ПОСТАНОВА Касаційний господарський суд ВС у справі № 910/12047/21

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" про стягнення 525 143, 84 доларів США та 1 288 642, 04 грн.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору №209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 02.09.2013 в частині повернення позивачу грошових коштів, які були розміщені на банківському рахунку згідно з умовами договору.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.08.2022, позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" борг у розмірі 525 000 доларів США, проценти на вимогу у розмірі 143, 84 долари США, 3% річних у розмірі 1 265 788, 67 грн, судовий збір у розмірі 233 564, 54 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 49 926, 72 грн. В іншій частині позову відмовлено.

2.2. Додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 у справі №910/12047/21 в частині стягнення 49 926,72 грн витрат на професійну правничу допомогу залишити без змін.

2.3. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку щодо відсутності підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу чи відмови у їх задоволенні, але враховуючи часткове задоволення позовних вимог у цій справі, вважали наявними правові підстави, передбачені нормою пункту 3 частини 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, для покладення на сторін судових витрат, понесених на правничу допомогу, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 в частині стягнення 49 926, 72 грн витрат на професійну правничу допомогу, залишеним без змін додатковою постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, Акціонерне товариство "Комерційний банк "Приватбанк" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні вимоги про стягнення судових витрат з відповідача у розмірі 49 926, 71 грн відмовити.

3.2. Акціонере товариство "Комерційний банк "Приватбанк" посилається на те, що оскаржувані судові рішення не відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20. При цьому скаржник зазначає, що апеляційний суд, залишаючи в силі рішення Господарського суду міста Києва від 24.01.2022 в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, не надав жодної оцінки факту відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження як неминучості витрат, так і обґрунтування таких витрат з боку позивача, обмежившись лише формальним посиланням на доведеність вимог позивача та наявність в матеріалах справи платіжного доручення на суму 40 000, 00 грн.

На думку скаржника, загальний обсяг часу на підготовку документів та безпосередньо сам обсяг документів, які надавалися позивачем до суду першої інстанції, не міг бути значним, як і обсяг здійсненої адвокатом юридичної та технічної роботи, оскільки ця судова справа не належить до категорії складних, а наведені позивачем аргументи у позовній заяві є фактично посиланням на висновки суду у справі № 904/1569/15.

Крім того, матеріали справи містять платіжне доручення на суму 40 000, 00 грн, але суди попередніх інстанцій стягнули суму витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 49 926, 72 грн.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді першої інстанції позивачем надано ордер серії АА № 1137050, договір про надання правової допомоги №01/07/21 від 09.07.2021, укладений між ТОВ "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (Клієнт) та адвокатом Гончаруком Михайлом Петровичем (Адвокат), платіжне доручення № 9080 від 20.10.2021 на суму 40 000, 00 грн.

Відповідно до п. 1.1 договору про надання правової допомоги № 01/07/21 від 09.07.2021, Адвокат зобов`язується здійснювати представництво та надавати інші види правової допомоги Клієнту щодо стягнення в судовому порядку грошових коштів (банківський вклад) з АТ "КБ "Приватбанк" (далі - Боржник), що належать Замовнику на підставі договору № 209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 02.09.2013, на умовах і в порядку, що визначені цим Договором, а Клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, що необхідні для виконання цього Договору.

У п.п. 1) п. 4.1 вказаного договору визначено, що за надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань щодо стягнення в судовому порядку грошових коштів (банківський вклад) за договором № 209943 про розміщення коштів на строковому депозиті "Депозитна лінія" від 02.09.2013 в АТ"КБ "Приватбанк"; представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції під час здійснення господарського судочинства клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень.

Відповідач подав заперечення на клопотання позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, посилаючись на недоведеність та неспівмірність заявленої суми, зокрема, у зв`язку з тим, що позивачем не було надано ані детального опису робіт (послуг) виконаних/наданих адвокатом, ані підтверджувальних документів про сплату тієї суми, яку просить позивач стягнути з відповідача.

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 49 926, 72 грн, яке залишене без змін судом апеляційної інстанції.

5.3. На підставі частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів враховує правову позицію викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою - сьомою та дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

За змістом частини третьої статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону № 5076-VI).

Закон № 5076-VI формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.

Частинами першою та другою статті 30 Закону № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі:

- фіксованого розміру,

- погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як "форма винагороди адвоката", але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

За положенням частини другої статті 2 ГПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Пункт 1 частини третьої цієї статті визначає верховенство права однією із основних засад (принципів) господарського судочинства.

Зміст вказаного принципу неодноразово і досить детально аналізував Конституційний Суд України. Так, зокрема, в абзаці другому підпункту 4.1 пункту 4 Рішення від 02.11.2004 № 15-рп/2004 ним акцентувалася увага на тому, що верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Так, частина третя статті 126 ГПК України визначає, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару.

Велика Палата Верховного Суду також зауважує, що частина третя статті 126 ГПК України конкретного складу відомостей, що мають бути зазначені в детальному описі робіт (наданих послуг), не визначає, обмежуючись лише посиланням на те, що відповідний опис має бути детальним.

Тому, враховуючи принципи рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, визначення необхідного і достатнього ступеня деталізації опису робіт у цьому випадку є виключною прерогативою учасника справи, що подає такий опис.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Статтею 126 ГПК України також не передбачено, що відповідна сторона зобов`язана доводити неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката одразу за всіма пунктами з переліку, визначеного частиною четвертою вказаної статті.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

5.4. З врахуванням викладеного, оскільки на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції Товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" надало копію договору про надання правової допомоги № 19/07/21 від 09.07.2021, яким визначено фіксований розмір витрат на правничу допомогу, що дозволяє встановити зміст, обсяг та вартість наданих послуг, то колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій обґрунтовано відхилили доводи відповідача про те, що позивачем не було надано детального опису робіт (послуг) виконаних/наданих адвокатом.

При цьому суди попередніх інстанцій врахували, що адвокатом було здійснено представництво позивача у цій справі (участь у судових засіданнях, складання і підписання процесуальних документів), та виходячи з критерію реальності, пропорційності до предмета спору і розумності розміру заявлених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку, що в цій конкретній справі заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає вказаним критеріям.

З урахуванням викладеного, колегією суддів відхиляються доводи касаційної скарги про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" не доведено понесення таких витрат та не доведено визначеної суми витрат, а судами попередніх інстанцій не враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 23.06.2022 у справі № 607/4341/20 щодо застосування критеріїв реальності адвокатських витрат, розумності їх розміру та пропорційності до предмета спору.

6.1. Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи вимоги та доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд