ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 201/16791/15-ц

У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність державного виконавця Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Печерський РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві) Кузьмишина Е. М. щодо проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, у якій просив скасувати розрахунок заборгованості з аліментів, зобов`язати посадову особу Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів.

Скарга мотивована тим, що постановою головного державного виконавця Печерського Печерський РВДВС міста Київ ГТУЮ у м. Києві Кузьмишина Е. М. від 20 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження № 58431041 з виконання виконавчого листа № 201/16791/15-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 04 вересня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 11 листопада 2015 року до досягнення дитиною повноліття.

03 вересня 2016 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року у справі № 201/16791/15-ц, рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2016 року в частині розміру стягнених аліментів на дитину змінено, замість зазначеної 1/4 частини усіх видів доходу ухвалено стягувати 1 000,00 грн аліментів щомісяця, а також виключено з тексту рішення фразу «але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку».

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 15 березня 2017 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2016 року.

Заявник виконує рішення Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська від 26 лютого 2016 року, своєчасно сплачує аліменти на утримання дитини, що підтверджується чеками на загальну суму 114 631,66 грн за період з лютого 2016 року до листопада 2020 року. Стягувач ОСОБА_2 у заяві про примусове звернення виконавчого листа до виконання не повідомила державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві про ці платежі.

Заявник отримав із копією постанови головного державного виконавця від

20 лютого 2019 року про відкриття виконавчого провадження № 58431041 розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 24 вересня 2019 року

№ 4652/10, згідно з яким станом на 01 січня 2019 року заборгованість становить 99 386,73 грн (37 місяців 19 днів х 1/4 середньої заробітної плати по регіону), а станом на 01 вересня 2019 року - 130 292,23 грн.

Заявник вказував, що державний виконавець неправильно здійснив нарахування заборгованості з аліментів, не врахував його численні клопотання, до яких він додавав квитанції, згідно з якими кошти були спрямовані на подарунки та лікування дитини. Виконавець неправильно визначив середню заробітну плату, за якою здійснюється нарахування заборгованості з аліментів.

На підставі викладеного ОСОБА_1 просив визнати неправомірними дії головного державного виконавця Печерського РВ ДВС м. Києва

Кузьмишина Е. М. щодо проведення розрахунку суми заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 201/16791/15-ц, виданим Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 04 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 58431041, та скасувати розрахунки головного державного виконавця заборгованості зі сплати аліментів від 12 листопада 2019 року

№ 4652/10, від 27 грудня 2019 року № 4652/10, від 24 січня 2020 року № 4652/10, від 09 квітня 2020 року № 4652/10, від 27 липня 2020 року № 4652/10, від

21 жовтня 2020 року № 1849/10 та від 02 лютого 2021 року № 1849/10; зобов`язати посадову особу Новомосковського міськрайонного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в провадженні якої перебуває виконавче провадження № 58431041, провести перерахунок заборгованості зі сплати аліментів за виконавчим листом № 201/16791/15-ц, виданим Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 04 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 58431041, під час якого визначити заборгованість виходячи із середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, а не по м. Києву; врахувати участь заявника в утриманні дитини (сплата аліментів) в грошовій формі (оплата лікування зубів дитини) на загальну суму 8 000,00 грн; врахувати участь в утриманні дитини (сплата аліментів) в натуральній формі на загальну суму 40 647,56 грн.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня

2022 року, залишеною без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року, скаргу задоволено частково.

Визнано неправомірними розрахунки заборгованості з аліментів ОСОБА_1 , складені у виконавчому провадженні № 58431041 головним державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кузьмишиним Е. М. від 12 листопада 2019 року № 4652/10, від 27 грудня

2019 року № 4652/10, від 24 січня 2020 року № 4652/10, від 09 квітня 2020 року № 4652/10, від 27 липня 2020 року № 4652/10, від 21 жовтня 2020 року

№ 1849/10 та від 02 лютого 2021 року № 1849/10 в частині нарахування заборгованості з аліментів ОСОБА_1 виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву.

Зобов`язано головного державного виконавця Кузьмишина Е. М. або іншу уповноважену особу Печерського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у провадженні якої перебуває виконавче провадження

№ 58431041, здійснити перерахунок заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів за виконавчим листом № 201/16791/15-ц, виданим Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 04 вересня 2018 року у виконавчому провадженні № 58431041 виходячи із середньої заробітної плати по Дніпропетровській області, у тій частині, де розрахунок заборгованості з аліментів здійснено виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву.

У задоволенні іншої частини скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, мотивована тим, що державний виконавець безпідставно здійснив розрахунок заборгованості ОСОБА_1 (у відповідній частині) виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву, а не по Дніпропетровській області, оскільки матеріалами справи підтверджено, що заявник ОСОБА_1 не є працівником, що здійснює свою діяльність у м. Києві. Відмовляючи у частині вимог про зобов`язання уповноваженої особи органу ДВС при розрахунку з заборгованості з аліментів врахувати участь в утриманні дитини у грошовій формі у вигляді оплати лікування зубів дитини на суму 8 000,00 грн, в натуральній формі на суму 40 647,56 грн, суд виходив з того, що та обставина, що заявник у призначенні платежу на чеках про переказ вказував «аліменти», не означає, що це дійсно аліменти, при тому, що заявник сам вказує у скарзі, що це були витрати на придбання іграшок, тому суд не прийняв указані перекази як докази сплати аліментів.

03 березня 2023 року Печерський РВ ДВС м. Києва подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні скарги.

Касаційна скарга мотивована тим, що розраховуючи заборгованість головний державний виконавець діяв відповідно до Закону.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 27 квітня 2023 року Печерському відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновлено строк на касаційне оскарження ухвали Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

06 січня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року. Відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська.

10 травня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 06 січня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року оскаржуються в частині задоволення вимог скарги ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця щодо скасування розрахунків заборгованості з аліментів та проведення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів.

В іншій частині ухвала Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від

06 січня 2022 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 лютого 2023 року на оскаржуються, а тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України судом касаційної інстанції не перевіряються.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Постановою головного державного виконавця від 20 лютого 2019 року відкрито виконавче провадження № 58431041 з виконання виконавчого листа

№ 201/16791/15-ц, виданого Жовтневим районним судом м. Дніпропетровська 04 вересня 2018 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частини від усіх видів доходу, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 11 листопада 2015 року до досягнення дитиною повноліття.

03 вересня 2016 року ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_5 та змінила прізвище на « ОСОБА_2 ».

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого

2016 року в частині розміру стягнених аліментів на дитину змінено, замість зазначеної 1/4 частини усіх видів доходу ухвалено стягувати 1 000,00 грн аліментів щомісячно, а також виключено з тексту рішення фразу «але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку», також рішення суду в частині розміру аліментів на утримання матері дитини змінено з 1/6 частини та вказано суму 200,00 грн. В іншій частині рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 29 червня 2016 року скасовано та залишено в силі рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 26 лютого 2016 року.

19 лютого 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Печерського РВ ДВС м. Києва із заявою про примусове виконання рішення суду, надавши оригінал виконавчого листа у справі № 201/16791/15-ц від 26 червня 2016 року. У заяві повідомила, що Шевченківський відділ державної виконавчої служби м. Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області за вказаним виконавчим листом відкривалося виконавче проваджений (постанова про повернення виконавчого документа додається), проте жодних дій, спрямованих на виконання рішення суду, здійснено не було, у зв`язку із чим за боржником утворилася заборгованість з аліментів з 11 листопада 2015 року. Повідомила реквізити стягувача: МФО 305299, код банка 14360570, рахунок

№ НОМЕР_1 , особовий картковий рахунок № НОМЕР_2 , АТ КБ «ПриватБанк», м. Київ.

Боржник отримав з копією постанови про відкриття виконавчого провадження № 58431041 розрахунок головного державного виконавця про нарахування заборгованості зі сплати аліментів № 4652/10 від 24 вересня 2019 року, яким повідомлено, що станом на 01 січня 2019 року заборгованість становить

99 386,73 грн (37 місяців 19 днів х 1/4 середньої заробітної плати по регіону), а станом на 01 вересня 2019 року - 130 292,23 грн.

ОСОБА_1 звертався ідо Печерський РВ ДВС м. Києва із клопотаннями від 02 листопада 2019 року про здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів, від 10 грудня 2019 року про повторне здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів та закінчення виконавчого провадження, від 02 березня 2020 року про врахування нових доказів участі боржника в утриманні дитини (сплати аліментів) в грошовій та натуральній формі на загальну суму

42 946,56 грн, здійснення перерахунку заборгованості зі сплати аліментів від

13 липня 2020 року та від 15 жовтня 2020 року.

У своїх клопотаннях заявник вказував, що є фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування. При цьому, фізична особа-підприємець, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування, була включена до переліку осіб, зазначених у частині другій статті 195 СК України лише в редакції Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності через місяць з дня його опублікування, тобто з 08 липня 2017 року. Отже, визначати заборгованість за аліментами виходячи із середньої заробітної плати по регіону законно лише з 08 липня 2017 року. Місцевістю (регіоном), по якому з 08 липня 2017 року потрібно визначати середню заробітну плату працівника, є Дніпропетровська область, а не м. Київ. Адреса місця реєстрації ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 , за якою він проживав постійно з 08 липня 2009 року, працює і отримує дохід, знаходиться на тимчасово окупованій території.

Заявник пояснив, що не має постійного місця проживання, тимчасово проживає у різних містах України, в готелях та хостелах, в тому числі в м. Києві проживає періодично. Як фізична особа-підприємець отримує дохід на всій території України. Його родичі проживають за адресою:

АДРЕСА_2 , за цією адресою переважно проживає і він.

У клопотанні від 02 листопада 2019 року заявник вказав, що виходячи з відомостей на сайті Державної служби статистики, щомісячна різниця між середньою заробітною платою по м. Києву та середньою заробітною платою по Дніпропетровській області становить приблизно 4 000,00-5 000,00 грн, що за наслідками застосування формули (кількість місяців та днів х 1/4 середньої заробітної плати по регіону) становить значну суму перевищення належного для стягнення розміру заборгованості.

Заявник отримав розрахунок заборгованості зі сплати аліментів від 24 вересня 2019 року № 4652/10 станом на 01 січня 2019 року, з яким не погодився, оскільки державний виконавець не врахував своєчасно щомісячні платежі на користь ОСОБА_2 на утримання дитини на загальну суму

68 101,34 грн за період з лютого 2016 року до жовтня 2019 року, а також помилково визначив заборгованість, виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву, а не по Дніпропетровській області, помилково визначив заборгованість, виходячи із середньої заробітної плати по регіону з 11 листопада 2015 року, тоді як відповідно до частини другої статті 195 СК України, заборгованість має бути визначена з 08 липня 2017 року, тобто з моменту набрання чинності редакцією Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» як для ФОП. Просив державного виконавця врахувати його пояснення.

Листом начальника відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від 04 червня 2020 року № 1-0406 заявникові надано відповідь про те, що матеріали реєстраційної справи фізичної особи-підприємця

ОСОБА_1 не містять документа, що підтверджує проживання, перебування або реєстрацію ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 .

Листом голови Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від

22 січня 2021 року № 105-105/Б-18-103 повідомлено заявника про проведення державної реєстрації змін ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця, вказано його місцезнаходження: м. Новомосковськ, Дніпропетровська область, надано роздруківку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Міністерства юстиції України.

Листом начальника Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві від 24 січня 2020 року № 4652/10 заявникові повідомлено, що з листопада

2015 року заборгованість нараховувалась згідно із середньою заробітною платою боржника по Дніпропетровській обл., оскільки боржник не надав доказів, що він працював, чи про сум фактично отриманого доходу відповідно до статті 195 СК України. З квітня 2016 розмір заборгованості нараховувався згідно із середньою заробітною платою боржника по м. Києву відповідно до даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких зазначено адресу (місце проживання: АДРЕСА_3 , дата запису про проведення державної реєстрації ФОП - 24 березня 2016 року), оскільки боржник не надав доказів, що він працював чи сума фактично отриманого доходу за вказаний період та відповідно до внесених Законом України від 17 травня 2017 року № 2037-VII змін, які набрали законної сили з 08 серпня 2017 року згідно статті 195 СК України. У статті 195 СК України не зазначено про місце проживання боржника, а зазначено «...виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості», тобто місце отримання доходу.

Державний виконавець при нарахуванні заборгованості з аліментів, не взяв до уваги доводи боржника про те, що він не проживає постійно у м. Києві і не отримує постійно дохід у м. Києві, а адреса його реєстрації як ФОП не є фактичною адресою його проживання. Заявник вказував у своїх клопотаннях до державного виконавця, що до 08 липня 2017 року він був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Листом голови Печерської районної в місті Києві державної адміністрації від

22 січня 2021 року № 105-105/Б-18-103 підтверджено, що проведено державну реєстрацію змін ОСОБА_1 як про фізичну особу-підприємця, вказано його місцезнаходження: Дніпропетровська область, м. Новомосковськ.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Згідно з частиною першою статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист та відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2012 року у справі № 18-рп/2012 за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІД Конс»).

Право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, повинно розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 11-рп/2012 за конституційним зверненням ОСОБА_8 ).

Згідно з частиною першою статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Умови й порядок виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначаються Законом.

Предмет скарги заявника на дії державного виконавця стосується правомірності проведення перерахунку заборгованості зі спати аліментів.

Положеннями частини другої статті 195 СК України встановлено, що заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою-підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

Законом України від 17 травня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», який набрав чинності 08 липня 2017 року, були внесені зміни до частини другої статті 195 СК України в частині зазначення у цій статті фізичної особи-підприємця, яка перебуває на спрощеній системі оподаткування

Таким чином, розраховувати заборгованість за аліментами виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості слід починаючи з 08 липня 2017 року.

Відповідно до пунктів 2, 3, 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від

02 квітня 2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України

29 вересня 2016 року № 2832/5), зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за № 489/20802, виконавець протягом десяти днів з дня відкриття виконавчого провадження здійснює заходи для отримання інформації про доходи боржника та виносить постанову про звернення стягнення на доходи боржника, оформлену відповідно до пункту 3 розділу Х цієї Інструкції. Стягнення аліментів здійснюється відповідно до вимог статті 70 Закону та пунктів 3-10 розділу Х цієї Інструкції.

У разі якщо боржник отримує заробіток (доходи) у різних місцях, відрахування аліментів із кожного виду виплат здійснюється за окремими постановами про звернення стягнення на доходи боржника згідно з розміром утримання, визначеним виконавчим документом.

У разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця (додаток 15) та у випадках, передбачених частиною 4 статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів.

Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 СК України.

Спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Установивши, що немає належних і допустимих доказів підтвердження того, що ОСОБА_1 є працівником, що здійснює свою діяльність у м. Києві, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку пробезпідставність здійснення державним виконавцем розрахунку заборгованості ОСОБА_1 (у відповідній частині) виходячи із середньої заробітної плати по м. Києву, а не по Дніпропетровській області

Аргументи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 у кореспонденції, яка направлялась державному виконавцю, вказував як місце відправлення м. Київ, не доводить факту його реєстрації в м. Києві.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, та зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до необхідності переоцінки доказів у справі, що відповідно до статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00

§ 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, тому що підстав для їх скасування немає.

Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду