ПОСТАНОВА Касаційний кримінальний суд ВС у справі № 523/1489/20

Згідно зі ст.433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК, підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.

Тобто, виходячи із змісту ст. 433 КПК, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині однобічності та неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини є предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Так, із матеріалів провадження вбачається, що не погоджуючись з вироком Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року,обвинувачений та його захисник ОСОБА_6 подали апеляційні скарги, наполягаючи на незаконності засудження ОСОБА_8 за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 115 КК.

Одночасно доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 є аналогічними тим, що зазначені в касаційній скарзі.

Апеляційний суд ретельно перевірив твердження, наведені в апеляційних скаргах сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 129, ч. 1 ст. 115 КК, і обґрунтовано визнав їх безпідставними.

Залишаючи без задоволення подані апеляційні скарги, апеляційний суд переконався у тому, що фактичні обставини місцевим судом встановлено правильно.

Такий висновок апеляційного суду достатньо вмотивований і ґрунтується на доказах, які були предметом безпосереднього дослідження місцевого суду та перевірки суду апеляційної інстанції, а саме показаннях потерпілої ОСОБА_7 , свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_10 , які стверджували, що ОСОБА_8 систематично погрожував ОСОБА_9 убивством, що потягло виникнення у неї почуття страху і тривоги, необхідність звернення про допомогу до своїх родичів, знайомих і правоохоронних органів. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 у телефонному режимі повідомила ОСОБА_10 про те, що вона перебуває в будинку та бачить ОСОБА_8 , який підпалив її будинок, після чого зв`язок припинився. Свідок ОСОБА_13 повідомив, що, будучи сусідом ОСОБА_9 , за 20-30 хвилин до пожежі побачив біля домоволодіння інших сусідів чоловіка, який за статурою схожий на ОСОБА_8 .

Ці показання потерпілої та свідків суд визнав достовірними, оскільки вони узгоджувалися з іншими дослідженими судом і детально наведеними у вироку доказами, зокрема, даними письмової заяви ОСОБА_9 від 26 серпня 2019 року в якій вона повідомляла правоохоронним органам про погрози розправою з боку ОСОБА_8 і просила вжити відповідні заходи реагування, висновків судово-медичної експертизи № 60 (560) від 04 листопада 2019 року, і пожежно-технічної експертизи № 51 від 19 грудня 2019 року, які вказували на причини смерті ОСОБА_9 і пожежі в її будинку. Також за даними тимчасового доступу телефонних з`єднань абонента № НОМЕР_1 (телефон ОСОБА_8 ) убачається, що в період з 17 вересня до ІНФОРМАЦІЯ_2 ним здійснювалось 411 вихідних з`єднань з абонентом № НОМЕР_2 (телефон ОСОБА_9 ), з яких 191 з`єднання, які відбулися ІНФОРМАЦІЯ_2 (тобто в день убивства); в період з 20:09 до 21:29 абонент № НОМЕР_1 ( ОСОБА_8 ) перебував у зоні покриття базових станцій, наближених до місця скоєння злочину, розташованих за адресами: АДРЕСА_3 (т. 2 а.с.112-161).

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК і містить належну оцінку доводам апеляційних скарг сторони захисту в частині недоведеності поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень щодо ОСОБА_9 , недопустимості як доказу показань свідка ОСОБА_10 . Такі твердження обвинуваченого та його захисника мотивовано визнані неспроможними. З наведеними в ухвалі апеляційного суду висновками щодо законності та обґрунтованості вироку місцевого суду погоджується й колегія суддів.

У касаційній скарзі не наведено доводів, які б ставили під сумнів такі висновки.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставою для скасування вироку та ухвали суду апеляційної інстанції, як про це йдеться у касаційній скарзі, не встановлено.

Крім того, апеляційний суд перевірив співмірність призначеного обвинуваченому покарання, визначеного в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК, йогоособі і протиправним діянням і правильно погодився, що покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років є необхіднім і достатнім для виправлення ОСОБА_8 і попередження нових кримінальних правопорушень. Таке покарання відповідає характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про винувату особу та сприяє досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.

Разом із тим, апеляційний суд, переглядаючи вирок Суворовського районного суду м. Одеси від 16 лютого 2021 року щодо ОСОБА_8 не застосував статей 49, 74 КК та не звільнив обвинуваченого від покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_8 вчиняв кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 129 КК, із середини серпня 2019 року до 30 вересня 2019 року, погрожуючи ОСОБА_9 вбивством, за реальних підстав побоюватися нею здійснення цієї погрози.

Відповідно до ст. 12 КК у редакції Закону України від 15 листопада 2011 року № 4025-VI, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, ці кримінально карані дії були віднесені до злочинів невеликої тяжкості, а згідно з чинною ст. 12 КК у редакції Закону України від 22 листопада 2018 року № 2617-VIІІ, який набрав чинності 1 липня 2020 року, є проступком.

Одночасно п. 2 ч. 1 ст. 49 КК в редакції Закону, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення, передбачено, що у разі вчинення злочину невеликої тяжкості особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло три роки. Чинні положення п. 2 ч. 1 ст. 49 КК регламентують, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею кримінального правопорушення і до набрання вироком законної сили минули три роки - у разі вчинення кримінального проступку, за який передбачено покарання у виді обмеження волі.

Санкцією ч. 1 ст. 129 КК передбачено найбільш суворий вид покарання у виді обмеженням волі.

На час розгляду 18 листопада 2022 року кримінального провадження апеляційним судом минув зазначений 3 річний строк давності притягнення ОСОБА_8 до відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК.

Однак, враховуючи, що ОСОБА_8 на стадії апеляційного розгляду заперечував свою винуватість у вчиненні проступку, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК у зв`язку з закінченням строків давності він мав бути звільнений не від кримінальної відповідальності, а від покарання, призначеного за ч. 1 ст.129 КК, із виключенням із вироку місцевого суду рішення про визначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 1 ст. 70 КК.

Проте суд апеляційної інстанції не врахував вищевказаного і ці помилки суду підлягають виправленню судом касаційної інстанції, а тому касаційну скаргу захисника слід задовольнити частково.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд