ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
засудженого ОСОБА_7
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та засудженого ОСОБА_7 на вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 10 червня 2022 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 1 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030110000713, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у сел. Чагерний Ємельянівського району Красноярського краю Російської Федерації, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше судимого, останнього разу - 15 жовтня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 146, ч. 2 ст. 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців, у вчиненні злочинів, передбачених п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Рожищенського районного суду Волинської області від 10 червня 2022 року ОСОБА_7 засуджено за п. п. 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 14 років із конфіскацією майна; за ч. 2 ст. 15 п. п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією майна; за ч. 4 ст. 187 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 11 років із конфіскацією майна.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років із конфіскацією майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбуття покарання строк попереднього ув`язнення з 29 вересня 2021 року по день набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Прийнято рішення щодо речових доказів та процесуальних витрат.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим, у скоєнні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаному з насильством, небезпечним для життя та здоров`я осіб, що зазнали нападу, та з погрозою застосування такого насильства, вчинений за попередньою змовою групою осіб, з проникненням у житло, та заподіянням тяжких тілесних ушкоджень; умисному вбивстві, вчиненому з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, та закінченому замаху на вбивство двох або більше осіб, вчиненому з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, за обставин, детально викладених у вироку.
Так, ОСОБА_7 12 квітня 2019 року приблизно о 1:30, діючи умисно, за попередньою змовою групою осіб, котрі не були встановлені, попередньо підготувавши маски, рукавички, невстановлену вогнепальну та травматичну зброю, проникли у домоволодіння АДРЕСА_2 , де перебували ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , і вчинили напад з метою заволодіння чужим майном, при цьому демонстрували зазначену зброю потерпілим, погрожували їм застосувати насильство небезпечне, для їх життя та здоров`я, а також один з нападників, накинувши на шию ОСОБА_8 невстановлений предмет, почав душити останнього, однак потерпілий чинив опір та виштовхав нападника.
Після чого, ОСОБА_7 , діючи умисно за попередньою змовою групою осіб, котрі не були встановлені, під час скоєння розбійного нападу, з метою подолання опору потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , застосували до останніх заготовлену раніше зброю, і нанесли ОСОБА_8 декілька ударів пістолетом по голові та тулубу останнього. Потім невстановлена слідством особа здійснила не менше п`яти пострілів у життєво важливі частини тіла потерпілого, спричинивши йому середньої тяжкості тілесні ушкодження. Крім того, інша невстановлена слідством особа здійснила не менше двох прицільних пострілів у життєво важливі частини тіла ОСОБА_9 , спричинивши йому тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 1 листопада 2022 року вирок Рожищенського районного суду Волинської області від 10 червня 2022 року щодо ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційних скаргах захисник ОСОБА_6 та засуджений ОСОБА_7 , які є аналогічними за змістом, останні, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просять судові рішення щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції. Вважають, що місцевий суд не мав призначати до розгляду обвинувальний акт, оскільки, на їх думку, він не відповідав вимогам кримінального процесуального закону, а тому підлягав поверненню прокурору на підставі п. 3 ч. 3 ст. 314 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК). Також вказують на порушення судом норм кримінального процесуального закону під час допиту потерпілого ОСОБА_8 , оскільки ставились навідні питання. Серед іншого вказують, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення. При цьому зазначають на відсутність активних дій зі сторони ОСОБА_7 під час вчинення злочинів особами, що не були встановлені досудовим розслідуванням, що на думку касаторів ставить під сумнів співучасть ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів, та відповідно кваліфікацію дій останнього. А також зазначають те, що вина ОСОБА_7 не доведена поза розумним сумнівом. Вказане не отримало належної оцінки суду апеляційної інстанції, який всіх доводів сторони захисту не перевірив, обґрунтованих відповідей на них не дав та безпідставно залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_11 підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 вказав на необґрунтованість доводів касаційних скарг захисника та засудженого і просив залишити їх без задоволення.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Виходячи зі змісту вимог ст. 370 КПК, відповідно до якої судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим: законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
Отже, з урахуванням наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За визначенням ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Розглядаючи доводи касаційних скарг засудженого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які вони вбачають у тому, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення, колегія суддів доходить висновку про їх обґрунтованість з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 2 КПК до кожного учасника кримінального провадження повинна бути застосована належна правова процедура.
За змістом п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 291 КПК обвинувальний акт має містити, окрім іншого, «виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення» (п. 5), а також «обставини, які обтяжують чи пом`якшують покарання» (п. 6).
Важливим для вирішення питання про дотримання приписів кримінального процесуального закону є виклад стороною обвинувачення саме фактичних обставин кримінального правопорушення, адже їх відображення має суттєве значення для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді, належної реалізації права на захист, а також правильної кваліфікації кримінального правопорушення.
Фактичні обставини визначають своїм змістом фабулу обвинувачення, яка віддзеркалює фактичну модель вчиненого кримінального правопорушення, а формула кваліфікації і формулювання обвинувачення є правовою оцінкою кримінального правопорушення, фактичною вказівкою на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК у кримінальному провадженні, наряду з іншими, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Положеннями ст. 92 КПК визначено, що обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК, покладається, зокрема, на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи у вчиненні конкретного злочину поза розумним сумнівом.
За змістом ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
Наведені правові норми у їх системному зв`язку указують на те, що «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» (ч. 1 ст. 337 КПК) визначаються не тільки «формулюванням обвинувачення», але й викладеним у обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність (п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК), оскільки «формулювання обвинувачення» є підсумком кримінально-правової оцінки фактичних обставин, а тому безпосередньо та нерозривно з ними пов`язане.
Цей висновок підтверджується й положеннями ч. 3 ст. 337 КПК, згідно з якою з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Вказане має місце тоді, коли діяння особи, яке згідно з обвинувальним актом ставиться їй у провину, підлягає кваліфікації за менш тяжкий злочин, ніж це зазначено в обвинувальному акті. Якщо ж вчинення конкретного діяння органом досудового розслідування особі у провину не ставилось, то суд відповідно не може вийти за межі висунутого обвинувачення і додатково встановити обставини кримінального провадження, які не були зазначені в обвинувальному акті.
Положення ч. 1 ст. 337 КПК мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого він повинен захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).
Як зауважив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Малофєєва проти Росії» (Malofeyeva v Russia, заява № 36673/04, рішення від 30 травня 2013 року) вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є спеціальними аспектами права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Відповідно до підпункту «a» пункту 3 статті 6 Конвенції кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього. Підпункт «b» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує обвинуваченому «достатній час і можливості для підготовки свого захисту» і, отже, передбачає, що суть діяльності щодо захисту його інтересів може включати все «необхідне» для підготовки до основного судового розгляду. Обвинувачений повинен мати можливість організувати свій захист відповідним чином і без обмеження можливості висувати всі доречні доводи захисту в суді першої інстанції і, таким чином, впливати на результат розгляду.
Хоча обставини справи «Малофєєва проти Росії» істотно відрізняються від обставин даного кримінального провадження, наведена позиція ЄСПЛ, так чи інакше, указує, що важливим аспектом права обвинуваченого «бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього» та «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту» є те, що обвинувачений повинен бути поінформований не тільки про правову кваліфікацію його дій, але й про фактичні обставини діяння, яке ставиться йому у вину.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, встановлений у вироку факт застосування відносно ОСОБА_8 насильства, небезпечного для його життя та здоров`я, а саме: душіння потерпілого за шию невстановленим предметом одним з нападників, в обвинувальному акті у провину ОСОБА_7 не ставився та не був зазначений при викладенні стороною обвинувачення фактичних обставин кримінального правопорушення.
Це ж саме стосується і встановленого у вироку факту висловлення вимоги особою, яка діяла за попередньою змовою з ОСОБА_7 , до потерпілої ОСОБА_10 про передачу наявних при ній золотих прикрас.
При цьому місцевий суд в порушення вимог ст. 337 КПК безпідставно визнав ОСОБА_7 винуватими у вчиненні дій, які органом досудового розслідування не ставились йому у провину, що призвело до порушення права обвинуваченого бути проінформованим про «характер і причини висунутого обвинувачення» та права «мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту», особливо з огляду на те, що наявність цих фактів тягне за собою погіршення становища особи.
Також дані доводи порушувались в апеляційній скарзі стороною захисту під час розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції. Однак апеляційний суд, належним чином не перевіривши вказаних доводів апеляційних скарг, не надавши на них вмотивованих відповідей, а деякі з них взагалі залишив поза увагою при прийнятті судового рішення.
Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла висновку, що порушення апеляційним судом вимог статей 370, 404, 419, 23 КПК перешкодило суду ухвалити законне та вмотивоване рішення, а тому ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню.
Такі порушення процесуального закону є істотними та, в силу ч. 1 ст. 412 КПК, тягнуть за собою скасування судових рішень.
Разом з цим, колегія суддів позбавлена можливості перевірити інші доводи, наведені у касаційних скаргах, оскільки оцінка таких доводів можлива лише після усунення зазначених порушень.
За таких обставин, вирок суду місцевого суду та ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 підлягають скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, а касаційні скарги засудженого та його захисника - задоволенню частково.
При новому розгляді в суді першої інстанції необхідно врахувати наведене, судовий розгляд здійснити відповідно до вимог КПК, перевірити інші доводи касаційних скарг сторони захисту, зокрема, й доведеність вини ОСОБА_7 поза розумним сумнівом та постановити законне, вмотивоване й обґрунтоване судове рішення.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції розглядає питання про обрання запобіжного заходу під час скасування судового рішення і призначення нового розгляду у суді першої чи апеляційної інстанції.
З метою запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК, та забезпечення можливості проведення нового розгляду судом першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 днів.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд