ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 24 січня 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке було внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019100080003424, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився у м. Києві, зареєстрований та проживає на АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого: 1) 9 квітня 2022 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 3 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років; 2) 21 січня 2011 року Святошинським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки; 3) 20 жовтня 2011 року Березанським районним судом Київської області за ч. 2 ст. 121 та на підставі статей 71, 72 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців; 28 лютого 2018 року звільнений по відбуттю покарання, у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК.
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2021 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком тривалістю 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Прийнято рішення щодо речових доказів.
Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватим у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненому повторно, за таких обставин.
Так, ОСОБА_7 13 травня 2019 року приблизно о 22:50, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, знаходячись на вул. Булгакова, 6-А у м. Києві, діючи умисно, підбіг до ОСОБА_8 та вирвав з її рук ключ від замка запалення автомобіля марки «BMW316i», державний номерний знак НОМЕР_1 , що належить останній та був припаркований на неохоронюваній стоянці навпроти зазначеного будинку. Після чого, ОСОБА_7 , підійшовши до вказаного автомобіля, за допомогою викраденого ключа запустив його двигун та, керуючи ним, зник з місця скоєння злочину, незаконно заволодівши автомобілем потерпілої.
24 січня 2023 року Київський апеляційний суд скасував вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2021 року щодо ОСОБА_7 в частині звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК, та ухвалив новий вирок, за яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Зазначає, що судом апеляційної інстанції не було належним чином враховано всі обставини кримінального провадження, дані про особу винного, поведінку ОСОБА_7 після скоєння злочину та відсутність претензій з боку потерпілої. З урахуванням викладеного, виправлення останнього вважає можливим без відбування покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ст. 75 КК.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та захисника перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно зі ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судове рішення суду апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він уповноважений перевіряти правильність застосування судами першої та апеляційної інстанційнорм матеріального й процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до положень ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді кримінального провадження судом касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412 - 414 КПК.
Висновки судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, правильність кваліфікації його дій, а також вид та розмір призначеного йому судом покарання у касаційній скарзі не оскаржуються.
Разом із тим, доводи касаційної скарги захисника ОСОБА_6 про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом апеляційної інстанції при перегляді в апеляційному порядку вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_7 , що призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів колегія суддів вважає безпідставними.
За приписами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вказаним вимогам повинен відповідати й вирок апеляційного суду, а також, згідно з положеннями ч. 2 ст. 420 КПК, й загальним вимогам до вироків. Крім того, у ньому має бути зазначено мотиви ухваленого рішення, статті закону, які порушено судом першої інстанції, та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку суду першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 цим вимогам кримінального процесуального закону відповідає.
Так, перегляд вироку Святошинського районного суду м. Києва від 15 грудня 2021 року стосовно ОСОБА_7 в апеляційному порядку здійснено за апеляційною скаргою прокурора, в якій він, не оспорюючи кваліфікації скоєного кримінального правопорушення за ч. 2 ст. 289 КК та доведеність вини ОСОБА_7 у його вчиненні, вказував на неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі винного внаслідок м`якості, а саме: застосування положень ст. 75 КК. Просив вирок в частині призначеного ОСОБА_7 покарання скасувати та постановити новий, яким призначити останньому покарання за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років з конфіскацією майна.
Апеляційний суд, здійснюючи провадження у справі, дійшов висновку про прийнятність доводів апеляційної скарги прокурора, враховуючи наступне.
Відповідно до загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК), суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.
За матеріалами кримінального провадження, переглядаючи вирок місцевого суду в апеляційному порядку за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_7 злочину, який за приписами ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких, дані про особу винного, котрий за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у лікаря-нарколога й лікаря-психіатра не перебуває, його соціальні зв`язки, стан здоров`я, відсутність тяжких наслідків від скоєного злочину і претензій з боку потерпілої, та призначив ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 289 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років, яке є мінімальним у межах санкції вказаної норми, а також застосував додаткове покарання у виді конфіскації майна.
При цьому в касаційному порядку призначення ОСОБА_7 основного та додаткового покарання не оспорюються.
З приводу доводів касаційної скарги захисника, про можливість звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК, колегія суддів зазначає таке.
У своєму рішенні апеляційний суд зазначив про неналежне врахування судом першої інстанції того, що ОСОБА_7 раніше неодноразово судимий і на момент вчинення інкримінованого кримінального правопорушення мав незняту й непогашену судимість, зокрема й за тотожні тяжкі злочини, що вказує на стійку антисоціальну поведінку ОСОБА_7 , його небажання ставати на шлях виправлення, прагнення вести злочинний спосіб життя, та вказав, що лише покарання у виді реального позбавлення волі у межах санкції ч. 2 ст. 289 КК здатне досягти мети покарання, визначеної в ст. 50 КК.
Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання відповідно до ст. 75 КК.
Колегія суддів погоджується з таким рішенням і вважає, що в даному конкретному випадку призначене засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке він має відбувати реально, відповідає вимогам статей 50, 65 КК, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів, а тому підстав для застосування положень ст. 75 КК, про що йдеться у касаційній скарзі, немає.
За правилами ч. 1 ст. 75 КК у редакції, що діяла на момент вчинення кримінального правопорушення, у разі якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
В кримінальному праві виправлення засудженого є таким впливом покарання на свідомість особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, за допомогою якого усуваються ті її негативні риси, які призвели до вчинення кримінального правопорушення.
Виправлення виявляється у внесенні коректив у соціально-психологічні характеристики засудженого, нейтралізації негативних криміногенних настанов, вихованні законослухняності та поваги до положень закону, зокрема й кримінального.
Досягнення мети виправлення означає, що в особистості засудженого в результаті застосування до нього покарання відбулись такі зміни, які фактично унеможливлюють вчинення ним нового кримінального правопорушення з огляду на зміни його ціннісних орієнтирів, що неможливо без усвідомлення та засудження винуватим вчиненої ним власної суспільно-небезпечної дії.
Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду в межах його дискреційних повноважень, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду повинен ґрунтуватися на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення рішення, зокрема, відомостях про вчинений особою злочин, характер суспільно небезпечного діяння, його наслідки, зміст мети й мотивів протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, котра притягається до кримінальної відповідальності. Крім того, важливе значення для вирішення питання про звільнення від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в головних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наскільки його ціннісні орієнтири співпадають із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічну характеристику винуватого тощо.
З урахуванням фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій, зокрема й вчинення засудженим кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння, рецидив злочинів, а також ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, висновок суду апеляційної інстанції про неможливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання у виді позбавлення волі є обґрунтованим.
Отже, за встановлених судом обставин, даних, які би вказували на безпідставне скасування судом апеляційної інстанції звільнення його від відбування покарання з випробуванням, не вбачається.
Оскільки істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, які були би підставами для скасування судових рішень, колегія суддів не встановила, тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги захисника необхідно відмовити.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд