ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 522/5682/15-ц

Описова частина

У березні 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі також - позивачі) звернулись до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», відповідач), яке змінило назву на акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») про усунення перешкод у користуванні банківськими рахунками.

Позовна заява мотивована тим, що 30 серпня 2013 року ОСОБА_1 відкрила у ПАТ КБ «ПриватБанк» віртуальний рахунок Приват24 № НОМЕР_1 , залишок коштів на якому складає 466 330 грн 75 коп. та який 13 січня 2015 року заблоковано ПАТ КБ «ПриватБанк».

12 січня 2014 року ОСОБА_2 відкрив у ПАТ КБ «ПриватБанк» банківський рахунок № НОМЕР_2 (залишок грошових коштів на ньому станом на час блокування операцій 299 458 грн 27 коп.) та 05 серпня 2014 року - рахунок «Приват-вклад» № НОМЕР_3 (залишок грошових коштів на час блокування операцій 54 839 грн 18 коп.).

На письмове звернення до банку із вимогами щодо розблокування банківського рахунку, ОСОБА_1 отримала відповідь ПАТ КБ «ПриватБанк» з посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та вимогою про надання відомостей про її доходи. Вимога ОСОБА_1 про закриття рахунку № НОМЕР_1 чи зняття з нього коштів також залишилась без задоволення з посиланням банку на технічні причини.

05 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитного договору від 05 серпня 2014 року та виплату йому банківського вкладу шляхом перерахування грошових коштів на інший, відкритий ним банківський рахунок, однак така вимога ОСОБА_2 залишилась без виконання.

Позивачі вважають такі дії банку протиправними, а тому просили суд захистити їх права й законні інтереси та зобов`язати ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 банківським рахунком № НОМЕР_1 , відкритим у ПАТ КБ «ПриватБанк», шляхом його розблокування та надання вільного доступу до грошових коштів; зобов`язати відповідача усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні депозитним рахунком № НОМЕР_3 та банківським рахунком № НОМЕР_2 шляхом їх розблокування й надання вільного доступу до грошових коштів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути ОСОБА_1 перешкоди у користуванні банківським рахунком № НОМЕР_1 шляхом його розблокування та надання вільного доступу до грошових коштів, що належать ОСОБА_1 .

Зобов`язано ПАТ КБ «ПриватБанк» усунути ОСОБА_2 перешкоди у користуванні банківським рахунком № НОМЕР_2 шляхом його розблокування та надання вільного доступу до грошових коштів, які належать ОСОБА_2 . У іншій частині заявлених позовних вимог відмовлено. Розподілено судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зупинення відповідачем фінансових операцій за рахунком ОСОБА_1 понад зазначені строки (понад рік) є незаконним та безпідставним. Суду не надано доказів необхідності у обмеженні прав ОСОБА_1 щодо розпоряджання грошовими коштами, які знаходяться на її рахунку (зокрема, судового рішення про накладення арешту на грошові кошти на рахунку, постанови державного виконавця про накладення арешту тощо). Крім цього, відповідачем не наведено жодних підстав для обмеження прав ОСОБА_2 щодо розпорядження грошовими коштами на його рахунку № НОМЕР_2 . Дії ПАТ КБ «ПриватБанк» щодо блокування банківських рахунків позивачів мали бути вчинені у межах строків, визначених чинним законодавством України, які вже давно сплинули. А тому суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо усунення перешкод у користуванні банківськими рахунками № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 . Відмовляючи в іншій частині заявлених позовних вимог, суд першої інстанції зазначив про те, що спір між сторонами виник щодо виконання умов депозитного договору, а тому належним способом захисту прав ОСОБА_2 у такому випадку є вимоги про розірвання договору депозиту та зобов`язання повернути внесений ним грошовий вклад. Однак такі позовні вимоги ОСОБА_2 у цій справі заявлені не були.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено, а рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року залишено без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та належним чином дослідив наявні в матеріалах справи докази, у зв`язку із чим ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення. Банком не наведено поважних причин для обмеження прав позивачів щодо розпорядження грошовими коштами, які розміщені на їх банківських рахунках. Дії ПАТ КБ «ПриватБанк» є незаконними та безпідставними.

Постановою Верховного Суду від 20 березня 2019 року касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 15 листопада 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова мотивована тим, що вирішуючи спір, який виник між сторонами, апеляційний суд, перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, неправильно визначив характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, неповно дослідив наявні у матеріалах справи докази та не надав належну оцінку доводам відповідача, не звернув увагу на те, що банківські рахунки були відкриті на ім`я позивачів - фізичних осіб, не дослідив умови договорів, укладених між банком та позивачами, та не перевірив правомірність використання позивачами цих банківських рахунків відповідно до вимог чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . До АТ КБ «ПриватБанк» про усунення перешкод у користуванні банківськими рахунками.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що АТ КБ «ПриватБанк» було призупинено здійснення операцій з використанням платіжної картки (електронного платіжного засобу), держателем якої була ОСОБА_1 , на підставі аналізу руху грошових коштів по рахунку та висновків про використання платіжної картки як засобу доступу до відкритого на її ім`я рахунку з порушенням умов договору (для отримання грошових коштів та здійснення переказу грошових коштів в рамках функціонування протиправної схеми переведення в готівку грошей). ОСОБА_1 не надано АТ КБ «ПриватБанк» документи щодо походження коштів, які надійшли на її рахунки. АТ КБ «ПриватБанк» діяв у відповідності до положень Умов та правил надання банківських послуг. Оформлюючи картковий рахунок, ОСОБА_1 приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг. Докази обмеження рахунку ОСОБА_2 в справі відсутні.За поясненнями представника АТ КБ «ПриватБанк» суду апеляційної інстанції кошти, що знаходились на рахунках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вже давно з відома та згоди ОСОБА_1 та ОСОБА_2 переказані на рахунки даних осіб в іншому банку.Оскаржувані дії АТ КБ «ПриватБанк» відповідали закону, тому правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

У червні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Яцишин А. О. (далі - представник) надіслав через систему «Електронний суд» до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року. У касаційній скарзі представник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року та залишити в силі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2016 року.

До касаційної скарги представник згідно частини сьомої статті 43, пункту 7 частини другої статті 392 ЦПК України надав докази надсилання її копії іншим учасникам справи. У листі до суду він вказав, що фактично ознайомлений із касаційною скаргою як представник ОСОБА_2 , надавши ордер на представництво інтересів останнього у Верховному Суді. Копія касаційної скарга ОСОБА_2 не направлена у зв`язку із його проживанням у російській федерації.

Верховний Суд ухвалою від 04 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Яцишина А. О. на постанову Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 рокута витребував справу з суду першої інстанції.

Указана справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Підставою касаційного оскарження постанови Одеського апеляційного суду від 09 грудня 2021 року представник вказує застосування в оскаржуваному рішенні норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц.

Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Позиції інших учасників

У серпні 2022 року представник АТ КБ «ПриватБанк» - адвокат Наконечна А. В. надіслала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність доводів касаційної скарги та законність оскаржуваної постанови апеляційного суду. Просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Фактичні обставини, встановлені судами

30 серпня 2013 року ОСОБА_1 відкрила у ПАТ КБ «ПриватБанк» віртуальний рахунок Приват24 № НОМЕР_1 , який 13 січня 2015 року було за блоковано ПАТ КБ «ПриватБанк». Залишок грошових коштів на рахунку на час його блокування становив 466 330 грн 75 коп.

12 січня 2014 року ОСОБА_2 відкрив у ПАТ КБ «ПриватБанк» банківський рахунок № НОМЕР_2 . Залишок грошових коштів на час блокування банком операцій становив 299 458 грн 27 коп.

05 серпня 2014 року на ім`я ОСОБА_2 відкрито рахунок «Приват-вклад» № НОМЕР_3 . Залишок грошових коштів на час блокування банківських операцій становив 54 839 грн 18 коп.

На письмове звернення до банку із вимогами щодо розблокування банківського рахунку від 23 січня 2015 року ОСОБА_1 отримала відповідь з посиланням на статтю 64 Закону України «Про банки та банківську діяльність» та з вимогою про надання відомостей про її доходи.

Вимога ОСОБА_1 про закриття рахунку № НОМЕР_1 та зняття з нього коштів теж залишилась без задоволення. Банк повідомив, що такі операції у зв`язку із блокування рахунків є технічно неможливими.

05 лютого 2015 року ОСОБА_2 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із заявою про розірвання депозитного договору від 05 серпня 2014 року та виплату йому банківського вкладу шляхом перерахування грошових коштів на інший, відкритий ним банківський рахунок, однак ця вимога ОСОБА_2 теж залишена банком без виконання.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Як видно із касаційної скарги, рішення апеляційного суду, визначене у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуюється на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 402 ЦПК України вказано, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України закріплено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Перевіривши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення.

У статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) станом на 26 січня 2016 року мала в ПАТ КБ«ПриватБанк», зокрема, картку/рахунок № НОМЕР_9, залишок коштів на якому значився 466 330,75 грн. (рахунок відкрито 30 серпня 2013 року).

За період з 01 вересня 2014 року до 03 березня 2016 року на картку/рахунок № НОМЕР_9 надійшло грошових коштів у загальній сумі 12 545 224,16 грн, витрати грошових коштів склали 12 078 893,42 грн.

ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) станом на 26 січня 2016 року мав у ПАТ КБ «ПриватБанк», зокрема, картку/рахунок № НОМЕР_8 (рахунок відкрито 12 січня 2014 року).

За період з 30 листопада 2014 року до 03 березня 2016 року на картку/рахунок № НОМЕР_8 надійшло грошових коштів в загальній сумі 13 537 659,92 грн, витрати грошових коштів склали 13 258 256,62 грн.

ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 ) уклав з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір від 05 серпня 2014 року № SAMDNWFD0070211080600, який розірвав за власною заявою від 05 лютого 2015 року (депозит станом на 05 лютого 2015 року - 51 522,51 грн; кошти переведено на рахунок № 4731 …. …. 2744).

Згідно із частинами першою-третьою статті 1066 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною першою статті 1068 ЦК України (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Згідно з пунктом 7.7 глави 7 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 № 492 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Інструкція № 492), використовувати поточні рахунки фізичних осіб для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, заборонено.

Умови відкриття рахунку та особливості його функціонування передбачаються в договорі, що укладається між банком і його клієнтом, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції (пункт 1.5 Інструкції № 492).

Статтею 64 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що банк здійснює ідентифікацію та верифікацію клієнта (особи, представника клієнта) і вживає заходів відповідно до законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, до відкриття рахунка клієнту, укладення договорів чи здійснення фінансових операцій, зазначених у частині другій цієї статті.

Банк має право витребувати, а клієнт (особа, представник клієнта) зобов`язаний надати документи і відомості, необхідні для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, та інші передбачені законодавством документи та відомості, які витребує банк з метою виконання вимог законодавства, яке регулює відносини у сфері запобігання легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення.

У разі ненадання клієнтом (особою, представником клієнта) документів, необхідних для здійснення ідентифікації та/або верифікації (в тому числі встановлення ідентифікаційних даних кінцевих бенефіціарних власників (контролерів), аналізу та виявлення фінансових операцій, що підлягають фінансовому моніторингу, рахунок не відкривається, зазначені в частині другій цієї статті договори (фінансові операції) не укладаються (не здійснюються).

Банк має право відмовитися від підтримання договірних відносин чи проведення фінансової операції у разі встановлення клієнту неприйнятно високого ризику за результатами оцінки чи переоцінки ризику.

Крім цього, пунктом 12 розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Положення № 705), емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного електронного платіжного засобу, а також про вилучення електронного платіжного засобу за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне використання електронного платіжного засобу та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності платника виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором. Зупинення або припинення права користувача використовувати електронний платіжний засіб не припиняє зобов`язань користувача й емітента, що виникли до часу зупинення або припинення зазначеного права.

Емітент зобов`язаний інформувати користувача про зупинення права використовувати електронний платіжний засіб та причини такого зупинення в спосіб, установлений договором, у разі можливості перед тим, як право використовувати електронний платіжний засіб буде зупинено, і негайно після цього, якщо надання такої інформації не скомпрометує об`єктивно виправданих заходів з безпеки або якщо це не заборонено законодавством України.

Емітент має право поновити право користувача використовувати електронний платіжний засіб або надати новий після усунення причини зупинення права використовувати електронний платіжний засіб.

Заперечуючи проти позову, ПАТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що за період з 01 вересня 2014 року по 14 січня 2015 року обіг коштів ОСОБА_1 за банківським рахунком № НОМЕР_1 склав 12 545 224 грн 16 коп. АТ КБ «ПриватБанк» було призупинено здійснення операцій з використанням платіжної картки (електронного платіжного засобу), держателем якої була ОСОБА_1 , на підставі аналізу руху грошових коштів по рахунку та висновків про використання платіжної картки як засобу доступу до відкритого на її ім`я рахунку з порушенням умов договору (для отримання грошових коштів та здійснення переказу грошових коштів в рамках функціонування протиправної схеми переведення в готівку грошей).

У зв`язку із цим відповідач на виконання вимог законодавства України направив ОСОБА_1 вимогу про надання банку документів на підтвердження походження грошових коштів, що надійшли на її рахунок у зазначений період.

ОСОБА_1 не надано АТ КБ «ПриватБанк» документи щодо походження коштів, які надійшли на її рахунки.

АТ КБ «ПриватБанк» діяв у відповідності до положень Умов та правил надання банківських послуг, відповідно до якого у разі порушення власником або довіреною особою вимог чинного законодавства України та/або умов договору та/або у разі виникнення овердрафта банк має право призупинити розрахунки за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень (п.1.1.3.2.3); банк має право відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунками клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій (п.1.1.3.2.14); обов`язок клієнта не використовувати картрахунки (для карток, емітованих на ім`я клієнта - фізичної особи) для операцій, пов`язаних з підприємницькою діяльністю.

Апеляційний суд встановив, що оформлюючи картковий рахунок, ОСОБА_1 приєдналась до Умов та правил надання банківських послуг, якими, зокрема, передбачено право банку відмовитися від здійснення видаткових операцій за рахунком клієнта у випадку виникнення вмотивованих підозр щодо використання банку для проведення незаконних операцій. Дане право банку не вимагає попереднього звернення до правоохоронних органів.

Належні та достатні докази обмеження рахунку ОСОБА_2 в справі відсутні.

За поясненнями представника АТ КБ «ПриватБанк» у суді апеляційної інстанції кошти, що знаходились на рахунках ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з відома та згоди останніх переказані на рахунки цих осіб в іншому банку.

Ураховуючи встановлений апеляційним судом факт ненадання ОСОБА_1 банку інформації (офіційних документів), необхідної (необхідних) для ідентифікації, верифікації, вивчення клієнта, уточнення інформації про клієнта, а також для виконання таким суб`єктом первинного фінансового моніторингу інших вимог законодавства України у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення, дії відповідача щодо зупинення фінансових операцій за рахунком позивача ОСОБА_1 відповідали указаним вище вимогам чинного законодавства України.

Крім цього, ОСОБА_2 не надав в обґрунтування заявлених ним позовних вимог доказів порушення банком його прав та законних інтересів. Судовому захисту, що передбачає застосування міри державного примусу, підлягають лише порушені права, а не можливість їх порушення у майбутньому.

Суд апеляційної інстанції належним чином встановив, що оскаржувані дії АТ КБ «ПриватБанк» відповідали закону, тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ураховуючи вищезазначене, суд апеляційної інстанції, дослідивши належними чином надані докази та встановивши дійсні фактичні обставини у справі, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову з підстав необґрунтованості заявлених позовних вимог.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо ухвалення оскаржуваних рішень без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 30 січня 2019 року у справі № 235/5583/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 761/40546/16-ц, тому що висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, оскільки у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

У справі № 235/5583/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, зазначив, що суди дійшли правильного висновку, що ПАТ КБ «ПриватБанк» належним чином не обґрунтувало правомірність блокування карткового рахунку, відкритого на ім`я позивача, доказів на підтвердження наявності порушень позивачем вимог законодавства, за наслідками яких було заблоковано його картковий рахунок, не надало та, не зважаючи на неодноразові звернення позивача, не вчинило дій, направлених на розблокування карткового рахунку.

У справі № 761/40546/16-ц Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, вказав, що суди дійшли правильних висновків, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму. Проте, блокування поточних рахунків позивачів вчинене банком без будь-яких аргументованих підстав.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що суди у справі, що переглядається, не врахували висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки у цих постановах, та у справі, що є предметом перегляду, відмінними є, зокрема, встановлені фактичні обставини.

Аргументи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не надав належної оцінки доказам та встановив обставини справи на підставі недостатніх доказів, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність рішення суду апеляційної інстанції не впливають, а спрямовані на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції за загальним правилом частини першої статті 400 ЦПК України, оскільки Верховний Суд не вправі встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Таким чином, доводи касаційної скарги, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, не підтвердилися.

Проаналізувавши зміст постанови суду апеляційної інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що судом ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих сторонами доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків апеляційного суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Верховний Суд розглянув справу в межах доводів, наведених заявником у касаційній скарзі, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і підстав вийти за їх межі судом касаційної інстанції не встановлено.

Верховний Суд вважає, що апеляційним судом правильно застосовано норми матеріального та процесуального права на підставі наданих доказів та ухвалено законне і обґрунтоване судові рішення в цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Судом апеляційної інстанції повно встановлено обставини справи на підставі належної оцінки наявних у справі доказів, визначено норми права, які підлягали застосуванню.

У зв`язку з наведеним, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене судове рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду,