ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 та прокурора ОСОБА_8 на вирок Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Марганець Дніпропетровської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останній раз вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2019 року за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 жовтня 2022року, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом частково складання покарань, з врахуванням вироку Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 23 серпня 2019 року, ОСОБА_7 остаточно призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 день.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 7 березня 2019 року, близько 23:20, знаходився біля зупинки громадського транспорту «просп. Металургів» у м. Запоріжжя (просп. Соборний, 175), де побачив потерпілого ОСОБА_9 . В цей момент у
ОСОБА_7 виник умисел, направлений на відкрите викрадення чужого майна.
Усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи настання суспільно небезпечних наслідків і бажаючи їх настання, керуючись корисливим мотивом незаконного збагачення за рахунок чужого майна, перебуваючи за вищевказаною адресою в зазначений день та час, він підійшов до потерпілого та, діючи умисно, повторно, шляхом ривка вихопив із рук останнього мобільний телефон марки «НоmТоm», модель «НТ 16PRO», вартістю 1 700 грн, в якому знаходились дві сім-карти операторів стільникового зв`язку, які матеріальної цінності для потерпілого не мають.
Після чого ОСОБА_7 , утримуючи зазначений мобільний телефон у своїй руці та маючи реальну можливість розпорядитися ним, почав бігти у напрямку бул. Шевченка в м. Запоріжжі, тим самим почав віддалятися від потерпілого, який в свою чергу почав бігти за ним та вимагав повернути мобільний телефон, проте останній, усвідомлюючи, що його дії є відкритими для вищезазначеного потерпілого, ігноруючи вимоги останнього та тримаючи у своїй руці належний потерпілому мобільний телефон марки «НоmТоm», модель «НТ 16PRO» вартістю 1700 грн, покинув місце вчинення кримінального правопорушення, тим самим спричинивши потерпілому матеріальну шкоду на вказану суму.
Своїми умисними діями ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 186 КК ? відкрите викрадення чужого майна (грабіж), вчинений повторно.
Запорізький апеляційний суд вироком від 15 лютого 2023 року вирок місцевого суду, в частині призначення покарання, скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом частково складання покарань остаточно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців.
В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Вимоги та доводи, викладені у касаційних скаргах
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та правової кваліфікації дій засудженого, зазначає, що вирок Запорізького апеляційного суду від 15 лютого 2023 року є незаконний, необґрунтований та підлягає скасуванню через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості. Покликається на те, що прокурор в суді першої інстанції запропонував призначити ОСОБА_7 мінімальне покарання з урахуванням обставин, які відповідають принципам справедливості та індивідуалізації. Також зазначає, що апеляційний суд залишив поза увагою відсутність причин для призначення більш суворого покарання, ніж призначив суд першої інстанції і не врахування доводів сторони захисту. Вказує, що аргументи прокурора були необґрунтованими і не підтвердженими належними доказами. Крім того, посилаючись у своїй апеляційній скарзі на думку потерпілого, відшкодування збитків, відсутність цивільного позову, прокурор не врахував, що потерпілий до суду першої інстанції не викликався, тому ці аргументи є необґрунтованими.
Крім цього, ставить інші вимоги, що стосуються фактичних обставин кримінального правопорушення.
Прокурор, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзіпосилається на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а також на істотне порушення кримінального процесуального закону. Вказує, щосуд в порушення статей 50, 65 КК та статей 370, 374, 420 Кримінального процесуального кодексу України (далі ? КПК) формально перерахував відомості про особу засудженого та не повною мірою врахував обставини справи, не надавши їм належної оцінки. Зокрема, суд апеляційної інстанції не взяв належним чином до уваги дані про особу ОСОБА_7 , який вперше був засуджений у 15 років, а на момент винесенняоскаржуваного вироку 7 разів притягувався до кримінальної відповідальності і кожного разу за вчинення злочинів проти власності, за які 5 разів відбував покарання у виді позбавлення волі, не має стійких соціальних зв`язків, неодружений, не працює, не має стабільного джерела доходу, злочин відносно ОСОБА_9 вчинив через 45 днів після звільнення з місць відбування покарання, яке призначено вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 10грудня 2018 року за ч. 2 ст. 186 КК. Також зазначає, що ОСОБА_7 вже неодноразово призначалось покарання наближене до мінімальної межі санкції злочину. Покликається на те, що апеляційний суд ретельно не перевірив зазначені в апеляційній скарзі прокурора доводи щодо необхідності призначення більш суворого покарання ОСОБА_7 , не проаналізував і не надав переконливих відповідей на них, не навів у вироку достатніх та належних мотивів, через які лише частково задовольнив скаргу прокурора.
Крім того, ставить інші вимоги, що стосуються фактичних обставин кримінального правопорушення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, просив залишити її без задоволення, а касаційну скаргу сторони обвинувачення просив задовольнити.
Захисник підтримала свою касаційну скаргу, просила її задовольнити та залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, прокурора, перевіривши доводи касаційних скарг, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за ч. 2 ст. 186 КК у касаційних скаргах не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
Доводи у касаційних скаргах прокурора та захисника про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через м`якість та суворість відповідно колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
У касаційних скарах прокурор та захисник порушують питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта.
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, дійшов висновку, що місцевий суд призначаючи покарання недотримався вимог передбачених ст. 65 КК та не зазначив підстав, за наявності яких він дійшов висновку й належним чином не мотивував свого рішення про можливість призначення остаточного покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді позбавлення волі на строк 4 роки 1 день. Також вказав, що вказане покарання, з огляду на обставини даного провадження та відомості стосовно особи обвинуваченого, повною мірою не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особі засудженого, не сприятиме його виправленню та попередженню вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, а отже і досягненню мети, визначеної ст. 50 КК.
Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду.
Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про необхідність скасування рішення районного суду і призначення засудженому більш суворого покарання передбаченого санкцією статті інкримінованого йому кримінального правопорушення, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, вчинення кримінального правопорушення через нетривалий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, а також дані про особу засудженого, який раніше неодноразово судимий, у тому числі за аналогічні злочини, офіційно не працевлаштований, суспільно-корисною працею не займається, міцних соціальних зв`язків не має, а ще обставину, що пом`якшує покарання (щире каяття) та відсутність обставин, які обтяжують покарання.
Також, апеляційний суд зазначив, що свідоме нехтування засудженим встановленими загальносуспільними правилами свідчать про схильність ОСОБА_7 до протиправної поведінки.
За обставин кримінального провадження, немає підстав вважати, що цілі покарання в цьому випадку не будуть досягнені призначеним покаранням.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на явну несправедливість призначеного покарання і невідповідність його тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість чи суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки судом враховано всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок м`якості чи суворості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судового рішення, суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд