ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 357/9169/18

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У серпні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Олійникова Слобода» (далі - ТОВ «Олійникова Слобода») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю Агрокомплекс «Узин» (далі - ТОВ Агрокомплекс «Узин»), державного реєстратора Комунального підприємства Великодимерської селищної ради «Комунальна служба реєстрації речових прав» Мироненко Юлії Юріївни (далі - державний реєстратор Мироненко Ю. Ю.) про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди.

На обґрунтування позову посилалося на таке.

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, що розташована у межах Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області.

05 червня 2013 року ОСОБА_1 уклала з Товариством з обмеженою відповідальністю «Ім. Котовського» (далі - ТОВ «Ім. Котовського»), яке у листопаді 2016 року перейменоване у ТОВ «Олійникова Слобода», договір оренди землі № 100, за яким було передано в оренду позивачу вказану земельну ділянку строком на 10 років.

Державна реєстрація права оренди за ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку проведена державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. згідно з рішенням від 11 січня 2014 року за індексним номером 9845126.

З відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ТОВ «Олійникова Слобода» стало відомо, що орендована ним у ОСОБА_1 земельна ділянка передана в оренду іншій особі - ТОВ Агрокомплекс «Узин», про що було укладений договір оренди землі від 05 березня 2018 року б/н, право оренди за якими зареєстроване відповідно до рішення державного реєстратора Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, від 15 березня 2018 року, індексний номер 40130771.

Позивач вважав, що за наявності дійсного договору оренди, раніше укладеного із ним та зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права оренди на спірну земельну ділянку, ОСОБА_1 не мала права передавати її в оренду іншому орендарю -ТОВ Агрокомплекс «Узин», у зв`язку із чим порушила права позивача як законного її орендаря.

Також державний реєстратор не мала правових підстав проводити державну реєстрацію права оренди зазначеної земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Уточнивши позовні вимоги, позивач просив визнати недійсним договір оренди землі від 05 березня 2018 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, скасувати рішення державного реєстратора Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, від 15 березня 2018 року, індексний номер 40130771 14:48:46 та припинити право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, яке виникло на підставі договору оренди землі від 05 березня 2018 року б/н, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин».

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року позов ТОВ «Олійникова Слобода» залишено без задоволення.

Залишаючи позов без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що будь-яких порушень закону при укладенні договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року судом не встановлено. Сплив строку, передбаченого частиною першою статті 19 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не є підставою для відмови у державній реєстрації прав, а на момент, ухвалення рішення державного реєстратора Мироненко Ю. Ю., від 15 березня 2018 року, індексний номер: 40130771, в Державному реєстрі прав на нерухоме майно запис про право оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, що знаходиться в межах Оліниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області, був скасований.

Постановою Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.

Визнано недійсним договір оренди землі від 05 березня 2018 року б/н, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» щодо земельної ділянки площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002. Скасовано рішення державного реєстратора Мироненко Ю. Ю. про державну реєстрацію іншого речового права - права оренди, індексний номер: 40130771 від 15 березня 2018 року 14:48:46, та припинено право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин» на земельну ділянку площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, яке виникло на підставі договору оренди землі від 05 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин».

У задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» до державного реєстратора Мироненко Ю. Ю. про визнання недійсним договору оренди, скасування рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно та припинення права оренди відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року, яким була скасована державна реєстрація права оренди за договором від 05 червня 2013 року, вплинуло на результат рішення у цій справі та як наслідок на недійсність укладеного між відповідачами договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року.

Зазначене встановлено з постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, яка на час ухвалення судом першої інстанції рішення про відмову у позові не була прийнята, а суд першої інстанції відмовив позивачу в задоволенні клопотання про зупинення провадження у цій справі до набрання законної сили судового рішення у справі № 357/9440/20.

Отже, суд апеляційної інстанції взяв до уваги вказане судове рішення під час перегляду справи у суді апеляційної інстанції та вказав, що оскільки ТОВ «Олійникова Слобода» відмовлено у позові саме з підстав скасування державної реєстрації його права оренди спірної земельної ділянки, а постановою Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20 скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, то вказані обставини є підставою для скасування судового рішення відповідно до частини другої статті 376 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Укладення договору оренди землі з іншим орендарем без попереднього припинення або розірвання договору оренди землі з дійсним орендарем земельної ділянки суперечить наведеним нормам Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Земельного кодексу України (далі - ЗК України), Закону України «Про оренду землі» та порушує права орендаря, якому ця земельна ділянка була передана в оренду раніше.

На час укладення оспорюваного договору від 05 березня 2018 року договір оренди, укладений ТОВ «Олійникова Слобода» з ОСОБА_1 , був дійсним, не оспорений у судовому порядку, не був припинений або розірваний з підстав, визначених законом або договором, ОСОБА_1 не мала права передавати спірну земельну ділянку в оренду будь-якій іншій особі, у тому числі ТОВ Агрокомплекс «Узин», і відповідно укладати із ним договір оренди.

Отже, укладення оспорюваного договору оренди з ТОВ Агрокомплекс «Узин» суперечить частині першій статті 792 ЦК України, статтям 13, 24, 25 Закону України «Про оренду землі» та умовам договору оренди, оскільки перешкоджає ТОВ «Олійникова Слобода» користуватися спірною земельною ділянкою і тим самим позбавляє його права користування ними та права самостійно господарювати на них за відсутності підстави для припинення або розірвання укладеного ним договору оренди, що є підставою для визнання цього договору недійсним відповідно до частини першої статті 203 та статті 215 ЦК України, скасування державної реєстрації права користування спірною земельною ділянкою за ТОВ Агрокомплекс «Узин».

У справі, що переглядається, зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи підтверджують, що спір у ТОВ «Олійникова Слобода» є з ТОВ Агрокомплекс «Узин» та ОСОБА_1 . Отже, державний реєстратор Мироненко Ю. Ю. є неналежним відповідачем.

Тому суд апеляційної інстанції вважав, що у задоволенні позову ТОВ «Олійникова Слобода» до державного реєстратора Мироненко Ю. Ю. необхідно відмовити.

У серпні 2022 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Марценюк Л. А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову Київського апеляційного суду від 02 серпня 2022 року скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

На обґрунтування касаційної скарги посилається на таке.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 6, 202, 204, 210, 640 ЦК України, статтю 125 ЗК України, статтю 6 Закону України «Про оренду землі» та не врахував, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 речове право на земельну ділянку не з`явилося у позивача, договір оренди землі позивача не набув чинності. Єдиний юридичний наслідок, який виник на підставі постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20, - це можливість повторного розгляду скарги, а не поновлення речового права позивача.

Постанова Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року у справі № 357/9440/20 та постанова Верховного Суду від 04 травня 2022 року були додані як нові докази до матеріалів справи у суді апеляційної інстанції. Проте суд апеляційної інстанції не врахував, що на момент ухвалення рішення суду першої інстанції не існувало ні постанови Київського апеляційного суду від 25 серпня 2021 року, ні постанови Верховного Суду від 04 травня 2022 року, а також не існувало тих обставин, які ними були встановлені.

Крім того, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, зокрема не взяв до уваги, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються підстави позову, що не були предметом розгляду у суді першої інстанції, та без урахування висновків, викладених у постанові Об`єднаної палаті Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19 (провадження № 61-5752сво21).

Визначаючи підстави позову, уточнюючи позовні вимоги, визначаючи доводи апеляційної скарги та обґрунтовуючи їх, позивач не посилався на те, що чинність наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 є підставою позову.

Таким чином, виключно під час апеляційного розгляду справи позивач змінив підстави позову, вказавши, що саме внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, його право оренди чинне. Приймаючи такі підстави, суд апеляційної інстанції розглянув справу з інших підстав поза межами доводів апеляційної скарги та доводів позову.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, а саме: статті 12, 14, 15 ЦК України, статтю 79-1 ЗК України, статтю 16 Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Отже, суд апеляційної інстанції не врахував, що обраний спосіб захисту у цій справі, а саме визнання недійсним договору оренди землі від 05 червня 2013 року б/н, скасування рішення про реєстрацію речового права та припинення оренди, є неналежним, оскільки оспорюваний договір припинено, право оренди також припинено, рішення державного реєстратора вичерпало свою дію, відновити земельну ділянку неможливо.

Тобто, у жодний із обраних способів захисту, вказаних у позові, права та інтереси позивача, які на його думку порушено, не можуть бути відновлені. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову незалежно від інших, встановлених судом обставин.

Суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема статтю 14 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяження», внаслідок чого порушено норми процесуального права, а саме статті 255 ЦПК України та не закрито провадження в частині позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора та припинення права оренди.

Крім того, позивач не отримає жодних прав та чи майна внаслідок проведення реституції у результаті визнання договору оренди земельної ділянки, укладеного між відповідачами, недійсним, оскільки реституція не проводиться щодо договорів оренди, а припиняє лише права на майбутнє.

Отже, позивач не є заінтересованою особою у розумінні частини третьої статті 215, ЦК України, не є стороною договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року, а тому, суд апеляційної інстанції неправомірно встановив наявність у позивача права оскаржувати такий договір.

Судове рішення оскаржується з підстав неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 03 жовтня 2020 року у справі № 686/2073/19, від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/15262/18, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19, Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16.

У жовтні 2022 року на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від ТОВ «Олійникова Слобода», у якому позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

На обґрунтування відзиву посилалася на те, що на момент укладення оспорюваного договору та проведення на його підставі державної реєстрації права оренди на земельну ділянку за ТОВ Агрокомплекс «Узин» у позивача було наявне дійсне право оренди земельної ділянки за договором оренди землі, яке виникло раніше, ніж право оренди ТОВ Агрокомплекс «Узин», що є підставою для задоволення позову ТОВ «Олійникова Слобода»про визнання недійсним оспорюваного договору оренди та, як наслідок, скасування оспорюваного рішення про державну реєстрацію права на нерухоме майно.

З огляду на приписи статті 367 ЦПК України, а також те, що суд першої інстанції безпідставно не зупинив провадження у цій справі до вирішення справи № 357/9440/20, суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги судові рішення у справі № 357/9440/20 та надав їм оцінку під час апеляційного перегляду цієї справи.

На час розгляду цієї справи в суді першої інстанції наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 не створював правових наслідків для дійсності договору оренди землі та права оренди позивача, що виникло на підставі нього договору, проте докази на підтвердження цієї обставини не могли бути надані позивачем з наведених причин, що не залежали від нього.

Обставини, встановлені у судовому рішенні у справі № 357/9440/20, доповнюють первісні обставини щодо наявності у ТОВ «Олійникова Слобода» права оренди земельної ділянки, що були викладені позивачем у позовній заяві, а посилання позивача на ці обставини з огляду на висновки Верховного Суду у справах № 924/1473/15, № 761/33621/18, № 552/3453/19, № 640/9380/19 не можуть вважатися зміною ним підстав позову.

Поділ земельної ділянки не припиняє права оренди, що виникло у землекористувача до її поділу. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Тому немає підстав стверджувати, що провадження у справі мало бути закрите через відсутність предмета спору.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Марценюк Л. А., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Встановлені судами обставини

Суди встановили, що відповідно до державного акта на право приватної власності на землю від 23 липня 2003 року серії Р3 № 284536 ОСОБА_1 належала земельна ділянка площею 2,404 га з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, яка розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області (т. 1, а. с. 11).

05 червня 2013 року ОСОБА_1 та ТОВ «Ім. Котовського» уклали договір оренди землі № 100 строком на 10 років (т. 1, а. с. 78).

Згідно з пунктом 1 договору оренди землі від 05 червня 2013 року № 100 орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради Білоцерківського району Київської області та належить орендодавцю на праві власності на підставі державного акта про право власності на землю серії РЗ № 284536, виданого Білоцерківською районною державною адміністрацією Київської області 23 липня 2003 року.

Відповідно до пункту 2 договору оренди землі від 05 червня 2013 року № 100 в оренду передається земельна ділянка з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002, розташована на території Олійниково-Слобідської сільської ради, загальною площею 2,404 га, в тому числі рілля - 2,404 га.

Згідно з пунктом 37 договору оренди землі від 05 червня 2013 року № 100 цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до акта приймання-передачі земельної ділянки від 05 червня 2013 року орендодавець ОСОБА_1 з одного боку, передає, а орендар ТОВ «Ім. Котовського» в особі директора Голика П. В., який діє на підставі статуту, з другого, приймає в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку, кадастровий номер 32204844:01:011:0002, що знаходиться в межах землекористування Олійниково-слобідської сільської ради, загальною площею 2,404 га, у тому числі рілля 2,404 га.

11 січня 2014 року державним реєстратором Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. ухвалене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 9845126 та внесено запис про інше речове право від 24 грудня 2013 року № 4218508, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ «Ім. Котовського», що виникло згідно з договором оренди землі від 05 червня 2013 року № 100.

Згідно з протоколом № 5 загальних зборів учасників ТОВ «Ім. Котовського» від 22 листопада 2016 року ТОВ «Ім. Котовського» перейменоване на ТОВ «Олійникова Слобода».

05 березня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір оренди земельної ділянки строком на 7 років від дати його реєстрації в установленому законодавством порядку.

Згідно з пунктом 1.1 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року б/н орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування (оренду) земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода, Білоцерківського району, Київської області. Право власності орендодавця на земельну ділянку підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії РЗ №284536, виданим на підставі розпорядження Білоцерківської державної адміністрації Ради народних депутатів від 22 січня 2003 року № 28, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю від 23 липня 2003 року за № 231, та зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11 січня 2014 року. Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 264746332204, кадастровий номер земельної ділянки - 3220484400:01:011:0002.

Відповідно до пункту 12.1 договору оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 липня 2018 року № 131266553 за рішенням Департаменту державної реєстрації Міністерства юстиції України № 40127608 запис про інше речове право від 24 грудня 2013 року скасований 15 березня 2018 року.

15 березня 2018 року о 14:48:46 год державним реєстратором Мироненко Ю. Ю. ухвалене рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 40130771 та внесено запис про інше речове право від 05 березня 2018 року № 25255144, а саме про право оренди земельної ділянки за ТОВ Агрокомплекс «Узин», що виникло згідно з договором оренди земельної ділянки від 05 березня 2018 року б/н.

22 листопада 2018 року приватним нотаріусом Білоцерківського міськрайонного нотаріального округу Київської області Деруном К. А. засвідчений підпис Вівчар М. Г. у заяві на поділ земельної ділянки, яка адресована компетентним органам або всім, кого це стосується, в якій вона просила поділити земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0002 на дві, площею по 1,2020 га.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12 грудня 2018 року № 149249931 рішенням державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиної М. О. від 12 грудня 2018 року індексний номер: 44572629, здійснено запис про право власності від 07 грудня 2018 року 29409720 на земельну ділянку кадастровий номер 3220484400:01:011:0046 за ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 123).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 12 грудня 2018 року № 149249931 рішенням державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиної М. О. від 12 грудня 2018 року індексний номер: 44572048, здійснено запис про право власності від 07 грудня 2018 року 29409515 на земельну ділянку кадастровий номер 3220484400:01:011:0047 за ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 124).

10 грудня 2018 року ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» уклали договір оренди землі строком на 7 років з дати державної реєстрації права оренди, який набирає чинності з дати укладення та підписання його орендодавцем.

Згідно з пунктом 2 договору оренди землі від 10 грудня 2018 року в оренду передаються земельні ділянки площею 1,2020 га та 1,2020 га, в тому числі ріллі 1,2020 га та 1,2020 га, кадастрові номери 3220484400:01:011:0046, 3220484400:01:011:0047, які розташовані на території Узинської міської об`єднаної територіальної громади с. Олійникова Слобода Білоцерківського району Київської області. Право власності на земельні ділянки, що передаються в оренду відповідно до цього договору, належить орендодавцю на підставі державного акта від 23 липня 2003 року серії РЗ № 284536 та заяви від 22 листопада 2018 року № 3078.

З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 грудня 2018 року № 149295094 відомо, що рішенням державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиної М. О. від 13 грудня 2018 року індексний номер: 44579156, здійснено запис про інше речове право - право оренди від 10 грудня 2018 року 29415531 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0046 за ТОВ Агрокомплекс «Узин» (т. 2, а. с. 125).

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 13 грудня 2018 року № 149295094 рішенням державного реєстратора Малоєрчиківської сільської ради Сквирського району Іллюшиної М. О. від 13 грудня 2018 року індексний номер: 44579156, здійснено запис про інше речове право - право оренди від 10 грудня 2018 року 29415531 на земельну ділянку з кадастровим номером 3220484400:01:011:0047 за ТОВ Агрокомплекс «Узин» (т. 2, а. с. 126).

Згідно зі статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право власності є непорушним.

Водночас повноваження власника певним чином обмежуються, оскільки згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, та не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

У статті 11 ЦК України визначено перелік підстав виникнення юридичних прав та обов`язків (юридичних фактів), які виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з дій, що не передбачені такими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Однією з таких підстав відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України є договори та інші правочини.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом, зокрема, ЗК України, Законом України «Про оренду землі».

Оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (стаття 1 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

На час укладення договору оренди між ТОВ «Олійникова Слобода» та ОСОБА_1 стаття 6 Закону України «Про оренду землі» передбачала, що орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Дія такого договору припиняється, у тому числі, у разі закінчення строку, на який його було укладено (частина перша статті 31 Закону України «Про оренду землі»).

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку (стаття 16 Закону України «Про оренду землі»).

Згідно з частиною четвертою статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Відповідно до статей 210, 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий договір є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

Відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі» орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Суди встановили, що речове право на спірну земельну ділянку за позивачем на підставі договору оренди землі від 05 червня 2013 року, укладеного між позивачем та ОСОБА_1 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішенням державного реєстратора Реєстраційної служби Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області Юхно Н. В. від 11 січня 2014 року.

Вказане рішення державного реєстратора скасовано наказом Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5.

25 серпня 2021 року постановою Київського апеляційного суду у справі № 357/9440/20 визнано незаконним та скасовано наказ Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5, у тому числі в частині скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку. Постановою Верховного Суду від 04 травня 2022 року постанову апеляційного суду від 25 серпня 2021 року в цій частині залишено без змін.

Зазначені рішення суд апеляційної інстанції обґрунтовано взяв до уваги при розгляді спору, оскільки такі рішення публічно проголошені, розміщенні у Єдиному державному реєстрі судових рішень, загальнодоступні й обов`язкові до виконання усіма органами і особами відповідно до статті 129-1 Конституції України, а тому відповідні доводи касаційної скарги є помилковими.

Унаслідок визнання незаконним і скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 право оренди позивача за договором оренди землі від 05 червня 2013 року № 100 є дійсним з моменту внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію права оренди ТОВ «Олійникова Слобода» на спірну земельну ділянку (03 жовтня 2014 року), оскільки скасування наказу відновило дію державної реєстрації цього права.

Верховний Суд вже зазначав, що орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою (частина друга статті 24 Закону України «Про оренду землі»); укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою (див. постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 02 жовтня 2019 року у справі № 587/2331/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

У позивача право оренди земельної ділянки закінчується у червні 2023 року. Власниця земельної ділянки - відповідачка ОСОБА_1 не заявляла вимог ні про розірвання договору оренди з ТОВ «Олійникова Слобода», ні про визнання його недійсним. Відповідних судових рішень вона не надала, тому підстави для того, щоб вважати такий договір неукладеним, недійсним чи нечинним, Верховний Суд не має.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду (постанови від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження

№ 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19), крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (частина третя статті 215 ЦК України).

Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони (сторони) мали до вчинення правочину.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, є відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому, дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Саме від задоволення вимог позивача (первинного орендаря) залежатиме подальша можливість законної реалізації його прав.

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс22), до розгляду якої зупинялося провадження у цій справі, орендодавець зобов`язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; укладення договору оренди земельної ділянки під час дії іншого договору оренди цього ж об`єкта може перешкоджати первинному орендареві реалізувати його право користування відповідною ділянкою.

Суди встановили, що на дату укладення між ОСОБА_1 та ТОВ Агрокомплекс «Узин» оспорюваного договору оренди землі від 05 березня 2018 року не припинив свою дію договір, укладений 05 червня 2013 року між позивачем та ОСОБА_1 .

Уклавши оспорюваний договір оренди земельної ділянки з ТОВ Агрокомплекс «Узин» під час дії договору оренди тієї ж земельної ділянки з ТОВ Агрокомплекс «Узин», ОСОБА_1 (орендодавець) вчинила дії, які перешкоджають орендареві (позивачу) користуватися орендованою земельною ділянкою, тобто порушила вимоги абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі».

Враховуючи, що на час підписання оскарженого договору оренди та реєстрації права оренди земельної ділянки був чинним інший договір оренди цього ж об`єкта, підписаний раніше і зареєстрований, є підстави для визнання оспорюваного договору оренди недійсним як такого, що суперечить акту цивільного законодавства (частина перша статті 203 ЦК України), зокрема, приписам абзацу четвертого частини другої статті 24 Закону України «Про оренду землі», а також скасування його державної реєстрації.

Подібний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 587/2110/16-ц (провадження

№ 14-25цс19), від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18 (провадження № 14-430цс19) та у постанові Верховного Суду від 09 липня 2021 року у справі № 584/722/18 (провадження № 61-3381св21).

Верховний Суд враховує, що поділ чи об`єднання земельних ділянок не припиняє дії обмежень, обтяжень, встановлених на земельні ділянки, крім випадків, коли обмеження (обтяження) поширювалося лише на частину земельної ділянки, яка в результаті поділу земельної ділянки не увійшла до сформованої нової земельної ділянки. Передача земельної ділянки в оренду і є таким обтяженням права власника земельної ділянки. За обставинами справи ОСОБА_1 передала в оренду ТОВ «Олійникова Слобода» всю земельну ділянку, яку надалі відповідач поділила на дві земельні ділянки. Такий поділ земельної ділянки не припиняє права оренди на неї орендаря, оскільки уся передана в оренду земельна ділянка була поділена і увійшла у дві сформовані земельні ділянки. Тому договір оренди земельної ділянки не припинив своєї дії.

Посилання у касаційній скарзі на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 357/8110/18, від 30 липня 2020 року у справі № 357/7734/18, від 08 квітня 2021 року у справі № 357/8107/18, від 11 травня 2021 року у справі № 357/7999/18, від 15 вересня 2021 року у справі № 357/8095/19, від 22 грудня 2021 року у справі № 357/8115/18, та про те, що внаслідок скасування наказу Міністерства юстиції України від 15 березня 2018 року № 727/5 речове право на земельну ділянку не з`явилося у позивача, договір оренди землі позивача не набув чинності, є помилковими, оскільки таке суперечить положенню статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якого дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв`язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід`ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Аргументи касаційної скарги про те, що позивачем обрано неправильний спосіб захисту з посиланням на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, Верховного Суду від 03 жовтня 2020 року у справі № 686/2073/19, Верховного Суду України від 12 червня 2013 року у справі № 6-32цс13, від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16, Верховний Суд відхиляє, оскільки оспорюваний договір припинено, право оренди також припинено є помилковими, оскільки на момент звернення позивача із цим позовом (серпень 2018 року) договір оренди від 05 березня 2018 року, як і зареєстроване речове право були чинними, а тому позивач скористався належним способом захисту, який передбачений пунктом 2 частини першої статті 16 ЦК України (визнання правочину недійсним).

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року, прийнятої у справі № 357/8277/19 з тотожними правовідносинами, зазначено, що у разі укладення договору оренди земельної ділянки в період чинності попереднього договору оренди оскаржуваний договір оренди може бути визнано недійсним.

Аргументи касаційної скарги про неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 922/393/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 911/3250/16, від 06 лютого 2019 року у справі № 916/3130/17, від 26 лютого 2019 року у справі № 913/632/17, від 06 березня 2019 року у справі № 916/4692/15, від 14 лютого 2022 року у справі № 357/10397/19, а саме щодо подання доказів до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд відхиляє, оскільки з огляду на приписи статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції правильно взяв до уваги судові рішення у справі № 357/9440/20 та надав їм оцінку під час апеляційного перегляду цієї справи.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження № 61-3438сво21) зазначила, що закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України є можливим, якщо предмет спору був відсутній як на час пред`явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції відповідного судового рішення.

Проте поділ земельної ділянки у цій справі не припиняє права оренди, що виникло у землекористувача до її поділу, а розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним.

Тому немає підстав стверджувати, що провадження у справі мало бути закрите через відсутність предмета спору.

Посилання у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції під час розгляду справи висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17) щодо застосування принципу contra proferentem та недосконалості умов договору оренди, Верховний Суд не бере до уваги, оскільки тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України, і тільки у тому випадку, якщо ці правила не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору, суд має право застосувати принцип contra proferentem.

Отже, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, оскільки зводяться до власного тлумачення норм права, а також незгоди зі встановленими фактичними обставинами у справі, стосуються також переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду