ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 295/7880/21-ц

Описова частина

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Богунського районного суду м. Житомира з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (далі - ПАТ «КБ «Надра», Банк), товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Спектрум Ессетс», третя особа - ОСОБА_2 , в якомупросила суд:

- визнати недійсним договір відступлення права вимоги № GL3N017513, укладений 15 травня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Спектрум Ессетс», у частині пункту 31 додатку № 1 до договору;

- скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, кадастровий номер 1810136300:10:066:0006, внесений на підставі вказаного договору.

Позовні вимоги мотивувала тим, що 26 березня 2008 року між нею та ВАТ КБ «Надра» укладено кредитний договір № 26/03/2008/840-ЖР/977, за яким Банк надав їй у тимчасове користування грошові кошти у сумі 120 190,00 дол. США зі строком повернення до 26 березня 2025 року

На забезпечення виконання своїх зобов`язань щодо погашення кредиту між ними було укладено: договір іпотеки від 26 березня 2008 року, а також з ОСОБА_3 договір поруки від 26 березня 2008 року.

Вказувала, що рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 09 березня 2016 року у справі № 295/18900/14-ц стягнуто в солідарному порядку із неї та ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «Надра» заборгованість за вказаним кредитним договором від 26 березня 2008 року, яка станом на 07 жовтня 2014 року становила 219 429,00 дол. США, що в еквіваленті за курсом Національного банку України становила 2 845 181,15 грн, та 10 000,00 грн. Вирішено питання судових витрат.

Позивач зазначала, що у квітні 2021 року їй стало відомо про те, що 15 травня

2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Спектрум Ессетс» укладено договір про відступлення прав вимоги № GLЗN017513, відповідно до якого

ПАТ «КБ «Надра» відступив шляхом продажу ТОВ «Спектрум Ессетс» право вимоги, що належали ПАТ «КБ «Надра» за відповідними договорами, до яких зокрема входять права вимоги до неї за вказаним вище кредитним договором від 26 березня 2008 року.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд її позов задовольнити.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 22 червня 2021 року матеріали зазначеної справи надіслано за територіальною підсудністю до Печерського районного суду м. Києва.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 відмовлено з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Судові рішення мотивовані тим, що позов ОСОБА_1 не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має розглядатись господарським судом, так як предметом спору у даній справі є оспорення договору, укладеного між юридичними особами, за якими перейшли право вимоги до позивача.

Також суди послалися на відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.

У квітні 2023 рокуОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 05 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати, справу направити для продовження розгляду до Печерського районного суду м. Києва.

Надходження касаційної скарги до Верховного Суду

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, витребувано цивільну справу № 295/7880/21-ц із Печерського районного суду м. Києва. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суди застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 02 жовтня 2018 року у справі № 904/2529/19 (провадження 12-257 гс 18); від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18 (провадження 12-170 гс 18); від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження

№ 14-409 цс 18); від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300 гс 18); від 05 травня 2020 року у справі № 161/6253/15-ц (провадження № 14-32 цс 20), та у постанові Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, в яких зазначено, що спір щодо правочину, укладеного для забезпечення виконання основного зобов`язання та похідні від них правовідносини, належить до юрисдикції господарського суду лише тоді, якщо сторонами основного зобов`язання є тільки юридичні особи та (або) фізична особа-підприємець.

Вказує, що суди дійшли помилкового висновку про те, що даний спір підсудний господарській юрисдикції, так як сторонами основного зобов`язання, а саме кредитного договору, а також похідного договору іпотеки є юридична особа та вона (фізична особа), яка не є підприємцем, відтак даний спір повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства, зважаючи на те, що правовідносини, що виникли за основним зобов`язанням є цивільними правовідносинами, як відповідно і подальші похідні правовідносини щодо договорів забезпечення, а також відступлення вимог за цими договорами забезпечення.

Відзиви на касаційну скаргу від учасників справи до суду не надходили.

Мотивувальна частина

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга обґрунтовується порушенням судами норм процесуального права (абзац 6 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів не відповідають.

Предметом даного позову є вимога фізичної особи, ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № GL3N017513, укладеного 15 травня 2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Спектрум Ессетс», у частині пункту 31 додатку № 1 до договору; скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно внесеного на підставі вказаного договору.

Статтями 124, 125 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

Частиною першою статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

При визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України встановлено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Справи, що відносяться до юрисдикції господарських судів, визначено статтею 20 ГПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи ? підприємці.

З аналізу наведеного пункту вбачається, що до юрисдикції господарських судів віднесено такі справи: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; 2) у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи ? підприємці.

Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» чітко розмежував юрисдикцію судів за правилами цивільного та господарського судочинства щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, встановивши у пункті 1 частини першої статті 20 ГПК України, що критерієм розмежування юрисдикції у таких спорах є суб`єктний склад основного зобов`язання.

За правилами цивільного судочинства повинні розглядатися спори стосовно правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, якщо хоча би однією стороною цього основного зобов`язання є фізична особа, яка, вступаючи у це зобов`язання, не діяла як фізична особа-підприємець. Тому для визначення юрисдикції суду щодо розгляду відповідної справи суб`єктний склад сторін правочинів, укладених для забезпечення виконання основного зобов`язання, значення не має. Вид судочинства (цивільне чи господарське) визначається, враховуючи суб`єктний склад сторін основного зобов`язання (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 13 березня

2018 року у справі № 415/2542/15-ц (провадження № 14-40 цс18), від 17 квітня 2018 року у справі № 545/1014/15-ц (провадження № 14-54 цс 18), від 27 червня 2018 року у справі № 534/1898/14-ц (провадження

№ 14-215 цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 753/12916/15-ц (провадження № 14-409 цс 18), від 13 березня 2019 року у справі № 906/277/18 (провадження № 12-300 гс18), від 05 травня 2020 року у справі

№ 161/6253/15-ц (провадження № 14-32 цс 20) та багато інших).

З огляду на вказане до юрисдикції господарського суду не належить, зокрема, спір щодо правомірності заміни кредитора у основному зобов`язанні, стороною якого є фізична особа.

За таким договором відбулось відступлення права вимоги до боржника, який є фізичною особою та набувачем послуг за первинним договором, тобто за кредитним договором, який є основним зобов`язанням, право вимоги за яким відступлено.

Установивши, що предметом спору у цій справі є визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, сторонами якого є юридична особа - кредитодавець і фізична особа - позичальник, судидійшли помилкового висновку, що такий спір має розглядатися за правилами господарськогосудочинства, незважаючи на те, що сторонами оспорюваного правочину (договору уступки права вимоги) є юридичні особи.

У справі, яка переглядається, сторонами основного зобов`язання є фізична особа та банк, який відступив право вимоги іншій юридичній особі (фінансовій компанії) і такий перехід права вимоги оспорюється у цій справі саме фізичною особою, яка в основному зобов`язання є позичальником і боржником.

Посилання судів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/1733/18, провадження № 12-170 гс 18, та постанову Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі № 910/17433/19, є помилковим, так як суди не дослідили і не зазначили у своїх судових рішеннях, які саме правовідносини виникли у цих справах. Так, у наведених судових рішеннях виникли спори щодо правочину, укладеного для виконання зобов`язання за кредитним договором, сторонами якого є лише юридичні особи. А у справі, яка переглядається Верховним Судом, такими сторонами, з одного боку, є фізична особа - позивачка у справі.

Згідно з частиною першою статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Відповідно до частини шостої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

Оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій ухвалені з порушенням норм процесуального права, колегія суддів уважає, що касаційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, оскаржувані судові рішення судів скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду