ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 274/576/20

1. Описова частина

У січні 2020 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Позовна заява мотивована тим, що у 2013 році вона зареєструвала шлюб із ОСОБА_2 .

За час спільного проживання у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_5 .

Вказувала, що оскільки їм із відповідачем доводилося багато працювати, то у догляді за дитиною їм допомагали їх батьки. Більше часу онучці приділяли батьки ОСОБА_2 .

У 2019 році шлюб між ними розірваний. Вони проживають із колишнім чоловіком окремо.

При розірванні шлюбу між ними була досягнута домовленість із приводу того, що їхня спільна дочка ОСОБА_5 після розлучення батьків буде проживати із нею, тобто матір`ю, та сестричкою ОСОБА_6 , 2009 року народження (її дочка від першого шлюбу).

Проте, у грудні 2019 року ОСОБА_2 забрав ОСОБА_5 до себе додому, пообіцявши повернути її наступного дня, але обіцянки не дотримався.

Із того часу дитина почала проживати від неї окремо та з відповідачем і його батьками. Дідусь із боку батька чинить на дитину тиск та налаштовує дочку проти неї, оскільки у присутності дівчинки висловлюється некоректно про матір, яка начебто її не любить, та пропонує онучці проживати з ним, бабусею та батьком.

Вона не чинила та не чинить перешкод у спілкуванні доньки з батьком. Навпаки, намагалася порозумітися з останнім щодо його участі у спілкуванні та вихованні малолітньої дочки, але ОСОБА_2 послався на те, що цим питанням займається його батько. Наразі вона створила та створює умови для проживання ОСОБА_5 з нею, що підтверджується актами органу опіки та піклування.

Враховуючи наведене просила суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_7 з нею.

У липні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_4 про визначення місця проживання дитини з батьком.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_4 майже відразу після народження ОСОБА_5 добровільно віддала дочку проживати до його родини.

Вказував, що з квітня 2014 року мати не приймала участі в утриманні і вихованні дочки та самоусунулась від виконання материнських обов`язків.

Фактично від народження ОСОБА_5 його батьки приймають активну участь у вихованні, утриманні, навчанні та проведенні дозвілля онуки. Дитина перебуває під постійним цілодобовим наглядом та турботою близьких для неї людей.

З липня 2018 року він з ОСОБА_5 проживають окремо від ОСОБА_4 .

Проживання дочки окремо від нього та його батьків буде суперечити інтересам малолітньої дитини.

Зазначав, що ОСОБА_4 не створена для сталого сімейного життя та побуту, постійно потребує розваг та веселощів.

Враховуючи наведене просив суд визначити місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_7 з ним.

Рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 28 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 25 травня 2022 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір`ю ОСОБА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 та відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 , суди попередніх інстанцій виходили із того, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю відповідатиме інтересам дитини, а визначення місця проживання дитини разом із батьком призвело б до того, що її вихованням займались батьки ОСОБА_2 , а не він сам, що порушуватиме переважне право матері перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У липні 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 02 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 листопада 2022 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, провадження № 14-327цс18, від 20 травня 2020 року у справі № 200/17947/16-ц, провадження № 61-11275св19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що ОСОБА_1 не підтвердила у встановленому законом порядку постійного місця роботи та стабільного доходу, який буде достатнім для утримання дитини. Вказує, що єдиним зафіксованим у матеріалах справи доходом матері дитини є аліменти на утримання старшої дочки від першого чоловіка в мінімальному розмірі. Інших документально підтверджених доходів мати дитини не надала, тому висновки судів про те, що обидва батьки працюють та мають задовільні умови проживання є неправомірними та необґрунтованими.

При цьому він, як батько дитини, працевлаштований та має постійний дохід, позитивно характеризується за місцем роботи та проживання, з часу народження дитини приймає постійну участь у вихованні дитини, допомагає їй у процесі підготовки уроків, організовує участь дитини у гуртках.

Судами не врахована думка дитини, що вона бажає проживати разом із батьком, бабусею та дідусем.

Також касаційна скарга містить посилання на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права.

У жовтні 2022 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

10 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, який рішенням Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 07 травня 2019 року розірваний.

02 квітня 2022 року ОСОБА_4 одружилася із ОСОБА_8 , її прізвище після державної реєстрації цього шлюбу « ОСОБА_9 ».

ОСОБА_4 та ОСОБА_2 є батьками дочки ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батьки дівчинки після розлучення проживають окремо.

На утриманні ОСОБА_4 також знаходиться малолітня дочка ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У висновку від 22 червня 2020 року виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області щодо розв`язання спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про місце проживання дитини вказано, що, зокрема, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 мають постійне місце роботи, за місцем проживання ОСОБА_4 характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, приділяє належну увагу вихованню старшої дочки ОСОБА_10 . Як мати, так і батько не мають ознак сімей зі складними життєвими обставинами, можуть виконувати батьківські обов`язки, мають задовільні умови проживання. Враховуючи той факт, що діти мають різний розвиток та здібності, органом опіки та піклування в процесі своєї діяльності сформувалася практика, що з`ясування думки дитини відбувається у дітей, які відвідують загальноосвітні навчальні заклади, тому думки ОСОБА_11 , яка має малолітній вік, не відвідувала дошкільний навчальний заклад, не з`ясовувалася. Беручи до уваги малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, збереження родинних стосунків між сестрами, їх психоемоційної стабільності, той факт, що вихованням малолітньої дитини займаються дідусь та бабуся, які не повинні і не можуть замінити батьків, орган опіки та піклування прийшов до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 з матір`ю ОСОБА_4

ОСОБА_2 01 вересня 2020 року у присутності дитини приймав участь у конфліктній ситуації з ОСОБА_4 , виражався у її бік нецензурними словами, у якій також брав участь його батько - дід ОСОБА_7 - ОСОБА_12 , останній при дитині ображав її мати - ОСОБА_4 , говорячи лайливі слова у її бік, що, окрім заяви від 24 березня 2021 року ОСОБА_13 , справжність підпису якої нотаріально засвідчена, підтверджується також постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 13 листопада 2020 року у справі № 274/6330/20, якою ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення (т. 2, а. с. 24 - 25), у якій зазначено, що, зокрема, 01 вересня 2020 року о 09:30 ОСОБА_2 , перебуваючи поруч з будинком АДРЕСА_1 , що являється громадським місцем, ображав нецензурними словами ОСОБА_4 , чим порушив громадський порядок і спокій громадян. При цьому зі змісту постанови вбачається, що це відбувалось у присутності дитини.

01 вересня 2020 року сторонами була складена розписка, з якої вбачається, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 «прийшли спільної згоди щодо конфліктної ситуації відносно спільної доньки ОСОБА_7 , 2014 року народження, та погодили періодичність побачень з дитиною обома сторонами в присутності працівника поліції ОСОБА_14 та по суті вирішили.

Починаючи з 01 вересня 2020 року по 04 вересня 2020 року дитина знаходиться у матері ОСОБА_15 за місцем проживання за умови, що батько ОСОБА_2 матиме згоду (змогу) забирати дитину зі школи та водити на заняття зі спортивної гімнастики.

04 вересня 2020 року, починаючи з занять дитини в спортивній школі, закінчуючи вечором (18-00) 06 вересня 2020 року дитина буде знаходитися у батька ОСОБА_16 і о 18-00 години передана матері ОСОБА_17 . В будні дні дитина ночує у матері, вихідні - батька.

На основі цієї згоди в майбутньому кожна сторона зобов`язана виходити з конфліктної ситуації. Кожна сторона зобов`язується дотримуватися умов».

У подальшому 07 вересня 2020 року сторонами були складені розписки ідентичного змісту, з яких вбачається, що ОСОБА_2 та ОСОБА_4 «прийшли до спільної згоди щодо конфліктної ситуації відносно спільної доньки ОСОБА_7 17 березня 2014 року та погодили періодичність побачень з дитиною обома сторонами та по суті вирішили.

Починаючи з 07 вересня 2020 року дитина знаходить у матері. ОСОБА_4 за місцем проживання за умови, що батько ОСОБА_2 матиме змогу забирати дитину на заняття зі спортивної гімнастики кожні понеділок, середа, п`ятниця о 17 год. 00 хв. та повертати до матері не пізніше 21 год. 00 хв. Кожну п`ятницю після закінчення занять зі спортивної гімнастики батько забирає доньку до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Під час спільного проведення часу батька і доньки він залишається з нею, не залишає на родичів.

В будні дитина ночує у матері, у вихідні - батька. Кожна сторона зобов`язується дотримуватися умов до прийняття рішення по суті».

28 жовтня 2021 року ОСОБА_4 придбала земельну ділянку та житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договорами купівлі-продажу від 28 жовтня 2021 року (т. 2, а. с. 131, 133), та зареєструвала право власності на них, що підтверджується витягами від 28 жовтня 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т. 2, а. с. 132, 134).

З листопада 2021 року дитина почала проживати з сестрою та матір`ю за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується витягом № 12544 від 24 листопада 2021 року про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, висновком від 18 січня 2022 року виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області (т. 2, а. с. 150 - 152), а також показаннями свідка ОСОБА_18 .

У зв`язку зі зміною місця проживання матері та дитини, а також тим, що з моменту надання висновку від 22 червня 2020 року виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області пройшло багато часу, суд ухвалою від 03 грудня 2021 року зобов`язав виконавчий комітет Бердичівської міської ради Житомирської області надати новий висновок щодо розв`язання спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про місце проживання дитини (т. 2, а. с. 138 - 139, 141).

У новому висновку від 18 січня 2022 року виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області щодо розв`язання спору між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про місце проживання дитини вказано, що, зокрема, за місцем проживання батьків є належні умови для проживання дитини, обидва з батьків працюють, і мати, і батько можуть виконувати батьківські обов`язки, мають задовільні умови проживання. Відповідно до додатку 2 до Державного стандарту соціальної послуги консультування - - алфавітної картки отримувача соціальної послуги, психологом КУ «Центр надання соціальних послуг» ОСОБА_19 , з метою визначення прихильності дитини, її ставлення до розлучення батьків, із ОСОБА_20 проведено бесіду, в ході якої застосовано методику «Два будинки» та діагностично-терапевтичну казку «Пташенята». Результати методики свідчать, що найбільш значимою та емоційно близькою людиною для ОСОБА_5 є тато, взаємовідносини є стресовими та травматичними для неї.

З метою з`ясування думки ОСОБА_11 щодо її місця проживання головним спеціалістом-юрисконсультом міської служби у справах дітей ОСОБА_18 у присутності психолога Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» ОСОБА_19 , матері ОСОБА_4 , за місцем проживання дитини 22 грудня 2021 року проведено бесіду з дитиною. Малолітня ОСОБА_5 повідомила, що любить тата і маму, проте хоче проживати з татком, дідусем та бабусею. Під час відкритого голосування присутніх 9 членів комісії, за доцільність визначення місця проживання дитини з матірю проголосував 1 член комісії; за доцільність визначення місця проживання з батьком проголосували 2 члени комісії; утрималися - 6 членів комісії. З огляду на викладене вище під час вирішення питання щодо визначення місця проживання дитини орган опіки та піклування виходив з рівності прав та обов`язків батьків, якнайкращого забезпечення інтересів дитини, її благополуччя, розвитку, створенні емоційного та психологічного комфорту. Беручи до увагу думку дитини, яка хоче проживати з батьком, орган опіки та піклування дійшов до висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_2 (т. 2, а. с. 150 - 152).

19 березня 2021 року під час з`ясування думки дитини щодо її місця проживання ОСОБА_7 пояснила, що проживає на АДРЕСА_4 , це адреса її папи. Мати проживає на ОСОБА_21 . Вона ходить у школу АДРЕСА_5 . Живе вона з мамою. До школи жила з бабою та дідусем, завжди жила. Папа потім прийшов. Їй краще з бабусею та дідусем. Вона б хотіла жити з татом, дідусем та бабусею, бо вона завжди там жила, їй там добре. ОСОБА_22 до неї ставиться добре. По робочих днях вона живе з мамою, по вихідних - з татом, бабусею, дідусем. По вихідних папа забирає. Тато на вихідних з нею, вони граються дома, ще гуляють у дворі або у місті. В неї є сестра ОСОБА_23 , яка її б`є. Вона дуже рідко грається з сестрою. Мама просить, щоб ОСОБА_23 з нею гралася, сама ОСОБА_23 не грається.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення ЄСПЛ від 16 липня

2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).

Аналіз практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Частиною першою статті 14 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Статтею 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Частинами четвертою - шостою статті 19 СК України передбачено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 квітня 2022 року у справі № 359/6726/20 (провадження № 61-17922св21), зроблено висновок, що «відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються. Система правосуддя прислухається до дітей, серйозно ставиться до їх думок і гарантує, що інтереси дітей захищені. Належна увага повинна приділятися поглядам та думці дитини згідно з її віком і зрілістю. Закріплення вказаними вище міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються. Разом із тим згода дитини на проживання з одним із батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини, передбачені Конвенцією».

Судами встановлено, що у грудні 2019 року між сторонами виник спір щодо подальшого проживання доньки ОСОБА_5 , оскільки після розлучення батьки дівчинки стали проживати окремо, при цьому дідусь із бабусею зі сторони батька продовжували займатися вихованням онуки, а мати забирала доньку за своїм місцем проживання на свої вихідні від роботи дні. Коли ОСОБА_1 звільнилася з роботи, потреба у настільки значній допомозі зі сторони батьків колишнього чоловіка відпала, оскільки мати ОСОБА_5 одержала можливість приділяти дочці більше часу та уваги, зокрема, зайнятися підготовкою до навчання у 1-му класі тощо. ОСОБА_2 у відповідь забрав доньку від матері та не надавав колишній дружині можливості взагалі забирати дитину за місцем її проживання.

У висновку виконкому Бердичівської міської ради Житомирської області (органу опіки та піклування) від 22 червня 2020 року щодо розв`язання спору про місце проживання ОСОБА_11 зазначено, що батьки дівчинки мають постійне місце роботи, за місцем проживання мати дитини характеризується позитивно, на обліку у лікарів психіатра та нарколога не перебуває, приділяє належну увагу вихованню дітей. Як мати, так і батько не мають ознак сімей зі складними життєвими обставинами та можуть виконувати батьківські обов`язки, мають задовільні умови проживання. Думка ОСОБА_5 , яка має малолітній вік та не відвідувала дошкільний навчальний заклад, не з`ясовувалася. Приймаючи до уваги малолітній вік дитини, в якому необхідність материнської любові, ніжності, турботи є важливим аспектом її виховання та формування гармонійної особистості, збереження родинних стосунків між сестрами, їх психоемоційної стабільності, той факт, що вихованням малолітньої дитини займаються дідусь та бабуся, які не повинні і не можуть замінити батьків, орган опіки та піклування дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_11 з матір`ю ОСОБА_1 (а. с.92 - 93, т. 1).

У вересні 2020 року, тобто під час розгляду спору судом першої інстанції, розписками сторони дійшли між собою тимчасової згоди, що починаючи з 07 вересня 2020 року та до ухвалення рішення у даній справі, донька ОСОБА_5 буде знаходитись у матері за місцем її проживання, за умови, що батько матиме змогу забирати дитину на зайняття зі спортивної гімнастики кожний понеділок, середу та п`ятницю о 17 годині та повертатиме її до матері не пізніше 21 години. Кожної п`ятниці після закінчення занять зі спортивної гімнастики батько забирає дитину до свого місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 . Під час спільного проведення часу батька і дитини він буде з нею та не залишатиме доньку на родичів. У будні дитина ночує у матері, а на вихідних - у батька (а. с. 211, 212, т. 1).

Отже, з вересня 2020 року ОСОБА_5 мала проживати з матір`ю ОСОБА_9 ( ОСОБА_4 ), а на вихідні дні дитина мала знаходитися за місцем проживання батька ОСОБА_4 та його батьків.

У судовому засіданні, яке відбулося 19 березня 2021 року, під час з`ясування думки ОСОБА_11 щодо її місця проживання дівчинка пояснила, що до школи вона проживала з бабусею та дідусем з боку батька. Зараз навчається у Бердичівському міському ліцеї № 15 та по буднях проживала із матір`ю по АДРЕСА_6 . На вихідні дні її забирає батько та вона проживає із батьком, бабусею та дідусем в АДРЕСА_4 . Краще вона почувається з бабусею і дідусем та хотіла б жити з батьком, дідусем та бабусею, оскільки завжди там проживала та їй із ними добре. Батько на вихідних із нею. Вони спілкуються дома, гуляють у дворі або місті. Дядько ОСОБА_26 до неї ставиться добре. В неї є сестра ОСОБА_23 , але вона її б`є та грається із нею зрідка.

У зв`язку зі зміною місця проживання матері та дитини, а також тим, що з моменту надання органом опіки та піклування висновку від 22 червня 2020 року пройшло багато часу, суд першої інстанції зобов`язав виконком Бердичівської міської ради Житомирської області надати новий висновок щодо розв`язання спору (а. с. 138-139,141, т. 2).

У новому висновку виконкому Бердичівської міської ради Житомирської області від 18 січня 2022 року щодо розв`язання спору між сторонами про місце проживання дитини зазначено, що за місцем проживання батьків ОСОБА_5 є належні умови для проживання дитини, батьки працюють, можуть виконувати батьківські обов`язки, мають задовільні умови проживання. З метою з`ясування думки ОСОБА_11 щодо її місця проживання головним спеціалістом-юрисконсультом міської служби у справах дітей ОСОБА_18 у присутності психолога Комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» ОСОБА_19 та матері ОСОБА_1 за місцем проживання дитини 22 грудня 2021 року проведено бесіду з дівчинкою. Малолітня ОСОБА_5 повідомила, що любить тата і маму, але хоче проживати з татом, дідусем та бабусею. Також орган опіки та піклування у висновку послався на те, що при визначенні місця проживання дитини виходить із рівності прав та обов`язків батьків, якнайкращого забезпечення інтересів дитини, її благополуччя, розвитку, створення емоційного та психологічного комфорту. При цьому члени комісії голосували наступним чином: за доцільність визначення місця проживання дитини з матір`ю проголосував один член комісії; за доцільність визначення місця проживання дитини з батьком проголосувало два члени комісії, а всі решта шість членів комісії утрималися від голосування. Визначальним на цей раз для органу опіки та піклування стала думка дитини, яка хоче проживати з батьком. За таких обставин, новий висновок органу опіки та піклування викладений як висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_11 з батьком ОСОБА_2 (а. с. 150-152, т. 2).

Відповідно до частини першої - третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність. Допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або неврахування кожного доказу (групи доказів).

Суди попередніх інстанцій з врахуванням доказів, досліджених під час розгляду справи, та встановлених на їх підставі обставин дійшли обґрунтованого висновку щодо визначення місця проживання ОСОБА_5 разом з матір`ю ОСОБА_1 , оскільки, незважаючи на те, що обидва з батьків характеризуються позитивно, не мають шкідливих звичок, забезпечені житлом та працевлаштовані, але саме мати після розірвання шлюбу приділяє більше уваги розвитку та навчанню дитини, що є підготовкою до самостійного життя, намагається весь свій вільний час присвятити вихованню доньок, зберегти та зміцнити відносини між ними. Натомість ОСОБА_2 після того, як ОСОБА_5 з серпня 2020 року за взаємною домовленістю колишнього подружжя почала проживати з матір`ю та відвідувати з вересня 2020 року ліцей, жодного разу не поцікавився її навчанням та шкільним життям, не завжди присутній у житті доньки, оскільки періодично залишає її на ночівлю з дідусем та бабусею, перекладаючи тим самим виконання на них обов`язків батьків.

Відхиляючи висновок виконкому Бердичівської міської ради Житомирської області від 18 січня 2022 року щодо доцільності визначення місця проживання ОСОБА_7 разом з ОСОБА_4 суди попередніх інстанцій врахували, що орган опіки та піклування змінив раніш висловлену позицію лише орієнтуючись на думку дитини, яка висловила бажання проживати разом з батьком, дідом та бабою, не оцінивши, при цьому, чи буде це відповідати якнайкращим інтересам дитини. При цьому вона не може логічно пояснити, чому вона хоче проживати з батьком, а лише висловилася з приводу того, що їй краще з бабусею та дідусем, вона хотіла б проживати з батьком, дідусем та бабусею, бо завжди там проживала та їй там добре. Водночас дівчинка не змогла пояснити, чому вона не хоче проживати з мамою. При цьому вона любить обох батьків.

У зв`язку з наведеним, враховуючи вік дитини, колегія суддів також вважає за доцільне неврахування судами попередніх інстанцій думки дитини під час ухвалення рішення, оскільки остання більше свідчить про небажання дитини розлучатися з дідом та бабусею.

Колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що враховуючи вік дитини, психологічний стан та особливості фізичного розвитку, права та інтереси на гармонійний розвиток та належне виховання, а також дотримуючись балансу між інтересами дітей, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в їх інтересах, найкращим інтересам буде відповідати визначення місця проживання ОСОБА_7 разом з матір`ю

ОСОБА_1 .

При цьому колегія суддів, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в Постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.

Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостроемоційними і мінливими стосунками між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.

Крім того, з урахуванням вікових змін дитини, її розвитку та потреб батьки не позбавлені права в майбутньому змінити як добровільно, так і в судовому порядку встановлений судовим рішенням у цій справі порядок почергового проживання за графіком ОСОБА_11 з кожним з батьків.

Посилання у касаційній скарзі на те, що мати дитини неспроможна забезпечити належне утримання дитини, не можуть бути прийняті судом, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права щодо суті спору, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду (стаття 400 ЦПК України).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду