ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 761/33736/18

Описова частина

У вересні 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Морган Кепітал» (далі - ТОВ «ФК «Морган Кепітал», товариство) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 26 травня 2006 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі - АТ «ВАБанк») та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 258, за умовами якого банк надав позичальникові у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 145 000 доларів США на придбання квартири, терміном користування - до 26 травня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 8 % річних.

Вказує, що всупереч умовам кредитного договору відповідачка не виконує належним чином свої зобов`язання за договором.

На підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 18 грудня 2017 року № 173 Публічне акціонерне товариство «ВіЕйБі Банк» (далі - ПАТ «ВіЕйБі Банк»), яке є правонаступником АТ «ВАБанк», відступило ТОВ «ФК «Морган Кепітал» право вимоги за кредитним договором від 26 травня 2006 року № 258.

Посилаючись на зміну строку виконання основного зобов`язання, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у сумі 25 748,02 доларів США, що еквівалентно 728 139,51 грн, яка складається з: 20 488,48 доларів США, що еквівалентно 579 402,68 грн - основний борг (тіло кредиту); 4 685,16 доларів США, що еквівалентно 132 493,69 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом; 469,01 доларів США, що еквівалентно 13 263,34 грн - пеня за несвоєчасне погашення заборгованості; 105,37 доларів США, що еквівалентно 2 979,80 грн - 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року у задоволенні позову ТОВ «ФК «Морган Кепітал» відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості.

При цьому суд першої інстанції вказав, що судовими рішеннями, ухваленими у справі № 761/10789/16-ц за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіною М. А. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановлено, що прострочена заборгованість за основним боргом та процентами відсутні, а переплата за основним боргом - до квітня 2019 року.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ТОВ «ФК «Морган Кепітал» звернулось до суду з апеляційною скаргою.

Постановою Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 10 березня 2020 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позов ТОВ «ФК «Морган Кепітал» задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Морган Кепітал» заборгованість за кредитним договором від 26 травня 2006 року у розмірі 25 173,64 доларів США, з яких: основний борг - 20 488,48 доларів США, що еквівалентно 579 402,68 грн; заборгованість за процентами за користування кредитом - 4 685,16 доларів США, що еквівалентно 132 493,69 грн; пеня за прострочення зобов`язань зі сплати процентів за період з 31 серпня 2017 року до 31 серпня 2018 року - 12 347,44 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що через неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилась заборгованість, яка відповідачкою не спростована, а відтак підлягає стягненню у повному обсязі.

Не погодившись із вказаною постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 звернулась до суду з касаційною скаргою.

Постановою Верховного Суду від 24 листопада 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову Київського апеляційного суду від 12 листопада 2020 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив належним чином змісту рішення Вищого кредитного комітету ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 26 червня 2015 року, викладеного у протоколі № 110, суд не з`ясував чи мала місце зміна умов договору та графіку погашення заборгованості, дати звільнення відповідача з роботи, що є важливим для наявності підстав для стягнення заборгованості, строку настання сплати усієї суми заборгованості та початку відліку строку прострочення сплати боргу у повному обсязі. Крім цього, Верховний Суд зазначив, що апеляційним судом не з`ясовано, коли саме позивач дізнався про своє порушене право з урахуванням обставин, встановлених рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року у справі № 761/10789/16-ц.

Постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 22 липня 2015 року з роботи мало місце зміна строку виконання основного зобов`язання, тому позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами та пенею, нарахованими після 22 липня 2015 року, задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд також дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідачки процентів, пені за період з 26 травня 2006 року по 22 липня 2015 року та тіла кредиту задоволенню не підлягають, оскільки у ОСОБА_1 має місце переплата за кредитним договором до 02 квітня 2019 року.

Апеляційний суд також виходив з відсутності підстав для застосування строків позовної давності, оскільки право позивача, за захистом якого він звернувся до суду, не порушено.

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення у справі, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи.

ОСОБА_1 , зокрема, вказує, що виконуючи умови договору, вона вносила грошові кошти на погашення заборгованості за кредитом, що є достатнім для закриття платежів до 02 квітня 2019 року. Вказує, що звернувшись до суду у вересні 2018 року із позовом, позивач пропустив строк позовної давності.

У листопаді 2022 року ТОВ «ФК «Морган кепітал» звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргоюна рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 10 березня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2022 року.

В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

У січні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив, в якому відповідачка просить відмовити у задоволенні касаційної скарги ТОВ «ФК «Морган кепітал».

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали цивільної справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «Морган кепітал».

Відповідно до розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду № 379/0/226-23 від 23 березня 2023 року про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи, у зв`язку із обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Мартєва С. Ю., справу № 761/33736/18 (провадження № 61-11531св22) призначено колегії суддів у складі: судді-доповідача Коротенка Є. В., суддів: Зайцева А. Ю., Тітова М. Ю.

10 квітня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суди встановили, що 26 травня 2006 року між АТ «ВАБанк» та ОСОБА_1 , що була співробітником АТ «ВАБанк», укладено кредитний договір № 258, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання грошові кошти в сумі 145 000 доларів США на придбання квартири, строком повернення до 26 травня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 8 % річних.

Пунктом 2.8 кредитного договору сторони погодили, що у разі звільнення позичальника з АТ «ВАБанк» до закінчення терміну дії кредитного договору, позичальник зобов`язується не пізніше дня звільнення погасити суму заборгованості за кредитом у валюті кредиту.

Умовами пункту 2.9 цього договору визначено, що при звільненні з АТ «ВАБанк» позичальника-співробітника банку, що отримав кредит і не погасив його згідно з пунктом 2.8, надає АТ «ВАБанк» право стягнути в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором належні йому суми (заробітна плата, депозитні внески, акції і інше). У разі недостатності вказаних сум і невиконанні зобов`язань позичальником, кредитодавець має право звернутися до суду.

З 04 травня 2000 року ОСОБА_1 працювала в АТ «Всеукраїнський Акціонерний Банк» на посаді помічника президента Банку.

Рішенням Вищого кредитного комітету ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 26 червня 2015 року, викладеним у протоколі № 110, встановлено поточну заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № 258 від 26 травня 2006 року у розмірі 20 760,22 дол. США, прострочена заборгованість по основному боргу та процентам відсутня, переплата по основному боргу - до квітня 2019 року.

22 липня 2015 року ОСОБА_1 була звільнена за угодою сторін на підставі пункту першого статті 36 КЗпП України згідно наказу № 107-П від 22 липня 2015 року.

В березні 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М. А. звернулося до Шевченківського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Банк просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 258 від 26 травня 2006 року в сумі 20905,02 доларів США, що еквівалентно 547 996,27 грн, та 9170,38 грн пені.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року, у справі № 761/10789/16-ц за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» Славкіної М. А. до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у позові відмовлено через відсутність простроченої заборгованості за основним боргом та процентами. Суд зауважив, що рішенням Вищого кредитного комітету ПАТ «ВіЕйБі Банк» від 26 червня 2015 року, викладеним у протоколі № 110, переплата за основним боргом - до квітня 2019 року.

На підставі договору про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги від 18 грудня 2017 року № 173 ПАТ «ВіЕйБі Банк» відступило ТОВ «ФК «Морган Кепітал» право вимоги за кредитним договором від 26 травня 2006 року № 258. Відповідно до додатку № 1 до цього договору загальна сума права вимоги за кредитним договором від 26 травня 2006 року № 258 станом на 18 грудня 2017 року складає 700 379,25 грн, з яких: заборгованість за основним боргом - 20 488,48 доларів США, заборгованість за процентами у розмірі - 1 866,86 доларів США, пеня за несвоєчасно сплачений кредит, проценти, комісія.

ТОВ «ФК «Морган Кепітал», звертаючись до суду з позовом, вказувало, що відповідачка через неналежне виконання своїх зобов`язань за кредитним договором допустила станом на 31 серпня 2018 року заборгованість у сумі 25 748,02 доларів США, що еквівалентно 728 139,51 грн, з яких: 20 488,48 доларів США - тіло кредиту; 4 685,16 доларів США - заборгованість за процентами; 469,01 доларів США - пеня; 105,37 доларів США - 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів.

Згідно із технічним записом судового засідання в суді першої інстанції (робоча копія), який є додатком до протоколу судового засідання, представник відповідача 10 березня 2020 року в судовому засіданні заявив клопотання про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності.

Мотивувальна частина

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а касаційна скарга ТОВ «ФК «Морган Кепітал» підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають не у повній мірі.

Згідно з пунктом 1 частини другою статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Визначення поняття «зобов`язання» міститься у частині першій статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина друга статті 1050 ЦК України).

Згідно зі статтями 526, 530, 610, частиною першою статті 612 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття: як «строк договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (статті 530, 631 ЦК України).

У справі, яка переглядається, пунктом 1.1.2 кредитного договору визначено, що кредит надається терміном до 26 травня 2021 року.

У пункті 2.8 кредитного договору сторони погодили, що у разі звільнення позичальника з АТ «ВАБанк» до закінчення терміну дії кредитного договору, позичальник зобов`язується не пізніше дня звільнення погасити суму заборгованості за кредитом у валюті кредиту.

При цьому, умовами пункту 2.9 цього договору визначено, що при звільненні з АТ «ВАБанк» позичальника-співробітника банку, що отримав кредит і не погасив його згідно з пунктом 2.8, надає АТ «ВАБанк» право стягнути в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором належні йому суми (заробітна плата, депозитні внески, акції і інше). У разі недостатності вказаних сум і невиконанні зобов`язань позичальником, кредитодавець має право звернутися до суду.

Системний аналіз пунктів 2.8, 2.9 кредитного договору дає підстави для висновку, що сторони врегулювали у договорі питання дострокового повернення кредиту - зміну строку виконання основного зобов`язання, оскільки із їх змісту слідує, що безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання є звільнення позичальника з АТ «ВАБанк» до закінчення терміну дії кредитного договору, а не направлення банком відповідного письмового повідомлення позичальнику.

Виходячи з наведеного, у разі звільнення позичальника з АТ «ВАБанк» до закінчення терміну дії кредитного договору відбувається автоматична зміна строку виконання основного зобов`язання, така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін та не надає банку право звернутися з вимогою про дострокове повернення всієї суми кредиту у порядку, визначеному частиною другою статті 1050 ЦК України.

Отже, якщо сторони договору визнали безумовною підставою для зміни строку виконання основного зобов`язання саме звільнення позичальника з ВАТ «ВАБанк» до закінчення терміну дії кредитного договору, а не направлення банком письмового повідомлення позичальнику про припинення строку користування кредитом, то така зміна не залежить від волевиявлення однієї зі сторін.

Вказане у повній мірі узгоджується з правовим висновком щодо автоматичної зміни строку виконання основного зобов`язання, викладеним у постанові Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 15 червня 2020 року у справі № 138/240/16-ц (провадження № 61-14987св19).

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина перша статті 546 ЦК України).

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина перша статті 549 ЦК України).

Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитним договором та пені припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронюваних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Зазначений висновок викладений в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18).

ОСОБА_1 була звільнена з роботи 22 липня 2015 року, а відтак, зважаючи на те, що на підставі пункту 2.8 кредитного договору № 258 від 26 травня 2006 року строк користування ОСОБА_1 кредитом припинився достроково 22 липня 2015 року внаслідок зміни строку виконання основного зобов`язання, який пов`язується із днем звільнення боржника з роботи, а тому право ТОВ «ФК «Морган Кепітал» нараховувати передбачені договором проценти та пеню за кредитним договором після цього припинилося.

З огляду на викладене, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами та пенею за період з 22 липня 2015 року по 31 серпня 2018 року (період, визначений позивачем).

Разом із цим, матеріалами справи встановлено, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року, у справі № 761/10789/16-ц за позовом ПАТ «ВіЕйБі Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у задоволенні позову відмовлено з підстав відсутності простроченої заборгованості за основним боргом та процентами.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особа або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Ураховуючи, що судовими рішеннями у справі № 761/10789/16-ц встановлено, що у ОСОБА_1 станом на 22 липня 2015 року була відсутня прострочена заборгованість за кредитним договором № 258 від 26 травня 2006 року, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що вимоги про стягнення з відповідачки процентів та пені за період з 26 травня 2006 року до 22 липня 2015 року задоволенню також не підлягають.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Оскільки станом на 31 серпня 2018 року (період, заявлений позивачем) у боржника відсутня заборгованість перед кредитором по процентам, колегія суддів Верховного Суду також погоджується з висновками апеляційного суду про безпідставність нарахування позивачем на підставі статті 625 ЦК України 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів.

Разом із цим колегія суддів Верховного Суду не може погодитись із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення суми заборгованості за основним боргом (тілом кредиту), оскільки строк користування кредитом за кредитним договором № 258 від 26 травня 2006 року був змінений у відповідності до положень договору та вважається таким, що сплив 22 липня 2015 року - в день звільнення ОСОБА_1 з банка, у зв`язку із чим остання була зобов`язана не пізніше дня звільнення погасити всю суму заборгованості за кредитом у валюті кредиту.

При цьому, слід зауважити, що обставини, встановлені рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01 березня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 червня 2017 року, у справі № 761/10789/16-ц, в частині вимог про стягнення заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки підстави позову ТОВ «ФК «Морган кепітал» до ОСОБА_1 в цій частині вимог є іншими.

У справі, що переглядається, представник відповідача ОСОБА_1 в суді першої інстанції заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Дотримання строку звернення до суду є однією з умов реалізації права на позов і пов`язано з реалізацією права на справедливий судовий розгляд. Інститут позовної давності запобігає виникненню стану невизначеності у правових відносинах.

Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.

Таким чином, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кредитним договором № 258 від 26 травня 2006 року розпочався 23 липня 2015 року, оскільки за умовами кредитного договору строк кредитування був автоматично змінений та сплив 22 липня 2015 року.

У статті 264 ЦК України визначено випадки переривання позовної давності. Так, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, а також у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності відповідного клопотання сторін у справі, якщо є докази, що підтверджують факт такого переривання.

З матеріалів справи вбачається, що у березні 2016 року ПАТ «ВіЕйБі Банк» зверталось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 258 від 26 травня 2006 року, що за правилами частини другої статті 264 ЦК України перервало перебіг позовної давності, тому право на звернення з позовом до відповідача закінчується у березні 2019 році.

До Шевченківського районного суду м. Києва ТОВ «ФК «Морган кепітал», яке є правонаступником ПАТ «ВіЕйБі Банк», з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором до ОСОБА_1 звернулось у вересні 2018 року, тобто у межах трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «ФК «Морган кепітал» до ОСОБА_1 в частині вимог про стягнення заборгованості за основним боргом (тілом кредиту), оскільки строк користування кредитом був змінений у відповідності до положень договору та сплив 22 липня 2015 року, а до суду позивач звернувся у межах строку позовної давності, з урахуванням положень частини другої статті 264 ЦК України.

Зважаючи на те що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що ухвалені у цій справі судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за основним боргом (тілом кредиту) слід скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позов у цій частині вимог.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши правильність застосування апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що рішення суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів, пені та 3 % річних за несвоєчасне погашення процентів слід залишити без змін.

Суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України).

З урахуванням наведеного, рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення вимог щодо стягнення основного боргу (тіла кредиту) підлягають скасуванню, з ухваленням нового судового рішення про задоволення позову в цій частині.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду