ПОСТАНОВА
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_7 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року та вирок Хмельницького апеляційного суду від 9 березня 2023 року щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше не судимого, засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Деражнянського районного суду Хмельницької області від 23 серпня 2022 року засуджено ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Вирішено питання щодо речових доказів і процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Цивільний позов потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задоволено частково та стягнуто з засудженого на їх користь по 150 000 грн компенсації моральної шкоди кожному.
Згідно з вироком, ОСОБА_7 , 30 квітня 2020 року близько 10:00, керуючи автомобілем «Mercedes-Benz ML350» реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався в межах м. Деражня Деражнянського району Хмельницької області по вул. Миру в напрямку від вул. Івана Франка до вул. Козацька. Під час руху водій ОСОБА_7 прийняв рішення виконати маневр розвороту ліворуч, через проїзну частину вул. Миру та зупинив біля території ДНЗ ясла-садок № 3 «Сонечко» (вул. Миру, 175-А, м. Деражня) керований ним автомобіль лівими колесами на правому краю проїзної частини, правими колесами на правому узбіччі, біля пішохідного переходу, по вул. Миру, позначеного дорожньою розміткою 1.14.1 «Зебра» та дорожніми знаками 5.32.1, 5.35.2 «Пішохідний перехід», на відстані менше 10 м, таким чином порушив вимоги п. 10.4. (ч. 1) та п. 1.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР).
У подальшому водій ОСОБА_7 , не дотримуючись вимог пунктів 1.5, 2.3. (б, д), був неуважним, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміни і створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, а також загрозу життю і здоров`ю громадян.
Продовжуючи грубо порушувати вимоги пунктів 10.1, 10.4. (ч. 2) ПДР, водій ОСОБА_10 перед початком руху, а також зміною напрямку руху ліворуч у вигляді подальшого виконання маневру розвороту ліворуч через всю проїзну частину вул. Миру, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, у забороненому місці розпочав виконувати маневр, а саме перетинати праву смугу руху та не надав дорогу мотоциклу «JAWA 350/634», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_11 , який мав перевагу у русі та рухався в попутному напрямку, тобто від вул. Івана Франка до вул. Козацька, із швидкістю близько 98,44 км/год, значно перевищуючи дозволену швидкість руху транспортних засобів у межах населеного пункту ? 50 км/год.
У зв`язку з порушенням зазначених вище пунктів ПДР водій ОСОБА_10 , не впевнившись у безпеці виконання маневру розвороту ліворуч, який він виконував, діючи з необережності, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної пригоди, не відмовився від виконання маневру в обраний момент, очікуючи проїзду мотоцикла «JAWA 350/634», реєстраційний номер НОМЕР_2 під керуванням водія
ОСОБА_11 , який наближався в попутному напрямку та, проявляючи злочину самовпевненість, продовжив виконання маневру розвороту ліворуч, результатом чого відбулося зіткнення в лівій смузі руху по напрямку від вул. І. Франка до вул. Козацька, проїзної частини вул. Миру, навпроти центрального входу на територію ДНЗ ясла-садок № 3 «Сонечко» лівою частиною автомобіля «Mercedes-Benz ML350», у місці розташування водійських дверей із передньою частиною мотоцикла «JAWA 350/634».
Внаслідок зазначеної дорожньо-транспортної пригоди водію мотоцикла «JAWA 350/634» ОСОБА_11 були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження, що небезпечні для життя в момент заподіяння та перебувають у прямому причинному зв`язку з настанням його смерті. Від закритої тупої травми голови та грудної клітини ОСОБА_11 помер на місці дорожньо-транспортної пригоди.
Місцевий суд кваліфікував дії ОСОБА_10 за ч. 2 ст. 286 КК як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Хмельницький апеляційний суд вироком від 9 березня 2023 року вирок місцевого суду у частині призначеного покарання скасував та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
Вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі
У касаційній скарзі захисник, не оспорюючи фактичних обставин кримінального провадження та правової кваліфікації дій засудженого, зазначає, що вироки місцевого та апеляційного суду є такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, в результаті чого було застосовано занадто суворе покарання. Просить вказані вироки змінити та застосувати до засудженого приписи ст. 75 КК й призначити йому покарання, яке б не було пов`язано з реальним позбавленням волі.
Наголошує, що засуджений після вчинення дорожньої-транспортної пригоди викликав поліцію і швидку допомогу, завжди без примусу з`являвся до правоохоронних органів та надавав правдиві свідчення та допомогу слідству у встановленні істини по справі, намагався відшкодувати потерпілим моральні та матеріальні збитки у розмірі по
25 000 грн кожному. Стверджує, що судами було проігноровано та не надано належної оцінки тому факту, що потерпілий - водій мотоциклу «JAWA 350/634» удвічі перевищив дозволену в населеному пункті швидкість руху, що підтверджується висновком експерта від 30 вересня 2020 року № 10.1/10.4-0489:20К. Також зазначає, що суд апеляційної інстанції взагалі проігнорував наявність вказаного висновку експерта, чим порушив вимоги статтей 94, 374 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Звертає увагу, що суди належним чином не оцінили особу засудженого. Так, судами не враховано, що засуджений на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, по місцю фактичного проживання характеризується цілком позитивно - за характером врівноважений, доброзичливий, тактовний, користується повагою та авторитетом, займає активну громадську позицію, одружений, раніше не судимий, офіційно працює, від виконання судових рішень засуджений ніколи не ухилявся.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника та просив залишити її без задоволення.
Захисник наполягав на задоволенні його касаційної скарги, крім цього посилався, що
19 червня 2023 року засудженим перераховано потерпілим 16 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового розгляду, проте в судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про відкладення судового розгляду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, прокурора та перевіривши доводи касаційної скарги, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Згідно з вимогами ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновок суду про доведеність винуватості та кваліфікація дій засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, у касаційній скарзі не оспорюється, а тому в касаційному порядку не перевіряється.
Доводи захисника у касаційній скарзі про невідповідність призначеного судами покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість колегія суддів уважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статтей 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості засудженого.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК, означає з`ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
У касаційній скарзі захисник порушує питання про недотримання судами визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і можливості застосування приписів ст. 75 КК, та пов`язано із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винуватого, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Пропорційність дискреційних повноважень суду забезпечується, зокрема, належним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання є: кримінально-правові відносно визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважувальні норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК, тощо; індивідуалізація покарання ? конкретизація виду й розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, котра вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину та його суб`єкта (постанова об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 19 квітня 2022 року (провадження № 51-536кмо20).
За змістом ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
На несправедливість покарання має вказувати істотна (очевидна) диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Так, з матеріалів даного провадження слідує те, що суд апеляційної інстанції обґрунтовуючи висновок щодо виду й розміру покарання засудженому, врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про його особу, який до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має позитивну характеристику за місцем проживання, той факт, що засуджений намагався відшкодувати потерпілим завдану шкоду своїми злочинними діями, конкретні обставини та наслідки скоєного кримінального правопорушення.
На підставі наведених даних, суд дійшов висновку про необхідність призначення
ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у мінімальному розмірі встановленому санкцією статті кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, а саме: у виді позбавлення волі строком на 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки, без застосування положень ст. 75 КК, тобто призначив покарання яке він має відбувати реально.
Водночас колегія суддів акцентує увагу на тому, що апеляційним судом правильно враховано характер та наслідки скоєного кримінального правопорушення, а саме те, що дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок грубого порушення засудженим ПДР.
Також не знижує тяжкості й небезпечності злочину, вчиненого засудженим за наведених обставин, характеристика останнього у загально соціальному плані, а також його пост кримінальна поведінка, спрямована на залагодження своєї провини, яка виразилася у бажанні добровільно сплатити потерпілим суму у розмірі 25 000 грн та перерахування 16 000 грн після ухвалення вироку.
Крім того, доводи захисника, що суди не звернули увагу на той факт, що потерпілим було порушено ПДР, що призвело до перевищення ним майже вдвічі дозволеної швидкості руху в населених пунктах до майже 100 км/год є безпідставними, адже суди у оскаржуваних вироках врахували вказану обставину при призначенні покарання, однак зазначили, що тяжкі наслідки у виді смерті людини є непоправними.
Відповідно до п. 4 постанови Верховного Суду України від 20 листопада 2014 року у справі № 5-18кс14 у випадку виникнення дорожньо-транспортної пригоди за участю декількох водіїв наявність чи відсутність в їхніх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами ст. 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них та наслідками, що настали, тобто з`ясування ступені участі (внеску) кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Для правильного застосування норми закону про кримінальну відповідальність у таких випадках особливого значення набуває дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв.
Згідно з висновком комплексної судової транспортно-трасологічної, авто технічної експертизи № 10.1/10.4-0489:20К від 30 вересня 2020 року, технічно не обґрунтовані (невідповідні) дії ОСОБА_7 вимогам п. 10.1., п.10.4. ПДР з технічної точки зору знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної ДТП.
Призначене засудженому покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів, підстав визнати його надмірно суворим та застосувати положення ст. 75 КК, як про це зазначено в касаційній скарзі, Суд не знаходить.
З огляду на викладене колегія суддів не вбачає підстав, які вказували б на явну несправедливість призначеного покарання тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, та погоджується з визначеним видом і розміром призначеного покарання, оскільки враховано всі наявні у кримінальному провадженні обставини.
Вирок апеляційного суду належним чином мотивований і відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого внаслідок суворості та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би вели до безумовного скасування судових рішень, суд касаційної інстанції не вбачає.
Керуючись статтями 376, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд