ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
в режимі відеоконференції
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 , котрий діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , на вирок Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 1 вересня 2022 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 27 січня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021242000000437, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Кам`янець-Подільському Хмельницької області, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимого - 11 жовтня 2021 року Кам`янець-Подільським міськрайонним судом Хмельницької області за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 1 місяць, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 1 вересня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом приєднання невідбутої частини покарання, призначеного вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2021 року, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК у строк покарання ОСОБА_7 зараховано строк його попереднього ув`язнення з 23 червня 2021 року по 31 серпня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Прийнято рішення щодо речових доказів, процесуальних витрат та цивільних позовів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 19 червня 2021 року приблизно о 5:20, знаходячись поруч з торгівельним павільйоном, що на вул. Героїв Небесної сотні, 34а у м. Кам`янець-Подільському Хмельницької області, помітив припаркований автомобіль, марки «OpelVivaro», державний номерний знак НОМЕР_1 , діючи умисно, повторно, з корисливих мотивів, з метою викрадення чужого майна, вважаючи, що за його діями ніхто не спостерігає, проник до вказаного автомобіля через передні водійські двері, звідки викрав барсетку з грошовими коштами та документами. Дії ОСОБА_7 були помічені ОСОБА_8 , котрий почав вимагати від ОСОБА_7 припинити протиправні дії, проте останній, заволодівши чужим майном, втік, заподіявши майнову шкоду потерпілим ОСОБА_9 на загальну суму 170 000 грн., та ОСОБА_10 - на загальну суму 80 292 грн.
Хмельницький апеляційний суд 27 січня 2023 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 в частині кваліфікації дій останнього, призначеного покарання і долі речових доказів, ухваливши у цій частині новий вирок.
За вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у скоєнні відкритого викрадення чужого майна, вчиненому повторно, поєднаному з проникненням у сховище, що завдало значної шкоди потерпілим, та призначено ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років. На підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком та вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2021 року, ОСОБА_7 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяці.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й процесуального права та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити, зменшивши останньому розмір покарання. Вважає, що судами безпідставно не було враховано характеризуючі особу дані, обставини, що пом`якшують покарання, а тому призначено ОСОБА_7 покарання, яке не відповідає вимогам закону.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав доводи своєї касаційної скарги та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника ОСОБА_6 та просив залишити судові рішення стосовно ОСОБА_7 без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений лише перевіряти правильність застосування судами норм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
За приписами ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке би мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема, ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.
Разом з тим, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про те, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років за своїм розміром не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі засудженого внаслідок суворості, є необґрунтованими.
Відповідно до загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд переглядаючи рішення місцевого суду, дотримався вказаних вимог закону.
Норми закону України про кримінальну відповідальність наділяють суд правом вибору у визначених законом межах заходу примусу певного виду і розміру. Названа функція суду за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки передбачає вибір однієї з альтернативних форм реалізації кримінальної відповідальності і потребує взяття до уваги й оцінки відповідно до визначених законом орієнтирів усіх конкретних обставин справи, без урахування яких обрана міра покарання не може вважатися справедливою. Суворо індивідуальний підхід при призначенні покарання з урахуванням характеру і ступеню суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, особи винного і обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, забезпечує застосування оптимальної моделі кримінального покарання як щодо осіб, які раніше притягувались до кримінальної відповідальності, не стають на шлях виправлення, вчинили тяжкі злочини, так й щодо осіб, які вперше вчинили менш небезпечні кримінальні правопорушення.
Тобто, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності суд вправі визначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме перевихованню засудженої особи та відповідатиме меті покарання в цілому.
Так, ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК, який згідно з вимогами ст. 12 КК є тяжким злочином. Санкція ч. 3 ст. 186 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від чотирьох до восьми років.
Переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку, апеляційний суд, виконуючи приписи ст. 65 КК, обираючи ОСОБА_7 міру примусу, врахував тяжкість вчиненого злочину, відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, узяв до уваги дані про особу винного, котрий на момент ухвалення вироку був судимий за вчинення тяжкого корисливого злочину, офіційно не працює, жодних доходів не має, що викликало у суду сумнів утримання ним малолітньої дитини та батька, котрий натомість отримує пенсійне забезпечення, а також думку потерпілих, котрі просили суворо покарати ОСОБА_7 , оскільки він не вживав жодних заходів для відшкодування завданої їм шкоди.
Таким чином, повною мірою врахувавши всі обставини, які за законом мають правове значення, зваживши на принцип індивідуалізації покарання, апеляційний суд правильно призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 186 КК у виді позбавлення волі на строк 6 років, яке не є максимальним у межах санкції вказаної норми, та на підставі ч. 4 ст. 70 КК, шляхом часткового складання призначеного покарання за цим вироком та вироком Кам`янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 11 жовтня 2021 року, призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років 3 місяців, що не свідчить про його явну несправедливість та надмірну суворість.
На думку колегії суддів, у даному конкретному випадку таке покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Правових підстав вважати його явно несправедливим немає.
Разом з цим, апеляційний суд правильно застосував положення ч. 4 ст. 70 КК при призначенні ОСОБА_7 остаточного покарання, тим самим виправивши помилку, допущену місцевим судом.
Переконливі аргументи, які би ставили під сумнів наведені висновки суду апеляційної інстанції і доводили необхідність зміни судового рішення, в касаційній скарзі захисника відсутні, а доводи захисника про наявність таких обставин як: щире каяття та визнання вини, які є аналогічні доводам його апеляційної скарги, також були предметом розгляду апеляційного суду та обґрунтовано визнані неспроможними. При цьому поняття щире каяття - це не формальна вказівка на визнання своєї вини, а відповідне ставлення до скоєного та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації, наприклад, повне відшкодуванням шкоди при скоєнні корисливого злочину, чого не було зроблено ОСОБА_7 .
Оскаржувані судові рішення належним чином вмотивовані та відповідають вимогам кримінального процесуального закону, а порушень, які були би підставою для зміни судових рішень, не встановлено.
З урахуванням викладеного, підстав, передбачених ст. 438 КПК, для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень колегія суддів не встановила, а тому вважає, що у задоволенні касаційної скарги захисника ОСОБА_6 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд