ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 727/2654/15-ц

У квітні 2015 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення кредитної заборгованості.

Позовну заяву мотивувало тим, що 01 вересня 2006 року між банком та ОСОБА_1 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримав строковий кредит у розмірі 170 000 доларів США. терміном до 30 серпня 2011 року зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 14 % річних у порядку, встановленому кредитним договором.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 між банком та ОСОБА_2 01 вересня 2006 року укладений договір поруки.

Банк вказував, що ОСОБА_1 належним чином умови кредитного договору не виконував, у зв`язку з чим станом на 05 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 726 860,22 доларів США, яка складалась із: заборгованості за кредитом - 332 403 доларів США; заборгованості за процентам за користування кредитом - 394 456,42 доларів США.

31 січня 2022 року (після скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду) АТ КБ «ПриватБанк» уточнило позовну заяву, та вказало, що заборгованість позичальника перед банком станом на 18 січня 2022 року становить 1 350 654,03 доларів США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 332 403,80 доларів США; заборгованості за процентами за користування кредитом - 153 896,96 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором - 864 353,27 доларів США.

Банк указував, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише певної суми заборгованості, а тому кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Згідно норм цивільного законодавства, боржник та поручитель несуть відповідальність як солідарні боржники.

Остаточно АТ КБ «ПриватБанк» просило суд стягнути у солідарному порядку з відповідачів заборгованість, яка становить 486 300,76 доларів США і за курсом Національного банку України (далі - НБУ) станом на 18 січня 2022 року становить 13 674 777,37 грн і складається із: 332 403,80 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 153 896,96 доларів США - заборгованість за процентами.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 травня 2015 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» солідарно заборгованість за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № E/V062384 у сумі 726 860,22 доларів США.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 27 жовтня 2021 року заяви ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 травня 2015 року скасовано призначено справу до розгляду у судове засідання за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2022 року провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту у сумі 332 403,80 доларів США закрито на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України.

Закриваючи провадження у справі у частині стягнення з відповідачів заборгованості за тілом кредиту у сумі 332 403,80 доларів США, суд першої інстанції встановив, що позивачем у цивільних справах № 0417/2-3563/2011 та № 2-5703/11 до тих самих відповідачів заявлено ту ж саму позовну вимогу, що і у цій справі, яка вже вирішена судом і ґрунтується на ідентичних обставинах. Таким чином, в обох справах є тотожними предмет позову, їх сторони та підстави позову.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2022 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у частині стягнення заборгованості за процентами у розмірі 153 896,96 доларів США відмовлено.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2022 року залишено без змін.

Відмовляючи у задоволенні позову у частині стягнення процентів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що АТ КБ «ПриватБанк» вже звертався з позовами до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська та до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська (справи № 0417/2-3563/2011 та № 2-5703/11).

За результатами розгляду вказаних справ були ухвалені рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2011 року та рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 січня 2011 року, які набрали законної сили, про стягнення з відповідачів боргу у вигляді тіла кредиту, процентів за користування ним.

З ухваленням вказаних рішень банк втратив право на стягнення процентів за користування кредитом, визначених умовами кредитного договору, оскільки кредитодавець має право нараховувати передбачені договором проценти лише впродовж строку дії кредитного договору або до звернення кредитора до суду з вимогою про дострокове стягнення заборгованості, а після спливу такого строку нарахування процентів є безпідставним. Після того як кредитор направив боржнику вимогу про дострокове погашення кредиту, він змінив терміни повернення кредиту, які були передбачені кредитним договором, а сам кредитний договір припинив свою дію з дати направлення вимоги про дострокове погашення кредиту, що свідчить про відсутність підстав для стягнення процентів після дати направлення вимоги про дострокове повернення кредиту.

Суд апеляційної інстанції послався на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19), від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження №14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18). Таким чином, вимоги банку у цій справі про захист порушеного права шляхом стягнення процентів за статтею 1048 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки таке право банком втрачено з часу набуття чинності зазначеними вище рішеннями судів про дострокове стягнення заборгованості.

Після ухвалення зазначених судових рішень нарахування процентів, пені та штрафу є неправомірним, а кредитор має право лише на стягнення коштів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

Втім у справі, що переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» пред`явив вимогу про стягнення з відповідачів сум гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, однак ухвалою суду першої інстанції відмовлено у прийнятті такої заяви. Зазначена ухвала банком не оскаржувалася.

У вересні 2022 року АТ КБ «ПриватБанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 травня 2022 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 06 вересня 2022 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, ухвалити нове про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20).

Пунктом 3.4 кредитного договору визначено, що нарахування процентів проводиться з дати списання коштів з позичкового рахунку до майбутньої дати сплати процентів та/або за період, який починається з попередньої дати сплати процентів до повного погашення заборгованості за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, та здійснюється, починаючи з дати списання засобів з позичкового рахунку до дати повного погашення кредиту.

З огляду на зазначене, заявник стверджує, що суд апеляційної інстанції неправильно витлумачив та застосував положення частини першої статті 1048, частини першої статті 1050, частини першої статті 1054 ЦК України.

Ураховуючи умови договору про нарахування процентів до моменту повернення кредитних коштів, суди попередніх інстанцій помилково відмовили у стягненні нарахованих процентів за користування кредитними коштами.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк не надходив.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із Шевченківского районного суду м. Чернівці.

У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 28 грудня 2022 року справу призначено до розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22).

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 вересня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № E/V062384, відповідно до якого банк надав позичальнику строковий кредит у розмірі 170 000 доларів США терміном до 30 серпня 2011 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у строки та в порядку, встановленими кредитним договором.

Відповідно до додаткової угоди, яку укладено між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 31 жовтня 2007 року про внесення змін до кредитного договору № Е/V062384 від 01 вересня 2006 року, банк зобов`язався за наявності вільних грошових коштів надати позичальнику кредит у вигляді відновлювальної лінії з лімітом кредитування 400 000 доларів США окремими траншами.

Пунктом 3.1. кредитного договору визначено, що за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно підпунктів 2.4.1, 3.3, 3.4 цього договору, позичальник сплачує проценти у розмірі 14 % річних.

Пунктом 3.3 кредитного договору обумовлено, що повернення кредиту і сплата відсотків за його використання відповідно до підпунктів 3.1, 3.2 цього договору здійснюється в порядку і терміни згідно графіку погашення кредиту та відсотків, який оформляється у вигляді додатку 1 до цього договору і є його невід`ємною частиною. Суми платежів що вказані в графіку погашення кредиту та відсотків, містять заборгованість по кредиту і відсотки за користування кредитом, розраховані відповідно до пункту 3.4 даного договору. При несплаті відсотків та/або частини кредиту у вказану у графіку дату вони вважаються простроченими. Кошти для погашення заборгованості направляються для сплати насамперед прострочених відсотків по кредиту, далі відсотків по кредиту, далі простроченої заборгованості за кредитом, далі пролонгованої заборгованості за кредитом. Частина суми, що залишилася, спрямовується на погашення заборгованості за кредитом. Остаточне погашення заборгованості за кредитом виконується не пізніше дати, вказаної у пункті 1.3 цього договору. Сума остаточного погашення заборгованості може відрізнятися від суми щомісячного платежу.

Нарахування відсотків здійснюється з дати списання коштів з позикового рахунку до майбутньої дати сплати відсотків та/або за період, який починається з попередньої дати сплати відсотків по поточну дату сплати відсотків. Нарахування відсотків проводиться до повного погашення заборгованості по кредиту та здійснюється починаючи з дати списання засобів з позикового рахунку до дати повного погашення кредиту. Відсотки розраховуються по фактичному залишку заборгованості на кожний календарний день, виходячи з фактичної кількості днів користування кредитом і 360 днів у році. Дата погашення кредиту в рахунок не включається. Повне погашення відсотків здійснюється не пізніше за день до повного погашення суми кредиту (пункт 3.4 кредитного договору).

Додаток № 1 від 05 вересня 2006 року та від 30 листопада 2007 року до кредитного договору № Е/V062384 є графіком погашення кредиту та процентів.

В якості забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором 01 вересня 2006 року, між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладений договір поруки № Е/V062384. Згідно з пунктом 2 договору поруки, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату кредиту, процентів, нарахованих за користування кредитом, винагород, штрафів, пені та інших платежів, відшкодування збитків.

Згідно з додатковою угодою, укладеною між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 31 жовтня 2007 року до договору поруки від 01 вересня 2006 року № Е/V062384, а саме пункту 1, предметом цього договору є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання ОСОБА_1 своїх обов`язків за кредитним договором від 01 вересня 2007 року, згідно з яким кредитор надав боржнику кредит у сумі 400 000 доларів США, а боржник зобов`язаний повернути кредит у строк до 30 серпня 2011 року.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2011 року стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 у розмірі 3 738 974,86 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2006 року №Е/V062384 - 200 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 лютого 2006 року №Е/V06271 - 1 572 988,53 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 24 лютого 2006 року № Е/V06271 - 200 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 06 червня 2006 року № SAMDN03000007618053 - 37 210,05 грн. Стягнуто солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 1700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 120 грн.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 4 891 070,83 грн, судовий збір 1700 грн та витрати на інформаційно-технічне забезпечення 120 грн.

Згідно з розрахунком, складеним банком станом на 05 січня 2015 року, заборгованість за договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 складала 726 860,22 доларів США.

Мотивувальна частина

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);

- судові рішення оскаржуються з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України, зокрема, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» не підлягає задоволенню.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції вказаним вимогам закону відповідають, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено наступне.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2011 року у справі № 2/5703/11 задоволено позов ПАТ КБ «ПриватБанк». Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 суму у розмірі 3 738 974,86 грн.

Стягнуто солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українське фінансове агентство «Верус» (далі - ТОВ «УФА «Верус»), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 суму у розмірі 200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у рахунок погашення кредитного договору від 24 лютого 2006 року №Е/V06271 - 1 572 988,53 грн.

Стягнуто солідарно з ТОВ «УФА «Верус», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок повернення заборгованості за кредитним договором від 24 лютого 2006 року №Е/V06271 - 200,00 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» у рахунок погашення кредитного договору від 06 червня 2006 року № SAMDN03000007618053 - 37 210,05 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Це судове рішення набрало законної сили.

Заочним рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року у справі № 0417/2-3563/2011 задоволено позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк», стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № Е/V062384 від 01 вересня 2006 року у розмірі 4 891 070,83 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Це судове рішення набрало законної сили.

Отже, АТ КБ «ПриватБанк» вже використало право вимоги дострокового повернення усієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, та пені за порушення умов договору шляхом стягнення цих коштів у судовому порядку.

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, із чим погодилися суди, які задовольнили позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» у вищезгаданих справах.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Якщо за рішенням про стягнення заборгованості за кредитним договором сума боргу указана в такому рішенні у повному обсязі, кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, а не у вигляді стягнення процентів.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18).

У частині четвертій статті 263 ЦПК України вказано про те, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Встановивши, що рішеннями Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 січня 2011 року у справі № 2-5703/11 та Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 28 жовтня 2011 року у справі № 0417/2-3563/2011 із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» солідарно вже стягнута заборгованість за кредитним договором від 01 вересня 2006 року № Е/V062384 у визначених в позовах сумах, суди попередніх інстанцій у даній справі № 727/2654/15-ц, що переглядається, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову банку про стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих станом на 18 січня 2022 року у розмірі 153 896,96 доларів США, оскільки, пред?явивши позов про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентів у жовтні 2010 році (справа № 2-5703/11) та у жовтні 2011 року (справа № 0417/2-3563/2011) банк змінив строк виконання основного зобов?язання.

При цьому банк визначився із розміром кредитної заборгованості (станом на 10 лютого 2010 року), який не підлягає перерахунку.

Посилання АТ КБ «ПриватБанк» як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) щодо порядку нарахування процентів та права на нарахування процентів, колегія суддів зазначає таке.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 123 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-80гс20) вказала, що з огляду на умови кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом припиняється у день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів.

Однак, згодом, у пункті 140 постанови від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16 (провадження № 12-16гс22) Велика Палата Верховного Суду уточнила вказаний вище висновок таким: «У разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту за період після прострочення виконання нараховуються не проценти за «користування кредитом» (стаття 1048 ЦК України), а проценти за порушення грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України) у розмірі, визначеному законом або договором».

При цьому у пункті 146 цієї постанови Велика Палата Верховного Суду акцентувала увагу на сталості підходу до вирішення питання щодо нарахування процентів за «користування кредитом», сформульованого у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та підтвердженого у постанові від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18) наголосила на тому, що суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

Таким чином, твердження заявника про необхідність нарахування процентів за «користування кредитом» по день фактичного повернення кредиту незалежно від закінчення строку дії кредитного договору не ґрунтуються на нормі закону. Колегія суддів підкреслює, що у разі порушення виконання зобов`язання щодо повернення кредиту після прострочення виконання грошового зобов`язання нараховуються проценти за порушення грошового зобов`язання у розмірі, визначеному законом або договором (частина друга статті 625 ЦК України).

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду