ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 755/9838/16-ц

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Мобіліті» (далі - ТОВ «Порше Мобіліті») звернулося до суду з позовом, з урахуванням змінених позовних вимог, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 24 квітня 2013 року № 50008716 (т. 1 а. с. 1-9, 184-191).

В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 24 квітня 2013 року між сторонами укладено кредитний договір № 50008716 та 28 квітня 2014 року підписано договір про внесення змін (додаткову угоду № 1) до кредитного договору, на підставі і на виконання яких позивач надав відповідачу кредит у розмірі 311 503,04 грн, що еквівалентно 38 240,00 дол. США, та додатковий кредит у розмірі 111 301,34 грн, що еквівалентно 9 464,40 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік із кінцевим терміном повернення кредиту - 15 квітня 2018 року для купівлі автомобіля.

Відповідно до умов кредитного договору усі платежі за кредитним договором повинні бути сплачені в гривні і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуються до еквівалента суми кредиту в доларах США.

Відповідно до пункту 1.6 Загальних умов зобов`язання відповідача перед позивачем за кредитним договором забезпечено договором застави від 30 квітня 2013 року № 50008716, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маринець О. С. та зареєстрований у реєстрі за № 873, згідно з умовами якого відповідач надав у заставу автомобіль марки Volkswagen, модель Tiguan, 2013 року виробництва, державний номер НОМЕР_1 .

Взяті на себе зобов`язання з оплати чергових платежів із повернення кредитних коштів у строки, які погоджені сторонами у графіку погашення кредиту, відповідач не виконував, внаслідок чого виникла заборгованість.

10 квітня 2015 року на адресу відповідача направлено вимогу про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, яка станом на дату направлення вимоги становила 688 121,85 грн. Зазначена вимога залишилася без виконання.

Вказував, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за кредитним договором станом на 27 травня 2016 року складала:

1) прострочена заборгованість за кредитом у сумі 109 903,41 грн та 90 404,04 грн за додатковим кредитом, з яких:

- сума простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів за кредитом становить 80 105,34 грн та 83 327,33 грн за додатковим кредитом;

- 3 % річних за час прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за кредитом у розмірі 3 124,11 грн та за додатковим кредитом у розмірі 1 381,33 грн;

- інфляційні втрати на суму простроченої заборгованості за кредитом щодо сплати чергових платежів у розмірі 26 673,96 грн та 2 331,30 грн за додатковим кредитом;

- пеня за прострочення сплати відповідачем чергових платежів згідно з пунктом 8.1 загальних умов договору у розмірі 3 364,08 грн.

2) заборгованість із дострокового повернення кредиту становила 656 674,07 грн, що включала:

- заборгованість за кредитом та додатковим кредитом у сумі 647 452,80 грн;

- заборгованість за процентами - 4 807,34 грн;

- 3 % річних за час прострочення - 1 018,60 грн;

- пеня відповідно до пункту 8.1 кредитного договору - 3 395,33 грн.

Крім того, вказував, що відповідно до пункту 8.2 Загальних умов кредитування відповідачу нарахований штраф у розмірі 62 300,61 грн за порушення терміну повернення кредиту та додаткового кредиту. На підставі пункту 8.3 Загальних умов кредитування нараховані штрафні санкції у розмірі 3 092,22 грн.

Також позивач зазначав, що у зв`язку з порушенням відповідачем умов кредитного договору позивач уклав договір про надання юридичних послуг від 26 травня 2015 року з ТОВ «КПД Консалтинг», за яким вартість таких послуг у цій справі складає 10 000,00 грн та ПДВ - 2 000,00 грн, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 як завдані збитки в порядку статті 22 ЦК України.

Посилаючись на зазначене, позивач просив суд стягнути заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2013 року № 50008716, що станом на 27 травня 2016 року становить 934 374,35 грн.

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Порше Мобіліті» з зустрічним позовом про визнання недійсним кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716 (т. 2 а. с. 25-30).

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовано тим, що оспорюваний правочин укладений внаслідок застосування ТОВ «Порше Мобіліті» нечесної підприємницької практики шляхом введення в оману споживача щодо вартості фінансової послуги за кредитом. Відповідач з метою спонукання позивача до укладення договору у детальному розписі сукупної вартості кредиту свідомо не врахував вартість послуг, пов`язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, що є прямим порушенням вимог частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та призвело до заниження сукупної вартості кредиту.

Зазначав, що його як споживача введено в оману, оскільки: сума кредиту вказана одночасно в національній валюті та в еквіваленті доларів США, що ускладнює визначення зобов`язань сторін щодо надання та повернення кредиту; визначена відповідачем відсоткова ставка в розмірі 9,9 % є змінною відповідно до пункту 2.3 Загальних умов кредитування; передбачено можливість корегування відсотків без зміни відсоткової ставки; у кредитному договорі зазначено неіснуючий курс долара США до гривні; прихована дійсна сукупна вартість кредиту.

Укладення оспорюваного кредитного договору відбулося під впливом інформації, що не відповідала дійсності та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги, що є підставою для визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту від 24 квітня 2013 року на підставі статей 203, 215, 230 ЦК України.

Ухвалою суду від 27 березня 2017 року вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті» про визнання кредитного договору недійсним об`єднано в одне провадження з первісним позовом ТОВ «Порше Мобіліті» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором (т. 2 а. с. 32, 33).

Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 30 липня 2019 року позов ТОВ «Порше Мобіліті» про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнив частково.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 24 березня 2013 року № 50008716 у розмірі 890 276,87 грн та судовий збір у розмірі 13 354,08 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору відмовив.

Задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом у розмірі 890 276,87 грн, що включає: прострочену заборгованість за кредитним договором у розмірі 80 105,34 грн та за додатковим кредитом у розмірі 83 327,33 грн; 3 % річних за кредитом у розмірі 3 124,11 грн та за додатковим кредитом у розмірі 1 381,33 грн; пеню за додатковим кредитом у розмірі 3 364,08 грн; заборгованість з дострокового повернення кредиту та додаткового кредиту у розмірі 647 452,80 грн; заборгованість за процентами у розмірі 4 807,34 грн; 3 % річних у розмірі 1 018,60 грн; пеню у розмірі 3 395,33 грн та штраф у розмірі 62 300,61 грн, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 після 01 грудня 2014 року припинив виконувати умови кредитного договору, а вимога ТОВ «Порше Мобіліті» про дострокове повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором відповідачем виконана не була.

Однак суд першої інстанції не вбачав підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 3 092,22 грн відповідно до пункту 8.3 Загальних умов кредитування, оскільки таке стягнення застосовується за кожен випадок порушення позичальником ряду статей, у тому числі і пункту 8.2, відповідно до якого вже нарахована неустойка.

Також суд першої інстанції вважав, що не підлягають задоволенню вимоги у частині стягнення інфляційних втрат на суму простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів у розмірі 26 673,96 грн за кредитом та у розмірі 2 331,30 грн за додатковим кредитом, оскільки кредитним договором передбачено, що усі платежі за договором повинні бути сплачені у гривні і підлягають розрахунку за відповідним обмінним курсом, що застосовуватиметься до еквівалента суми кредиту у доларах США відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування, у зв`язку з чим зобов`язання позичальника щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом були визначені в еквіваленті до іноземної валюти (долар США) і обчислення заборгованості відбулося з переведення долара США у гривні.

Відмовляючи у стягненні збитків у розмірі 10 000,00 грн, що сплачені за договором про надання юридичних послуг для забезпечення представництва позивача у суді, суд першої інстанції виходив із того, що витрати на правову допомогу не є збитками та не підлягають відшкодуванню на підставі статті 22 ЦК України.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову, суд першої інстанції виходив з того, що при укладенні оспорюваного кредитного договору ТОВ «Порше Мобіліті» надано ОСОБА_1 повну, достовірну та детальну інформацію про сукупну вартість кредиту відповідно до умов кредитного договору. Відповідно до пунктів 9.5, 9.6 Загальних умов кредитування, які є невід`ємною частиною кредитного договору, ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що відповідач належним чином ознайомив його, зокрема, з правилами надання фінансових послуг, інформацією, передбаченою статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», умовами надання послуги фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника. Крім того, суд врахував, що рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 19 жовтня 2015 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Чернігівської області від 03 грудня 2015 року, відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Мобіліті» про захист прав споживача та визнання частково недійсним кредитного договору. Вказаним рішенням суду встановлено, що умови кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716 щодо розрахунків платежів за ним за відповідним обмінним курсом, що застосовується до еквівалента суми кредиту в доларах США відповідно підпунктів 1.3, 1.3.1, 1.3.2, 2.4 Загальних умов кредитування, не суперечать частині шостій статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Також позивач за зустрічним позовом не надав доказів того, що відповідач при укладенні договору застосував нечесну підприємницьку практику. Крім того, питання про розірвання кредитного договору позичальник не порушував, виконував його умови та сплачував кредитні кошти, тобто визнавав умови договору.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 890 276,87 грн, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Київський апеляційний суд постановою від 04 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованості за кредитним договором у розмірі 890 276,87 грн та судового збору у розмірі 13 354,08 грн змінив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» заборгованість за кредитним договором від 24 квітня 2013 року № 50008716 у розмірі 368 676,90 грн, що включає: заборгованість за кредитом у розмірі 364 171,46 грн, 3 % річних за кредитним договором у розмірі 3 124,11 грн, 3 % річних за додатковим кредитом у розмірі 1 381,33 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором, відсотками за користування кредитом, 3 % річних та пені відмовив.

Стягнув із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Мобіліті» судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у розмірі 5 530,56 грн.

Стягнув з ТОВ «Порше Мобіліті» на користь ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 12 126,84 грн.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ТОВ «Порше Мобіліті» на виконання кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716, з урахуванням додаткової угоди від 28 квітня 2014 року № 1, надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 311 503,04 грн (еквівалент 38 240,00 дол. США) та додатковий кредит у розмірі 111 301,34 грн (еквівалент 9 464,40 дол. США), однак відповідач не виконував належно умови договорів, внаслідок чого виникла заборгованість. ОСОБА_1 не надав доказів сплати заборгованості за кредитним договором та додатковим кредитним договором у розмірі більшому, ніж це зазначено позивачем у розрахунках заборгованості. Також ОСОБА_1 не надав розрахунку заборгованості, що спростовує розмір заборгованості, визначений позивачем.

Оцінивши умови кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716, Загальні умови кредитування, графік погашення кредиту та договір про внесення змін/додаткова угода № 1 до кредитного договору, апеляційний суд вважав, що, звернувшись до позичальника з вимогою про дострокове повернення всієї суми заборгованості за кредитним та додатковим договорами, позивач змінив порядок, умови і строк виконання зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту та додаткового кредиту з нарахованими відсотками та пенею. У зв`язку з достроковим зверненням позивача до відповідача про стягнення заборгованості, у позичальника відсутній обов`язок виконувати графік погашення кредиту та сплачувати чергові платежі, розмір яких розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на час виставлення рахунка обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі (пункт 1.3.1, 1.4.3 Загальних умов кредитування). У позичальника виник обов`язок, передбачений пунктами 3.2, 3.2.1, 3.3 Загальних умов кредитування, повернути товариству у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховується товариством і вказується у повідомленні товариства) протягом тридцяти календарних днів з дати відправлення повідомлення, а саме: з 10 квітня 2015 року.

Станом на дату дострокового звернення стягнення позичальником було сплачено чергових платежів за кредитним договором у розмірі 179 446,20 грн, за додатковим кредитним договором оплата чергових платежів не проводилася. Відповідно до звіту про нараховані відсотки станом на 03 квітня 2015 року сума чергових платежів за кредитом повинна була складати 130 950,50 грн, сума чергових платежів за відсотками за кредитом повинна була складати 120 508,94 грн.

Оскільки у разі пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту сторони договору не визначали еквівалента в іноземній валюті суми, що підлягала достроковому поверненню у гривні, то суд першої інстанції неправильно застосував положення статті 533 ЦК України, а зобов`язання з дострокового повернення суми кредиту та додаткового кредиту підлягає виконанню у гривні без визначення суми заборгованості за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Проте, як вбачається з розрахунку заборгованості, зобов`язання позичальника щодо сплати кредиту та процентів за користування кредитом були визначені в еквіваленті до іноземної валюти (долара США) і обчислення заборгованості відбулося з переведення долара США у гривню. Тому суд апеляційної інстанції здійснив самостійно розрахунок заборгованості та дійшов висновку, що заборгованість позичальника за кредитним та додатковим договорами, що підлягає стягненню на користь позивача, становить 368 676,90 грн.

Суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості у розмірі 446 714,01 грн (83 327,33 грн + 80 105,34 грн + 647 452,80 грн - 364 171,46 грн) та 3 % річних у розмірі 1 018,60 грн на заборгованість із дострокового повернення кредиту та додаткового кредиту у розмірі 647 452,80 грн, є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення пені за додатковим кредитом у розмірі 3 364,08 грн, заборгованості за процентами у розмірі 4 807,34 грн, пені у розмірі 3 395,33 грн, колегія апеляційного суду виходила з того, що така заборгованість позивачем нарахована після пред`явлення до позичальника вимоги.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У березні 2021 року ТОВ «Порше Мобіліті» через засоби поштового зв`язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 04 листопада 2020 року та залишити в силі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 липня 2019 року.

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

У касаційній скарзі заявник зазначає, що зі змісту кредитного договору вбачається, що сторони погодили визначення суми кредиту, яка була видана в гривнях в еквіваленті до долара США.

У графіку погашення кредиту (додаток до кредитного договору № 50008716) було визначено, що погашення кредиту має відбуватися щомісяця у період з 15 травня 2013 року до 15 квітня 2018 року. Сума платежу за кожен розрахунковий період згідно з цим графіком встановлена в еквіваленті в іноземній валюті у розмірі 810,61 дол. США, а починаючи з 15 травня 2014 року - 1 009,17 дол. США, що формується з чотирьох складових: погашення суми кредиту, погашення суми додаткового кредиту, погашення процентів за користування кредитом та погашення процентів за користування додатковим кредитом.

Також у графіку погашення кредиту було вказано, що загальна сума, яку ОСОБА_1 повинен був сплатити за весь строк користування кредитними коштами, становить еквівалент у іноземній валюті у розмірі 58 176,98 дол. США, з яких 38 240,00 дол. США - погашення суми кредиту, 10 394,35 дол. США - проценти за користування кредитом, 9 464,40 дол. США - погашення суми додаткового кредиту та 78,23 дол. США - проценти за користування додатковим кредитом.

Іншим додатком до кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716 є Загальні умови кредитування, згідно з якими ТОВ «Порше Мобіліті» зобов`язувалося надати ОСОБА_2 як позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі в гривні. Після укладання відповідних договорів позичальник отримав у власність автомобіль.

Відповідно до пункту 1.1 Загальних умов кредитування компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі в гривні. У кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін. За умовами кредитного договору № 50008716 всі платежі сплачуються у гривні і підлягають сплаті за розрахунком відповідно до обмінного курсу гривні до долара США.

Тобто загальними умовами кредитного договору передбачено застосування еквівалента іноземної валюти у розрахунках між сторонами зазначеного договору та встановлюється порядок такого розрахунку.

У кредитному договорі визначено застосування обмінного курсу за безготівковими операціями філії «КІБ» ПАТ «Креді Агріколь Банк», чинного станом на робочий день, що передує дню виставлення рахунку. Також наприкінці графіку погашення встановлено вартість послуг, пов`язаних з одержанням кредиту та укладенням кредитного договору, як орієнтовна сукупна вартість кредиту з урахуванням відсоткової ставки за кредитом у еквіваленті доларів США та гривні на день укладання договору.

Визначення еквівалента в іноземній валюті суми, що підлягає сплаті у гривні, не суперечить чинному законодавству України.

Представник відповідача та відповідач у судових засіданнях не заперечували та не спростували факту отримання кредиту в гривнях, проведення розрахунків за виставленими рахунками у гривні.

Разом з цим, апеляційним судом в оскаржуваній постанові зазначено, що сторонами договору у статті 3 Загальних умов кредитування (дострокове повернення на вимогу компанії) не погоджено, що у разі дострокового повернення кредиту сума заборгованості буде визначатися за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу. Отже, у разі дострокового повернення кредиту у зв`язку з пред`явленням вимоги про дострокове повернення, сторони договору не визначали еквівалент в іноземній валюті суми, що підлягала достроковому поверненню у гривні.

Проте при вирішенні цього питання суд не звернув уваги на той факт, що 10 квітня 2015 року на адресу відповідача направлено вимогу (повідомлення) щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором № 50008716, якою позивач вимагав від відповідача дострокового повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору, яка станом на дату направлення вимоги становила 688 121,85 грн. Зазначеною вимогою позивач повідомив відповідача, що у випадку неповернення суми кредиту та заборгованості протягом 30 календарних днів з дати одержання цієї вимоги, відбудеться примусове їх стягнення, в тому числі за рахунок автомобіля, що був переданий ТОВ «Порше Мобіліті» у заставу. Також у вимозі звернено увагу відповідача на ту обставину, що сума заборгованості за кредитом визначено в еквіваленті до іноземної валюти, її розмір підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу та буде перераховано на дату подання позову.

Зазначене узгоджується з пунктом 1.3 Загальних умов кредитування, відповідно до якого, сторони погоджуються, що кошти з повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на час його видачі та забезпечують отримання компанією очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі чинного обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі.

Таким чином, апеляційний суд при розгляді апеляційної скарги проігнорував умови кредитного договору.

Також суд не врахував висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13 квітня 2020 року в справі № 676/6801/15, від 01 листопада 2018 року в справі № 219/9911/16.

Заявник вказує на те, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та виняткове значення для позивача.

У липні 2021 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки суд апеляційної інстанції забезпечив повний і всебічний розгляд справи й ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення, а доводи скарги висновків суду не спростовують. Просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи з Дніпровського районного суду м. Києва.

У липні 2021 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 24 квітня 2013 року між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 50008716, відповідно до умов якого відповідач отримав кредитні кошти для придбання автомобіля у розмірі 311 503,04 грн, що еквівалентно 38 240,00 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом за ставкою 9,90 %, що є змінною відповідно статті 2.3 Загальних умов кредитування, строком користування 60 місяців, а саме - до 15 квітня 2018 року. Спосіб надання кредиту визначений як перерахування на рахунок № НОМЕР_2 у банку «Райффайзен Банк Аваль», одержувач - ТОВ «Автосоюз», призначення платежу - за придбання автомобіля (т. 1 а. с. 11).

28 квітня 2014 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Порше Мобіліті» укладено договір про внесення змін/додаткову угоду № 1 до кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716 (далі - додатковий кредит, додатковий кредитний договір), відповідно до умов якого ТОВ «Порше Мобіліті» зобов`язалося надати ОСОБА_1 додаткову суму кредиту в розмірі 111 301,34 грн, що еквівалентно 9 464,40 дол. США в гривні, цільове призначення кредиту - сплата страхових платежів відповідно до договору страхування від 30 квітня 2013 року № 245002/4098/001396, укладеного між позичальником та ПАТ «Страхова компанія «УНІКА», на виконання умов кредитного договору (т. 1 а. с. 12-16).

Згідно з пунктом 1.6 додаткового договору № 1 до кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716 проценти за додатковим кредитом нараховуються на суму фактичної заборгованості позичальника за процентною ставкою, що вказана у кредитному договорі та відповідно до графіку погашення кредиту. На будь-який день фактична заборгованість позичальника за додатковим кредитом складає суму, перераховану страховику компанією відповідно до цієї додаткової угоди і не погашену позичальником.

Відповідно до пункту 1.1 Загальних умов кредитування, що є додатком до кредитного договору, компанія зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі, визначеній у кредитному договорі в гривні. В кредитному договорі сторони встановлюють еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, прийнятній для сторін (т. 1 а. с. 17-24).

Відповідно до пункту 1.2 Загальних умов кредитування позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати і повернути компанії кредит та додатковий кредит у повному обсязі, а також сплатити проценти за користування кредитом та додатковим кредитом, а також інші платежі відповідно до умов кредитного договору.

Пунктом 1.3.1 Загальних умов кредитування передбачено, що розмір платежів, які підлягають сплаті позичальником з повернення кредиту та додаткового кредиту визначено у гривні на день укладення кредитного договору у графіку погашення кредиту, який є невід`ємною частиною кредитного договору. У подальшому позичальник сплачує платежі з повернення кредиту та додаткового кредиту відповідно до встановлених компанією рахунків у гривні, при цьому розмір платежів розраховується шляхом застосування до еквівалентів платежів у іноземній валюті, вказаних у графіку погашення кредиту, чинного на час виставлення рахунку обмінного курсу банку, зазначеного у кредитному договорі.

Позитивне або від`ємне значення різниці, яка виникла внаслідок зміни або обмінного курсу іноземної валюти на час виставлення рахунку та обмінного курсу, який діяв на день укладення кредитного договору, щодо основної суми боргу та суми процентів, вказаних у графіку погашення кредиту, враховується як коригування суми процентів, що підлягає сплаті відповідно до умов цього кредитного договору. Якщо в період між датою виставлення рахунку та датою отримання суми, еквівалентної тій, що зазначена в такому рахунку, обмінний курс, який був використаний компанією, збільшиться більше ніж на 2 %, різниця, що виникла внаслідок такого збільшення, виплачується позичальником.

Пунктом 1.4.2 Загальних умов кредитування передбачено, що повернення кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту (стаття 3).

Згідно з пунктом 1.4.3 Загальних умов кредитування до 10 числа кожного місяця компанія надсилає позичальнику відповідні рахунки для сплати чергового платежа відповідно до графіку погашення кредиту. Черговий платіж підлягає сплаті у строк відповідно до графіка погашення кредиту.

Пунктом 2.3 Загальних умов кредитування передбачено, що нарахування процентів відбувається щомісячно 15 числа поточного місяця. Період нарахування процентів починається з першого календарного дня місяця і закінчується останнім календарним днем поточного місяця. Проценти нараховують методом «30/360» (для цілей розрахунку один календарний місяць складається із 30 днів, при цьому умовно в році 360 днів) відповідно до графіка погашення кредиту. Проценти нараховують на еквівалент суми кредиту в іноземній валюті, яка залишається неповернутою відповідно до графіка погашення кредиту. При цьому проценти не нараховуються за період з дати отримання кредиту і до першого календарного дня наступного місяця.

Суди встановили, що відповідач не виконував свої зобов`язання щодо сплати чергових платежів з повернення кредиту за кредитним договором у строки, погоджені сторонами в графіку погашення кредиту, та після 01 грудня 2014 року припинив виконувати умови кредитного договору.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, заборгованість відповідача станом на 27 травня 2016 року становить 934 374,35 грн та складається з:

- простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 109 903,41 грн, з яких: прострочена заборгованість зі сплати чергових платежів у розмірі 80 105,34 грн, 3 % річних за час прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання у розмірі 3 124,11 грн, інфляційні втрати на суму простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів у розмірі 26 673,96 грн;

- простроченої заборгованості за додатковим кредитом у розмірі 90 404,04 грн, з яких: прострочена заборгованість зі сплати чергових платежів у розмірі 83 327,33 грн, 3 % річних за час прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання у розмірі 1 381,33 грн, інфляційні втрати на суму простроченої заборгованості зі сплати чергових платежів у розмірі 2 331,30 грн та пеня за прострочення сплати відповідачем чергових платежів згідно з пунктом 8.1 Загальних умов договору у розмірі 3 364,08 грн;

- заборгованості з дострокового повернення кредиту у розмірі 656 67407 грн, що включає: заборгованість за кредитом та додатковим кредитом у сумі 647 452,80 грн, заборгованість за процентами - 4 807,34 грн, 3 % річних за час прострочення - 1 018,60 грн, пеню відповідно до пункту 8.1 Загальних умов договору - 3 395,33 грн, штрафу відповідно до пункту 8.2 Загальних умов договору у розмірі - 62 300,61 грн та відповідно до пункту 8.3 Загальних умов договору у розмірі 3 092,22 грн (т. 1 а. с. 46-49, 184-191, т. 3 а. с. 7-9).

На підтвердження заборгованості у розмірі 934 374,35 грн позивач надав:

- зведену облікову виписку з рахунку клієнта ОСОБА_1 , в якій відображені суми сплачених грошових коштів на погашення кредиту (т. 2 а. с. 171-174);

- платіжні доручення за період від 04 липня 2013 року до 01 грудня 2014 року (т. 2 а. с. 175-196);

- повідомлення ПАТ «Креді Агріколь Банк» щодо коридору торгів по гривні до долара США та євро за період від 13 травня 2013 року до 03 травня 2018 року (т. 2 а. с. 197-250, т. 3 а. с. 1-5);

- звіт про нараховані відсотки за договором № 50008716 за період з 01 квітня 2013 року до 03 квітня 2015 року, укладеним між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 6);

- розрахунок заборгованості у заяві про зміну предмета позову (т. 1 а. с. 46-49, 184-191) та розрахунок нарахованих та сплачених відсотків із зазначенням інформації за кожен платіжний період протягом строку дії кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716, укладеного між ТОВ «Порше Мобіліті» та ОСОБА_1 (т. 3 а. с. 7-9).

Відповідач станом на 15 березня 2015 року згідно з графіком погашення кредиту сплатив чергових платежів за кредитним договором у розмірі 179 141,86 грн.

Відповідно до звіту про нараховані відсотки станом на 03 квітня 2015 року сума чергових платежів за кредитом повинна була складати 130 950,50 грн, сума чергових платежів за відсотками за кредитом повинна була складати 120 508,94 грн (т. 1 а. с. 47, т. 3 а. с. 6).

Відповідачем станом на 15 березня 2015 року за додатковим кредитним договором оплата чергових платежів не проводилася (т. 1 а. с. 47).

У судовому засіданні 12 жовтня 2020 року представник відповідача ОСОБА_3 повторно визнав заборгованість на суму, що міститься в доларовому еквіваленті, проте не погоджувався із її гривневим еквівалентом (т. 4 а. с. 78), вважав, що за умови підтвердження залишку заборгованості у розмірі 25 743,65 дол. США, сума кредиту до повернення має становити 209 707,77 грн.

Пунктом 1.4.2 Загальних умов кредитування передбачено, що повернення кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту (пункт 3).

Згідно з пунктом 3.3. Загальних умов кредитування позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховуєтеся компанією і вказується у повідомленні компанії) протягом тридцяти календарних днів з дати одержання повідомлення про таку вимогу позичальником (для фізичних осіб). Якщо з будь-яких причин нові повідомлення не буде отримано, перебіг вказаного строку починається з дати відправлення цього повідомлення (т. 1 а. с. 19).

10 квітня 2015 року ТОВ «Порше Мобіліті» на адресу відповідача направило вимогу (повідомлення) від 03 квітня 2015 року № 50008716 щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої позивач, керуючись пунктом 3.2 Загальних умов кредитування, вимагав від позичальника дострокового повернення суми кредиту в повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору, що разом на поточну дату становила 688 121,85 грн та складалася, крім іншого, з дострокового повернення невиплаченої суми кредиту, що на поточну дату становила еквівалент 25 743,65 дол. США і відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» складала 604 924,29 грн, та несплачені чергові платежі у розмірі 80 105,34 грн. Сума заборгованості за кредитним договором визначена в еквіваленті іноземної валюти. Відповідно до умов договору розмір такої заборгованості у гривні підлягає зміні відповідно до показників обмінного курсу валют та буде перераховано відповідно до чинного обмінного курсу валюти станом на дату подання позову (у зв`язку з чим сума заборгованості за кредитом у гривні, ймовірно буде відрізнятися від вказаної у цій вимозі) (т. 1 а. с. 42, 43).

Вказана вимога (повідомлення) була направлена 10 квітня 2015 року рекомендованим повідомленням (т. 1 а. с. 45) та повернута у зв`язку з «закінченням встановленого строку зберігання» (т. 1 а. с. 44).

Відповідно до пунктів 3.2, 3.2.1 Загальних умов кредитування сторони погоджуються, що компанія має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав, та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у випадку порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше 1 (один) календарний місяць.

Відповідно до пункту 8.1 Загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, позичальник сплачує компанії пеню у розмірі 10 % річних від суми заборгованості за кожний день прострочення до моменту повного погашення заборгованості включно. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати процентів за фактичний строк користування кредитом та /або додатковим кредитом.

Згідно з пунктом 8.2 Загальних умов кредитування у разі порушення позичальником терміну повернення кредиту та/або додаткового кредиту, визначеного у пункті 3.3, за винятком умови порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту, передбаченого пунктом 3.2.1, позичальник сплачує компанії штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків від суми кредиту.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (згідно із частинами першою та третьою статті 13 ЦПК України).

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Як свідчить тлумачення статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що позивач на виконання кредитного договору від 24 квітня 2013 року № 50008716, з урахуванням додаткової угоди від 28 квітня 2014 року, надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 311 503,04 грн, що еквівалентно 38 240,00 дол. США, та додатковий кредит у розмірі 111 301,34 грн, що еквівалентно 9 464,40 дол. США, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 9,90 % на рік з кінцевим терміном повернення кредиту - 15 квітня 2018 року для купівлі автомобіля.

Відповідач не виконував свої зобов`язання з оплати чергових платежів з повернення кредиту за кредитним договором у строки, погоджені сторонами в графіку погашення кредиту, та після 01 грудня 2014 року припинив виконувати умови кредитного договору.

Позивач 10 квітня 2015 року на адресу відповідача направив вимогу (повідомлення) № 50008716 від 03 квітня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором. Керуючись пунктом 3.2 Загальних умов кредитування позивач вимагав від позичальника дострокового повернення суми кредиту у повному обсязі та заборгованості відповідно до умов договору, зокрема, невиплаченої суми кредиту, що станом на поточну дату становила еквівалент 25 743,65 дол. США і відповідно до обмінного курсу за безготівковими операціями ПАТ «Креді Агріколь Банк» складала 604 924,29 грн, та несплачені чергові платежі у розмірі 80 105,34 грн. Вказана вимога (повідомлення) була повернена у зв`язку з «закінченням встановленого строку зберігання» (т. 1 а. с. 44).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року в справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зроблено висновок про те, що право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Установивши, що позивач 10 квітня 2015 року направив на адресу відповідача вимогу (повідомлення) № 50008716 від 03 квітня 2015 року щодо дострокового повернення кредиту та сплати заборгованості за кредитним договором, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про зміну позивачем порядку, умов і строку виконання зобов`язання щодо повернення всієї суми кредиту та додаткового кредиту з нарахованими відсотками та пенею, а тому правильно вважав, що нараховані відсотки та пеня згідно з умовами договору після вказаної дати не нараховуються.

Звертаючись до Верховного Суду з касаційною скаргою, позивач просив залишити рішення суду першої інстанції в силі. Аргументи касаційної скарги свідчать про те, що позивач погоджується саме з кінцевою оцінкою його вимог у цій справі, зокрема сум та видів платежів (стягнень), які підлягають стягненню з відповідача. Разом з тим, виходячи зі змісту аргументів позивача, який подав касаційну скаргу, вони зводяться до того, що апеляційний суд, здійснюючи свої розрахунки, безпідставно не застосував механізм визначення сум у національній валюті у прив`язці до їх еквівалента в доларах США, який передбачений договірними відносинами сторін цього спору. Щодо частини розрахунків апеляційного суду, які не пов`язані зі застосуванням зазначеного механізму врахування еквівалентів сум у доларах США, але які відрізняються від розрахунків суду першої інстанції, позивач аргументів не наводить.

Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту 1.3 Загальних умов кредитування сторони погодили, що кошти з повернення кредиту та додаткового кредиту позичальником (відповідачем) відображають справедливу вартість кредиту та додаткового кредиту на момент його видачі та забезпечують отримання компанією (позивачем) очікуваної станом на дату сплати таких коштів суми на основі чинного обмінного курсу валюти, як це погоджено сторонами у кредитному договорі. В свою чергу зміст пункту 1.3.1 Загальних умов кредитування дійсно вказує на те, що договірні правовідносини сторін спору передбачають застосування вищезазначених умов статті 533 ЦК України без зміни порядку такого застосування.

Пунктом 1.4.2 Загальних умов кредитування передбачено, що повернення кредиту здійснюється позичальником у повному обсязі в терміни, встановлені графіком погашення кредиту, за винятком випадків, у яких цими Загальними умовами кредитування передбачено інші строки повернення кредиту (пункт 3).

Згідно з пунктами 3.2, 3.2.1 Загальних умов кредитування (дострокове повернення на вимогу компанії) сторони погоджуються, що компанія має право визнати термін повернення кредиту та додаткового кредиту таким, що настав, та/або вимагати дострокового розірвання кредитного договору у наступних випадках: порушення позичальником терміну сплати будь-якого чергового платежу (його частини) з повернення кредиту та/або додаткового кредиту відповідно до графіка погашення кредиту та/або сплати плати за користування кредитом на строк щонайменше один календарний місяць; порушення позичальником цільового призначення кредиту та додаткового кредиту (пункт 1.5).

Згідно з пунктом 3.3 Загальних умов кредитування, позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту, плату за кредит та штрафні санкції, якщо такі підлягають застосуванню (сума до повернення позичальником розраховуєтеся компанією і вказується у повідомленні компанії) протягом тридцяти календарних днів (т. 1 а. с.19).

У пунктах 3.2, 3.2.1, 3.3 Загальних умов кредитування вказано, що позичальник зобов`язаний повернути компанії у повному обсязі суму кредиту та суму додаткового кредиту (сума до повернення позичальником розраховується компанією і вказується у повідомленні компанії).

Разом з тим, враховуючи зазначену вимогу позивача про дострокове повернення кредитних коштів та відповідну зміну строків виконання зазначених договірних зобов'язань, враховуючи передбачений ними механізм розрахунків сум у гривні через врахування еквіваленту курсу долару США, апеляційний суд, визначаючи суму кредиту, яка підлягає достроковому поверненню у гривневому еквіваленті, мав врахувати курс долара США та/або виходити із відповідного розрахунку позивачем цієї суми у гривні, або встановити, у чому полягає помилковість такого розрахунку, та здійснити власний коректний розрахунок. Помилковість відповідного розрахунку позивача щодо заявленої суми повернення наданих за договірними умовами та неповернутих кредитних коштів судами не встановлена. Суд першої інстанції погодився з розрахунком цієї суми. А апеляційний суд помилково вирішив, що врахування еквівалента долара США взагалі не має бути застосоване для визначення цієї суми.

Крім того, тлумачення договірних відносин сторін цього спору як таких, що не передбачають врахування механізму еквівалентних розрахунків, прив`язаних до долара США, при достроковому поверненні кредитів, враховуючи встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, зокрема, характер зміни курсу долара США та підстави висунення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, не відповідає таким основним засадами (принципами) цивільного судочинства як справедливість та розумність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Апеляційний суд зробив правильний висновок про те, що зобов`язання з дострокового повернення кредитних коштів підлягає виконанню у гривні, але помилково не взяв до уваги, що відповідний еквівалент коштів у національній валюті щодо боргу у доларах США мав бути врахований.

Як встановив апеляційний суд, відповідний залишок неповернутих кредитних коштів на час звернення позивача з вимогою про їх дострокове повернення становив 25 743,65 дол. США. Позивач, керуючись статтею 533 ЦК України та умовами договірних відносин сторін цього спору, визначив відповідну суму цього виду вимоги до відповідача у національній валюті за курсом долара США на час звернення до суду в сумі 647 452,80 грн. Саме цю суму за відсутності її спростування або обґрунтованого корегування апеляційний суд мав врахувати. Суд першої інстанції врахував цю суму.

Крім того, апеляційний суд встановив, а позивач цей факт не спростовує, що відповідач здійснив виконання своїх зобов`язань зі сплати чергових платежів за кредитними коштами та відсотками за їх користування на суму 179 141,86 грн. Сума чергових платежів за кредитом повинна була складати 130 950,50 грн, сума чергових платежів за відсотками за кредитом повинна була складати 120 508,94 грн. Відповідні обставини позивачем у касаційній скарзі не спростовуються.

Верховний Суд погоджується з розрахунком апеляційного суду заборгованості відповідача за відсотками за користування кредитними коштами у сумі 72 317,58 грн.

Також Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду про нарахування 3 % річних щодо заборгованості відповідача за черговими платежами станом на час заявлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів у сумі 3 124,11 грн.

Разом з тим, заборгованість у сумі 83 327,33 грн не може бути врахована, оскільки вона нарахована як заборгованість за невиконання чергових платежів за договірними умовами сторін цього спору після пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, а не як заборгованість по достроковому поверненню кредитних коштів. Це стосується і нарахованих 3 % річних у сумі 1 381,33 грн. Однак 3 % річних, нараховані позивачем на суму достроково неповернутих коштів у розмірі 1 018,00 грн, мають бути враховані.

З висновками апеляційного суду щодо відмови у задоволенні вимоги про стягнення інших заявлених сум Верховний Суд погоджується. Крім того, позивач не навів належних аргументів у касаційній скарзі щодо їх спростування - загальна вказівка на згоду із рішенням суду першої інстанції та незгоду з оскаржуваною постановою апеляційного суду не є належним аргументом у цьому контексті.

Враховуючи вищезазначене, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність змінити оскаржувану постанову апеляційного суду, зокрема, з відповідача підлягає стягненню 723 912,38 грн (647 452,80 грн (сума неповернутих кредитних коштів) + 72 317,58 грн (заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами) + 3 124,00 грн (заявлені позивачем 3 % річних щодо заборгованості на час висунення вимоги про дострокове повернення кредитних коштів) + 1 018,00 грн (заявлені позивачем 3 % річних щодо заборгованості з дострокового повернення кредитних коштів)).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE», № 4909/04, § 58, рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити касаційну скаргу, змінити мотивувальну та резолютивну частини судового рішення апеляційного суду.

Розподіл судових витрат

ТОВ «Порше Мобіліті» заявило вимогу про розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до частин першою та другою статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Відповідно до платіжного доручення від 08 червня 2016 року № 50008890 ТОВ «Порше Мобіліті» сплатило судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 14 015,63 грн. Саме ця сума зазначена ТОВ «Порше Мобіліті» в позові з остаточними позовними вимогами як сплачений судовий збір.

Згідно із квитанціями від 18 жовтня 2019 року № 0.0.1497483811.2 та № 0.0.1497492337.2 ОСОБА_1 сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги двома платежами у сумі 14 031,12 грн та 6 000,00 грн відповідно, загалом - 20 031,12 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 02 березня 2021 року № 0051003092 ТОВ «Порше Мобіліті» сплатило судовий збір за подання касаційної скарги у сумі 15 648,00 грн (з урахуванням різниці між сумою присудженою апеляційним судом та судом першої інстанції).

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» задоволено частково у сумі 723 912,38 грн, що становить 77,47 % від ціни позову, заявленої у сумі 934 374,35 грн, то підлягає відшкодуванню на користь ТОВ «Порше Мобіліті» за рахунок ОСОБА_1 судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції у сумі 10 857,90 грн.

Оскільки ОСОБА_1 сплачував судовий збір за подання апеляційної скарги, виходячи із фактичної суми стягнення, затвердженої рішенням суду першої інстанції (890 276,87 грн), то він має право на відшкодування йому за рахунок ТОВ «Порше Мобіліті» судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 3 660,85 грн, оскільки вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» не задоволені у суді апеляційної інстанції на 18,69 % (100 % - (723 912,38 грн /890 276,87 грн) х 100 %).

Оскільки ТОВ «Порше Мобіліті» сплачувало судовий збір за подання касаційної скарги з урахуванням різниці між сумою присудженою апеляційним судом та судом першої інстанції (890 276,87 грн - 368 676,90 грн = 521 599,97 грн), то товариство має право на відшкодування йому за рахунок ОСОБА_1 судового збору у сумі 10 685,68 грн, оскільки вимоги ТОВ «Порше Мобіліті» в межах касаційного оскарження задоволені на 68,10 % (((723 912,38 грн - 368 676,90 грн) / 521 599,97 грн) х 100 %).

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина десята статті 141 ЦПК України).

Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відшкодування на користь ТОВ «Порше Мобіліті» за рахунок ОСОБА_1 судових витрат за розгляд позовної заяви судом першої інстанції та за подання касаційної скарги на загальну суму 17 882,73 грн (10 857,90 грн + 10 685,68 грн - 3 660,85 грн).

Враховуючи, що Верховний Суд не ухвалює нове рішення та не змінює існуючі судові рішення у частині відмови у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 , він не здійснює перерозподіл судових витрат у цій частині. Також, враховуючи зміну позовних вимог ТОВ «Порше Мобіліті», Верховний Суд не розглядає питання відшкодування йому судових витрат, понесених ним у зв`язку із поданням заяви про забезпеченням своїх початкових позовних вимог.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду