ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 617/668/15-ц

У квітні 2015 року заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Вовчанське лісове господарство» (далі - ДП «Вовчанське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області, ОСОБА_1 , реєстраційної служби Вовчанського районного управління юстиції Харківської області (далі - РС Вовчанського РУЮ Харківської області), треті особи: ОСОБА_2 , відділ Держгеокадастру у Вовчанському районі Харківської області, про визнання незаконними та скасування розпоряджень, рішення про державну реєстрацію, зобов`язання вчинити певні дії, витребування майна із чужого незаконного володіння.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року № 660 та від 19 липня 2013 року № 174 ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку площею 0,0875 га із земель запасу рекреаційного призначення, яка розташована за межами населеного пункту на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, для індивідуального дачного будівництва. Право власності на зазначену земельну ділянку 31 липня

2013 року зареєстровано за ОСОБА_2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 4627264.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 29 січня 2014 року

ОСОБА_2 продала ОСОБА_1 вказану земельну ділянку.

Вказував, що оспорюване розпорядження суперечить вимогам закону, а всі подальші рішення районної державної адміністрації щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність громадян є незаконними, оскільки з державної власності протиправно вибули земельні ділянки лісового фонду.

На підставі викладеного заступник прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» просив:

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністраціїХарківської області від 21 листопада

2012 року № 660 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність для індивідуального дачного будівництва» в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 19 березня

2013 року № 174 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність 88 громадянам для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,0875 га, вартістю 179 917 грн, для індивідуального дачного будівництва;

- визнати недійсним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку від 31 липня 2013 року № 4627264 та від 29 січня 2014 року № 10444230;

- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 та передати ДП «Вовчанське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0875 га, про що скласти акт прийому-передачі.

Рішенням Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року позов задоволено.

Скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року № 660 «Про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність для індивідуального дачного будівництва» в частині надання ОСОБА_2 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва.

Скасовано розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації від 19 березня 2013 року № 174 «Про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок для передачі їх у власність 88 громадянам для індивідуального дачного будівництва за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області» в частині передачі ОСОБА_2 у власність земельної ділянки загальною площею 0,0875 га, вартістю 179 917 грн, для індивідуального дачного будівництва.

Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на земельну ділянку від 31 липня 2013 року № 4627264 та від 29 січня 2014 року, внесено відповідний запис в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 та передано ДП «Вовчанське лісове господарство» земельну ділянку площею 0,0875 га, про що зобов`язано скласти акт прийому-передачі.

Стягнуто з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області на користь держави судовий збір у розмірі 2 698,76 грн.

Скасовано заборону вчинення дій з відчуження земельної ділянки, розташованої на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, запис про обтяження від 17 вересня 2015 року.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що земельна ділянка була відведена у приватну власність ОСОБА_2 із земель лісового фонду, що суперечило на час прийняття оскаржуваних розпоряджень Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області пункту 5 Прикінцевих положень Лісового кодексу України (далі - ЛК України) та розпорядженню Кабінету Міністрів України від 10 квітня 2008 року № 610-р «Про деякі питання розпорядження земельними лісовими ділянками».

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2017 року, апеляційну скаргу ОСОБА_1 та Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області задоволено частково.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що прокурор не надав доказів того, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду, зокрема, відсутні належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували належність спірних земельних ділянок до лісового фонду, а також будь-які документи щодо відведення та закріплення спірних земельних ділянок за будь-якими лісовпорядними організаціями.

Постановою Верховного Суду від 22 травня 2019 року касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, ДП «Вовчанське лісове господарство» задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Харківської області від 12 жовтня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що апеляційний суд не перевірив докази, які вказують на належність спірної земельної ділянки до земель лісогосподарського призначення, залишив поза увагою, що висновок експерта є лише одним із доказів та має оцінюватись судом у сукупності з іншими доказами, невірно застосував норми права та дійшов передчасного висновку, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції не встановив власника спірної земельної ділянки на час виникнення спірних правовідносин, до компетенції якого входило право розпорядження цією земельною ділянкою, відповідно, не встановив належним чином, чи є законною передача у власність ОСОБА_2 земельної ділянки загальною площею

0,0875 га, розташованої за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області. Також апеляційний суд не спростував доводи позивача, що земельна ділянка вибула з володіння власника поза його волею - без прийняття ним відповідного рішення, що був відсутній вияв волі повноважної особи на її відчуження.

Постановою Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області задоволено частково.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство», скасовано, позов у цій частині залишено без розгляду.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року в частині позовних вимог до РС Вовчанського РУЮ Харківської області скасовано та в задоволенні позовних вимог у цій частині відмовлено.

Рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року в частині розподілу судових витрат змінено.

Стягнуто з Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області та ОСОБА_1 на користь держави з кожного 1 021,38 грн судового збору за подання позовної заяви.

В іншій частині рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, тому прокурор не має повноважень на ведення справ в частині таких вимог. Отже, судове рішення підлягає скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Зміст і характер відносин між учасниками справи, встановлені судом обставини справи свідчать, що спір у заступника прокурора Харківської області, який діє в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, виник з ОСОБА_1 , тому РС Вовчанського РУЮ Харківської області є неналежним відповідачем, отже, у задоволенні позовних вимог до останньої необхідно відмовити саме із зазначеної підстави.

Прокурором належним чином обґрунтована наявність порушень інтересів держави. Колегія суддів апеляційного суду погодилася з висновком суду першої інстанції про доведеність прокурором факту належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6321655800:01:005:0113 належала державі та вибула з її володіння поза її волею, то суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо задоволення позову прокурора про витребування спірної земельної ділянки з володіння останнього набувача - ОСОБА_1 .

У касаційній скарзі заступник керівника Харківської обласної прокуратури, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права,просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство», залишити в цій частині в силі рішення Вовчанського районного суду Харківської області від 07 грудня 2015 року.

В іншій частині постанова апеляційного суду не оскаржується, тому відповідно до частини першої статті 400 Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) не є предметом касаційного перегляду у зазначеній частині.

03 червня 2022 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури надіслав засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 червня 2022 року касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

На виконання вимог указаної ухвали керівник Харківської обласної прокуратури, у встановлений судом строк, надіслав матеріали на усунення недоліків.

Верховний Суд ухвалою від 08 липня 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури на постанову Харківського апеляційного суду від 03 лютого 2022 року, витребував справу із суду першої інстанції.

Справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі як на підставу оскарження постанови апеляційного суду керівник Харківської обласної прокуратури посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважає, що апеляційний суд не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палат Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18.

Вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 36-1 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1789-XII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1789-XII).

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд помилково врахував висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 у справі № 911/2169/20 та від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16, зокрема, щодо застосування статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Позов прокурора у цій справі не спрямований на безпосередній захист інтересів самого державного підприємства як учасника цивільних правовідносин, а зумовлений необхідністю усунення порушення законодавства, яке визначає порядок розпорядження землями, що перебувають у постійному користуванні державного підприємства. Зазначаючи ДП «Вовчанське лісове господарство» одним з позивачів у цій справі, прокурор обґрунтував порушення саме інтересів держави, а не самостійної юридичної особи та учасника цивільних правовідносин. Право ДП «Вовчанське лісове господарство» (як землекористувача) на належне та безперешкодне використання спірної земельної ділянки є порушеним.

ДП «Вовчанське лісове господарство» є таким спеціалізованим лісогосподарським підприємством, яке уповноважене державою на реалізацію правомочностей щодо володіння та користування спірними об`єктами права державної власності з метою забезпечення у процесі лісокористування збереження життєздатності лісового середовища та його біологічного різноманіття, збереження лісів, що становлять природоохоронну цінність, постійне, невиснажливе лісокористування, раціональне та ефективне використання лісових ресурсів.

Апеляційним судом не було враховано те, що у спірних правовідносинах відбулося розщеплення правомочностей власника земельної ділянки, оскільки право користування та володіння (право постійного користування) державою були передані саме державному підприємству, у той час як інша частина правомочностей (право розпорядження) залишилася у держави. Визначення прокурором у якості позивача іншої особи та подальше витребування землі на її користь не забезпечить повноцінного захисту порушених інтересів держави, якою передано частину прав власника державному підприємству як елементу єдиного механізму держави в межах однієї з форм реалізації нею своїх функцій. Визначаючи в якості позивача орган державної влади, державне підприємство, акціонерне товариство з державною часткою у статутному капіталі тощо, прокурор не здійснює захисту інтересів таких суб`єктів, а захищає порушені інтереси держави, які тісно пов`язані з діяльністю або повноваженнями таких суб`єктів.

Позиції інших учасників

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 21 листопада 2012 року № 660 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок із земель запасу рекреаційного призначення у власність громадянам в кількості 88 осіб для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

Розпорядженням Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2013 року № 174 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 7,8570 га із земель запасу рекреаційного призначення для передачі у власність 88 осіб для індивідуального дачного будівництва, які розташовані за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області.

Відповідно до додатку до розпорядження голови Вовчанської районної державної адміністрації Харківської області від 19 липня 2012 року № 174 до списку громадян у кількості 88 чоловік внесено ОСОБА_2 , якій передано у власність земельну ділянку загальною площею 0,0875 га із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, розташовану за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області, та внесено записи про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 липня 2013 року.

На підставі зазначеного розпорядження Вовчанської районної державної адміністрації ОСОБА_2 передано у власність земельну ділянку, кадастровий номер якої 6321655800:01:005:0113, загальною площею

0,0875 га із земель запасу рекреаційного призначення для індивідуального дачного будівництва, розташовану за межами населених пунктів на території Старосалтівської селищної ради Вовчанського району Харківської області та внесено відомості про право власності до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 31 липня 2013 року за № 4627264.

За договором купівлі-продажу від 29 січня 2014 року, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Мануйловою Г. В., ОСОБА_2 відчужено вказану земельну ділянку ОСОБА_1 .

Того ж дня (29 січня 2014 року) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку.

Відповідно до декларації про готовність до експлуатації об`єкта, будівельні роботи на якому виконувались на підставі повідомлення про початок їх виконання, на спірній земельній ділянці ОСОБА_1 закінчено будівництвом житловий будинок площею 88,9 кв. м, який є готовим до експлуатації.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 17 травня 2016 року призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса. На вирішення експертів поставлено питання: «Чи знаходиться спірна земельна ділянка на території земель лісового фону (категорія земель «Ліси та інші лісовкриті площі») Старосалтівського лісництва ДП «Вовчанське лісове господарство»? Якщо так, то в якій частині?»

У подальшому Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса надіслав до суду клопотання про надання додаткових матеріалів (вихідних даних), необхідних для проведення експертизи, яке судом направлено сторонам у справі для виконання.

У вересні 2016 року до апеляційного суду від Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М. С. Бокаріуса надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експертизи, оскільки витребувані додаткові матеріали, які необхідні для проведення експертизи, до вказаної експертної установи не надійшли.

Мотивувальна частина

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Верховний суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до пункту 2 статті 121 Конституції України в редакції, чинній на час звернення прокурора з позовом до суду, на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

Частиною другою статті 45 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі) з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами. При цьому прокурор повинен надати суду документи, які підтверджують неможливість громадянина самостійно здійснювати представництво своїх інтересів. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді також урегульовано у статті 36-1 Закону № 1789-XII у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі.

Згідно з частинами першою-третьою статті 36-1 Закону № 1789-XII

(у редакції, чинній на час звернення з позовом у цій справі) представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва в суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Наявність таких підстав має бути підтверджена прокурором шляхом надання суду відповідних доказів. Підставою представництва в суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень інтересів держави.

Представництво інтересів громадянина або держави прокурором у суді врегульовано також у статті 23 Закону № 1697-VII, який набрав чинності

15 липня 2015 року. Представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Частина перша цієї статті визначає, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Згідно з абзацом першим частини другої, абзацом першим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу

З наведених норм випливає, що прокурор наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді лише двох суб`єктів права - громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) та держави, і не наділений повноваженнями здійснювати представництво в суді інших суб`єктів права.

Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня

2022 року у справі № 617/1322/15.

За висновками Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти росії»).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у тих відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що і в судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах. Тобто під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц). Тому, зокрема, наявність чи відсутність в органу, через який діє держава, статусу юридичної особи, значення не має (постанова від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20).

При цьому міністерства, інші центральні органи виконавчої влади та їх територіальні органи відповідно до статті 28 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» наділені повноваженням звернення до суду, якщо це необхідно для здійснення їхніх повноважень (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 червня 2021 року у справі № 925/929/19). Отже, незалежно від того, хто саме звернувся до суду - орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, чи прокурор, у судовому процесі (в тому числі у цивільному) держава бере участь у справі як позивач, а відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор здійснюють процесуальні дії на захист інтересів держави як суб`єкта процесуальних правовідносин. Таким чином, фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган (незалежно від наявності в нього статусу юридичної особи) або прокурор.

На відміну від прокурора та органів, через які діє держава, юридичні особи, які не є такими органами, діють як самостійні суб`єкти права - учасники правовідносин. Конституцією України та законом не передбачена можливість прокурора здійснювати процесуальні та інші дії, спрямовані на захист інтересів юридичних осіб. Зокрема, до повноважень прокурора не належить здійснення представництва в суді державних підприємств. При цьому інтереси юридичної особи можуть не збігатися з інтересами її учасників (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16). Інтереси державного підприємства можуть не збігатися з інтересами держави, яка має статус засновника (вищого органу) такого підприємства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18).

Відповідно до статті 170 ЦК України держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні підприємства.

Подібні висновки викладено Великою Палою Верховного Суду у постановах від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц, в яких підтверджено висновок про відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі державного підприємства.

Враховуючи викладене, позовні вимоги прокурора, спрямовані на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства, не підлягають розгляду по суті, оскільки позовну заяву за такими вимогами фактично подано не від імені та в інтересах держави, а від імені та в інтересах державного підприємства, а прокурор не має повноважень на ведення справ у частині таких вимог.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 359/9596/15.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

На підставі викладеного апеляційний суд дійшов правильного висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині розгляду по суті позову прокурора, поданого в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство» із залишенням позову без розгляду в зазначеній частині.

Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судами висновків, які були викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, враховуючи наступне.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Так, у справі № 338/180/17 предметом первісного позову є вимоги товариства з обмеженою відповідальністю до фізичної особи про стягнення безпідставно одержаних коштів, а предметом зустрічного позову є вимоги фізичної особи до товариства з обмеженою відповідальністю про визнання договору укладеним та стягнення заборгованості за договором підряду. Касаційним судом у постанові від 05 червня 2018 року викладено висновки щодо юрисдикції зазначеного спору та щодо визнання договору укладеним.

У справі № 905/1926/16 публічне акціонерне товариство звернулося до суду з позовом до приватного акціонерного товариства про зобов`язання виконати умови договору, а саме: прийняти виконання зобов`язань за договором шляхом надання актів приймання-передачі електроенергії за відповідні періоди. Касаційним судом у постанові від 11 вересня 2018 року викладено висновки про наслідки заявлення вимоги щодо встановлення певних фактів як самостійного предмету розгляду в господарському суді. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вимога надати акт приймання-передачі електроенергії за відповідним договором купівлі-продажу не може бути предметом позову, оскільки такий акт є підтвердженням наявності чи відсутності фактів передачі однією стороною та прийняття іншою стороною предмета договору.

Фізична особа і товариство з обмеженою відповідальністю звернулися до суду з позовом у справі № 569/17272/15-ц до приватного підприємства, в якому просили здійснити публікацію про порушення авторських прав на твір на офіційному сайті відповідача та стягнути суму компенсації за використання твору у шести програмах. Касаційним судом у постанові від 30 січня 2019 року викладено висновки щодо спору, який виник у зв`язку зі стверджуваним порушенням авторських прав позивачів: особистих немайнових і майнових прав інтелектуальної власності.

У справі № 910/3907/18 товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до господарського суду з позовом до Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів про: визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів, оформлених протоколом проведення електронних торгів, визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна.

Касаційним судом у постанові від 01 жовтня 2019 року викладено висновки щодо юрисдикції зазначеного спору та вирішення спору по суті (про визнання недійсними проведених електронних торгів та їх результатів та про визнання недійсним договору купівлі-продажу зерна).

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18 відсутні висновки щодо наслідків звернення прокурора до суду в інтересах державного підприємства.

Отже, відсутні підстави вважати, що суди у справі, яка переглядається, не врахували висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладені у наведених як приклад постановах касаційного суду, оскільки суди виходили з конкретних обставин кожної окремої справи.

статті 36-1 Закону № 1789-XII у відповідній редакції (тобто до набрання чинності Законом № 1697-VII), не заслуговують на увагу та спростовуються змістом постанов Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі

№ 359/9596/15 та від 19 січня 2022 року у справі № 617/1322/15.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками апеляційного суду стосовно встановлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що в силу статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження суду апеляційної інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.

ЄСПЛ вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України»).

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування постанови апеляційного суду в оскаржуваній частині (в частині позовних вимог, заявлених в інтересах ДП «Вовчанське лісове господарство»), оскільки апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, прийняв постанову у відповідній частині з додержанням норм матеріального і процесуального права, що згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а вказаних судових рішень без змін.

Щодо судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду