ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , раніше судимого, засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням і встановлено іспитовий строк 2 роки та покладено обов`язки у порядку, передбаченому ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.
За обставин, детально викладених у вироку суду першої інстанції, ОСОБА_7
22 березня 2020 року близько 04:30, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz Vito», рухаючись по автодорозі Київ-Харків на території Баришівського району Київської області в напрямку до міста Харкова, в порушення вимог пунктів 2.3 б), д) Правил дорожнього руху, не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, а також, порушуючи вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху, не дотримався безпечної дистанції та безпечного інтервалу, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем «Mercedes-Benz Sprinter» під керуванням ОСОБА_8 , який рухався попереду в попутному напрямку.
В результаті дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля «Mercedes-Benz Vito» ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер, пасажир ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а пасажири ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 отримали середньої тяжкості тілесні ушкодження.
При цьому, судом встановлено, що вказані порушення засудженим
Правил дорожнього руху перебувають у прямому причинному зв`язку з цією дорожньо-транспортною пригодою та наслідками, що настали.
Дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч. 2 ст. 286 КК, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, заподіяло потерпілому тяжкі тілесні ушкодження та спричинило потерпілим тілесні ушкодження середньої тяжкості.
Вироком Київського апеляційного суду від 11 січня 2023 року вирок
Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 06 липня
2022 року стосовно ОСОБА_7 скасовано в частині призначеного йому покарання.
Ухвалено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено рахувати з моменту його затримання в порядку виконання цього вироку.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник засудженого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок апеляційного суду через невідповідність призначеного покарання особі засудженого внаслідок суворості та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції не врахував особу винуватого, обставини, що пом`якшують покарання, та не зазначив, чому менш суворий вид покарання буде не дієвим та не забезпечить виправлення засудженого. Також зазначає, що у вироку місцевого суду вказано, що ОСОБА_7 свою винуватість визнав, щиро розкаявся у вчиненому, активно сприяв розкриттю злочину на стадії досудового розслідування та з часу вчинення цього злочину будь-яких нових злочинів або адміністративних правопорушень не вчиняв.
Стверджує, що матеріали кримінального провадження не містять будь-яких даних про негативну антисоціальну поведінку ОСОБА_7 на що суд апеляційної інстанції не звернув уваги та не врахував при призначенні реальної міри покарання. Крім того, наголошує, що ОСОБА_7 має двох малолітніх дітей, за місцем проживання характеризується позитивно, а також, до ухвалення вироку судом апеляційної інстанції, був військовослужбовцем. Під час проходження військової служби характеризувався виключно позитивно.
Крім того, вказує, що ОСОБА_7 під час судового розгляду стверджував про сприяння потерпілим у лікуванні та надання їм грошових коштів.
Позиції учасників судового провадження
Захисник підтримала доводи касаційної скарги та просила її задовольнити.
Засуджений направив до Суду заяву, в якій просив здійснювати касаційний розгляд кримінального провадження стосовно нього без його участі.
Прокурор у судовому засіданні заперечувала проти задоволення касаційної скарги захисника та просила вирок апеляційного суду залишити без зміни.
Потерпіла ОСОБА_10 направила на адресу Суду електронне повідомлення про неможливість прибуття на касаційний розгляд. При цьому зазначила, що не отримувала від засудженого компенсації на лікування внаслідок дорожньо-транспортної події.
Інших учасників судового провадження повідомлено про день, час та місце касаційного розгляду. Заперечень і заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника та позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновку суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину за обставин, установлених місцевим судом у передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК порядку, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині захисник не оскаржує. Також у касаційній скарзі не оспорюється ірозмір основного покарання.
Доводи касаційної скарги захисника зводяться до необхідності застосування ст. 75 КК та звільнення засудженого від відбування основного покарання з випробуванням із застосуванням іспитового строку.
Положеннями статей 50, 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. При цьому підлягають урахуванню ступінь тяжкості вчиненого злочину, особа винуватого й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.
Виходячи з указаної мети і принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов`язковому врахуванню.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Кримінально-правові норми, що визначають загальні засади та правила призначення покарання, наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Зваживши на наведені обставини, суд з урахуванням положень, зокрема ст. 75 КК, приймає рішення про можливість чи неможливість звільнити особу від відбування покарання з випробуванням.
Разом із тим дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 414, 438 КПК, які передбачають повноваження суду касаційної інстанції скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість, а також у разі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, зокрема, положень статей 69, 75 КК.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію між визначеним судом хоча й у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання (див., наприклад, постанову Верховного Суду від 05 лютого 2019 року у справі № 753/24474/15-к).
У цьому кримінальному провадженні, як видно зі змісту оскаржуваного судового рішення, не встановлено обставин, які би давали підстави вважати, що покарання ОСОБА_7 призначено з порушенням указаних норм права, а також усталеної судової практики.
Так, скасовуючи вирок районного суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалюючи в цій частині свій вирок, апеляційний суд узяв до уваги ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який згідно зі ст. 12 КК відноситься до тяжких злочинів, обставини злочину, дані про особу засудженого, який має постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, одружений, має на утриманні неповнолітніх дітей, є військовослужбовцем, на обліку у нарколога та психіатра не перебуває, раніше судимий за вчинення умисного злочину, обставини, що пом`якшують покарання: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Крім того колегією суддів враховано тяжкість наслідків вчиненого злочину.
У цьому аспекті апеляційний суд відзначив, що районний суд в порушення вимог ст. 65 КК, у повній мірі не врахував, що внаслідок протиправних дій ОСОБА_7 настали незворотні наслідки, а саме смерть ОСОБА_9 , потерпіла ОСОБА_10 отримала тяжкі тілесні ушкодження, а ще троє потерпілих - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості. Саме легковажне ставлення засудженого до дотримання Правил дорожнього руху призвело до важких та непоправних наслідків.
Враховуючи усі наведені обставини та дані про особу засудженого, апеляційний суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_7 мінімального реального покарання, передбаченого санкцією ч. 2 ст. 286 КК.
За таких обставин суд дійшов висновку, що навіть позитивні характеристики та дані про особу винуватого не можуть бути визнані мотивованими підставами для застосування положень статей 69, 75 КК.
У вироку наведено переконливі підстави такого рішення, покарання належним чином умотивовано, воно є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого, попередження нових кримінальних правопорушень та відповідає вимогам статей 50, 65 КК. З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд визнає безпідставними доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_7 під час судового розгляду стверджував про сприяння потерпілим у лікуванні та надання їм грошових коштів, оскільки на підтвердження таких доводів сторона захисту не надала жодних доказів, а також не зазначила, що такі докази є в матеріалах кримінального провадження.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність або невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість, які би були підставами для зміни чи скасування судового рішення не встановлено.
Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що вирок апеляційного суду слід залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд