ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 757/13800/21-ц

У березні 2021 ОСОБА_1 подав позов до Держави України в особі Національного банку України, державної організації (установи, закладу) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», Державної казначейської служби України про відшкодування збитків.

Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є сином та спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_2 зберігала грошові кошти на депозитному рахунку у АТ «Банк «Таврика». Грошові кошти були розміщені за вкладним (депозитним) договором «Пенсійний» № ПСГ(391)9555 від 11 січня 2012 року. 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних і з 21 грудня 2012 року в АТ «Банк «Таврика» введено тимчасову адміністрацію. Постановою Правління Національного банку України від 20 березня 2013 року № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію «Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2013 року № 17 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Таврика» з 21 березня 2013 року. За рахунок коштів фонду гарантування вкладів ОСОБА_2 отримала гарантовану виплату в сумі 200 000,00 грн.

Залишок грошових коштів в сумі 3 016 819,21 грн були включені до реєстр акцептованих вимог кредиторів та віднесена до 4 черги, що відповідало частини першої статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що підтверджується листом Уповноваженої особи Фону гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» від 11 липня 2013 року. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. Позивач по справі, ОСОБА_1 , успадкував кредиторську заборгованість АТ «Банк «Таврика» перед ОСОБА_2 в сумі 3 016 819,21 грн, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 червня 2017 року, яке видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В., по спадковій справі №10/2017 (зареєстровано в реєстрі за № 2385).

28 листопада 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «Банк «Таврика» як юридичної особи, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим. На думку ОСОБА_1 , внаслідок ліквідації банку, останній зазнав збитків в сумі 3 016 819,21 грн.

Вироком апеляційного суду м. Києва від 13 березня 2017 року ОСОБА_3 був визнаний винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 367 КК України.

23 лютого 2011 року Наглядовою Радою ПАТ «Банк «Таврика» прийнято рішення про обрання ОСОБА_4 виконуючим обов`язки Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика» та подано до Національного банку України відповідні документи для погодження його кандидатури на вищевказану посаду. 28 березня 2011 року за результатами розгляду поданих документів Національного банку України відмовлено в погодженні кандидатури ОСОБА_4 на посаду Голови Правління ПАТ «Банк «Таврика», у зв`язку з відсутністю у нього бездоганної ділової репутації. У подальшому, 05 квітня 2011 року, ПАТ «Банк «Таврика» звернувся до НБУ з клопотанням щодо повернення до розгляду кандидатури на посаду Голови Правління ОСОБА_4 після закінчення випробувального терміну, тобто після 23 червня 2011 року.

28 грудня 2011 року Наглядова Рада ПАТ «Банк «Таврика» повторно звернулася до НБУ з метою погодження кандидатури ОСОБА_4 на посаду Голови Правління вищевказаного банку.

23 січня 2012 року НБУ повторно повідомив ПАТ «Банк «Таврика» про непогодження кандидатури ОСОБА_4 на посаду, у зв`язку з чим Наглядовою Радою ПАТ «Банк «Таврика» 30 січня 2012 року прийнято рішення про звільнення останнього від виконання обов`язків Голови Правління. Разом з цим, під час виконання обов`язків останнім внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 своїх службових обов`язків, стала втрата активів банку та неможливість виконання ним вимог вкладників й інших кредиторів, внаслідок чого, 20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанови № 548 якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних, а також державою взято зобов`язання перед вкладниками зазначеного банку щодо повернення їм коштів у сумі 211 837 947,47 грн через Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.

При цьому, між АТ «Банк «Таврика» та компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД» були укладені Договори про залучення коштів на умовах субординованого боргу за №№ 3, 4, 5 від 10 травня 2011 року, 16 грудня 2011 року та 10 травня 2012 року, які були зареєстровані в Національному банку України. Отже, відповідно до вимог чинного законодавства, кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, не можуть бути заставою за кредитами та іншими операціями банку-боржника. Зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою про залучення субординованого боргу не допускається, а тому в.о. Голови Правління АТ «Банк «Таврика» Дробязко А. О. не мав права укладати з «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» Договір відповідального зберігання та застави грошових коштів на період дії Договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, у тому числі - у виді оферти, а також одноособово приймати рішення про укладення даного договору чи взагалі підписувати договори.

Таким чином, позивач вказував, що дії ОСОБА_4 призвели до втрати АТ «Банк «Таврика» грошових коштів в сумі 26 502 636,59 доларів США, які були списані Майнль Банк Акцієнгезельшафт в якості забезпечення зобов`язань, які не виконало компанією «Вінтен Трейдинг ЛТД», яка була інвестором АТ Банк «Таврика».

Так, Національний банк України неналежним чином виконував покладені на нього обов`язки та не забезпечив виконання, визначеної частиною першою статті 67 Закону України «Про банки та банківську діяльність» основної мети банківського нагляду - безпеку зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.

Щодо Фонду, позивач вказував, що уповноважена особа (уповноважені особи) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» не вчинила реальних дій, спрямованих на повернення незаконно перерахованих коштів в сумі 26 502 636,59 доларів США, внаслідок чого банк втратив платоспроможність. Більше того, не вчинялося не лише дій, спрямованих на стягнення грошових коштів з «Meinl Bank AG» (Республіка Австрія), а і з компанії Вінтен Трейдинг ЛТД, яка була інвестором банку та, всупереч закону, здійснила погашення власних боргових зобов`язань за рахунок коштів АТ «Банк «Таврика».

З врахуванням зазначеного, позивач вважає, що Держава Україна в особі Національного Банку України та Фонду гарантування вкладів фізичних осіб є відповідачами, оскільки саме вказані органи допустили грубе порушення вимог закону, що мало наслідки завдання збитків позивачу.

ОСОБА_1 просив стягнути з держави Україна через Державну казначейську службу України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в сумі 3 016 819,21 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не надав жодних доказів того, що саме внаслідок дій або ж бездіяльності Національного банку України, порушено його право як кредитора ПАТ «Банк «Таврика» на отримання коштів за договорами банківського вкладу;

позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку Національного банку України, оскільки винесені ним постанови про віднесення Банку до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були. Віднесення банку до категорії неплатоспроможних та запровадження процедури ліквідації банку не має наслідком припинення зобов`язання між банком та клієнтом. Позивачем не надано належних підтверджень, що саме діями, рішеннями чи бездіяльністю відповідачів завдано шкоди останньому, та як, суду не надано належних документів, які б прямо вказували на те, що дії відповідачів визнанні протиправними та незаконними.

Постановою Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:

судом адміністративної юрисдикції встановлено відсутність протиправних рішень, дій чи бездіяльності Національного банку стосовно ПАТ «Банк «Таврика», а прийняті Національним банком постанови про віднесення ПАТ «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були. Позивачем не надано належних підтверджень, що саме діями, рішеннями чи бездіяльністю відповідачів завдано шкоди позивачеві, та не надано належних доказів, які б прямо вказували на те, що дії відповідачів визнанні протиправними та незаконними, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають;

Аргументи учасників справи

14 березня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 16 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 лютого 2023 року, в якій, з урахування заяви про зміну касаційної скарги поданої на виконання ухвали Верховного Суду від 23 березня 2023 року, просив оскаржені судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в частині доводів щодо незаконних дій Національного банку України.

Касаційна скарга мотивована тим, що:

кошти, що залучені на умовах субординованого боргу, не можуть бути заставою за кредитами та іншими операціями банку-боржника. Зарахування зустрічних однорідних вимог за угодою про залучення субординованого боргу не допускається, а тому в. о. Голови Правління АТ «Банк «Таврика» Дробязко А. О. не мав права укладати з «Майнль Банк Акцієнгезельшафт» Договір відповідального зберігання та застави грошових коштів на період дії Договорів про залучення коштів на умовах субординованого боргу, у том у числі - у виді оферти, а також одноособово приймати рішення про укладення даного договору чи взагалі підписувати договори;

Національний банк України свідомо допустив перебування ОСОБА_4 на посаді виконуючого обов`язки керівника банку протягом 11 місяців (з 23 лютого 2011 року по 30 січня 2012 року). Відповідні положення статут АТ «Банк «Таврика» були зареєстровані в Національного банку України, про що прямо зазначено у вироку суду. Національному Банку України було відомо про відсутність бездоганної ділової репутації вищевказаної особи, (разом з тим, Національний банк України не скористався жодним зі способів банківського нагляду та банківського контролю).

договір, який призвів до неплатоспроможності банку, укладено 22 грудня 2011 року. Списання коштів проведено 27 листопада 2012 року - майже через 11 місяців з моменту підписання, а найголовніше - наступного календарного року після його підписання. Національний банк України зобов`язаний був виявити договір, укладений в інтересах інвестора банку, оскільки операція з перерахунку понад 26 млн доларів США на рахунок в іноземному банку: повинна була бути відображена у щорічній звітності банку, мала бути відображена в аудиторському висновку. Національний банк України неналежним чином виконував покладені на нього обов`язки та не забезпечив виконання основної мети банківського нагляду - безпеку зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках;

У травні 2023 року Національний банк України подав відзив на касаційну скаргу, який підписаний представником Станкевичем О. М., в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив Національного банку України мотивовано тим, що:

причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об`єктивним наслідком поведінки заподіювана шкоди. Позивачем не доведено, що внаслідок дій (бездіяльності) Національного банку було порушено його право на отримання коштів за договорами банківського вкладу. Також, позивачем не доведено наявності завданої шкоди та вини, як необхідних елементів складу цивільного правопорушення. Відповідно, відсутній і причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та заявленими до стягнення збитками;

в обґрунтування наявності причинно-наслідкового зв`язку скаржник посилається на обставини, встановлені вироком Апеляційного суду міста Києва від 13 березня 2017 року у справі № 761/30783/13-к, яким ОСОБА_5 було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України. Національний банк не фігурує як учасник даної кримінальної справи, вироком не було встановлено обставин завдання збитків саме позивачу і саме Національним банком. Також не встановлено причинно-наслідкового зв`язку між будь-яким рішенням, діями чи бездіяльністю Національного банку та шкодою у вигляді неотримання позивачем банківського вкладу. Кошти розміщені як банківські вклади не є збитками у розумінні статті 22 ЦК України, а тому відсутні підстави для стягнення зазначеної суми у порядку, встановленому статтею 1173 ЦК України із відповідачів.

У травні 2023 року державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Відзив державної організації (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» мотивовано тим, що:

позивач помиляється в свої твердженнях, що державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» є державним органом. Державна організація (установа, заклад) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» вживає всіх передбачених законом заходів для притягнення винних у неплатоспроможності АТ «Банк «Таврика» та захист прав позивача як кредитора. а тому відсутні підстави для притягнення фонду до цивільно-правової відповідальності.

Ухвалою Верховного Суду від 26 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.

18 травня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.

Ухвалою Верховного Суду від 29 травня 2023 року призначено справу до судового розгляду.

Межі та підстави касаційного перегляду

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 26 квітня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9802/17; від 15 лютого 2022 року у справі № 910/6175/19; від 29 серпня 2018 року у справі № 755/17365/15-ц; відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу., Фактичні обставини

Суди встановили, що ОСОБА_1 є сином та спадкоємцем першої черги після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

За життя ОСОБА_2 зберігала грошові кошти на депозитному рахунку у АТ «Банк «Таврика». Грошові кошти були розміщені за вкладним (депозитним) договором «Пенсійний» № ПСГ(391)9555 від 11 січня 2012 року.

20 грудня 2012 року НБУ прийнято постанову № 548, якою ПАТ «Банк «Таврика» віднесено до категорії неплатоспроможних і з 21 грудня 2012 року в АТ «Банк «Таврика» введено тимчасову адміністрацію.

Постановою Правління Національного банку України від 20 березня 2013 року № 97 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію «Публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика», виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20 березня 2013 року № 17 про початок здійснення процедури ліквідації ПАТ «Банк «Таврика» з 21 березня 2013 року.

За рахунок коштів фонду гарантування вкладів ОСОБА_2 отримала гарантовану виплату в сумі 200 000,00 грн.

Залишок грошових коштів в сумі 3 016 819,21 грн були включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів та віднесена до 4 черги, що відповідало частині першій статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», що підтверджується листом Уповноваженої особи Фону гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Банк «Таврика» від 11 липня 2013 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла.

ОСОБА_1 , успадкував кредиторську заборгованість АТ «Банк «Таврика» перед ОСОБА_2 в сумі 3016819,21 грн, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 09 червня 2017 року, яке видане приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Салтан В. В., по спадковій справі № 10/2017 (зареєстровано в реєстрі за № 2385).

28 листопада 2018 року до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис про проведення державної реєстрації припинення ПАТ «Банк «Таврика» як юридичної особи, отже, ліквідація банку вважається завершеною, а сам банк ліквідованим.

Внаслідок процедури ліквідації банку кредиторські вимоги 4 черги погашені не були.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2019 року у справі № 826/6233/15 відмовлено позивачам у задоволенні позову повністю у справі про визнання протиправними дій та бездіяльності відповідачів, зобов`язання вчинити дії стосовно ПАТ «Банк «Таврика».

У справі № 826/6233/15 встановлено, що вчинені НБУ дії, у зв`язку з призначенням інспекційної перевірки Банку, відповідають функціям та повноваженням Національного банку України, та характеризуються як активна поведінка суб`єкта владних повноважень у сфері наглядової діяльності, що спрямована на забезпечення дотримання ПАТ «Банк «Таврика» вимог законодавства України і встановлених нормативів, з метою забезпечення стабільності банківської системи та захисту інтересів вкладників та кредиторів банку. Судом встановлено, що рішення Національного банку України від 23 листопада 2012 року №906 «Про зупинення здійснення окремих видів операцій публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» та постанова Правління Національного банку України від 20.12.2012 р. М 548 «Про віднесення публічного акціонерного товариства «Банк «Таврика» до категорії неплатоспроможних» не суперечить нормам Закону України «Про банки та банківську діяльність» та прийнято відповідно до вимог Положення про застосування Національним банком України заходів впливу, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 серпня 2012 р. № 346, а також прийняті відповідно до діючого законодавства України та без перевищення наданих йому законом повноважень.

Державною організацією (установою, закладом) «Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» вживаються заходи щодо стягнення майнової шкоди в розмірі 26 502 632,50 дол. США в межах справи № 753/2965/20, а також з пов`язаних осіб АТ «Банк «Таврика» в межах справи № 910/12803/18 на суму 2 679 888 731,86 грн.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок, що «застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі №761/16124/15-ц (провадження № 14- 184 цс 20) зазначено, що:

«у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, зобов`язань перед його кредиторами, приписи Закону про гарантування вкладів є спеціальними відносно приписів інших нормативних актів, що регулюють відповідні правовідносини.

Якщо на момент ухвалення судом першої інстанції рішення про стягнення з банку відсотків по депозиту в банку вже було введено тимчасову адміністрацію, це унеможливлює стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом про гарантування вкладів фізичних осіб. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 січня 2016 року у справі № 127/2709/15-ц (провадження № 6?2001цс15), від 13 червня 2016 року у справі № 208/9760/14-ц (провадження № 6-1123цс16) та від 12 квітня 2017 року у справі № 757/5583/15-ц (провадження № 6-350цс17). Схожі висновки підтверджені в постановах Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 362/7975/15-ц (провадження № 61-8798св18), від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), від 22 серпня 2018 року у справі № 559/1777/15-ц (провадження № 14-263цс18), від 13 березня 2018 року у справі № 910/23398/16 (провадження № 12-20гс18), від 25 січня 2018 року у справі № 711/2644/16-ц (провадження № 61-505св17). Велика Палата Верховного Суду вважає, що інший підхід до задоволення вимог окремих кредиторів, у тому числі вкладників, може негативно вплинути на принцип конкурсу кредиторів, на якому ґрунтується процесуальний механізм інституту неспроможності. Для запобігання виникненню випадкових переваг чи преференцій окремих кредиторів, що першими звернулись за стягненням своїх боргів, доктрина і судова практика випрацювали конкурсний процес, у якому об`єднуються разом усі конкуруючі вимоги кредиторів, а механізм їх задоволення має колективний характер. Конкурс зводить у єдиний процесуальний механізм разом усі конкуруючі вимоги кредиторів для їх задоволення з одного джерела, яким є активи неплатоспроможного боржника».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2022 року у справі №910/6175/19 (провадження № 12-53гс20) зазначено, що «НБУ бере участь у виконанні функцій держави в банківському секторі та наділений при цьому певними владно-розпорядчими повноваженнями для виконання своїх функцій, що притаманно органам державної влади. У свою чергу банківський сектор - це особлива сфера, де одні суб`єкти господарювання довіряють власні кошти іншим, а тому існує ризик можливості з боку банків (власників, акціонерів тощо) незаконно привласнити такі кошти і уникнути відповідальності. Для запобігання цьому (серед інших функцій) функціонує НБУ як особливий державний орган, який регулює банківську діяльність, здійснює контроль і нагляд за банками з метою недопущення протиправної діяльності доведення банку до неплатоспроможності та привласнення коштів вкладників. НБУ зобов`язаний вчиняти заходи впливу та контролю з метою недопущення порушення норм банківського законодавства (насамперед зі сторони банків) та відновлення платоспроможності і стабільності банків. Таким чином, правовий режим НБУ також характеризується подвійною правовою природою: з одного боку, він є органом, уповноваженим здійснювати державне управління у сфері банківської діяльності, а з іншого - банківською установою, яка здійснює банківські операції, виступає кредитором останньої інстанції для інших банків, а також може надавати кредит Фонду. НБУ, приймаючи спірну постанову, та Фонд, здійснюючи виплати, виконували функції, покладені на них чинним законодавством, і наслідки цих дій можуть спричинити виникнення також взаємних цивільних прав та обов`язків. … необхідною підставою для притягнення НБУ до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є факти неправомірних дій цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою».

У постанові Верховного Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 лютого 2021 року у справі № 757/63349/19-ц (провадження № 61-18960св20) зроблено висновки, що:

«запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відкликання Національним банком України банківської ліцензії ПАТ «Дельта Банк» та ініціювання процедури його ліквідації як юридичної особи зумовило для позивача настання відповідних правових наслідків, зокрема виникнення спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення в порядку та черговості, передбачених Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». При цьому задоволення вимог окремого кредитора, визнаних в межах ліквідаційної процедури банку, але заявлених до стягнення в іншому порядку, не допускається, оскільки це має наслідком порушення рівності прав вкладників банку та порушує принципи виведення неплатоспроможного банку з ринку.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку з їх недоведеністю, оскільки позивач не довів протиправність дій відповідачів, внаслідок яких йому було завдано шкоди на суму неповернутих вкладів, внесених до ПАТ «Дельта Банк». Позивачем не підтверджено належними та допустимими доказами, що є його процесуальним обов`язком, протиправної поведінки з боку Національного банку України, оскільки винесені ним постанови про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії проблемних, неплатоспроможних та про відкликання банківської ліцензії, відповідають положенням закону, є чинними та скасовані не були».

Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах від 02 липня 2019 року у справі № 910/5000/18, від 28 січня 2020 року у справі №369/11928/17, 13 серпня 2021 року у справі № 757/4166/19-ц, від 05 листопада 2021 року у справі № 757/32858/18, від 07 червня 2022 року у справі №757/65202/17-ц, від 21 липня 2022 року у справі № 757/39848/18, від 01 лютого 2023 року у справі № 757/27406/19-ц та інших.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року в справі № 761/45721/16 (провадження № 14-122цс20) вказано, що:

«прояви заподіяння шкоди можуть бути різноманітними, і вони не можуть бути визначені через вичерпний перелік. Наприклад, банку можуть бути завдані збитки шляхом відчуження майна за заниженими цінами, придбання майна за завищеними цінами, надання банківських послуг за цінами нижче ринкових, надання ризикових кредитів чи здійснення інших ризикових чи невигідних операцій тощо. Водночас неправомірні дії чи бездіяльність, завдання ними шкоди та виявлення її розміру можуть не збігатись у часі. Наприклад, окремі неправомірні дії чи бездіяльність або сукупність таких дій чи бездіяльності можуть мати наслідком втрату ліквідності банком в майбутньому. Втрата платоспроможності банком, який раніше був платоспроможним, саме по собі може свідчити про заподіяння банку шкоди (див. також mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункт 7.56)). Набуття банком ознак неплатоспроможного внаслідок дій або бездіяльності посадових осіб банку, власників істотної участі, інших пов`язаних з банком осіб саме по собі може свідчити про завдання шкоди банку також і тому, що втрата можливості здійснювати банківську діяльність виключає отримання банком доходу від неї, а майно банку не може використовуватись як єдиний майновий комплекс, призначений для здійснення банківської діяльності, що призводить до зниження вартості майна банку та, як правило, тягне його пооб`єктний продаж.

Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу, що відповідно до частини шостої статті 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність» пов`язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов`язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов`язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду. Зазначена норма встановлює солідарну відповідальність пов`язаних з банком осіб перед банком за завдану йому шкоду. Натомість ані солідарна, ані субсидіарна відповідальність пов`язаних з банком осіб за вимогами вкладників та інших кредиторів до банку законом не встановлена. Водночас кредитори боржника можуть мати похідний інтерес у стягненні коштів з третіх осіб, винних боржнику, у тому числі у стягненні неповернутих боржнику позик, кредитів, збитків, завданих боржнику третіми особами, тощо, якщо несплата цих коштів спричиняє несплату коштів боржником кредитору. Такий інтерес можуть мати й особи, які не є кредиторами, зокрема учасники (акціонери) юридичної особи, якій заподіяні збитки. Цей інтерес полягає у переведенні майна боржника у вигляді його прав вимоги у більш ліквідну форму - грошову. При цьому, однак, кредитори боржника, а також учасники (акціонери) юридичної особи не набувають власних прав вимоги до третіх осіб, винних боржнику, а похідний інтерес кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи боржника полягає у стягненні коштів на користь боржника, юридичної особи, а не на користь кредиторів, учасників (акціонерів) юридичної особи.

Процедури ліквідації банків, передбачені розділом VIII Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», мають багато спільного з процедурами ліквідації банкрута, передбаченими Кодексом України з процедур банкрутства. Так, в обох випадках повноваження органів управління переходять до особи, визначеної відповідно до закону, яка вправі, в тому числі, звертатися з вимогами до осіб, які мають дебіторську заборгованість перед банкрутом або банком; здійснюється продаж майна банкрута або банку; в обох випадках коштів банкрута або банку, в тому числі виручених від продажу майна, може не вистачити для задоволення вимог всіх кредиторів, тому кошти банкрута або банку спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій законом.

З факту неплатоспроможності банку випливає, що майна банку може не вистачити для розрахунку зі всіма кредиторами. За таких умов відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» держава гарантує окремій категорії кредиторів (вкладників, визначення яких наведено у пункті 4 статті 2 цього Закону) відшкодування коштів за їхніми вкладами. Сума граничного розміру гарантованого державою відшкодування коштів вкладникам становить 200 тисяч гривень. Таке відшкодування спрямоване на захист найбільш вразливої частини кредиторів. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд набуває прав кредитора банку, зокрема, на загальну суму, що підлягає відшкодуванню вкладникам банку. Стосовно ж решти вимог кредиторів (включаючи вимоги вкладників у сумі понад розмір гарантованого державою відшкодування), з огляду на можливу недостатність коштів неплатоспроможного банку, законодавець вирішує, які саме категорії кредиторів потребують переважного захисту. Для цього встановлюється черговість їх задоволення. Така черговість встановлена статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Відповідно до пункту 4 зазначеної статті задоволення вимог вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, здійснюється в четверту чергу. Позачергове задоволення вимог окремих кредиторів (зокрема, вкладників) неплатоспроможного банку здатне призвести до неможливості задоволення вимог інших кредиторів цієї ж або вищої черги, воно порушувало би баланс інтересів кредиторів банку і не відповідало б Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Отже, введення у банку тимчасової адміністрації унеможливлює задоволення вимог вкладників у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Близькі за змістом висновки викладені в численних постановах Верховного Суду України, Верховного Суду та підтверджені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18, пункт 57).

Якщо банку належить майно, зокрема право вимоги про відшкодування шкоди, то внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення банку як юридичної особи саме по собі це право не припиняє. Тому ліквідація неплатоспроможного банку не є підставою для закінчення судового розгляду на підставі поданого Фондом позову до пов`язаної з банком особи та не є підставою для звільнення від відповідальності пов`язаної з банком особи. Таких висновків Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження № 12-185гс19, пункти 7.81-7.88). Вчинення Фондом та уповноваженою особою Фонду дій, спрямованих на одержання задоволення вимог банку до боржників банку, зокрема щодо повернення кредитів, стягнення процентів, відшкодування збитків тощо, реалізує і похідний інтерес вкладників та інших кредиторів банку у трансформації майна банку у вигляді прав вимоги у більш ліквідну (грошову) форму з метою подальшого задоволення вимог кредиторів у черговості, встановленій статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Натомість вкладники та інші кредитори банку не мають права вимоги до боржників банку і не можуть розглядатися як особи, яким заподіяно збитки боржниками банку, які не сплатили заборгованість банку, у тому числі за вимогами із заподіяння банку шкоди (зокрема, збитків). Право вимоги до боржників банку, в тому числі про повернення кредитів, стягнення процентів, про відшкодування шкоди, завданої банку (зокрема, збитків), належить банку, а не кредиторам банку, а несплата банку коштів боржниками банку не може розцінюватися як завдання шкоди кредиторам банку. При цьому законом не передбачене повноваження вкладників та інших кредиторів банку звертатися від імені банку з позовними вимогами, зокрема із заподіяння банку шкоди (збитків) до заподіювачів такої шкоди (похідний позов). Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з похідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Водночас кредитори банку (зокрема, вкладники) зазвичай не володіють інформацією про господарську діяльність банку, у тому числі про діяльність посадових осіб банку, у зв`язку із чим не в змозі довести ані того, що посадова особа діяла не в найкращих інтересах товариства, ані розмір шкоди, завданої банку.

Отже, порядок оскарження дій та бездіяльності Фонду та уповноваженої особи Фонду в процесі здійснення ними повноважень органу управління банком, зокрема, щодо виявлення майна банку, включаючи права вимоги банку до його боржників, у тому числі щодо відшкодування шкоди, завданої банку, дій та бездіяльності щодо здійснення прав банку стосовно його прав вимоги, стягнення коштів з боржників банку або продажу майна банку, включаючи продаж його вимог, законом не встановлено. Оскільки неналежне здійснення Фондом та уповноваженою особою Фонду таких повноважень впливає на похідний інтерес вкладників та інших кредиторів у формуванні ліквідного майна банку, його ліквідаційної маси у грошовій формі, в тому числі у трансформації прав вимоги у грошові активи, які підлягають подальшому розподілу між кредиторами, Велика Палата Верховного Суду констатує наявність прогалини в законодавстві і вважає, що вона підлягає заповненню за аналогією закону (частина перша статті 8 ЦК України), а саме за аналогією частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства: дії (бездіяльність) Фонду, зокрема в особі уповноваженої особи Фонду, щодо формування ліквідаційної маси банку, у тому числі щодо трансформації майна банку у грошову форму, можуть бути оскаржені до господарського суду кредиторами банку.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що якщо банку заподіяно шкоди не шляхом вчинення окремо визначених дій (бездіяльності), які мали наслідком знищення або пошкодження конкретної речі, втрату конкретних доходів чи подібні наслідки, а шляхом недотримання вимог законодавства, невжиття своєчасних заходів для запобігання настанню неплатоспроможності банку тощо, що призвело до зниження чистих активів банку, порушення нормативів, зокрема ліквідності та втрати банком стану платоспроможності, то розмір шкоди, завданої банку, оцінюється розміром недостатності майна банку для задоволення вимог усіх кредиторів, якщо не доведений більший розмір шкоди. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 910/11027/18 (провадження №12-185гс19, пункт 7.61)».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення механізмів виведення банків з ринку та задоволення вимог кредиторів цих банків» від 30 червня 2021 року № 1588-IX, який на час вирішення цієї справи судами набрав чинності, зокрема внесені зміни до Закону щодо врегулювання порядку та підстав відшкодування шкоди (збитків) за вимогами Фонду, які спрямовуються на задоволення вимог кредиторів неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію.

У статті 52 Закону в зазначеній редакції передбачено, що Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки):

завдану банку, з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності вимог кредиторів, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини;

завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації (абзаци тринадцятий і чотирнадцятий частині першій цієї статті).

У частині п`ятій цієї статті визначені суб`єкти такої відповідальності: пов`язані з банком особи та/або інші особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку та/або прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду. Такі особи у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність.

Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність).

У частині дев`ятій цієї статті передбачено, що кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п`ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків). Припинення банку як юридичної особи не є підставою та не призводить до закінчення чи припинення процесів, позовів чи проваджень, що були ініційовані відповідно до цієї частини Фондом, та не є підставою для звільнення від відповідальності та/або припинення відповідальності осіб, проти яких такі процеси, позови чи провадження були ініційовані. Усі вимоги Фонду у зв`язку із такими процесами, позовами або провадженнями, у тому числі всі вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної кредиторам (колишнім кредиторам) банку, не припиняються з припиненням банку.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК Українивизначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, суди встановили, що позивач не довів, що саме внаслідок дій чи бездіяльності Національного банку України він позбавлений можливості повернути кошти з депозитних вкладів, що завдало йому шкоду, та зробили обґрунтовані висновки, що запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури ліквідації унеможливлює виплату коштів за договором банківського вкладу в інший спосіб, аніж це передбачено положеннями закону.Тому суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимогз цих підстав.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,