ПОСТАНОВА
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , у режимі відеоконференції:
захисника ОСОБА_6 , розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Волинського апеляційного суду від 21 листопада 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019030000000497 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 29 липня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 цього Кодексу ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.
Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у кримінальному провадженні.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за те, що він 19 червня 2019 року приблизно о 07:30, керуючи автомобілем «Fiat Ducato» (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), рухаючись автодорогою «Київ-Ковель-Ягодин» неподалік с. Уховецьк Ковельського району Волинської області порушив вимоги пп. «б» п. 2.3, п. 10.1, 11.3 та пп. «в» п. 14.2 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), не оцінив дорожню ситуацію, не переконався у безпечності маневру, в тому, що смуга зустрічного руху вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, розпочав здійснення маневру обгону автомобіля марки «Volvo PH 13.500» (реєстраційний номер НОМЕР_2 ) із спеціалізованим напівпричепом «Schwarzmuller SPA-3E» (реєстраційний номер НОМЕР_3 ), виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем «Citroen C4 Grand Picasso» (реєстраційний номер НОМЕР_4 ) під керуванням ОСОБА_8 .
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водій автомобіля «Citroen C4 Grand Picasso» ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких настала його смерть, а пасажир цього автомобіля ОСОБА_9 та пасажири автомобіля «Fiat Ducato» ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 отримали тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог вищенаведених пунктів ПДР перебуває у прямому причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками у вигляді смерті потерпілого ОСОБА_8 і заподіянням ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень.
Волинський апеляційний суд ухвалою від 21 листопада 2022 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 залишив без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, і заперечення інших учасників провадження
У касаційній скарзі прокурор, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження, доведеності винуватості та юридичної кваліфікації дій засудженого, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На переконання сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, всупереч ст. 419 КПК належно не проаналізував всіх доводів, викладених в апеляційній скарзі прокурора і належним чином не дослідив обґрунтованість застосування положень ст. 75 КК при призначенні засудженому покарання.
Зокрема, прокурор вважає, що апеляційний суд не врахував належним чином фактичних обставин вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення та ступеню його тяжкості, що є тяжким злочином.
Як зазначає сторона обвинувачення, суд поверхнево оцінив грубе порушення ОСОБА_7 вимог чотирьох пунктів ПДР, а також те, що він, не переконавшись у безпечності маневру, за наявності можливості виявити небезпеку, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем, який рухався назустріч.
Вищенаведене, на його думку, свідчить про підвищену суспільну небезпеку засудженого, як учасника дорожнього руху.
Крім того, за твердженням прокурора, суд апеляційної інстанції не надав належної уваги тому, що через злочинні дії ОСОБА_7 настали тяжкі та незворотні наслідки - смерть людини та заподіяння тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості п`ятьом особам.
Зазначає про безпідставне врахування апеляційним судом думки потерпілих при призначенні засудженому покарання, адже вона не є вирішальною та має бути врахована судом в сукупності з іншими встановленими обставинами справи.
Також наголошує на тому, що завдана ОСОБА_7 шкода не була відшкодована в повному обсязі всім потерпілим, що підтверджується оскарженням представником потерпілої ОСОБА_9 вироку місцевого суду в апеляційному порядку в частині розміру відшкодування за цивільним позовом.
На переконання прокурора, ті обставини, з якими погодився суд апеляційної інстанції, як з підставами, що дають можливість застосувати положення ст. 75 КК, а саме щире каяття, відшкодування завданих збитків окремим потерпілим, притягнення до кримінальної відповідальності вперше та позитивна характеристика є даними загальносоціального плану, які не зменшують суспільну небезпеку вчиненого кримінального правопорушення.
Стверджує, що суд не зважив на доводи сторони обвинувачення про те, що вищезазначені обставини були враховані при визначенні виду та розміру покарання і водночас враховані як підстави для звільнення від відбування покарання з випробуванням, що є недопустимим.
Як зазначає прокурор, грубість допущених ОСОБА_7 обставин, з урахуванням позитивних даних про його особу і наявність кількох пом`якшуючих обставин не можуть бути визнані підставами для застосування положень ст. 75 КК і звільнення його від відбування призначеного покарання.
У письмовому запереченні на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_6 , посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів, наголошує на тому, що рішення апеляційного суду є законним і обґрунтованим та просить залишити скаргу без задоволення, а постановлене щодо ОСОБА_7 судове рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 , навівши відповідні пояснення, підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення та просив її задовольнити.
Захисник ОСОБА_6 зазначила аргументи щодо законності оскарженого судового рішення та заперечила проти задоволення касаційної скарги прокурора.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження і доводи, викладені в касаційній скарзі, Суд дійшов висновку,що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновок суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильності кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК Верховний Суд не перевіряє, оскільки законності й обґрунтованості судового рішення в цій частині прокурор не оскаржує.
Доводи прокурора стосовно того, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводи про неправильне застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, і, як наслідок, необґрунтованого звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням, колегія суддів вважає слушними з огляду на таке.
Частиною 1 ст. 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Ухвала апеляційного суду - це рішення суду вищого рівня стосовно законності, обґрунтованості та вмотивованості рішення суду першої інстанції, що перевіряється в апеляційному порядку, тому, безумовно, повинна відповідати вимогам ст. 370 КПК.
У статті 419 КПК наведено вимогу про те, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, на яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Тобто суд апеляційної інстанції повинен перевірити і проаналізувати всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, зіставити їх із наявними у справі матеріалами та дати на кожен важливий аргумент сторони вичерпну відповідь у своєму рішенні.
Ухвалюючи рішення про залишення без зміни вироку місцевого суду стосовно ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції цих вимог закону не дотримався.
Суд першої інстанції, призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання, врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке є тяжким, його особу, а саме те, що він є особою з інвалідністю III групи, позитивно характеризується за місцем проживання, приймає активну участь у житті села під час військової агресії, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та здійснює догляд і проживає з сином, який є особою з інвалідністю з дитинства, вперше притягується до кримінальної відповідальності, раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не притягувався. При цьому місцевий суд врахував визнання ОСОБА_7 вини, щире каяття та відшкодування завданого збитку потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 обставинами, що пом`якшують засудженому покарання, та не встановив обставин, що його обтяжують.
На підставі наведених даних, а також часу, який минув після ДТП, позиції усіх потерпілих, у тому числі і доньки потерпілого, які просили не призначати ОСОБА_7 покарання пов`язаного з реальним позбавленням волі, стану здоров`я засудженого, який потребує оперативного втручання, його незадовільний майновий стан, оскільки після ДТП він втратив можливість господарювати, що раніше було основним джерелом прибутку, поведінку ОСОБА_7 , яка засвідчила душевний біль з приводу смерті іншої особи, а також реалії сьогодення, коли в умовах воєнного стану сім`я із неповнолітніми дітьми і особою з інвалідністю не може залишитись без підтримки батька і чоловіка, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність призначення засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією статті, за якою його засуджено, із застосуванням до нього положень статей 75, 76 КК, звільнивши ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку.
Не погоджуючись із вироком місцевого суду, прокурор та представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_15 , подали апеляційні скарги.
Прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просив скасувати вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_7 та ухвалити свій вирок, яким останнього визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На переконання сторони обвинувачення, висновок місцевого суду в частині призначення покарання і звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є неправильним, оскільки обставини, якими суд обґрунтував можливість застосування ст. 75 КК, є лише характеризуючими даними в загальносоціальному плані, які не зменшують суспільної небезпеки, а також вини ОСОБА_7 у вчиненому кримінальному правопорушенні. Наголошував, що наведені судом пом`якшуючі обставини не є такими, які б свідчили про можливість засудженого виправитись без ізоляції від суспільства і досягти мети покарання можливо лише в разі призначення засудженому покарання у виді позбавлення волі, яке необхідно відбувати реально.
Представник потерпілої ОСОБА_9 - адвокат ОСОБА_15 , не погоджувався з частковим задоволенням місцевим судом цивільного позову потерпілої, просив вирок суду в цій частині скасувати і постановити новий, яким повністю задовольнити цивільний позов потерпілої ОСОБА_9 у розмірі 3 500 000 грн.
Апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в апеляційному порядку, погодився з висновками місцевого суду, визнав їх обґрунтованими та вмотивованими, а апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої залишив без задоволення.
Водночас на обґрунтування свого висновку, суд апеляційної інстанції вказав, що під час повномасштабної агресії Російської Федерації проти України засуджений позбавлений можливості служити в ЗСУ за станом здоров`я, проте здійснював і досі здійснює волонтерську допомогу українським військовим, як добросовісний, свідомий громадянин держави.
Колегія суддів вважає такі висновки апеляційного суду непереконливими, зважаючи на таке.
Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом`якшують та обтяжують.
Згідно з приписами ст. 75 КК, якщо суд, крім визначених у цій нормі випадків, при призначенні покарання у виді, серед інших, позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується лише в тому разі, коли для цього наявні умови і підстави, визначені приписами ст. 75 КК. Підставою для звільнення особи від відбування покарання з випробуванням закон визначає переконання суду, викладене в мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання, яке ґрунтується на оцінці даних про вчинене кримінальне правопорушення, мету й мотиви, тривалість та інтенсивність протиправної поведінки тощо. Істотне значення для вирішення питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням мають відомості, що характеризують: особистісні прояви винуватого в основних сферах життєдіяльності; його соціально-демографічні властивості; спосіб життя; соціальні зв`язки; посткримінальну поведінку; наявність джерел правомірного отримання доходів; наскільки його ціннісні орієнтири та поведінка збігаються із загальнопоширеними в суспільстві нормами моралі; соціально-психологічна характеристика винуватого та інше.
Так, апеляційний суд, взявши до уваги як обставини, встановлені судом першої інстанції, так і встановлені під час апеляційного перегляду в аспекті їх достатності для обґрунтування висновку про можливість досягнення мети покарання через застосування положень ст. 75 КК, повною мірою не врахував конкретних обставин кримінального правопорушення, а саме того, що ОСОБА_7 , керуючи технічно справним транспортним засобом, грубо порушив чотири пункти ПДР, не переконався в безпечності маневру, виїхав на смугу зустрічного руху та допустив зіткнення з автомобілем, що призвело до тяжких наслідків, а саме смерті людини і заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості п`ятьом особам.
Той факт, що засуджений вперше притягується до кримінальної відповідальності, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей та здійснює догляд і проживає з сином, який є особою з інвалідністю з дитинства, позитивно характеризується за місцем проживання, приймає активну участь у житті села під час військової агресії, а також його посткримінальна поведінка, зокрема відшкодування завданого збитку потерпілим ОСОБА_11 , ОСОБА_12 та ОСОБА_14 не є достатніми мотивами для обґрунтування висновку про можливість виправлення без відбування покарання та звільнення засудженого від його відбування з випробуванням.
Зважаючи на вищенаведене, позиція потерпілих, які просили про призначення засудженому покарання не пов`язаного з ізоляцією від суспільства, у цій справі не має вирішального значення, з огляду на суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 діяння.
Таким чином, оскаржене судове рішення апеляційного суду не містить обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання з випробуванням в аспекті застосування положень ст. 75 КК та дотримання приписів ст. 50 цього Кодексу, забезпечення досягнення мети загальної превенції і попередження вчинення злочинів у сфері безпеки дорожнього руху.
За таких обставин, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а ухвала апеляційного суду щодо ОСОБА_7 - скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції необхідно вважати, що за тих самих обставин, встановлених судом та даних про особу засудженого, призначення ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК є таким, що не відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості та є неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Керуючись статтями433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд