ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 212/11904/14-ц

У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 та просив визнати недійсним укладений між сторонами договір про розірвання договору купівлі-продажу від 20 квітня 2012 року.

На обґрунтування позову зазначав, що 23 листопада 2007 року уклав із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу, за умовами якого придбав квартиру АДРЕСА_1 .

20 квітня 2012 року між сторонами було укладено договір про розірвання договору купівлі-продажу від 23 листопада 2007 року. Вказаний договір було вчинено під впливом обману, тому відповідно до частини першої статті 230 ЦК України він підлягає визнанню недійсним.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив позов задовольнити.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом визнання оспорюваного договору недійсним не є ефективним засобом відновлення його порушеного права, не призведе до повернення спірного майна та усунення перешкод у користуванні ним.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надав належні та допустимі докази вчинення оспорюваного правочину під впливом обману щодо обставин, які мають істотне значення.

У липні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_5 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 17 листопада 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 21 червня 2022 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судами норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 лютого 2020 року в справі № 921/109/19 та від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Взяті на себе зобов`язання за договором купівлі-продажу квартири від 23 листопада 2007 року позивач та відповідач виконали в повному обсязі - ОСОБА_2 передала йому квартиру, а він прийняв вказану нерухомість та сплатив за неї на користь продавця обумовлену договором ціну, тому відповідно до статті 599 ЦК України ці зобов`язання є припиненими.

Частина друга статті 653 ЦК України передбачає, що у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Тобто можливість розірвати договір сторони мають лише у випадку, якщо зобов`язання за ним ще не припинено.

Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

11 жовтня 2022 року справа № 212/11904/14-ц надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 червня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 23 листопада 2007 року ОСОБА_2 як продавець та ОСОБА_1 як покупець уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області .

Згідно пункту 5 вказаного договору сторони домовились, що продаж квартири здійснюється за ціною 203 818,00 грн, що за курсом НБУ станом на 23 листопада 2007 року еквівалентно 40 360,00 доларів США. Грошові кошти в розмірі 8 072,00 доларів США сплачені покупцем в момент підписання цього договору. Залишок вартості квартири покупець зобов`язується сплатити продавцю після отримання кредитних коштів у банківській установі не пізніше 17:00 годин 23 листопада 2007 року. Після повного розрахунку продавець зобов'язується надати покупцю відповідне письмове підтвердження, підпис на якому має бути засвідчений нотаріусом.

Відповідно до пункту 6 договору право власності зберігається за продавцем до отримання повної оплати за квартиру.

В матеріалах справи відсутнє нотаріально посвідчене письмове підтвердження ОСОБА_2 про повний розрахунок за договором купівлі-продажу від 23 листопада 2007 року.

23 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 014/1219/36259/74, за умовами якого позивач отримав кредитні кошти у розмірі 32 288,00 доларів США на придбання спірної квартири.

Цього ж дня з метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором банк уклав з ОСОБА_1 іпотечний договір № 014/08/11- 23/071/07, за умовами якого в іпотеку банку було передано квартиру АДРЕСА_1 , яка буде належати іпотекодавцю у майбутньому після укладення іпотечного договору.

20 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернувся із письмовою заявою до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дацка Я. О., у якій просив розірвати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зі змістом вказаної заяви ознайомлена та погодилась ОСОБА_2

23 квітня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір про розірвання договору купівлі-продажу квартири, за умовами якого сторони домовились про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Дацком Я. О. 23 листопада 2007 року та зареєстрованого в реєстрі за № 12541. Вказаний договір посвідчений нотаріально та зареєстрований в реєстрі за № 653.

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за № 43570710 від 09 вересня 2015 року, квартира АДРЕСА_1 не зареєстрована на праві власності за жодною особою.

Відповідно до листа Комунального підприємства Дніпропетровської обласної ради «Криворізьке бюро технічної інвентаризації» № 214 від 28 січня 2016 року в архіві установи відсутні будь-які дані щодо належності на праві власності квартири АДРЕСА_1 .

Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються (частина друга статті 653 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (стаття 654 ЦК України).

Таким чином, угода про розірвання договору є правочином, на який розповсюджуються норми матеріального права щодо правових наслідків недодержання сторонами на момент вчинення правочину вимог закону.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За змістом статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

У частині першій статті 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Тлумачення статті 230 ЦК України свідчить, що під обманом розуміється умисне введення в оману сторони правочину його контрагентом щодо обставин, які мають істотне значення. Тобто при обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі - вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне значення (абзац 2 частини першої статті 229 ЦК України).

Обман, що стосується обставин, які мають істотне значення, має доводитися позивачем як стороною, яка діяла під впливом обману. Отже, стороні, яка діяла під впливом обману, необхідно довести: по-перше, обставини, які не відповідають дійсності, але які є істотними для вчиненого нею правочину; по-друге, що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах, породжених правочином; по-третє, що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.

ОСОБА_1 особисто звернувся до приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Дніпропетровської області Дацка Я. О. із заявою про розірвання договору купівлі-продажу квартири від 23 листопада 2007 року, у якій зазначив, що розірвання договору є його та ОСОБА_2 особистою волею. В подальшому сторони в установленому законом порядку уклали у письмовій формі договір про розірвання договору купівлі-продажу, який був посвідчений нотаріально.

Частинами першою, шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Встановивши, що ОСОБА_1 не довів належними та допустимими доказами факт його обману ОСОБА_2 під час укладення оспорюваного договору, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання оспорюваного договору недійсним в межах заявлених позовних вимог.

Безпідставними є доводи касаційної скарги про неможливість розірвання договору купівлі-продажу у зв`язку з припиненням зобов`язань за ним, оскільки ОСОБА_1 не довів виконання ним умов договору купівлі-продажу квартири в повному обсязі та, як наслідок, набуття ним права власності на вказаний об`єкт нерухомості.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувані судові рішення ухвалені без додержання норм процесуального права. Фактично доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та встановлення фактичних обставин справи, що відповідно до правил частини першої статті 400 ЦПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в незміненій при апеляційному перегляді частині та постанову апеляційного суду залишити без змін.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду