ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 756/3550/18

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У березні 2018 року Акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі - АТ «Універсал Банк», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

На обґрунтування заявлених вимог банк зазначав, що 19 вересня 2007 року між ним і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/2631к-02-07, за умовами якого позичальник отримав кредит у сумі 50 000,00 дол. США зі сплатою 13,45 % річних на строк 240 місяців з 19 вересня 2007 року до 18 вересня 2027 року.

10 червня, 07 і 10 липня, 02 серпня 2011 року, 13 липня 2012 року, 12 березня 2015 року та 16 березня 2016 року між банком і позичальником укладені додаткові угоди до кредитного договору, якими сторони погодили зміну розміру процентних ставок за користування кредитом, терміни сплати щомісячних платежів.

19 вересня 2007 року на забезпечення виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором між банком і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 06/2631дп-02-07.

07 липня 2010 року додатковою угодою до договору поруки внесено зміни.

У зв`язку з підписанням між банком і позичальником додаткових угод до кредитного договору 02 серпня 2011 року, 13 липня 2012 року, 12 березня 2015 року та 16 березня 2016 року між позивачем і поручителем ОСОБА_2 укладались окремі договори поруки.

Також на забезпечення належного виконання умов кредитного договору 02 серпня 2011 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 укладено договір поруки.

У зв`язку з підписанням додаткової угоди до кредитного договору від 13 липня 2012 року між банком і поручителем ОСОБА_3 13 липня 2012 року укладено договір поруки.

У зв`язку з несвоєчасною сплатою позичальником щомісячних платежів 31 серпня 2017 року банк надіслав ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 як поручителям вимогу про дострокове повернення кредиту, яку відповідачі залишили без реагування.

АТ «Універсал Банк» зазначило, що заборгованість позичальника за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 становить 35 741,09 дол. США, у тому числі прострочена заборгованість за тілом кредиту в сумі 2 737,22 дол. США, неповернене тіло кредиту в сумі 28 384,36 дол. США, проценти за користування кредитом у сумі 4 362,53 дол. США, підвищені проценти за користування кредитом у сумі 256,98 дол. США.

Ураховуючи наведене, позивач просив суд позов задовольнити та стягнути солідарно з відповідачів лише тіло кредиту в сумі 27 600,00 дол. США.

01 липня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до АТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою.

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_2 посилалася на те, що на забезпечення належного виконання боржником умов кредитного договору між банком і нею 19 вересня 2007 року укладено договір поруки № 06/2631дп-02-07 зі змінами, внесеними додатковою угодою від 07 липня 2010 року.

Також у зв`язку із внесенням змін до кредитного договору між банком і нею укладено договори поруки від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року та від 16 березня 2016 року.

Оскільки 10 лютого 2015 року у позичальника ОСОБА_1 виникла прострочена заборгованість за кредитом, а з позовом банк звернувся до суду 20 березня 2018 року, тому позивач пропустив строк для пред`явлення вимоги до поручителя, встановлений пунктом 4.2 договору поруки від 16 березня 2016 року.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_2 просила зустрічний позов задовольнити.

01 липня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ «Універсал Банк про визнання поруки припиненою.

На обґрунтування заявлених вимог зазначав, що на забезпечення виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором зі змінами, внесеними додатковою угодою від 02 серпня 2011 року, між банком і ОСОБА_3 02 серпня 2011 року укладеного договір поруки та 13 липня 2012 року підписано новий договір поруки.

16 березня 2016 року між банком і ОСОБА_1 підписано додаткову угоду до основного договору, згідно з умовами якої збільшено відсоткову ставку за користування кредитом, а також збільшено строк кредитування та встановлено штраф за невиконання чи неналежне виконання позичальником взятих на себе кредитним договором зобов`язань, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності ОСОБА_3 як поручителя, проте згоди на таку зміну він не надавав.

Наведене свідчить про припинення його поруки за договорами від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року.

Крім цього, ураховуючи, що у позичальника виникла прострочена заборгованість за кредитом 10 лютого 2015 року, а з позовом до нього банк звернувся 20 березня 2018 року, позивач пропустив строк для пред`явлення вимоги до поручителя, встановлений пунктом 4.2 договору поруки.

Ураховуючи наведене, ОСОБА_3 просив позов задовольнити.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року зустрічний позов ОСОБА_2 прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, а вимоги за зустрічним позовом були об`єднані в одне провадження з первісним позовом.

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 06 лютого 2020 року зустрічний позов ОСОБА_3 прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, а вимоги за зустрічним позовом були об`єднані в одне провадження з первісним позовом.

Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 21 травня 2021 року позов АТ «Універсал Банк» задовольнив частково. Стягнув солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 в розмірі 27 600,00 дол. США. В решті позову відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив частково. Визнав припиненою поруку ОСОБА_2 за договором поруки від 19 вересня 2007 року № 06/2631дп-02-07 (у редакції додаткової угоди від 07 липня 2010 року), договорами поруки від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року. В решті позову відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_3 задовольнив. Визнав припиненою поруку ОСОБА_3 за договорами поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду мотивоване тим, що банк виконав умови кредитного договору та надав ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 50 000,00 дол. США. Однак позичальник не виконував належним чином взяті на себе зобов`язання за кредитним договором щодо щомісячної сплати частини кредиту та процентів за користування ним, внаслідок чого утворилася заборгованість, яка підлягає стягненню з позичальника та поручителя ОСОБА_2 . Крім того, суд дійшов висновку, що порука ОСОБА_2 припинена за деякими договорами поруки, а тому позовні вимоги банку та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають частковому задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог банку в частині стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя ОСОБА_3 та задовольняючи зустрічні позовні вимоги останнього, суд виходив з того, що порука ОСОБА_3 за договором поруки припинена у зв`язку із збільшенням його відповідальності без його згоди на те.

Київський апеляційний суд постановою від 14 вересня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та АТ «Універсал Банк» задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов АТ «Універсал Банк» задовольнив. Стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 у розмірі 27 600,00 дол. США. У задоволенні зустрічних позовів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відмовив. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована відсутністю правових підстав для припинення поруки та наявністю підстав для задоволення вимог банку.

Не погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції в частині стягнення з поручителя ОСОБА_3 кредитної заборгованості та в частині відмови у його зустрічних вимогах про припинення поруки, ОСОБА_3 подав касаційну скаргу.

Верховний Суд постановою від 11 травня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 14 вересня 2021 року в частині вирішення позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором та в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 до банку скасував, справу в цій частині направив на новий розгляд до апеляційного суду.

Касаційний суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для застосування частини першої статті 559 ЦК України щодо поруки ОСОБА_3 , оскільки розмір базової процентної ставки за додатковою угодою від 13 липня 2012 року, за яку поручився ОСОБА_3 , більший ніж той, що передбачений додатковою угодою до кредитного договору від 16 березня 2016 року, а укладення між банком і позичальником додаткової угоди від 16 березня 2016 року не призвело до збільшення відповідальності поручителя без його згоди. Зміна періоду нарахування відсоткової ставки за додатковою угодою також не є збільшенням відповідальності, адже це не призводить до збільшення періоду і пов`язано лише з датою підписання додаткової угоди (липень, березень).

Однак, скасовуючи постанову апеляційного суду та направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд виходив з того, що апеляційний суд не врахував, що кредитним договором передбачено виконання грошових зобов`язань шляхом здійснення щомісячних платежів згідно з графіком, а за договором поруки поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник за всіма його зобов`язаннями за основним договором, та не з`ясував, чи пред`явив банк вимогу до поручителя в межах шести місяців за кожним місячним платежем, за якими платежами порука припинилась, а за якими ще діє, з урахуванням того, що у позичальника виникла прострочена заборгованість за кредитом із 10 лютого 2015 року, що зазначено в розрахунку заборгованості за кредитом, наданим банком на підтвердження заявлених вимог, а з позовом до нього банк звернувся 20 березня 2018 року.

Під час нового розгляду Київський апеляційний суд постановою від 23 серпня 2022 року апеляційну скаргу АТ «Універсал Банк» в частині вирішення позовних вимогАТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до АТ «Універсал Банк» задовольнив частково.

Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 21 травня 2021 року в частині вирішення позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 та в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_3 до АТ «Універсал Банк» скасував, ухвалив в цій частині нове судове рішення.

Позов АТ «Універсал Банк» в частині позовних вимог до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 у сумі 1 248,00 дол. США, в межах суми заборгованості в розмірі 27 600,00 дол. США, стягненої солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . В іншій частині позовних вимог АТ «Універсал Банк» до ОСОБА_3 відмовив.

Зустрічний позов ОСОБА_3 до АТ «Універсал Банк» про визнання поруки припиненою задовольнив частково. Визнав припиненою поруку ОСОБА_3 за договорами поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року з 20 березня 2018 року. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_3 до АТ «Універсал Банк» відмовив.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що порука ОСОБА_3 є дійсною за кожним із періодичних платежів протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Оскільки заборгованість позичальника перед АТ «Універсал Банк» виникла 10 лютого 2015 року, а з позовом банк звернувся 20 березня 2018 року, то поручитель відповідає за зобов`язаннями позичальника в межах платежів за тілом кредиту за шість місяців, що становить 1 248,00 дол. США, а в іншій частині порука являється припиненою.

08 жовтня 2022 року АТ «Універсал Банк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 23 серпня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позовну заяву АТ «Універсал Банк» в частині стягнення з ОСОБА_3 заборгованості у розмірі 27 600,00 дол. США задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою відмовити.

У касаційній скарзі АТ «Універсал Банк» вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, а також посилається на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11, від 08 червня 2021 року в справі № 202/781/14, на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23 січня 2019 року в справі № 372/3/16, від 17 березня 2021 року в справі № 522/908/16, від 21 листопада 2018 року в справі № 524/5254/14, від 25 липня 2018 року в справі № 127/5065/15, на висновкиВерховного Суду України, викладені у постановах від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року в справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року в справі № 6-368цс16, від 24 вересня 2014 року в справі № 6-106цс14, від 17 вересня 2014 року в справі № 6-53цс14, від 17 вересня 2014 року в справі № 6-125цс14.

Касаційна скарга мотивована тим, що зміст договорів поруки, що укладені між АТ «Універсал Банк» та ОСОБА_3 , свідчить про те, що у них не встановлено строку, після якого порука припиняється, тому у цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, що відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду, який викладений у постанові від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11.

Зазначає, що відповідно до пункту 2.6 додаткової угоди від 13 липня 2012 року до кредитного договору № 06/2631к-02-07 від 19 вересня 2007 року (аналогічна норма міститься у додатковій угоді від 16 березня 2016 року), позичальник зобов`язується частково погашати заборгованість за кредитом, починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, щомісяця до 10-го числа (включно) кожного місяця шляхом внесення готівки чи безготівкового перерахування зі свого поточного рахунку або рахунків поручителів, гарантів та інших осіб на позичковий рахунок. Відповідно до договору поруки відповідальність поручителя наступає у випадку невиконання (неналежного виконання) боржником зобов`язання за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості, у зв`язку з неналежним виконанням своїх зобов`язань, починаючи з 2015 року до 2017 року боржником вносилися платежі, однак не в повній мірі, у зв`язку з чим виникла прострочена заборгованість.

Умовами кредитного договору сторони погодили, що у випадку прострочення сплати чергового щомісячного платежу вважається, що настав повий термін/строк виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором з дня направлення/одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора, де встановлено строк для її виконання 60 календарних днів. У разі її невиконання, строк виконання основного зобов`язання вважається таким, що настав достроково (пункт 5.2.4 договору).

31 серпня 2017 року АТ «Універсал Банк» направив на адресу позичальника та поручителів вимоги про погашення наявної заборгованості у повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом з урахуванням усіх штрафних санкцій за кредитним договором, укладеним між банком та ОСОБА_1 , встановивши строк у 61 день. Оскільки боржники не виконали вимогу банку, не усунули порушення умов кредитного договору протягом 60 календарних днів з дати отримання вказаної вимоги, то строк повернення кредиту змінився.

Таким чином, у разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строку виконання основного зобов`язання, строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України починає свій обрахунок з 31 жовтня 2017 року та закінчується 30 квітня 2018 року. Банк звернувся до суду із позовом у березні 2018 року. Отже, банк пред`явив вимогу до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання. А тому у поручителя виникає обов`язок нести солідарну відповідальність перед кредитором разом із боржником за основним зобов`язанням.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Оболонського районного суду м. Києва.

У грудні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 19 вересня 2007 року між ВАТ «Універсал Банк», правонаступником якого є АТ «Універсал Банк», і ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 06/2631к-02-07, за умовами якого банк надав позичальнику кредит у сумі 50 000,00 дол. США зі сплатою 13,45 % на строк 240 місяців з 19 вересня 2007 року до 18 вересня 2027 року (т. 3 а. с. 154-160).

10 червня 2010 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою на період з 10 червня до 06 липня 2010 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3,99 % річних, підвищену - у розмірі 40,35 % річних та погоджено, що з 07 липня 2010 року до 09 червня 2011 року застосовуватиметься базова процентна ставка в розмірі 13,45 % річних, а підвищена - у розмірі 40,35 % річних (т. 3 а. с. 161, 162).

07 липня 2010 року між банком і позичальником підписано додаткову угоду до кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07, за умовами якої на період із 07 липня 2010 року до 09 червня 2011 року визначено, що розмір базової процентної ставки за користування кредитом становитиме 3,99 % річних, підвищеної - 11,99 % річних; встановлено, що з 10 червня 2011 року до 09 червня 2016 року базова процентна ставка складатиме 15,34 % річних, а підвищена - 23,34 % річних. Починаючи з 10 червня 2016 року базова процентна ставка визначена на рівні 13,45 % річних, а підвищена - 21,45 % річних. Також сторони продовжили строк кредитування до 10 жовтня 2027 року (т. 3 а. с. 163-184).

10 липня 2011 року між банком і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою на період із 10 липня до 01 серпня 2011 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 3,98 % річних, підвищену - у розмірі 43,62 % річних та погоджено, що з 02 серпня 2011 року до 09 липня 2012 року застосовуватиметься базова процентна ставка у розмірі 14,54 % річних, а підвищена - у розмірі 43,62 % річних (т. 1 а. с. 41, 42).

Відповідно до додаткової угоди до кредитного договору від 02 серпня 2011 року сторони визначили такі процентні ставки за кредитом: із 02 серпня 2011 року до 09 липня 2012 року базова - 3,98 % річних, підвищена - 11,98 % річних; з 10 липня 2012 року базова - 14,54 % річних, підвищена - 43,62 % річних (т. 1 а. с. 43-60).

13 липня 2012 року між банком та позичальником підписано додаткову угоду до кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07, згідно з якою на період із 13 липня 2012 року до 09 липня 2013 року визначено, що розмір базової процентної ставки за користування кредитом становитиме 8,85 % річних, підвищеної - 16,85 % річних. Починаючи з 10 липня 2013 року базова процентна ставка визначена на рівні 14,6 % річних, а підвищена - 22,6 % річних (т. 1 а. с. 61-78).

Згідно з додатковою угодою до кредитного договору від 12 березня 2015 року сторони визначили такі процентні ставки за кредитом: з 12 березня 2015 року до 09 березня 2016 року базова - 8,75 % річних, підвищена - 16,75 % річних; з 10 березня 2016 року базова - 14,39 % річних, підвищена - 22,39 % річних (т. 3 а. с. 185-202).

16 березня 2016 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору, якою на період із 16 березня 2016 року до 09 березня 2017 року встановлено базову процентну ставку за користування кредитом у розмірі 9,5 % річних, підвищену - у розмірі 17,5 % річних і погоджено, що починаючи з 10 березня 2017 року застосовуватиметься базова процентна ставка в розмірі 14,39 % річних, а підвищена - в розмірі 22,39 % річних (т. 3 а. с. 203-223).

19 вересня 2007 року на забезпечення виконання позичальником кредитних зобов`язань між ВАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 укладено договір поруки № 06/2631дп-02-07, за умовами якого ОСОБА_2 поручилася за належне та своєчасне виконання позичальником зобов`язань, які виникають з кредитного договору (т. 3. а. с. 224).

07 липня 2010 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 укладено додаткову угоду до договору поруки (т. 3 а. с. 225-231).

У зв`язку з внесенням змін до кредитного договору додатковими угодами від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року, від 16 березня 2016 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_2 укладено самостійні договори поруки від 02 серпня 2011 року, від 13 липня 2012 року, від 12 березня 2015 року та від 16 березня 2016 року б/н (т. 1 а. с. 125-130, 131-135, т. 3, а. с. 232-240, 241-249).

Пунктами 1.1, 1.4 договору поруки від 16 березня 2016 року встановлено, що поручитель ОСОБА_2 відповідає перед кредитором за виконання боржником зобов`язання за кредитним договором (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року). У разі порушення боржником зобов`язання боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, що означає право кредитора вимагати виконання зобов`язання у повному обсязі як від боржника і поручителя разом, так і від кожного з них окремо.

Пунктом 4.1 договору поруки від 16 березня 2016 року визначено, що він набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами.

Згідно з пунктом 4.2 договору поруки від 16 березня 2016 року порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку/терміну виконання боржником основного зобов`язання за основним договором не пред`явить вимоги до поручителя.

Також 02 серпня 2011 року між ПАТ «Універсал Банк» і ОСОБА_3 укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_3 поручився за належне та своєчасне виконання позичальником ОСОБА_1 зобов`язань, які виникають із кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 02 серпня 2011 року).

Крім цього, банк і поручитель ОСОБА_3 уклали договір поруки 13 липня 2012 року у зв`язку підписанням додаткової угоди до кредитного договору від 13 липня 2012 року.

Згідно з пунктами 1.1.1 - 1.1.3 додаткової угоди від 13 липня 2012 року, укладеної між ОСОБА_3 та АТ «Універсал Банк», максимальний розмір базової процентної ставки, за яку поручився ОСОБА_3 , становить 14,54 %, а за користування коштами понад встановлений строк сплачуються підвищені відсотки в розмірі 22,6 %.

Відповідно до пункту 2.2 сторони погодили, що поручитель зобов`язаний виконати свої зобов`язання за договором на користь кредитора шляхом переказу/перерахування коштів у сумі заборгованості боржника за основним договором відповідно до умов основного договору та/або на рахунки вказані кредитором.

Згідно з пунктом 2.6 додаткової угоди від 13 липня 2012 року до основного договору сторони погодили, що позичальник зобов`язаний здійснити останню сплату щомісячного платежу (повного повернення кредиту на сплату у повному обсязі процентів за користування кредитом) не пізніше 10 жовтня 2027 року, що також міститься пункті 2.6 додаткової угоди від 16 березня 2016 року.

ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе за кредитним договором зобов`язання щодо щомісячної сплати частини кредиту та процентів за користування ним.

У пункті 5.2.4 кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року б/н) сторони погодили, що у разі прострочення сплати чергового щомісячного платежу та/або інших грошових зобов`язань позичальника за договором (зокрема, але не виключно, щодо оплати кредиту (його частини) та/або процентів за користування кредитом тощо) вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов`язання позичальника). Позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора протягом 60 календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін/строк основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором. Повідомлення/вимогу кредитор направляє позичальнику поштою за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси.

У зв`язку з простроченням позичальником ОСОБА_1 сплати чергового щомісячного платежу АТ «Універсал Банк» надіслало йому вимогу від 29 серпня 2017 року № 2738/56ГО про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, яку ОСОБА_1 отримав 02 вересня 2017 року (т. 3 а. с. 135, 139-141). У цій вимозі відповідач повідомив позичальника, що у разі невиконання ним вимоги, строк повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково, на 61-й день з моменту отримання цієї вимоги.

Заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року) становить35 741,09 дол. США, у тому числі заборгованість зі сплати тіла кредиту у сумі 31 121,58 дол. США, проценти за користування кредитом у сумі 4 362,53 дол. США, підвищені проценти за користування кредитом у сумі 256,98 доларів США (т. 1 а. с. 165-168).

Банком заявлено до стягнення заборгованість у сумі 27 600,00 дол. США, що складається заборгованості за тілом кредиту у зазначеній сумі.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення суду апеляційної інстанції не в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваного судового рішення, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Предметом розгляду касаційним судом є вимоги банку про солідарне стягнення кредитної заборгованості з поручителя ОСОБА_3 , а також зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання поруки припиненою.

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися порукою (частина перша статті 546 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).

Припинення поруки пов`язане, зокрема, із закінченням строку її чинності.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що у законі передбачено три способи визначення строку дії поруки: протягом строку, встановленого договором поруки; протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання; протягом одного року від дня укладення договору поруки (якщо строк основного зобов`язання не встановлено або встановлено моментом пред`явлення вимоги).

Зважаючи на наведене, строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора й суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються. Це означає, що зі спливом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права, кредитор вчиняти не вправі.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію такого виду забезпечення виконання зобов`язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки необхідно розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред`явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак й в такому разі кредитор може звернутися з названою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання.

Такий правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 06 вересня 2017 року у справі № 6-623цс17 і залишається незмінним протягом багатьох років правозастосовчої практики.

Частиною першою статті 251 ЦК України передбачено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (частина третя статті 254 ЦК України).

Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що порука - це строкове зобов`язання, строк поруки відноситься до преклюзивних строків, а тому його сплив припиняє суб`єктивне право кредитора.

Отже, зі спливом строку, визначеного договором поруки, або зі спливом строку, визначеного законом, порука та відповідне право вимоги кредитора припиняються.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18) зазначено, що строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, є преклюзивним, тобто його закінчення є підставою для припинення поруки, а отже, і для відмови кредиторові в позові у разі звернення до суду. Цей строк не можна поновити, зупинити чи перервати. Суд зобов`язаний самостійно застосовувати положення про строк, передбачений вказаним приписом, на відміну від позовної давності, яка застосовується судом за заявою сторін.

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 202/781/14-ц, за наслідками розгляду якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 червня 2021 року зазначила, що за змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, порука за кожним із зобов`язань, визначених періодичними платежами, припиняється після шести місяців з моменту спливу строку погашення кожного чергового платежу. Пред`явлення кредитором вимоги до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку виконання частини основного зобов`язання, визначеної періодичним платежем, є підставою для відмови у задоволенні такої вимоги у зв`язку з припиненням поруки за відповідною частиною основного зобов`язання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 408/8040/12, від 20 червня 2018 року у справі № 758/6863/14-ц, від 19 червня 2019 року у справі № 523/8249/14-ц (пункт 84), від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц). Тобто встановлений у частині четвертій статті 559 ЦК України у відповідній редакції шестимісячний строк слід обчислювати за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення, що є датою виконання основного зобов`язання.

Отже, строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу за основним зобов`язанням.

Разом з тим правовідносини поруки за договором не можна вважати припиненими в іншій частині, яка стосується відповідальності поручителя за невиконання боржником окремих зобов`язань за кредитним договором про погашення кредиту до збігу шестимісячного строку з моменту виникнення права вимоги про виконання відповідної частини зобов`язань.

Встановлено, що відповідно до пунктів 4.2 договорів поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 жовтня 2012 року порука припиняється із припиненням всіх зобов`язань боржника за основним зобов`язанням, що забезпечуються такою порукою.

Таким чином, умови договорів поруки (пункт 4.2) про його дію до повного припинення зобов`язань боржника не свідчать про те, що цим договором установлено строк припинення поруки в розумінні статті 251 ЦК України. Тому в цьому випадку підлягає застосуванню припис частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11 (пункт 60), від 10 квітня 2019 року в справі № 604/156/14-ц, від 19 червня 2019 року в справі № 523/8249/14-ц (пункт 71), від 03 липня 2019 року в справі № 1519/2-3165/11 (пункт 58), а також постановах Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-106цс14, від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2662цс15, від 22 червня 2016 року в справі № 6-368цс16, від 29 червня 2016 року в справі № 6-272цс16, від 29 березня 2017 року в справі № 6-3087цс16, від 14 червня 2017 року в справі № 644/6558/15-ц.

Суди встановили, що умовами кредитного договору від 19 вересня 2007 року передбачено погашення кредиту щомісячними платежами.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання боржником кожного щомісячного зобов`язання згідно з частиною третьою статті 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Оскільки кредитним договором передбачено погашення кредиту періодичними платежами, то порука ОСОБА_3 є дійсною за кожним з періодичних платежів протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням.

Переглядаючи справу, апеляційний суд, врахувавши, що заборгованість позичальника перед АТ «Універсал Банк» виникла 10 лютого 2015 року, при цьому з позовом банк звернувся 20 березня 2018 року, дійшов висновку, що поручитель відповідає за зобов`язаннями позичальника в межах платежів за тілом кредиту за шість місяців, що становить 1 248,00 дол. США, а в іншій частині порука являється припиненою. У зв`язку з чим, апеляційний суд також дійшов висновку про задоволення зустрічних позовних вимог та визнав припиненою порукою ОСОБА_3 за договорами поруки від 02 серпня 2011 року та від 13 липня 2012 року, а саме з 20 березня 2018 року.

Однак колегія суддів не в повній мірі погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Враховуючи викладене, а також те, що заборгованість позичальника перед АТ «Універсал Банк» виникла 10 лютого 2015 року, а із цим позовом банк звернувся до суду 20 березня 2018 року, то порука ОСОБА_3 припинилася в частині щомісячних платежів за кредитним договором, які виникли поза межами шестимісячного строку до звернення банку із цим позовом, а саме: з 10 березня 2015 року до 20 серпня 2017 року.

Отже, порука є припиненою по платежам, які мали бути сплачені протягом березня 2015 року - серпня 2017 року. В іншій частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів порука є чинною з огляду на таке.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, у пункті 5.2.4 кредитного договору від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року) сторони погодили, що у разі прострочення сплати чергового щомісячного платежу та/або інших грошових зобов`язань позичальника за договором (зокрема, але не виключно, щодо оплати кредиту (його частини) та/або процентів за користування кредитом тощо) вважається, що настав новий термін/строк виконання основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором з дня одержання позичальником повідомлення/вимоги кредитора (щодо встановлення нового терміну/строку виконання основного зобов`язання позичальника). Позичальник зобов`язаний виконати вимогу кредитора протягом 60 календарних днів з дня одержання повідомлення/вимоги кредитора про виконання у новий термін/строк основного зобов`язання (всіх грошових зобов`язань) позичальника за цим договором. Повідомлення/вимогу кредитор направляє позичальнику поштою за адресою позичальника, що вказана у цьому договорі, або за іншою адресою, яку позичальник письмово повідомив кредитору при зміні адреси.

У зв`язку з простроченням позичальником ОСОБА_1 сплати чергового щомісячного платежу, АТ «Універсал Банк» надіслало йому та поручителям вимоги від 29 серпня 2017 року № 2738/56ГО про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, які відповідачі отримали 02 вересня 2017 року (т. 3 а. с. 135, 139-141). У цих вимогах банк повідомляв позичальника та поручителів, що у разі невиконання ними вимоги, строк повернення кредиту визнається банком таким, що настав достроково, на 61-й день з моменту отримання вимоги.

За умови пред`явлення банком до позичальника та поручителя вимоги про дострокове повернення коштів за кредитним договором змінюється строк виконання основного зобов`язання, і порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить вимоги до поручителя протягом шести місяців від зміненої дати виконання основного зобов`язання.

Аналогічні висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі № 2-1169/11 (пункт 80); у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року в справі № 6-106цс14, від 21 січня 2015 року в справі № 6-190цс14, від 27 січня 2016 року в справі № 6-990цс15, від 22 червня 2016 року в справі № 6-368цс16, від 14 червня 2017 року в справі № 644/6558/15.

З огляду на те, що боржник та поручителі не виконали вимогу банку від 29 серпня 2017 року за № 2738/56 ГО, не усунули порушень умов кредитного договору протягом 60 календарних днів з дати отримання указаної вимоги, строк повернення кредиту у повному обсязі за договором від 19 вересня 2007 року № 06/2631к-02-07 (у редакції додаткової угоди від 16 березня 2016 року) настав 02 листопада 2017 року.

Таким чином, оскільки банк скористався своїм правом та змінив строк дії основного зобов`язання з 2027 року на 02 листопада 2017 року, то пред`явивши позовні вимоги про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором 20 березня 2018 року, банк не пропустив шестимісячний строк, що вказує на дотримання ним вимог частини четвертої статті 559 ЦК України щодо дострокової вимоги.

Тому поручитель ОСОБА_3 повинен відповідати солідарно з позичальником за неналежне виконання останнім зобов`язань за кредитним договором за щомісячними платежами в межах шестимісячного строку (з 20 вересня 2017 року до 20 березня 2018 року), та сумою платежів за тілом кредиту, яку банк просив стягнути достроково (за період з дати звернення з позовом до закінчення строку основного зобов`язання).

Направляючи справу на новий апеляційний розгляд, Верховний Суд у постанові від 11 травня 2022 року вказав, що суд апеляційної інстанції належним чином не дослідив питання припинення поруки ОСОБА_3 у частині погашення щомісячних платежів за кредитним договором поза межами шестимісячного строку, оскільки у справі, яка переглядається, предметом позову є вимоги про стягнення з поручителя заборгованості за кредитним договором, що виникла за період з березня 2015 року.

На виконання вказівок суду касаційної інстанції апеляційний суд правильно встановив, що порука ОСОБА_3 припинилася в частині щомісячних платежів за період з березня 2015 року до серпня 2017 року, оскільки банк протягом шести місяців з моменту настання строку погашення таких чергових платежів за основним зобов`язанням не пред`явив вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором.

Однак апеляційний суд дійшов помилкового висновку про припинення поруки ОСОБА_3 з 20 березня 2018 року, оскільки в іншій частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів порука є чинною у зв`язку з тим, що, змінивши строк дії основного зобов`язання з 2027 року на 02 листопада 2017 року та звернувшись до поручителя про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором 20 березня 2018 року, банк не пропустив шестимісячний строк, встановлений частиною четвертою статті 559 ЦК України щодо дострокової вимоги.

Крім того, визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, щодо якої порука ОСОБА_3 не припинилася, апеляційний суд дійшов висновку, що така сума становить 1 248,00 дол. США. Однак суд апеляційної інстанції не навів мотивів та розрахунків, на підставі яких він дійшов такого висновку.

Визначаючи розмір заборгованості за кредитним договором, щодо якої порука ОСОБА_3 не припинилася, колегія суддів виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором, а також враховуючи графіки платежів, які є невід`ємними додатками до кредитного договору, в редакції додаткових угод від 13 липня 2012 року та від 16 березня 2016 року, сума платежу за кредитом до 16 березня 2016 року становила 211,99 дол. США, а з 16 березня 2016 року становила - 242,60 дол. США.

Отже, враховуючи те, що порука ОСОБА_3 припинилася в частині щомісячних платежів за період з березня 2015 року до серпня 2017 року, то банк втратив право на стягнення заборгованості з ОСОБА_3 на суму 6 668,08 дол. США (211,99 дол. США (обов`язковий платіж) * 12 місяців (період з березня 2015 року до березня 2016 року) = 2 543,88 дол. США + 242,60 дол. США (обов`язковий платіж) * 17 місяців (період з квітня 2016 року до серпня 2017 року) = 4 124,2 дол. США).

Оскільки банк просив суд достроково стягнути лише тіло кредиту в розмірі 27 600,00 дол. США, то від цієї суми необхідно відняти суму платежів, щодо яких порука припинилася (6 668,08 дол. США). Отже, розмір заборгованості за кредитним договором, щодо якої порука ОСОБА_3 не припинилася, становить 20 931,92 дол. США.

Виходячи з зазначеного, суд апеляційної інстанції, замість, помилково не відняв суму платежів за період, щодо яких порука припинилася, та включив до проведеного ним розрахунку лише суму заборгованості за періодичними платежами за шість місяців і дійшов помилкового висновку, що така сума становить 1 248,00 дол. США, що призвело до необґрунтованого зменшення судом апеляційної інстанції розміру заборгованості за тілом кредиту на суму платежів за кредитним договором, щодо яких банк змінив строк кредитування.

Підсумовуючи наведене, Верховний Суд зазначає, що мотиви, які стали підставою для відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою АТ «Універсал Банк», знайшли своє підтвердження.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги АТ «Універсал Банк» та зміну постанови апеляційного суду в частині суми, яка підлягає стягненню з ОСОБА_3 солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь АТ «Універсал Банк», а саме змінити її з 1 248,00 дол. США на 20 931,92 дол. США.

Також постанова апеляційного суду підлягає зміні в частині періоду визнання припиненою поруку ОСОБА_3 за договором поруки від 02 серпня 2011 року та договором поруки від 13 липня 2012 року, а саме: визнати припиненою поруку ОСОБА_3 в частині щомісячних платежів за кредитним договором за період з березня 2015 року до серпня 2017 року.

Щодо розподілу судових витрат

АТ «Універсал Банк» заявило вимогу про розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (відповідно до частин першої та другої статті 141 ЦПК України).

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

В позові АТ «Універсал Банк» заявлена вимога майнового характеру в розмірі 27 600,00 доларів США, що за курсом НБУ станом на 20 березня 2018 року (26,4360 грн за 1 долар США) еквівалентно 729 633,60 грн.

За подання касаційної скарги АТ «Універсал Банк»сплатило 23 973,22 грн.

Оскільки позовні вимоги АТ «Універсал Банк», заявлені до ОСОБА_3 , задоволено частково в сумі 20 931,92 доларів США, що становить 75,84 % від ціни позову, заявленої у сумі 27 600,00 доларів США, то підлягає відшкодуванню на користь АТ «Універсал Банк» за рахунок ОСОБА_3 судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 15 850,28 грн, пропорційної до задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 141, 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддівТретьої судової палати Касаційного цивільного суду