ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 758/3645/15-ц

У січні 2015 року ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивувало тим, що 28 грудня 2007 року між ЗАТ «Банк НРБ», правонаступником якого є ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії», та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 13-12-07/ФО з додатковими угодами до нього, за умовами якого відповідач отримав кредит у розмірі 2 000 000 доларів США під 12,5 % річних з кінцевим терміном повернення до 28 грудня 2012 року. У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за вказаним договором станом на 14 січня 2015 року в нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 1 137 520,60 дол. США, що еквівалентно 17 940 110,39 грн, з яких: 666 456,33 дол. США - тіло кредиту, 80 322,02 дол. США - проценти, 375 584,57 дол. США - пеня за прострочення повернення тіла кредиту, 15 157,68 дол. США - пеня за прострочення повернення процентів.

З урахуванням викладеного ПАТ «Дочірній банк Сбербанку росії» просило стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.

Заочним рішенням Подільського районного суду міста Києва від 02 липня 2015 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» заборгованість за договором про відкриття кредитної лінії № 13-12-07/Ф0 від 28 грудня 2007 року на загальну суму 17 940 110,39 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що на підтвердження наявності заборгованості за кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, банк надав належні й допустимі докази.

Постановою Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено: заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував правовий статус ОСОБА_1 , який є внутрішньо переміщеною особою з тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, а також знаходження на вказаній території нерухомого майна, яке відповідач передав в іпотеку банку з метою забезпечення належного виконання умов кредитного договору. За змістом статті 14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», який набрав чинності 27 вересня 2014 року, упродовж строку тимчасової окупації ОСОБА_1 звільнений від обов`язку погашення основної суми іпотечного кредиту та нарахованих процентів. У зв`язку з відсутністю вказаного обов`язку немає правових підстав і для стягнення з позичальника пені як цивільно-правової відповідальності боржника в разі порушення зобов`язання. Посилання позивача на те, що норми Закону № 1636-VII не підлягають застосуванню до зобов`язань, строк виконання яких настав до набрання ним чинності, апеляційний суд відхилив, оскільки умовами кредитного договору передбачено його дію до повного виконання зобов`язань позичальника.

Постановою Верховного Суду від 22 січня 2020 року касаційну скаргу АТ «Сбербанк» задоволено частково, постанову Апеляційного суду міста Києва від 17 травня 2018 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновок апеляційного суду про відсутність у відповідача обов`язку з погашення кредитної заборгованості до закінчення тимчасової окупації АР Крим ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, оскільки аналіз статті 14 Закону № 1636-VII дає підстави для висновку про те, що впродовж строку тимчасової окупації внутрішньо переміщена особа звільняється від виконання грошових зобов`язань щодо сплати періодичних платежів на погашення тіла кредиту та процентів, тобто від виконання обов`язку погашати суми, які вона повинна була сплачувати кредитору в період тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим. Тобто, дія Закону № 1636-VII не впливає на право банку звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, в тому числі за тілом кредиту та процентами, яка утворилася до початку тимчасової окупації території Автономної Республіки Крим. Суд акцентував на тому, що в справі, яка переглядається, відповідач отримав кредит на строк до 28 грудня 2012 року.

При скасуванні постанови апеляційного суду колегія суддів також звернула увагу на те, що банк позбавлений права нарахування процентів та неустойки за кредитним договором після закінчення строку кредитування, однак має право на стягнення сум, нарахованих станом на час закінчення строку кредитування.

Постановою Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: заочне рішення Подільського районного суду міста Києва від 02 липня 2015 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Міжнародний резервний банк» 666 456,33 дол. США заборгованості за тілом кредиту та 8 304,22 дол. США заборгованості за процентами, а всього 674 760,55 дол. США; у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено; вирішено питання про розподіл судових витрат.

У постанові, прийнятій за результатами нового розгляду справи, апеляційний суд врахував указівки суду касаційної інстанції з приводу застосування статті 14 Закону № 1636-VII та зазначив, що дія вказаного Закону не впливає на право банку звернутися до суду з позовом про стягнення заборгованості, яка утворилася до початку тимчасової окупації території АР Крим (20 лютого 2014 року). У справі, яка переглядається, відповідач отримав кредит на строк до 28 грудня 2012 року, а тому саме у вказаний період він і повинен був виконати взяті на себе зобов`язання за кредитним договором.

Колегія суддів також урахувала висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, провадження №14-318цс18, про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. З урахуванням того, що термін дії договору, укладеного між сторонами, закінчився 28 грудня 2012 року, суд зробив висновок, що нарахування позивачем процентів за користування кредитом та пені за межами вказаного строку є неправомірним та задоволенню не підлягає.

При вирішенні позовних вимог банку в частині стягнення з ОСОБА_1 нарахованої банком пені за несвоєчасне виконання зобов`язань колегія суддів прийняла до уваги висновок судової економічної експертизи №66/21-71/7935 ? 7937/22-71 від 20 квітня 2022 року, відповідно до якого позивачем документально не підтверджено заборгованість за пенею у визначених ним розмірах, у зв`язку з чим уважала, що підстави для стягнення пені відсутні.

Посилання представника банку при апеляційному розгляді справи на обґрунтованість нарахування процентів та пені після 28 грудня 2012 року на підставі частини другої статті 625 ЦК України колегія суддів відхилила, оскільки при зверненні до суду з позовом банк на вказану норму права не посилався та не обґрунтовував свій позов в цій частині положеннями статті 625 ЦК України.

Аргументи учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду підписану представником касаційну скаргу на вказані судові рішення та просив їх скасувати як такі, що ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, й ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

справа розглянута апеляційним судом за відсутності відповідача, якого не було належним чином повідомлено про дату, час і місце розгляду справи;

суди безпідставно не застосували положення статті 14 Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості економічної діяльності на тимчасово окупованій території України», на підставі якої він звільнений від погашення кредитної заборгованості до закінчення тимчасової окупації АР Крим. Наголошує на тому, що виконання кредитних зобов`язань забезпечено іпотечним майном, яке також знаходиться на території тимчасово окупованого півострову;

апеляційний суд вийшов за межі пред`явлених позовних вимог та стягнув заборгованість за кредитним договором в іноземній валюті (доларах США), в той час як банк у позовній заяві просив стягнути кредитну заборгованість в національній валюті (гривні). Стягнута судом сума (674 760,55 дол. США) суттєво перевищує розмір заборгованості, про стягнення якого просив банк у позовній заяві (17 940 110,39 грн);

суди не врахували доводи відповідача щодо його добросовісності як позичальника, зокрема, обставини належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором до початку російської окупації АР Крим. При цьому в зв`язку з антиросійською діяльністю ОСОБА_1 окупаційна влада прийняла розпорядження, яким внесла відповідача до списку осіб, яким заборонено в`їзд до АР Крим, у зв`язку з чим він був позбавлений доступу до нежитлових приміщень, які є предметом іпотеки, та, відповідно, позбавлений можливості отримувати кошти, необхідні для повернення кредиту.

У жовтні 2022 року акціонерне товариство «Міжнародний резервний банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду та просило її скасувати як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що при відмові в стягненні процентів, нарахованих після 28 грудня 2012 року, апеляційний суд не звернув уваги на те, що згідно пункту 6.5 кредитного договору сторони погодили, що нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення загальної заборгованості за кредитною лінією. Позивач переконаний, що в кредитному договорі, підписаному сторонами, передбачено, що визначений у договорі розмір процентів річних підлягає нарахуванню як при правомірному користуванні кредитними коштами, так і в разі прострочення виконання кредитного зобов`язання. Вважає, що якщо суд не погодився з розміром процентів, нарахованих банком після спливу строку кредитування, колегія суддів не була позбавлена можливості самостійно застосувати положення статті 625 ЦК України з розрахунку 3 % річних. Посилається також на те, що апеляційний суд повністю відмовив у стягненні пені, мотивувавши судове рішення в цій частині виключно висновком експерта, за змістом якого експерт не вбачав за можливе документально підтвердити заборгованість за пенею у визначених банком розмірах. Проте, зазначений висновок не свідчить про відсутність такої заборгованості взагалі.

Сторони подали відзиви на касаційні скарги одне одного, в яких просили касаційні скарги опонентів залишити без задоволення та наполягали на задоволенні поданих ними касаційних скарг з підстав, викладених у них.

Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали справи з суду першої інстанції та відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про зупинення виконання рішення постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Міжнародний резервний банк».

Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року клопотання ОСОБА_1 задоволено та зупинено виконання постанови Київського апеляційного суду від 14 вересня 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі № 758/3645/15-ц.

У жовтні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 березня 2023 року призначено справу судді-доповідачеві Антоненко Н. О.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

Вухвалі Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року вказано, що: «як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28 лютого 2018 року у справі № 755/22632/15-ц щодо застосування Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України»;від 16 січня 2019 року у справі № 1522/17000/1 щодо належного повідомлення учасника справи про дату, час та місце судового засідання; від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 08 лютого 2021 року у справі № 630/554/19 щодо застосування статті 13 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції прийняв рішення щодо вимог, які не були заявлені у позові, тобто вийшов за межі позовних вимог; пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України - суд апеляційної інстанції розглянув справі за відсутності заявника та доказів на підтвердження належного його повідомлення про дату, час та місце судового засідання; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження письмових доказів, які підтверджують, що іпотечне майно розташоване на окупованій території України, яке окупована влада «націоналізувала» та незаконно визнала «державною власністю», тобто зазначене майно вибуло із власності заявника поза його волею».

Вухвалі Верховного Суду від 25 жовтня 2022 року вказано, що: «як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/12, від 13 березня 2019 року у справі № 638/11665/16-ц, від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16; у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2018 року у справі № 369/10890/15-ц, від 25 лютого 2021 року у справі № 913/38/20, від 25 лютого 2021 року у справі № 904/7804/16, від 26 лютого 2021 року у справі № 908/2847/19, від 07 квітня 2021 року у справі № 664/3284/18, від 08 червня 2022 року у справі № 688/2332/120; пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України - не дослідження письмових доказів щодо підстав для нарахування та стягнення пені».

Відповідно до статті 211 ЦПК України розгляд справи відбувається в судовому засіданні. Про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє учасників справи.

Відповідно до частини першої статті 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до частини шостої статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.

У частині дев`ятій статті 128 ЦПК України передбачені випадки повідомлення учасників судового процесу за допомогою засобів телефонного чи факсимільного зв`язку та зазначено, що суд викликає або повідомляє свідка, експерта, перекладача, спеціаліста, а у випадках термінової необхідності, передбачених цим Кодексом, зокрема у справах про видачу обмежувального припису - також учасників справи телефонограмою, телеграмою, засобами факсимільного зв`язку, електронною поштою або повідомленням через інші засоби зв`язку (зокрема мобільного), які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.

Тлумачення частини дев`ятої статті 128 ЦПК України свідчить, що в разі здійснення повідомлення учасника справи за допомогою телефонограми суд має обґрунтувати обставини термінової необхідності такого повідомлення (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 травня 2021 року в справі № 216/3765/16-ц, провадження № 61-9765св19).

За змістом частини третьої статті 130 ЦПК України у випадку відсутності в адресата офіційної електронної адреси судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку.

Згідно частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до статті 372 ЦПК України апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 травня 2021 року в справі № 759/16009/20 (провадження № 61-3925св21) зазначено: «судова повістка-повідомлення про розгляд справи 15 січня 2021 року була направлена представнику заявника на електронну адресу (а. с. 73-75); згідно довідки від 20 січня 2020 року № 13-04/104/21 кошторисні призначення для оплати послуг з письмової кореспонденції суду через відділення поштового зв`язку є обмеженими та не забезпечують у повному обсязі потребу Київського апеляційного суду на 2021 рік (а. с. 76). За таких обставин ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом апеляційної інстанції 18 лютого 2021 року».

У справі, що переглядається:

ухвалою Київського апеляційного суду від 13 червня 2022 року поновлено провадження в справі та призначено її до розгляду на 03 серпня 2022 року в приміщенні Київського апеляційного суду з повідомленням учасників справи про час, дату і місце розгляду справи;

згідно довідки від 10 лютого 2022 року № 27-04/104/22 кошторисні призначення для оплати послуг з письмової кореспонденції суду через відділення поштового зв`язку є обмеженими та не забезпечують у повному обсязі потребу Київського апеляційного суду на 2022 рік;

на а. с. 66 (т. 3) наявна судова повістка-повідомлення про призначення судового засідання на 03 серпня 2022 року, адресована представнику ОСОБА_1 - адвокату Окунєву І. С. на електронну адресу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка ним у документах, адресованих суду, не зазначалася, в якості офіційної електронної адреси не реєструвалася;

розгляд справи відкладено апеляційним судом на 14 вересня 2022 року;

на а. с. 86 (т. 3) наявна телефонограма, згідно з якою секретар судового засідання повідомив адвоката Окунєва І. С. за номером телефону « НОМЕР_1 » про призначення розгляду справи на 14 вересня 2022 року, без обґрунтування термінової необхідності здійснення повідомлення учасників справи телефонограмою як це передбачено в частині дев`ятій статті 128 ЦПК України;

судові повістки про призначення розгляду справи на 03 серпня 2022 року та 14 вересня 2022 року стороні відповідача засобами поштового зв`язку або на офіційну електронну адресу не направлялися;

за таких обставин ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений про розгляд справи судом апеляційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип.

Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.

У зв`язку з установленням обов`язкових підстав для скасування постанови апеляційного суду колегія суддів інші підстави відкриття касаційного провадження не аналізує.

У зв`язку з наявністю підстав для скасування оскарженої постанови апеляційного суду відсутні підстави для поновлення її виконання.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,