів нафтобази.

Частина пального (в червні, жовтні 2010 року) отримувалась позивачем від ПП «Атлант Плюс» на підставі талонів. Транспортування решти товару здійснено у березні, вересні, грудні 2010 року, що підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними.

У грудні 2010 року ПП «Атлант Плюс» здійснило на користь позивача поставку керосину, транспортування якого здійснювалось власним транспортом філії позивача, що підтверджується подорожнім листом.

На підтвердження зазначених господарських операцій позивачем надано до суду податкові і видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, подорожні листи, платіжні доручення.

Підприємство мало господарські взаємовідносини з ТОВ «Сталікс», на підтвердження таких відносин позивачем надано до суду рахунки-фактури, видаткові накладні, податкові накладні, платіжне доручення.

Також, між ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» (покупець) та ТОВ «Торекс» (постачальник) укладено договір від 15.03.2006 №15/03-06, предметом якого є постачання продукції (бітуму дорожнього, бензину, мазуту, дизпалива). ТОВ «Торекс» у грудні 2010 року, січні 2011 року поставило позивачу передбачену договором продукцію на загальну суму 9617608,38 грн, у тому числі податок на додану вартість у сумі 1602934,70 грн, суму якого ДП «Київське обласне дорожнє управління» ВАТ «ДАК «Автомобільні дороги України» включило до складу податкового кредиту за грудень 2010 року, січень 2011 року відповідно.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що в акті перевірки та під час розгляду судами даної справи відповідачами не заперечувалося реальне виконання ТОВ «Торекс» вказаних операцій по поставці товарів, фактичне отримання позивачем таких товарів та їх використання Підприємством у власній господарській діяльності.

Судами першої та апеляційної інстанцій також установлено, що надані первинні документи за вказаними господарськими відносинами із зазначеними вище контрагентами відповідають вимогам Закону №996-ХІV та у повному обсязі відображають і підтверджують зміст господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Суд не приймає до уваги посилання податкового органу на окремі недоліки в оформленні первинних документів платника податків, оскільки формальні недоліки в первинних документах повинні оцінюватися в сукупності з іншими обставинами справи. Перевагу необхідно надавати реальності здійснення господарської операції та її економічному змісту. Первинні документи повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо. При цьому, сама собою наявність, або відсутність окремих документів, а також помилки у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків, у зв`язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Верховний Суд не може погодитися з твердженням контролюючого органу про відсутність товарно-транспортних накладних по окремим господарським операціям, достатньої кількості трудових ресурсів, основних засобів і виробничих активів, оскільки наведені доводи були досліджені судами попередніх інстанцій, надано їм відповідну оцінку.

В свою чергу, Верховний Суд вказує, що наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товарів (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Приймаючи до уваги встановлення судами використання позивачем у власній господарській діяльності придбаних товарно-матеріальних цінностей, руху активів, колегія суддів не погоджується з доводами скаржників про неправомірність формування витрат та податкового кредиту за наведеними вище господарськими операціями. Зазначені доводи і доводи податкових органів про не підтвердження господарських операцій досліджено судами та надано їм відповідну оцінку.

Стосовно висновків контролюючого органу про завищення позивачем від`ємного значення об`єкту оподаткування у сумі 25392604,00 грн, Верховний Суд виходить з наступного.

Так, в результаті перевірки показників, відображених у рядку 04.9. декларацій з податку на прибуток, податковим органом встановлено, що позивач в цьому рядку відобразив збитки, сформовані протягом 2009-2010 року в сумі 25392604,00 грн і такі показники відповідач вважав завищеними, посилаючись при цьому на висновки акту ДПА в Київській області від 19.08.2010 № 18/38-111/33096417 (за період з 01.01.2009 по 31.03.2010) про завищення валових витрат в сумі 25392604,00 грн і необхідність відповідного зменшення від`ємного значення об`єкта оподаткування.

Валові витрати у цій сумі відповідач вважає непідтвердженими відповідними первинними документами, що є порушенням положень підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону № 334/94-ВР.

Судами установлено, що вказані збитки позивача, які сформовані ним протягом 2009-2010 років в сумі 25392604,00 грн, складались з валових витрат на суму 3564588,00 грн та з убутку балансової вартості запасів за 1 квартал 2009 року в сумі 21828016,00 грн.

Валові витрати позивача на суму 3564588,00 грн підтверджуються належними первинними документами, що були долучені позивачем до матеріалів справи.

Позивач сплачує податок на прибуток консолідовано, при складанні декларації за 1 квартал 2009 року було завищено суму незавершеного виробництва, що призвело до заниження суми валових витрат в цьому податковому періоді.

Виявивши помилку, позивач 01.06.2010 подав відповідний уточнюючий розрахунок, але при поданні уточнюючого розрахунку до декларації за 1 квартал 2009 року щодо суми 21828016,00 грн в рядку 2 замість коду 04.2 (убуток балансової вартості запасів) було помилково зазначено код 04.1 (витрати на придбання товарів).

Здійснюючи уточнення щодо суми витрат, не врахованих при обчисленні об`єкта оподаткування в попередніх податкових періодах, позивач помилково відобразив їх як витрати на придбання товарів, замість відображення суми, як убутку балансової вартості запасів. Проте така помилка, з урахуванням того, що до показників рядка 04 (валові витрати) включаються, як показники рядка 04.1, так і 04.2, щодо відображення вірної суми в не тому рядку, не призвела до неправильного обчислення суми валових витрат та, відповідно, об`єкта оподаткування зазначеного періоду.

На підтвердження показників убутку балансової вартості запасів за І квартал 2009 року саме на суму 21828016,00 грн позивачем надано зведені показники по сумах убутку балансової вартості запасів у розрізі кожної філії в Додатку К 1/1 до рядків 01.02, 01.5, 04.2, 04.10 та 07 декларації за І квартал 2009 року.

Відповідні суми убутку балансової вартості запасів у розрізі кожної філії позивача підтверджуються результатами планових виїзних перевірок структурних підрозділів позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 по 31.03.2010, в межах яких податковими органами здійснювалась перевірка правильності показників бухгалтерського обліку убутку балансової вартості по кожному структурному підрозділу позивача.

З огляду на вищевикладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що наведені обставини щодо допущення позивачем в уточнюючому розрахунку помилки при заповненні рядка 2 не вплинули на визначення об`єкту оподаткування, а тому відсутні підстави для зменшення позивачу від`ємного значення об`єкта оподаткування на суму 25392604,00 грн та відповідного збільшення грошових зобов`язань за податком на прибуток.

Щодо висновків контролюючого органу про завищення платником податкового кредиту на суму 63238,00 грн, порушення щодо якого, на думку відповідача, полягає у тому, що позивач відобразив у складі податкового кредиту податкові накладні, виписані у періоді, який вже був перевірений раніше, без наявності документального підтвердження запізнення отримання таких податкових накладних, колегія суддів зазначає про наступне.

Як установлено судами попередніх інстанцій, сторонами визнається, що у зв`язку зі здійсненням операцій, направлених на виконання укладених з контрагентами договорів, позивачем були отримані із запізненням податкові накладні, на підставі яких Підприємство відобразило в складі податкового кредиту суми податку на додану вартість у тому звітному періоді, в яких були отримані зазначені податкові накладні, а саме: у квітні 2010 року на суму 40061,61 грн, у травні 2010 року на суму 561,82 грн, у червні 2010 року на суму 1950,36 грн, у липні 2010 року на суму 813,96 грн, у вересні 2010 року на суму 109,81 грн, у листопаді 2010 року на суму 483,81 грн та у грудні 2010 року на суму 19257,00 грн.

Наявність у позивача вказаних накладних, а також реальність операцій за ними та їх підтвердження первинними документами податковим органом не заперечується та не спростована.

Окрім зазначеного, колегія суддів враховує офіційні роз`яснення, надані ДПА України у листі від 11.08.2003 № 6936/6/15-2415-9 «Щодо відновлення податкового кредиту по податковій накладній, яка на момент перевірки податковим органом не була оформлена постачальником належним чином» у разі коли платник податку отримує належним чином оформлену податкову накладну із запізненням, то він відповідно до зазначених законодавчих норм, але з урахуванням граничного строку давності визначення сум податкових зобов`язань, встановленого статтею 15 Закону України від 21.12.2000 №2181-III «Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації звітного періоду), не позбавляється права на включення вказаної в ній суми податку на додану вартість до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому вона була отримана.

Аналогічна позиція висловлена у листі ДПА України від 30.12.2005 № 26268/7/16-1117 «Про деякі питання справляння податку на додану вартість», в якому зазначено, що отримавши податкову накладну (у поточному податковому періоді), покупець товару (за умови виконання норм підпункту 7.4.1 зазначеного вище пункту 7.4) набув права на включення суми податку, вказаній у цій податковій накладній, до податкового кредиту. Вказана сума має бути відображена у рядку 10.1 податкової декларації з податку на додану вартість за поточний звітний період. При цьому додаток 1 до податкової декларації з податку на додану вартість «Розрахунок коригування сум ПДВ» не заповнюється, оскільки ніякого коригування раніше відображеного податкового кредиту в даному випадку не здійснюється.

Підпунктом «г» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону № 2181-III передбачено, що податкове роз`яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз`ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз`яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз`ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз`яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз`ясненнями, виданими іншими контролюючими органами.

Підпунктом «д» підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 цього ж Закону передбачено, що не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз`яснення (за відсутності податкових роз`яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз`яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз`яснення чи узагальнююче податкове роз`яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз`яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз`яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

За таких підстав, необхідно враховувати, що період виникнення права на податковий кредит та дата виписування податкової накладної можуть не збігатися. При цьому дата отримання податкової накладної відображається в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних, які, в даному випадку, надавалися в ході перевірки та наявні в матеріалах справи, а тому доводи податкового органу про ненадання позивачем до перевірки доказів отримання податкових накладних із запізнення, суд вважає безпідставними.

Приймаючи до уваги, що реальність операцій, за якими сформовано спірні суми податкового кредиту, як і власне наявність підстав для видачі податкових накладних, не оспорюється податковим органом, акт перевірки не містить інших підстав, покладених в основу зазначених висновків про завищення позивачем податкового кредиту на зазначену суму, з урахуванням наведених вище норм Закону №168/97-ВР, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для невизнання права позивача на зазначену суму податкового кредиту та нарахування у зв`язку з цим штрафних санкцій.

Ураховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідачі у доводах касаційних скарг не спростовують висновків судів попередніх інстанцій щодо правомірності відображення у податковому обліку витрат за господарськими операціями з наведеними вище контрагентами. Контролюючі органи касаційними скаргами не обґрунтовують і не зазначають, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідачі у касаційних скаргах фактично просять про переоцінку, додаткову оцінку доказів стосовно реальності здійснення господарських операцій позивача з його контрагентами, що знаходиться поза межами касаційного перегляду встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), якою передбачено, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, суд -