ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 367/4267/18

Описова частина

У липні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Аверс Сіті» (далі - ТОВ «Аверс Сіті», товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позов обгрунтовано тим, що товариство є замовником будівництва ЖК «Коцюбинський» за адресою: АДРЕСА_1 .

16 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_2 був введений в експлуатацію.

22 вересня 2011 року рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області указаному житловому будинку АДРЕСА_3 було присвоєно поштову адресу та доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити й видати свідоцтво про право власності ТОВ «Аверс Сіті» на квартири закінченого будівництва вказаного будинку.

17 серпня 2013 року ТОВ «Аверс-Сіті» зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22 вересня 2011року, про що було видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 .

17 червня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , та квартиру АДРЕСА_9 , та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове, яким визнано право власності на об`єкти нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 та зобов`язано ТОВ «Аверс-Сіті» передати ОСОБА_2 технічну документацію (технічні паспорти) на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 .

19 березня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року рішення апеляційного суду від 17 вересня 2013 року та ухвалу суду Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року скасовано, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено в силі.

31 жовтня 2017 року з інформаційної довідки № 102051605 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно представник ТОВ «Аверс-Сіті» дізнався, що на даний час квартира АДРЕСА_10 зареєстрована за ОСОБА_1 .

Із вказаної довідки слідує, що 30 січня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц.

31 січня 2014 року власником квартири став ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі-продажу № 102 від 31 січня 2014 року, який укладений між ОСОБА_2 за ОСОБА_3

23 січня 2015 року власником квартири стала ОСОБА_4 , на підставі договору купівлі-продажу квартири № 266 від 23 січня 2015 року, який був укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4

16 квітня 2015 року власником спірної квартири стала ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири № 940 від 16 квітня 2015 року, який укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

На думку позивача ТОВ «Аверс-Сіті» квартира вибула з його власності не з його волі, а шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, що є підставою для застосування способу захисту, передбаченого статтею 388 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на викладені обставини, ТОВ «Аверс-Сіті» просило суд витребувати у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 144194332109, загальною площею 104,4 кв. м.

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Аверс-Сіті», треті особи: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Калинушка О. О., Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ірпінської міської ради Київської області, про визнання добросовісним набувачем нерухомого майна.

Зустрічний позов обгрунтовано тим, що 16 квітня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу квартири № 940 від 16 квітня 2015 року, укладеного з ОСОБА_4 , ОСОБА_1 стала власником спірної квартири.

Договір був укладений у належній формі, з дотриманням вимог закону, був оплатний, а позивачка не знала та не могла знати, що річ, яку вона набуває, може бути чужою, оскільки у відповідних реєстрах була відсутня інформація про наявність обмежень щодо майна.

Під час укладення договору купівлі-продажу нотаріус перевіряв наявну в реєстрах інформацію і жодні обмеження чи сумніви щодо неможливості укладення цього договору були відсутні. При цьому договір не носив характеру мнимої чи удаваної угоди.

Крім того, продавець гарантував, що на момент укладання угоди від покупця не приховано обставин, які мають істотне значення, щодо квартири відсутні судові спори, обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо квартири немає.

У зв`язку із цим у ОСОБА_1 не виникло жодних сумнівів щодо належності майна, оскільки інформація з реєстрів була перевірена нотаріусом.

ОСОБА_1 вважає себе належним власником придбаного спірного нерухомого майна та добросовісним набувачем, що набув право власності на майно без обтяжень на підставі угоди (правочину).

Вказувала, що у даному випадку майно, яке ТОВ «Аверс-Сіті» вважає своїм, вибуло з його фактичного володіння через його необачність.

Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила суд визнати її добросовісним набувачем квартири за адресою: АДРЕСА_11 .

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 жовтня 2019 року позов ТОВ «Аверс Сіті» задоволено.

Витребувано у ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті» об`єкт нерухомості: квартиру АДРЕСА_10 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 144194332109, загальною площею 104,4 кв. м.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що квартира АДРЕСА_10 вибула з власності ТОВ «Аверс-Сіті» не з його волі шляхом реєстрації права власності за ОСОБА_2 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц, яке в подальшому було скасовано постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року, тому спірний об`єкт нерухомості необхідно витребувати із чужого незаконного володіння останнього набувача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Аверс-Сіті».

Суд також дійшов висновку, що первісний і зустрічний позов мають взаємовиключні вимоги, тому у зв`язку із задоволенням первісного позову, відсутні підстави для задоволення зустрічного позову.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення первісного позову, ОСОБА_1 звернулась до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 жовтня 2019 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що вони відповідають встановленим обставинам справи та нормам матеріального і процесуального права, а передбачених законом підстав для скасування рішення місцевого суду при апеляційному розгляді не встановлено.

22 жовтня 2020 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Троян С. П. звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 жовтня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 вересня 2020 року у вказаній цивільній справі.

З урахуванням уточненої касаційної скарги від 23 листопада 2020 року заявник просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове судове рішення у справі, яким у задоволенні позову ТОВ «Аверс-Сіті» відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

04 березня 2023 року від ТОВ «Аверс-Сіті» до Верховного Суду надійшли письмові пояснення, в яких заявник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на їх обґрунтованість та законність.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 03 грудня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.

29 грудня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 10 серпня 2021 року зупинено касаційне провадження у справі № 367/4267/18 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20).

Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі № 367/4267/18.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ТОВ «Аверс-Сіті» є замовником будівництва ЖК «Коцюбинський» за адресою: АДРЕСА_1 .

16 вересня 2011 року житловий будинок АДРЕСА_2 був введений в експлуатацію.

22 вересня 2011 року рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області було присвоєно поштову адресу житловому будинку АДРЕСА_2 та доручено КП КОР «Ірпінське бюро технічної інвентаризації» оформити й видати свідоцтва про право власності ТОВ «Аверс-Сіті» на квартири закінченого будівництва за адресою: АДРЕСА_12 .

17 серпня 2013 року ТОВ «Аверс-Сіті» зареєструвало за собою право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області № 270 від 22 вересня 2011 року та видано свідоцтво про право власності № НОМЕР_1 .

17 червня 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою до ТОВ «Аверс-Сіті» про визнання права власності на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 , та квартиру АДРЕСА_9 , та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено в повному обсязі.

17 вересня 2013 року рішенням Апеляційного суду Київської області у справі № 367/5136/13-ц рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року скасовано та ухвалено нове, яким визнано за ОСОБА_2 право власності на об`єкти нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 та зобов`язано ТОВ «Аверс-Сіті» передати ОСОБА_2 технічну документацію (технічні паспорти) на квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 та квартиру АДРЕСА_9 .

19 березня 2014 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року скасовано, а рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 12 листопада 2014 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року - залишено без змін.

24 червня 2015 року постановою Верховного Суду України рішення апеляційного суду 17 вересня 2013 року та ухвалу суду Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 лютого 2015 року скасовано, рішення Ірпінського міського суду Київської області від 29 липня 2013 року залишено в силі.

З інформаційної довідки № 102051605 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що на даний час квартира АДРЕСА_10 зареєстрована за ОСОБА_1 .

Відповідно до вказаної інформаційної довідки, 30 січня 2014 року ОСОБА_2 зареєстрував за собою право власності на квартиру АДРЕСА_4 на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року у справі № 367/5136/13-ц.

У подальшому власником квартири став ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу № 102 від 31 січня 2014 року, укладеного з ОСОБА_2

23 січня 2015 року власником квартири стала ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу квартири № 266 від 23 січня 2015 року, укладеного з ОСОБА_3

16 квітня 2015 року власником квартири стала ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири № 940 від 16 квітня 2015 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову не було предметом перегляду судом апеляційної інстанції, а тому не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанова апеляційного суду відповідають.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також - органи і особи, уповноважені захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України):

1) якщо майнобуло загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) якщо майно було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Такі правові висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).

Вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Такий правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2202/15-ц.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що квартира АДРЕСА_10 , вибула з володіння власника ТОВ «Аверс-Сіті» на підставі рішення Апеляційного суду Київської області від 17 вересня 2013 року, ухваленого щодо цього майна, яке в подальшому було скасоване постановою Верховного Суду України від 24 червня 2015 року.

Таким чином, спірна квартира вибула з володіння ТОВ «Аверс-Сіті» поза його волею.

ОСОБА_1 є особою, яка є останнім набувачем вказаного нерухомого майна. При цьому встановлено, що вона є добросовісним набувачем та спірну квартиру отримала за відплатним договором.

За таких обставин Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про витребування квартири з чужого незаконного володіння.

Посилання у касаційній скарзі на необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, не є достатньо обґрунтованим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду підстав для такого відступу не вбачає.

При цьому слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред`явивши відповідний позов.

Верховний Суд також зауважує, що за обставин цієї справи, безпідставно набувши 30 січня 2014 рокуправо власності на спірну квартиру, ОСОБА_2 без відома та волі ТОВ «Аверс-Сіті»на наступний день відчужив її ОСОБА_3 , а в подальшому вказаний об`єкт нерухомого майна протягом нетривалого часу двічі відчужувався іншим особам за умов, які мали б викликати сумнів у ОСОБА_1 , яка проявивши розумну обачність, ознайомившись зі змістом відповідних документів, і за необхідності отримавши правову допомогу, мала б зважити на такі обставини при укладенні правочину купівлі-продажу квартири, а тому не можна вважати, що за таких обставин мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального права та процесуального права, а доводи касаційної скарги їх висновків не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та постанову апеляційного суду - без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду