ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 189/1343/20

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Покровської селищної ради Дніпропетровської області про визнання бездіяльності незаконною та зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . У зазначену квартиру позивач вселився на підставі ордера від 20 жовтня 1977 року, виданого Покровською селищною радою.

Позивач зазначає, що житловий будинок АДРЕСА_1 в комунальну власність не передавалась та не перебуває на балансі відповідача.

На заяву позивача від 17 липня 2020 року № С-206/0/10-20 листом вих. № 951/0/2-20 від 13 серпня 2020 року Покровської селищної ради роз`яснено, що оскільки на момент ліквідації КП «Покровське КП» понад 98% квартир у багатоквартирних будинках в смт Покровське, які перебували на балансі ліквідованого зазначеного підприємства, вже знаходилися у приватній власності громадян, а тому в селищної ради не було підстав для прийняття цих будинків в цілому у комунальну власність. Питання передачі неприватизованих квартир у комунальну власність Покровської територіальної громади ліквідатор у встановленому законом порядку не ініціював.

Також позивач посилається на те, що відповідач порушив чинні на час проведення процедури банкрутства КП «Покровське КП» норми закону, що стало причиною не прийняття в комунальну власність та на баланс будинку АДРЕСА_2 , адже в ухвалі господарського суду Дніпропетровського області від 16 лютого 2017 року в справі № 24/904/202/2013 зазначено, що «Згідно з рішенням селищної ради від 26 травня 2015 року № 1268-37/VI об`єкти соціальної сфери та житлового фонду КП «Покровське КП» згідно з актом від 08 липня 2015 року передано Покровській селищній раді. Будинок № АДРЕСА_8 селищна рада не прийняла».

Відсутність підстав для прийняття житлового будинку АДРЕСА_1 в комунальну власність Покровської територіальної громади Покровська селищна рада не обґрунтовує жодними нормами закону. На думку позивача неприйняттям житлового будинку АДРЕСА_1 в комунальну власність Покровської територіальної громади, Покровська селищна рада порушує цивільне право та інтерес позивача на приватизацію житла.

За таких обставин ОСОБА_1 просив:

визнати бездіяльність Покровської селищної ради Дніпропетровської області щодо неприйняття житлового будинку АДРЕСА_1 в комунальну власність Покровської територіальної громади незаконною;

зобов`язати Покровську селищну раду Дніпропетровської області прийняти в комунальну власність Покровської територіальної громади та передати на баланс Покровської селищної ради Дніпропетровської області житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішенням Покровського районного суду Дніпропетровської області від 07 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що здійснити передачу будинку до комунальної власності за умови дотримання відповідної процедури та наданням відповідного обсягу документів може лише власник гуртожитку та орган місцевого самоврядування. Окремі громадяни правом на звернення з таким позовом до суду не наділені. Таким чином суд уважав, що позивачем не обґрунтовано у чому полягає порушення його прав та законних інтересів з боку відповідача, не зазначено, які саме свої обов`язки відповідачем не було виконано. Відмова органу приватизації житлового фонду комунальної власності Покровської селищної ради задовольнити заяву ОСОБА_1 стосовно приватизації квартири № 11 мотивована неподанням ним повного пакету належним чином оформлених документів, а не тим, що будинок АДРЕСА_2 не перебуває у комунальній власності Покровської територіальної громади та не перебуває на балансі Покровської селищної ради.

Посилання позивача на те, що відповідач порушив чинні на час проведення процедури банкрутства КП «Покровське КП» норми закону, що стало причиною не прийняття в комунальну власність та на баланс будинку № 71 , суди вважали безпідставними, оскільки суд не вправі при розгляді цивільної справи давати правову оцінку діям ліквідатора та процедурі банкрутства, проведеній в рамках іншої справи.

Аргументи учасників справи

28 листопада 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, у якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди під час розгляду справи не визначилися з характером спірних правовідносин та не звернули увагу на те, що об`єкти житлового фонду (гуртожитки, житлові будинки) не підлягають відчуженню у ліквідаційній процедурі, а повинні бути передані до комунальної власності відповідної територіальної громади селища і під час здійснення ліквідаційної процедури ліквідатор банкрута зобов`язаний передати до комунальної власності об`єкти житлового фонду, а відповідні міські, селищні, сільські ради зобов`язані їх прийняти за актами приймання - передачі без будь-яких додаткових умов. Тобто, у Покровської селищної ради наявний обов`язок у прийнятті житлового будинку АДРЕСА_1 в комунальну власність без додаткових умов, як це передбачено Положенням про порядок передачі в комунальну власність державного житлового фонду, що перебував у повному господарському віданні або в оперативному управлінні підприємств, установ та організацій, затвердженого постановою КМУ від 06 листопада 1995 року № 891.

Вказує, що суди безпідставно не взяли до уваги надані позивачем листи, в яких мешканці будинку АДРЕСА_4 вказують на перейменування в 1978 році будинку на АДРЕСА_5 .

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 05 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд судді-доповідачеві Мертєву С. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження; касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення цієї ухвали.

Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 ; витребувано з районного суду матеріали справи № 189/1343/20; надано учасникам справи строк для подачі відзивів на касаційні скарги.

07 лютого 2023 року матеріали справи № 189/1343/20 надійшли до Верховного Суду та передані судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.

Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 24 березня 2023 року № 402/2/226-23, протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2023 року, у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., справу призначено судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

В ухвалі Верховного Суду від 18 січня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах).

Фактичні обставини справи

Суди встановили, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

У листі виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області від 17 березня 2020 року зазначено, що відповідно до Переліку об`єктів комунальної власності Покровської територіальної громади, затвердженого рішенням Покровської селищної ради від 24 лютого 2017 року №107-4/VII (в редакції рішення селищної ради від 26 лютого 2020 року № Р-1468-52/VII) квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в комунальній власності не перебуває. Крім того, вчинення державним реєстратором дій щодо визнання нерухомого майна безхазяйним неможливе у зв`язку з тим, що відповідно до інформації органу реєстрації виконавчого комітету Покровської селищної ради за даною адресою зареєстрована одна особа.

Ордер на заселення до квартири АДРЕСА_6 виданий 20 жовтня 1977 року на ім`я ОСОБА_2 .

Відповідно до заяви від 29 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до органу приватизації Покровської селищної ради про оформлення передачі у власність квартири на АДРЕСА_1 , яку він займає разом із членами сім`ї на умовах найму.

Листом виконавчого комітету Покровської селищної ради Покровського району Дніпропетровської області від 13 серпня 2020 року Покровська селищна рада відмовила ОСОБА_1 у приватизації квартири у зв`язку з неподанням ним повного обсягу належним чином оформлених документів.

У листі виконавчого комітету Синельниківського району Дніпропетровської області від 05 липня 2022 року зазначено, що житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , у комунальній власності Покровської ОТГ не перебуває.

Згідно з листом КП «Новомосковське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради від 07 липня 2022 року право власності на багатоквартирний будинок на АДРЕСА_2 не зареєстроване. У будинку зареєстроване право власності на квартири, які передані для приватизації за розпорядженням органу приватизації житла при Покровській селищній раді. Право власності на квартиру № 11 не зареєстроване.

Згідно пункту 6 статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. У результаті придбання єдиного майнового комплексу державного (комунального) підприємства у процесі приватизації до покупця переходять всі його права та обов`язки. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Предметом спору в справі, яка переглядається є визнання незаконною бездіяльність органу місцевого самоврядування щодо неприйняття житлового будинку та квартири в комунальну власність та зобов`язання селищну раду прийняти на баланс житловий будинок АДРЕСА_1 .

Згідно з частинами першою, другою статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС.

У статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 лютого 2021 року в справі № 296/4642/19 (провадження № 61-2708св20) вказано, що «у частині десятій статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» закріплено, що органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Перелік таких випадків чітко визначений у законодавстві і є вичерпним. До них відноситься відсутність у особи права на приватизацію (частина друга статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків»), заборона приватизувати конкретне приміщення (частина четверта статті 1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», частина друга статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду»). Згідно з пунктом 17 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (будинок), жиле приміщення в гуртожитку, кімнату в комунальній квартирі, звертається в орган приватизації, де одержує бланк заяви та необхідну консультацію. Пунктом 18 Положення № 396 затверджено перелік документів, які подаються громадянином до органу приватизації. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 200/18858/16-ц (провадження № 14-165цс18)».

У постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 квітня 2021 року в справі № 621/2640/18 (провадження № 61-151св20) зазначено, що «у справі, що переглядається, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 належить до об`єктів приватизації в силу положень статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», оскільки ПАТ «Центренерго» не передало державний житловий фонд, до складу якого входить спірна квартира, у комунальну власність, а тому обов`язок щодо підготовки та оформлення документів про передачу у власність позивачів спірної квартири має бути покладений саме на відповідача, відповідач відмовляється від надання позивачам дозволу на приватизацію квартири, в якій останні на підставі одержаного в установленому законом порядку ордеру безперервно проживають з 1999 року, суди зробили правильний висновок про задоволення позову про визнання права на приватизацію квартири та зобов`язання вчинити дії».

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи з предмета та підстав позову на позивача у цій справі згідно з вимогами процесуального права покладено обов`язок доведення факту порушення його законного права неправомірними діями відповідача щодо приватизації квартири.

У справі, яка переглядається:

ОСОБА_1 просив визнати бездіяльність відповідача щодо неприйняття житлового будинку, зокрема, його квартири у комунальну власність незаконною та зобов`язати селищну раду прийняти в комунальну власність та передати на баланс житловий будинок, зокрема квартиру АДРЕСА_7 . Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що відсутність прийняття селищною радою житлового будинку АДРЕСА_1 до комунальної власності територіальної громади не відповідає нормам закону та порушує цивільне право та інтерес позивача на приватизацію житла;

суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що ордер від 20 жовтня 1977 року, виданий головою виконкому Покровської селищної ради, надає ОСОБА_2 право на вселення у кв. АДРЕСА_6 ;

аналіз матеріалів свідчить, що 29 липня 2019 року позивач звернувся до Покровської селищної ради із заявою про приватизацію квартири АДРЕСА_7 . Листом від 17 вересня 2019 року № 1111/0/2-19 ОСОБА_1 відмовлено у приватизації вказаної квартири з тих підстав, що заявник не надав: довідку про склад сім`ї та займані приміщення; копію технічного паспорта на квартиру; копію документа на підставі якого громадянин набув право найму квартири; копії паспортів повнолітніх членів сім`ї, копії свідоцтв про народження дітей, копії ідентифікаційних кодів, копії документів, що підтверджують родинні відносини. Також роз`яснено позивачу, що надана ним копія ордера не містить штамп, дату видачі та печатку установи, яка відповідає за видачу ордера. Для уточнення цієї інформації орган приватизації направив відповідний лист до державного архіву Дніпропетровської області. Листом від 30 червня 2019 року № 670/2/126-19 державний архів не підтвердив наявність рішення виконавчого комітету Покровської селищної ради депутатів трудящих щодо видачі ордера на вселення у квартиру, на ім`я ОСОБА_2 ;

відмова органу приватизації житлового фонду комунальної власності Покровської селищної ради задовольнити заяву ОСОБА_1 стосовно приватизації квартири № 11 мотивована неподанням ним повного обсягу належним чином оформлених документів, а не з обставини того, що будинок № 71 не перебуває у комунальній власності Покровської територіальної громади та не перебуває на балансі Покровської селищної ради;

відмовивши у позові, суди обґрунтовано виходили з того, що під час розгляду справи не встановлено будь-яких порушень прав та інтересів позивача щодо приватизації квартири, у зв`язку з чим дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Аргументи касаційної скарги про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах колегія суддів відхиляє, оскільки у мотивувальній частині постанови містяться посилання на постанови Верховного Суду у справах з подібних правовідносин.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,