ПОСТАНОВА Касаційний адміністративний суд ВС у справі № 826/13481/15

У липні 2015 року Публічне акціонерне товариство ``Укрнафта`` (далі - позивач, Товариство) звернулось до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Міжрегіонального Головного управління ДФС - Центральний офіс з обслуговування великих платників податків (далі - відповідач, податковий орган), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість.

Окружний адміністративний суд м. Києва постановою від 18.02.2016, яка залишена без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.04.2016, позов задовольнив, визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 02.07.2015 № 0000614101.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій виходили з того, що вимоги позивача є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, податковий орган звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Відповідач стверджує, що перевіркою не підтверджено реальності здійснення господарських операцій.

У запереченні на касаційну скаргу позивач наводить доводи, аналогічні викладеним у позові, та просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII ``Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів`` та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представники сторін надали пояснення щодо обставин у справі, доводів кожної із сторін стосовно предмета та підстав позову, обґрунтованості судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача, обґрунтування заперечень позивача щодо вимог касаційної скарги, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом проведена документальна позапланова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість за жовтень 2014 року, податку на прибуток за 2014 рік по взаємовідносинам з ТОВ ''Азонтес'' (ЄДРПОУ 38361657), за результатами якої складено акт № 642/28-10-41-29/00135390 від 17.06.2015.

Перевіркою встановлено порушення абз. ''а'' п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст.198 та п.201.1, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за жовтень 2014 року на суму 43 332 304 грн.

На підставі акта перевірки прийнято податкове повідомлення - рішення від 02.07.2015 №0000614101, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість у розмірі 64 998 456 грн, з яких за основним платежем - 43 332 304 грн, за штрафними санкціями - 21 666 152 грн.

Фактичною підставою для прийняття вищевказаного податкового повідомлення-рішення слугувало твердження відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та постачальником ТОВ ''Азонтес'' .

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин перевіряє правильність застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Товариство є власником 563 автозаправочних станцій, 547 з яких здійснюють свою діяльність з роздрібного продажу нафтопродуктів на території України.

Між Товариством (покупець) та ТОВ''Азонтес'' (продавець) укладено договори купівлі-продажу нафтопродуктів разом із додатковими угодами, а саме: №НП-101 від 30.09.2014, №НП-102 від 30.09.2014, №НП-103 від 30.09.2014, № НП-104 від 30.09.2014, №НП-105 від 30.09.2014, №НП-106 від 30.09.2014. За умовами вказаних правочинів продавець зобов`язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити нафтопродукти.

На підтвердження виконання умов укладених правочинів до матеріалів справи долучено акти приймання-передачі нафтопродуктів від 31.10.2014, податкові накладні від 31.10.2014 № 9, № 10, № 11, №12, №13, №14, виписка з банківського рахунку про оплату поставлених нафтопродуктів за договорами.

Зберігання товару здійснювалось відповідно до договорів зберігання №1014-0108-01, укладених 01.08.2014 між позивачем та ПАТ ''Нафтохімік Прикарпаття'', додаткової угоди до нього, №1014-2910-01/1560 від 29.10.2014.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що кількість нафтопродуктів (13 432 тон), переданих за договорами купівлі-продажу, відповідає кількості нафтопродуктів, прийнятих ПАТ''Нафтохімік Прикарпаття'' на зберігання.

Також позивачем надано копії первинних документів про транспортування від місця зберігання до місця реалізації - АЗС ПАТ «Укрнафта» (договір транспортного експедирування від 29.10.2014 № УЗВ-14-10-02, акт №11-1 транспортно-експедиційних послуг по договору № УЗВ-14-10-02 від 29.10.2014, звіт експедитора №1 за листопад 2014 року до акта № 11-1 від 30.11.2014 транспортно-експедиційних послуг по договору № УЗВ-14-10-02 від 29.10.2014, які також досліджувалися перевіряючими під час здійснення перевірки. Всього ПАТ ''Нафтохімік Прикарпаття'' для виконання взятих на себе зобов`язань згідно з договором № УЗВ-14-10-02 від 29.10.2014 залучено 13 (тринадцять) інших субпідрядних виконавців-перевізників, згідно Звіту експедитора № 1 за листопад 2014 року до акта № 11-1 від 30.11.2014.

Підтверджуючи факт транспортування нафтопродуктів від місця їх зберігання до місця продажу, позивач надав до суду копії товарно-транспортних накладних на відпуск нафтопродуктів (в частині).

Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що виконання договорів між позивачем та ТОВ ''Азонтес'' підтверджується податковими накладними, актами приймання-передачі нафтопродуктів, іншими первинними документами.

Таким чином, судами попередніх інстанцій встановлено, що придбане у ТОВ``Азонтес`` пальне в кількості 13 432 тон 31.10.2014 прийнято на зберігання ПАТ``Нафтохімік Прикарпаття``, з резервуарів якого перевізниками протягом листопада 2014 року транспортувалось до місць продажу.

У той же час, поза увагою судів залишився акт від 30.11.2014 №08/11 (том 1, а.с. 154-155) відповідно якого на зберіганні ПАТ''Нафтохімік Прикарпаття'' впродовж листопада 2014 року залишається 13 432 тони пального вказаної марки.

Крім того, з наданих позивачем документів не вбачається можливості встановити адресу зберігання пального, оскільки як місце зберігання визначено лише резервуари нафтобаз, що належать ПАТ''Дніпронафтопродукт'', отже співставити місце зберігання та пункт навантаження за товарно-транспортними накладними не можливо.

Також, судами попередніх інстанцій не надано оцінку доводу податкового органу, щодо неможливості встановлення придбання палива контрагентом позивача - ТОВ''Азонтес''.

Суд апеляційної інстанції вказані обставини не встановив, недоліки рішення суду першої інстанцій не виправив.

За таких обставин, касаційний суд, розглядаючи касаційну скаргу податкового органу, вважає висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо правомірності вимог позивача передчасними, та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, а оцінка наявних у матеріалах справи доказів здійснена без дотримання положень статті 90 КАС України, а відтак такі судові рішення не є такими, що відповідають вимогам законності та обґрунтованості, що встановлені статтею 242 КАС України.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у відповідності до приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинної на період розгляду судами попередніх інстанцій даної справи) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Не встановлення та ненадання правової оцінки обставинам, які мають суттєве значення у справі, свідчить про недотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при розгляді справи.

Як встановлено частиною 1 статті 242 КАС України в чинній редакції, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Згідно з частиною 4 статті 9 КАС України на суд покладається обов`язок вживати визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з`ясувати всі фактичні обставини справи з перевіркою їх належними та допустимими доказами та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже Колегія суддів приходить до висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, не встановивши фактичні обставини, що мають значення для справи, що є підставою для часткового задоволення касаційної скарги та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 246, 250, 341, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд