ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 461/952/15-ц

1. Описова частина

У січні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, ОСОБА_2 , управління державної реєстрації Львівської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , орган опіки та піклування Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, про скасування розпоряджень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 101 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 27 січня 2006 року та № 116 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року, скасування державної реєстрації права власності та зобов`язання до вчинення дій.

Позовна заява мотивована тим, що він є власником житлових кватир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Влітку 2012 року йому стало відомо, що ОСОБА_2 здійснює будівельні роботи на горищі будинку.

Вказував, що внаслідок будівельних робіт в квартирі АДРЕСА_1 з`явилися тріщини та перекрито доступ до горища.

З відповіді Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 22 грудня 2014 року на адвокатський запит йому стало відомо про документи, які були підставою для прийняття оскаржуваних розпоряджень, зокрема, про заяву-згоду на ім`я голови Галицької районної адміністрації від 07 вересня 2005 року, підписану від імені ОСОБА_1 та його дружини ОСОБА_5 його матір`ю ОСОБА_6 на підставі доручення від 23 серпня 2005 року.

Зазначав, що у Галицької районної адміністрації Львівської міської ради не було законних підстав приймати заяву-згоду, на підтвердження чого стверджує, що довіреність видавалась ним на вирішення можливих питань з Львівським комунальним підприємством «Каменяр-центр», які не пов`язані з відчуженням його майнових прав на горище, а саме для уникнення заборгованості по сплаті комунальних послуг під час відсутності на території України.

Доручення від 23 серпня 2005 року, на підставі якого надавалася заява-згода від 07 вересня 2005 року, серед документів, які стали підставою для видачі розпорядження, взагалі відсутнє, а отже встановити його достовірність, законність, а також дійсні повноваження підписанта у Галицької районної адміністрації Львівської міської ради реальної можливості не було, а здійснений позивачем 23 серпня 2005 року в Португалії дозвіл не передбачає прав ОСОБА_6 здійснювати відчуження майнового права спільної власності.

Зазначав, що доручення не легалізоване в Україні відповідно до Закону України «Про міжнародне приватне право», що також підтверджує відсутність у позивача наміру оформляти офіційний документ про право розпоряджатися ОСОБА_6 майном, яке є у його власності.

Під час винесення оспорюваних розпоряджень не було враховано прав інших його співвласників квартир у будинку, зокрема, неповнолітніх дітей. Рішення стосовно будівництва видані з істотним порушенням норм чинного законодавства, що встановлюють санітарно-гігієнічні, пожежні та вимоги безпеки до житлових приміщень. Галицька районна адміністрація не мала повноважень на видачу спірних розпоряджень, оскільки не є виконавчим органом місцевої ради народних депутатів.

Внаслідок дій відповідачів існує ризик притягнення його до відповідальності за порушення пам`ятки охоронного законодавства та виключення міста Львова зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Будівельні роботи були здійснені без отримання дозволу Міністерства культури України.

Для державної реєстрації права власності на квартиру ОСОБА_2 не подано згоди співвласників об`єкта нерухомого майна щодо проведення його реконструкції.

Враховуючи наведене просив суд: визнати незаконним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 101 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 27 січня 2006 року;

визнати незаконним та скасувати розпорядження Галицької районної адміністрації Львівської міської ради № 116 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року та скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житлову квартиру АДРЕСА_3 ;

зобов`язати ОСОБА_2 привести приміщення горища будинку АДРЕСА_4 в попередній стан.

У грудні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про вступ у справу в якості третьої особи із самостійними вимогами.

Зазначав, що підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 , та вказував, що він не погоджував проведення будівельних робіт, оскільки був неповнолітнім, а особи, які мали від його імені надавати згоду на реконструкцію горища та органи опіки і піклування такої не надавали, документи щодо будівництва прийняті з істотним порушенням будівельних та пожежних норм та несуть загрозу його життю і здоров`ю та членів його родини, відповідачів може бути притягнено до відповідальності за порушення пам`ятко-охоронного законодавства, внаслідок здійснення будівельних робіт м. Львів може бути виключено з переліку зі списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО .

Просив суд визнати нікчемним правочин - реєстрацію права власності ОСОБА_2 на житлову квартиру АДРЕСА_5 .

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 26 червня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання незаконними та скасування розпоряджень Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, суд першої інстанції виходив з того, що усі формальності, необхідні для оформлення згоди власників квартир у будинку, дотримані, Галицька районна адміністрація Львівської міської ради не мала жодних підстав не враховувати заяву-згоду від 07 вересня 2005 року при прийнятті Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради оскаржуваних розпоряджень.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про скасування реєстрації права власності ОСОБА_2 на житлову квартиру АДРЕСА_3 , суд виходив з того, що ОСОБА_2 здійснював будівництво та проводив державну реєстрацію права власності стосовно спірної квартири на підставі дійсного дозволу, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області. Позивачем не доведено, що будівництво та проектування квартири здійснено з порушенням чинних будівельних та пожежних норм, що несуть загрозу життю та здоров`ю позивача та його родини.

Постановою Львівського апеляційного суду ді 05 жовтня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 26 червня 2017 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 116 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року скасовано та ухвалено в цій частині нову постанову, якою вказані позовні вимоги задоволено.

Визнано незаконним та скасовано розпорядження Галицької районної адміністрації № 116 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року.

В решті рішення суду залишено без змін.

Скасовуючи рішення місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування розпорядження Галицької районної адміністрації № 116 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 не отримував дозвіл всіх мешканців будинку на влаштування житлової квартири за рахунок площі горища будинку АДРЕСА_4 , оскільки дорученням від 23 серпня 2005 року ОСОБА_6 не уповноважувалась вчиняти дії від імені ОСОБА_1 щодо надання згоди на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирному будинку, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень.

При цьому апеляційний суд погодився із висновком місцевого суду про те, що державна реєстрація права власності на квартиру АДРЕСА_5 проведена з дотриманням процедур, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703.

Суд апеляційної інстанції вказував, що ОСОБА_2 звертався до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради у порядку, визначеному Положенням про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі будинків на території м. Львова, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 612 від 18 липня 2003 року, тому відсутність належно оформленої згоди позивача та зобов`язання привести у попередній стан горище порушуватиме майнові права ОСОБА_2 , так як незаконність розпорядження Галицької районної адміністрації «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 » від 27 січня 2006 року № 101 зумовлена не протиправними діями ОСОБА_2 , а неналежним виконанням Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради покладених на неї обов`язків щодо перевірки документів, необхідних для оформлення дозволів на проведення переобладнання горища на мансардний поверх.

Тому, помилки, допущені Галицькою районною адміністрацією, як органом місцевого самоврядування, наслідком яких є порушення принципу «належного урядування», не можуть виправлятися за рахунок ОСОБА_2 , який поніс витрати на реконструкцію квартири, а в разі приведення горища до попереднього стану змушений буде нести додаткові витрати, що має ознаки непропорційного втручання в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій органну місцевого самоврядування.

Вирішуючи позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання нікчемним правочину реєстрації права власності ОСОБА_2 на житлову квартиру, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду, що реєстрація права власності не є правочином в розумінні цивільного законодавства України і, відповідно, не може бути визнана нікчемною, в тому числі з підстав порушення публічного порядку.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У листопаді 2022 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшли касаційні скарги ОСОБА_1 та Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу., Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 червня 2023 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування доказів, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що матеріали справи не містять оригіналів або належним чином завірених копій оскаржуваних розпоряджень № 101 та № 116 Галицької районної адміністрації Львівської міської ради.

Заявник вказує, що судами не надана належна оцінка тому, що згідно з витягами з Державного реєстру речових прав та реєстру права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_4 наявні: квартира АДРЕСА_6 , яка набута у власність 12 серпня 2005 року, площею 84,4 кв. м, квартира АДРЕСА_7 , набута у власність 15 серпня 2005 року та існуюча з часу створення будинку, площею 74,6 кв. м, та новоутворена квартира АДРЕСА_7 , яка набута у власність 28 листопада 2013 року.

Тобто, на думку заявника, у вказаному будинку зареєстровано дві квартири з однаковим квартирним АДРЕСА_7 , що суперечить чинному законодавству.

Зазначає, що під час реконструкції ОСОБА_2 фактично добудував два поверхи та зареєстрував за собою квартиру площею 328,9 кв. м, дозволу на що останній не отримував.

Під час розгляду справи неодноразово подавались відводи суддям, які не були розглянуті.

Вказує, що суди розглянули справу без належного залучення та повідомлення всіх відповідачів по справі.

При цьому суд протиправно долучив до матеріалів справи висновок експерта без з`ясування думки сторін, без пояснення, яким чином вказана експертиза важлива для цієї справи.

У касаційній скарзі Галицька районна адміністрація Львівської міської ради, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення апеляційного суду в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення місцевого суду.

Підставою касаційного оскарження заявник зазначає порушення норм процесуального права, оскільки судове рішення ухвалено з порушенням правил предметної юрисдикції, передбачених статтею 19 ЦПК України.

Касаційна скарга мотивована тим, що Галицька районна адміністрація при видачі спірних розпоряджень діяла в межах повноважень. В адміністрації немає обов`язку перевіряти достовірність підписів на заяві-згоді на реконструкцію. При цьому заява-згода є дійсною та нескасованою.

Крім того, заява-згода від 07 вересня 2005 року підписана ОСОБА_5 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , містить відомості про засвідчення підписів директором ЛКП «Каменяр-центр». Обов`язок перевіряти повноваження на підписання заяв-згод покладено на керівника експлуатуючої організації. Доказів невиконання керівником експлуатуючої організації вказаного обов`язку позивачем не надано.

Відзиву на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є власником квартир АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

17 серпня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано дозвіл (уповноваження), яким дозволили (уповноважили) ОСОБА_5 , що проживає у кв. АДРЕСА_2 , приймати рішення та підписувати усі необхідні документи зборів співвласників вказаного будинку під час їх відсутності.

Доручення складене в Португалії, підписи ОСОБА_1 та ОСОБА_3 23 серпня 2005 року засвідчено нотаріусом Терезою Марією Браз Діас Фріас.

07 вересня 2005 року ОСОБА_5 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 підписано заяву-згоду про те, що вони не заперечують проти реконструкцій квартир АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 в двох рівнях за рахунок горища. Підписи ОСОБА_6 на заяві-згоді засвідчені директором ЛКП «Каменяр-центр» Лозинським І. Заява містить застереження, що підписи від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зроблені ОСОБА_6 на підставі доручення від 17 серпня 2005 року.

17 січня 2006 року ОСОБА_2 звернувся до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради з заявами, в яких просив надати дозвіл на реконструкцію горища та перепланування квартир.

27 січня 2006 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради прийняла розпорядження № 101 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 », яким затвердила висновок міжвідомчої комісії Галицького району та дозволила перепланувати та об`єднати квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 в одну з розширенням їх за рахунок влаштування балкону зі сторони дворового фасаду, замінити існуюче опалення на газовий агрегат індивідуального опалення, новоутвореній квартирі присвоїти АДРЕСА_6 , зобов`язати власника квартири вчинити дії, пов`язані з переплануванням та об`єднанням квартир та інше.

30 січня 2006 р. Галицька районна адміністрація Львівської міської ради прийняла розпорядження № 116 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 », яким затвердила висновок міжвідомчої комісії Галицького району; дозволила влаштувати житлову квартиру за рахунок площі горища будинку АДРЕСА_4 з надбудовою та влаштуванням балконів з боку дворового фасаду згідно з поданими проектними пропозиціями, влаштувати газовий агрегат індивідуального опалення на площі новоутвореної кухні згідно технічного заключення ВАТ «Львівгаз»; новоутвореній квартирі присвоєно АДРЕСА_7 ; зобов`язано власника новоутвореної квартири вчинити дії, пов`язані з влаштуванням.

Разом з заявою ОСОБА_2 від 11 січня 2006 року, яка стала підставою для прийняття 30 січня 2006 року Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради розпорядження № 116 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 », ОСОБА_2 подано заяву-згоду від 07 вересня 2005 року, підписану ОСОБА_5 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 . Підписи ОСОБА_6 на заяві-згоді засвідчені директором ЛКП «Каменяр-центр» Лозинським І. Заява-згода містить застереження, що підписи від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_6 зроблені ОСОБА_6 на підставі доручення від 17 серпня 2005 року.

2. Мотивувальна частина

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 319 ЦК України, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з приписами частин першої, другої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини другої статті 382 ЦК України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Отже, частина друга статті 382 ЦК України визначає правовий режим допоміжних приміщень і приміщень загального користування житлового будинку у дво- або багатоквартирному будинку. Зокрема, за власниками квартир у таких будинках на праві спільної сумісної власності закріплюються приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше ніж одну квартиру. Ця норма спрямована на врегулювання порядку користування мешканцями квартир зазначеними приміщеннями та обладнанням.

Допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна (пункти 2, 3 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09 листопада 2011 року у справі № 1-22/2011 власники квартир дво- або багатоквартирних житлових будинків та житлових приміщень у гуртожитку, незалежно від підстав набуття права власності на такі квартири, житлові приміщення, є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою.

У Рішенні Конституційного Суду України у справі про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків від 02 березня 2004 року № 4-рп/2004 вказано, що в аспекті конституційного звернення і конституційного подання положення частини першої статті 1, положення пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» треба розуміти так: допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Власник (власники) неприватизованих квартир багатоквартирного будинку є співвласником (співвласниками) допоміжних приміщень нарівні з власниками приватизованих квартир. Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

З матеріалів справи вбачається, що згідно з дозволом (уповноваженням) від 23 серпня 2005 року ОСОБА_1 , який одружений на ОСОБА_3 , надав своїй матері ОСОБА_8 доручення приймати рішення і підписувати всі необхідні документи зборів співвласників будинку АДРЕСА_4 на період їх відсутності.

Разом із тим, зі змісту вказаного дозволу (Aurorizacao) не вбачається, що ОСОБА_8 наділена правом вчиняти дії від імені ОСОБА_9 щодо надання згоди на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирному будинку, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень.

Таким чином, ОСОБА_5 , надаючи дозвіл від імені свого сина на переобладнання горища, перевищила надані їй повноваження, які визначені вищевказаним дозволом (уповноваженням).

Отже, оскільки ОСОБА_2 не отримав згоду всіх мешканців будинку АДРЕСА_4 на влаштування житлової квартири за рахунок площі горища з надбудовою та влаштуванням балконів, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для визнання розпорядження Галицької районної адміністрації № 116 «Про розгляд заяви ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року незаконним.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду про те, що державна реєстрація права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 проведене з дотриманням процедур, визначених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703.

З матеріалів справи вбачається та встановлено судами попередніх інстанцій, що 28 листопада 2013 року ОСОБА_2 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_5 , про що внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності та видано свідоцтво про право власності на квартиру від 03 грудня 2013 року.

Право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (стаття 331 ЦК України).

Стаття 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Із офіційним визнанням державою права власності пов`язується можливість матеріального об`єкта (майна) перебувати в цивільному обороті та судового захисту права власності на нього.

Отже, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має.

Системний аналіз законодавчих актів дозволяє стверджувати, що державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

ОСОБА_2 здійснював реконструкцію з дозволу Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, після завершення реконструкції новоутворена квартира була здана в експлуатацію, що свідчить про те, що виконання робіт відбулося згідно з розробленою та погодженою проектно-технічною документацією.

Крім того, у січні 2013 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради зверталась до суду із позовом до ОСОБА_10 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Львівське комунальне підприємство «Цитадель-Центр», Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області, про зобов`язання до вчинення дій.

Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 03 вересня 2013 року у справі № 461/2/13-ц, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 18 лютого 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року, у задоволенні позовних вимог Галицької районної адміністрації Львівської міської ради відмовлено.

Під час розгляду вказаної справи судами встановлено, що перевіркою Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області встановлено, що відповідач як замовник та ПП «Новий-Світ» як підрядник здійснюють будівельні роботи з влаштування новоутвореної квартири АДРЕСА_7 з розширенням за рахунок площі горища з влаштуванням балконів та надбудови по АДРЕСА_4 без відхилень від погодженої проектної документації, у звязку з чим інспекція не має правових підстав для вжиття до відповідача та ПП «Новий-Світ» заходів адміністративного характеру.

За результатами перевірки Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Львівській області складено акт № 60-Г перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, державних будівельних норм, стандартів і правил від 25 червня 2013 року, яким встановлено, що ОСОБА_10 здійснює будівельні роботи без відхилень від погодженої проектної документації.

У пунктах 70-71 рішення по справі «Рисовський проти України» (29979/04) Європейський Суд з прав людини, аналізуючи відповідність мотивування Конвенції, підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування», зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), № 33202/96, пункт 120, «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), № 48939/99, пункт 128, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункту 72, «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, від 20 травня 2010 року і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах «Онер`їлдіз проти Туреччини» (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та «Беєлер проти Італії» (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Таким чином, враховуючи те, що ОСОБА_2 звернувся до Галицької районної адміністрації Львівської міської ради у порядку, визначеному Положенням про порядок підготовки, погодження документів для оформлення дозволів на проведення переобладнання горищ на мансардні поверхи або надбудов у житлових будинках з метою ремонту дахів та збільшення житлової площі будинків на території м. Львова, затвердженого рішенням Львівської міської ради № 612 від 18 липня 2003 року, відсутність належно оформленої згоди позивача обумовлена помилковими діями представника позивача, яким виступала його мати, зобов`язання привести у попередній стан горище порушуватиме майнові права ОСОБА_2 , так як незаконність розпорядження Галицької районної адміністрації «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 » від 30 січня 2006 року № 116 зумовлена не протиправними діями ОСОБА_2 , а, як встановлено судом апеляційної інстанції, перевищенням матір`ю позивача повноважень, визначених дозволом (уповноваженням) від 17 серпня 2005 року, неналежним виконанням Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради покладених на неї обов`язків щодо перевірки документів, необхідних для оформлення дозволів на проведення переобладнання горища на мансардний поверх.

ОСОБА_11 звертався до суду із позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, треті особи: Міністерство культури України, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , про визнання протиправною і скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації від 25 листопада 2013 року.

Львівський окружний адміністративний суд постановою від 12 грудня 2016 року у справі № 813/4993/15 в задоволенні позову відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 11 квітня 2017 року постанову Львівського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2016 року скасував, позов задовольнив.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року касаційні скарги ОСОБА_2 та Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишено без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2017 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду, погоджуючись із висновком суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, виходила із того, що оскільки влаштування новоутвореної квартири АДРЕСА_7 з розширенням за рахунок площі горища, влаштуванням балконів та надбудови на АДРЕСА_4 могло призвести до втрати об`єкта культурної спадщини місцевого значення, введення цього об`єкта будівництва в експлуатацію мало здійснюватися на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, а не на підставі реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Посилання заявника на скасування Львівським апеляційним адміністративним судом 11 квітня 2017 року (після реєстрації права власності на реконструйовану квартиру) декларації про готовність об`єкта до експлуатації не впливає на законність реєстрації права власності на реконструйовану квартиру. Названа декларація про прийняття об`єкта в експлуатацію не є документом, яка встановлює право власності особи, а фіксує об`єктивний стан - закінчення будівельних робіт. Рішення органу влади про реєстрацію вказаної декларації вичерпало свою дію шляхом виконання (створено новий об`єкт нерухомості, на який зареєстровано право власності).

Крім того, суд апеляційної інстанції правомірно врахував висновок експерта № 25-19 за результатами проведення будівельно-технічної експертизи по заяві учасника цивільної справи № 461/952/15-ц від 30 грудня 2019 року, житловий будинок АДРЕСА_4 побудований на початку двадцятого століття та має більше ста років. За тривалий час експлуатації всі конструктивні елементи житлового будинку зазнали фізичного зносу та втратили частину запасу міцності. Проведення робіт по демонтажу надбудови та динамічні навантаження і вібрації, які при цьому виникатимуть призведуть до утворення нових тріщин та розвитку існуючих у конструктивних елементах (фундаменти, стіни, перекриття) житлового будинку, який має значний термін експлуатації та можуть викликати їх пошкодження, що матиме негативні наслідки для житлового будинку у цілому. Приведення житлового будинку до попереднього стану призведе до погіршення технічного стану як квартир розташованих на нижніх поверхах так і житлового будинку в цілому.

Посилання заявника на те, що суд протиправно відмовив у виклику експерта відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 102 ЦПК України суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. Отже, з наведеного вбачається, що виклик експерта в судове засідання є правом, а не обов`язком суду. При цьому, як випливає зі змісту частини четвертої статті 72 ЦПК України наведене має обумовлюватися потребою у роз`ясненні висновку.

Також колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що розпорядження Галицької районної адміністрація Львівської міської ради від 27 січня 2006 року № 101 «Про розгляд заяви гр. ОСОБА_2 », яким затверджено висновок міжвідомчої комісії Галицького району та дозволено перепланувати та об`єднати квартири АДРЕСА_6 та АДРЕСА_5 в одну з розширенням їх за рахунок влаштування балкону зі сторони дворового фасаду, замінити існуюче опалення на газовий агрегат індивідуального опалення, новоутвореній квартирі присвоїти АДРЕСА_6 , жодним чином не порушує прав та законних інтересів позивача чи третіх осіб, так як власником обох квартир є ОСОБА_2 , а саме об`єднання відбулося згідно процедури визначеної актами органу місцевого самоврядування.

Посилання ОСОБА_1 на те, що під час розгляду справи неодноразово подавались відводи суддям, які не були розглянуті, не знайшли свого підтвердження, так як під час подання неодноразових відводів такі були розглянуті відповідно до вимог ЦПК України (2004 року) та ЦПК України (2017 року).

Так, 26 квітня 2016 року ОСОБА_1 подав до місцевого суду заяву про відвід судді Мисько Х. М (т. 2, а. с. 36-41).

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 06 червня 2016 року відмовлено у задоволенні клопотання позивача про відвід судді (т. 2, а. с. 60).

23 січня 2017 року ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 подано заяви про відвід судді Мисько Х. М. (т. 2, а. с. 204-206, 207-209, 216-218).

Ухвалами Галицького районного суду м. Львова від 23 січня 2017 року у задоволенні заяв про відвід головуючого судді відмовлено (т. 2, а. с. 228, 229, 230).

09 лютого 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 подано заяву про відвід судді (т. 2, а. с. 240-241).

Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 09 лютого 2017 року у задоволенні заяви про відвід головуючого судді відмовлено.

Також 01 грудня 2017 року ОСОБА_1 до апеляційного суду було подано заяву про відвід судді Струс Л. Б (т. 4, а. с. 66-69).

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 01 грудня 2017 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Відведено суддю Струс Л. Б. від розгляду даної справи. Справу передано на новий розподіл автоматичною системою документообігу суду.

15 червня 2022 року представником ОСОБА_1 - ОСОБА_14 подано до апеляційного суду заяву про відвід колегії суддів: Цяцяку Р. П., Крайник Н. П., Шереметі Н. О. (т. 6, а. с. 79-90).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 15 червня 2022 року відвід колегії суддів визнано необґрунтованим (т. 6, а. с. 100-103).

16 червня 2022 року суддя Цяцяк Р. П. подав заяву про самовідвід (т. 6, а. с. 104).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 16 червня 2022 року заяву судді Цяцяка Р. П. задоволено (т. 6, а. с. 105-107).

11 липня 2022 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_14 подала заяву про відвід суддів: Мікуш Ю. Р., Приколота Т. І., Савуляк Р. В. та секретарю судового засідання Івановій О. О. (т. 6, а. с. 142-145).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 11 липня 2022 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_14 про відвід суддів Мікуш Ю. Р. , Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. та секретаря судового засідання Іванової О. О. відмовлено.

18 липня 2022 року судді Мікуш Ю. Р., Приколота Т. І., Савуляк Р. В. подали заяву про самовідвід (т. 6, а. с. 183).

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 19 липня 2022 року заяву суддів Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., Савуляка Р. В. про самовідвід задоволено (т. 6, а. с. 174-175).

Колегія суддів також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про визнання нікчемним правочину реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_5 , оскільки реєстрація права власності не є правочином в розумінні цивільного законодавства України і не може бути визнана нікчемною.

Таким чином, скасовуючи рішення місцевого суду в частині позовних вимог щодо визнання незаконним та скасування розпорядження № 116 від 30 січня 2006 року, суд апеляційної інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення в оскаржуваній частині, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Інші доводи, наведені в обґрунтування касаційних скарг не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів попередніх інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявниками норм матеріального та процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду