ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 638/16253/16-ц

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про поновлення порушеного права та зобов`язання вчинити дії.

Позов обґрунтований тим, що вона є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 . Вказане домоволодіння складається з двох житлових будинків літ. «Б-1» і літ. «3-1», а також надвірних будівель. Вона, її син ОСОБА_2 та його дружина мешкають у будинку літ. «Б-1», який складається з чотирьох житлових кімнат, кухні і сіней.

Другий син, ОСОБА_5 зі своєю дружиною та сином мешкають у будинку літ. «3-1», який складається з двох кімнат, кухні, ванної кімнати та тамбуру. Поряд з будинком літ. « З-1» знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. «И»), сіни («літ. «И»), крильце (літ. «И-01»), туалет (літ. «Г»), потреб (літ. «Д»), гараж (літ. «Ж»), душ (літ. «К»).

За життя свого чоловіка позивачка разом з ним вирішили, що син ОСОБА_5 з дружиною будуть проживати в зазначеній будівлі. До 2000 року ніяких суперечок і непорозумінь між нею та відповідачами не виникало. Проте у 2000 році відповідач ОСОБА_5 самовільно почав перебудовувати будинок літ. «З-1». Для цього він зруйнував гараж, де знаходився її автомобіль, переобладнав літню кухню, об`єднавши її з будинком, зруйнував коридор, на першому поверсі побудував кухню і новий гараж для свого автомобіля. Також відповідач побудував другий поверх, де розташував дві житлові кімнати. На всі зазначені дії вона будь-якої згоди не надавала, заперечувала проти будівництва.

Крім того, відповідач самочинно встановив паркан на земельній ділянці, зайняв сарай, розташований на ній, виніс всі речі та будівельні матеріали, які належать позивачці та зберігались у зазначеному приміщенні, обладнав двері замком, розташував у ньому свої речі, фактично обмеживши її у користуванні будівлею за призначенням.

У зв`язку з зазначеними протиправними діями, які порушують її право власності, вона зверталась до правоохоронних органів.

Крім цього, зазначила, що наприкінці 2015 року вона вирішила приватизувати земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння. Для цього їй необхідно було виготовити новий технічний паспорт, однак відповідачі обмежили працівникам КП «ХМБТІ» доступ до земельної ділянки.

З урахуванням уточнених позовних вимог, просила:

- поновити її порушене право власності, а саме право на користування домоволодінням на АДРЕСА_1 , зобов`язавши відповідачів знести всі новобудови, які були створені без її дозволу: двоповерхову будівлю, що прибудована до будинку літ. «3-1», яка складається з гаража, кухні, двох житлових кімнат;

- повернути гараж у первісний стан;

- звільнити сарай від своїх речей і надати можливість ним користуватися;

- зобов`язати відповідачів знести забори, встановлені на прибудинковій земельній ділянці без її згоди, що перешкоджають користуванню;

- зобов`язати ОСОБА_4 припинити погрози на адресу ОСОБА_2 та припинити самовільне будівництво, засипавши усі викопані котловани.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року, яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, в позові відмовлено.

Відмовивши у позові, суди виходили з того, що позивачка не довела порушення її прав, як власника домоволодіння на АДРЕСА_1 , не надала доказів притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності відповідачів у справі або зобов`язання відповідачів здійснити перебудову (відповідне рішення суду), доказів неможливості проведення перебудови та відмови відповідачів від її проведення.

Суди дійшли висновку, що будівництво спірного нерухомого майна не можна вважати самочинним відповідно до статті 376 ЦПК України.

Єдиною підставою для знесення самочинно побудованих будівель є доведеність факту порушення прав позивачки ОСОБА_1 , самочинною забудовою, проте вона не надала доказів порушення її права власності, а також, що спірна будівля є самочинною та збудована з істотним порушеннях будівельних норм.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 21 червня 2019 року внесено виправлення в постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, зазначивши дату смерті ОСОБА_5 « ІНФОРМАЦІЯ_1 » замість помилкового « ІНФОРМАЦІЯ_2 », також зазначено: «позивач не будучи власником земельної ділянки» замість: «позивач будучи власником земельної ділянки».

У червні 2019 року ОСОБА_1 через адвоката Ходаковського Ю. В.звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року, просила їх скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували частину четверту статті 376 ЦК України, згідно з якою майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб.

Відповідно до вказаної статті вимогу про знесення самочинного будівництва можуть заявляти інші особи за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

ОСОБА_1 є власником домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину від 25 вересня 1996 року, це домоволодіння, зокрема житловий будинок літ. «3-1», перебудовано без дозволу на будівництво. Земельна ділянка сторонам у справі під це будівництво не відводилася.

Посилання судів попередніх інстанцій, як на доказ надання дозволу на зведення спірної будівлі, на рішення Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24, яким ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництво будинку на земельній ділянці батька, є помилковим, оскільки право власності на домоволодіння у 1996 році перейшло до позивачки. Перебудований після 1996 року будинок літ. «3-1» не належав тій особі, яка була власником, на момент ухвалення виконавчим комітетом районної ради вказаного рішення.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу до Верховного Суду не надійшли.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення касаційного провадження у справі на строк до шести місяців та залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження. Водночас зазначено, що касаційну скаргу ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі, він єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_1 .

У травні 2021 року до Верховного Суду повторно надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху, а заявнику надано строк для усунення її недоліків.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про зупинення касаційного провадження у справі на строк до шести місяців та залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 у зв`язку з її смертю ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Ухвалою Верховного Суду від 04 листопада 2019 року провадження у справі зупинено до вирішення питання про залучення до участі у справі правонаступників ОСОБА_1 .

У січні 2020 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження. Водночас зазначено, що касаційну скаргу ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі, він єдиним спадкоємцем після смерті ОСОБА_1 .

У травні 2021 року до Верховного Суду повторно надійшла заява ОСОБА_2 про залучення його у справі як правонаступника позивачки ОСОБА_1 та відновлення провадження у справі.

Ухвалою Верховного Суду від 29 грудня 2022 року поновлено провадження у справі, залучено правонаступника позивачки ОСОБА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , до участі у справі 638/16253/16-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Ходаковського Ю. В., на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 08 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , правонаступником якої є ОСОБА_2 , та витребувано матеріали справи.

У березні 2023 року до Верховного Суду надійшла заява ОСОБА_3 про поновлення провадження у справі та розгляд касаційної скарги на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 21 листопада 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 16 травня 2019 року.

Заяву обґрунтовано тим, що у травні 2020 року вона звернулась до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про визнання права власності на 1/2 частину спірного будинку (справа № 638/6772/20). ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням. Саме ОСОБА_2 перешкоджає їй у користуванні будинком та погрожує виселенням. Тривалий розгляд справи № 638/16253/16-ц унеможливлює ОСОБА_3 надалі визначитись щодо користування будинком.

У травні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у червні 2019 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції на час звернення з касаційною скаргою) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 на праві власності належало домоволодіння на АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на спадщину за законом від 25 вересня 1996 року, виданого Харківською державною нотаріальною конторою № 6, та зареєстрованого в КП «ХМБТІ» (т. 1 а. с. 6-7).

Зазначене домоволодіння складається з двох житлових будинків: літ. «Б-1» і літ. «3-1», а також надвірних будівель.

ОСОБА_1 , її син ОСОБА_2 та його дружина проживають у будинку літ. «Б-1 » який складається з чотирьох житлових кімнат, кухні і сіней.

ОСОБА_3 (невістка позивачки), ОСОБА_4 (онук позивачки) проживають в будинку літ. «3-1», який складається з двох кімнат, кухні, ванної кімнати та тамбуру. Біля будинку літ. «3-1» знаходяться надвірні будівлі: літня кухня (літ. «И»), сіни (літ. «И»), ганок (літ. «и-01», туалет (літ. «Г»), погреб (літ. «Д»), гараж (літ. «Ж»), душ (літ. «К»).

У будинку літ. «3-1» проживав відповідач ОСОБА_5 (син позивачки), який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть, серія НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 45).

Встановлено та не заперечувалось сторонами, що відповідачі, проживаючи в будинку літ. «3-1» на АДРЕСА_1 , який належить на праві власності позивачці, за власні кошти провели реконструкцію на 1-му поверсі будинку, переобладнали літню кухню та об`єднали її з будинком, зруйнували коридор, побудували кухню і новий гараж, а також другий поверх.

Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів м. Харкова від 03 серпня 1982 року № 222/7 буд. АДРЕСА_1 прийнято та введено в експлуатацію, також за вказаним домоволодінням закріплено земельну ділянку розміром 796 кв. м (а. с. 45).

Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на житловий будинок від 13 жовтня 1982 року, виданого начальником районного житлового експлуатаційного об`єднання Дзержинського району, будинок з належними до нього будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 належав ОСОБА_8 (т. 2, а. с. 48).

Після смерті ОСОБА_8 , відповідно до рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року право власності на вказане домоволодіння визнано за його сином - ОСОБА_9 (чоловік позивачки), який залишався єдиним власником домоволодіння до моменту смерті, ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 2, а. с. 52).

Рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24 «Про надання дозволу на будівництво будинку на АДРЕСА_1 » надано ОСОБА_5 дозвіл на будівництво будинку на АДРЕСА_1 . Цим рішенням установлено, що житловий будинок на АДРЕСА_1 на підставі рішення Дзержинського районного народного суду м. Харкова від 15 лютого 1983 року належить ОСОБА_9 . До виконавчого комітету ради звернувся син власника будинку, ОСОБА_5 , з проханням дозволити йому побудувати будинок на земельній ділянці батька на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В», з дозволу його батька. Встановлено, що будівництво другого будинку на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В» не порушить санітарні та протипожежні норми.

Після смерті ОСОБА_9 , відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25 вересня 1996 року, яке зареєстровано у державному комунальному підприємстві Харківського міського бюро технічної інвентаризації, власником домоволодіння є його дружина ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 6-7).

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству (частина третя статті 13 Конституції України).

Аналогічні положення містяться у статті 319 ЦК України.

Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини першої статті 376 ЦК України об`єкт нерухомості відноситься до самочинного будівництва за наявності однієї із наведених умов: земельна ділянка не відведена для цієї мети; відсутній належний дозвіл на будівництво; відсутній належним чином затверджений проект; під час будівництва допущені істотні порушення будівельних норм і правил.

З урахуванням зазначених норм у поєднанні зі статтею 16 ЦК України вимоги про знесення самочинного будівництва особи можуть заявляти за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

З урахуванням норм статті 4 ЦПК України, статті 15 ЦК України правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Таким чином, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У цій справі між сторонами (матір`ю, її сином та його сім`єю) виник спір як юридичний конфлікт внаслідок різного розуміння ними взаємних прав та обов`язків, домовленостей, що перешкоджає їх реалізації, та у якому кожен з учасників захищає свої права.

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховний Суд виходить із встановлених обставин справи, взаємовідносин сторін у цій справі, застосовує норми матеріального права з урахуванням конкретних фактів та конфлікту між сторонами.

Відмовивши у позові, суди дійшли висновків, що позивачка не довела, що будівля є самочинною та порушує її права, а відповідачі чинять їй перешкоди у користуванні нею її майном.

Верховний Суд зазначає, що висновок судів про те, що вказане нерухоме майно не є самочинним будівництвом, є помилковим, з огляду на таке.

З огляду на норми статті 376 ЦК України самочинним вважається будівництво житлового будинку, будівлі, споруди, іншого нерухомого майна, якщо вони збудовані (будуються) на земельній ділянці, що не була відведена особі, яка здійснює будівництво; або відведена не для цієї мети; або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту; або з істотним порушенням будівельних норм і правил. Самочинним також вважається будівництво хоча і на підставі проекту, але за наявності істотних порушень зазначених норм та правил як у самому проекті, так і при будівництві, за наявності рішень спеціально уповноважених органів про усунення порушень.

Суди встановили, що рішенням Виконавчого комітету Дзержинської районної ради народних депутатів від 19 липня 1988 року № 188/24 надано ОСОБА_5 дозвіл на будівництво будинку на АДРЕСА_1 (який належав його батьку ОСОБА_9 ). ОСОБА_5 просив дозволити йому побудувати будинок на земельній ділянці батька на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В», з дозволу його батька. Цим рішенням встановлено, що будівництво другого будинку на місці літньої кухні літ. «А» та сараю літ. «В» не порушить санітарні та протипожежні норми.

Суд першої інстанції встановив, що зазначене будівництва розпочато в 1988 році та продовжувалось до 2006 року.

Встановлено, що власником домоволодіння до 26 лютого 1996 року був чоловік позивачки ОСОБА_9 .

Зазначене спростовує доводи позивачки, що відповідач без дозволу власника почав перебудову будинку літ. «3-1».

Відповідно до копії акта від 13 липня 2018 року № 735-А інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Харківської області відповідно до Порядку здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 (далі - Порядок), проведено позаплановий захід державного контролю щодо дотримання суб`єктами містобудування вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил під час виконання підготовчих та будівельних робіт на об`єкті «Домоволодіння на АДРЕСА_1 ». За результатами позапланового заходу встановлено, що за вказаною адресою розташоване домоволодіння, на території якого розташовані одноповерховий та двоповерховий житлові будинки. В єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмов у видачі, скасування та анулювання зазначених документів Державної архітектурно-будівельної інспекції України, розміщеному на офіційному сайті Держархбудінспекції України (діє з 2011 року), відсутня інформація щодо об`єкта за вищевказаною адресою.

За результатами огляду земельної ділянки та розгляду представлених документів встановлено, що на місці житлового будинку літ. «З-1», гаражу літ. «Ж» самочинно побудовано двоповерховий житловий будинок з вбудованим гаражем в рівні першого поверху, минулих років будівництва, що є порушенням пункту 1 частини першої статті 34, частин першої та другої статті 36 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», абзацу 2 пункту 5, пункту 13 Порядку виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 466, частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність» (т. 2, а. с. 105-108).

За результатами перевірки ОСОБА_1 видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 13 липня 2018 року № 735-Пр-У, терміном до 13 вересня 2018 року (т. 2, а. с. 103).

Отже, лише за наявності вказаного вище рішення виконавчого комітету ради про дозвіл на будівництво без отримання документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, немає підстав стверджувати, що будівництво не є самочинним.

Верховний Суд у своїх постановах від 24 липня 2019 року у справі

№ 369/8107/15-ц (провадження № 61-30914св18), від 20 листопада 2019 року у справі № 685/1537/17-ц (провадження № 61-13076св19), від 10 червня 2020 року у справі № 127/11492/16-ц (провадження № 40353св18), від 04 серпня 2020 року у справі № 638/6655/16-ц (провадження № 61-6540св19) зазначив, що збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами четвертою та сьомою статті 376 ЦК України, а саме: якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; якщо така забудова порушує права інших осіб; якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

Знесення самочинного будівництва є крайнім заходом і можливе лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування та притягнення винної особи до відповідальності.

Знесення нерухомості, збудованої з істотним відхиленням від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, з істотним порушенням будівельних норм і правил (у тому числі за відсутності проекту), допустиме лише за умови, якщо неможливо здійснити перебудову нерухомості відповідно до проекту або відповідно до норм і правил, визначених державними правилами та санітарними нормами, або якщо особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від такої перебудови.

З урахуванням предмета і підстав позову позивач зобов`язана була довести не лише факт самочинного будівництва, а й порушення її прав як власника таким самочинним будівництвом та обґрунтованості захисту її прав лише у такий спосіб, як знесення (наприклад, неможливість проведення перебудови об`єкта).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 725/5630/15-ц (провадження № 14-341цс18) зазначила, що при вирішенні питання про те, чи є відхилення від проекту істотним і таким, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, необхідно з`ясовувати, зокрема, як впливає допущене порушення з урахуванням місцевих правил забудови, громадських і приватних інтересів на планування, забудову, благоустрій вулиці, на зручність утримання суміжних ділянок тощо. Під істотним порушенням будівельних норм і правил необхідно розуміти, зокрема, недодержання архітектурних, санітарних, екологічних, протипожежних та інших вимог і правил, а також зміну окремих конструктивних елементів житлового будинку, будівлі, споруди, що впливає на їх міцність і безпечність та загрожує життю й здоров`ю людини, тощо.

У постанові від 11 травня 2022 року у справі № 619/282/18 (провадження

№ 61-4561св21) Верховний Суд виходив з того, що самий лише факт порушення правил будівництва не свідчить про наявність підстав для знесення такого будівництва. При цьому потрібно з`ясовувати, чи були такі порушення допущені відповідачем на момент зведення спірних об`єктів нерухомого майна.

Верховний Суд врахував, що у справі, яка переглядається, суди не встановили існування обставин, пов`язаних зі здійснення ОСОБА_5 будівництва, які б могли призвести до створення загрози життю та здоров`ю позивача.

Крім того, позивачка щодо зазначеного будівництва почала заперечувати лише в 2012 році.

За встановлених фактичних обставин справи позивачка стала власником домоволодіння на АДРЕСА_1 з 25 вересня 1996 року (а фактично з моменту смерті її чоловіка ІНФОРМАЦІЯ_5 ), проте з позовом про порушення її прав звернулася до суду лише у жовтні 2016 року.

З огляду на викладене, суди обґрунтовано звернули увагу, що протягом всього часу будівництва позивачка була згодна з такими діями її сина ОСОБА_5 , оскільки вона проживала на території цього домоволодіння, була обізнана про такі зміни та ніяких усних чи письмових скарг з її боку не надходило.

Перевіряючи в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, з урахуванням встановлених судами обставин, Верховний Суд застосовує одну із загальних засад цивільного законодавства: справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України), а також доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), в основі якої лежить принцип добросовісності.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 449/1154/14 зазначено, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з доктриною venire contra factum proprium ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Позов ОСОБА_1 суперечить її попередній поведінці, яка тривалий час не заперечувала проти будівництва. Водночас відповідачі розумно поклалися на таку згоду позивачки та її чоловіка за його життя щодо будівництва будинку, в якому вони проживали і на сьогодні проживають відповідачі.

Позов ОСОБА_1 , зокрема про знесення відповідачами спірних будівель через двадцять років після надання нею відповідної згоди свідчить про її суперечливу поведінку та порушення принципу добросовісності.

Також Верховний Суд враховує, що у справі, яка переглядається, не проводилася судова будівельно-технічна експертиза, так само позивачка не надала на підтвердження своїх позовних вимог належних та допустимих доказів, зокрема й висновок експерта про неможливість здійснення перебудови (реконструкції) будинку.

Звернувшись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 мала довести наявність порушеного її права (стаття 391 ЦК України), проте не довела порушення її права самочинним будівництвом її сина ОСОБА_5 , яке він здійснював і за її згодою, протилежного вона не довела.

Оскільки позивачка не довела порушення її права, то помилковий висновок судів про те, що будівництво відповідачами будинку не є самочинним, не вплинув на рішення про відмову у позові.

Таким чином, узагальнюючи викладене, Верховний Суд вважає, що, незважаючи на те, що спірні будівлі є самочинними, проте позивачка не довела належними, допустимими та достатніми доказами порушення її прав вказаним будівництвом, а також необхідність їх знесення, відсутні підстави для скасування судових рішень у цій справі.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права під час розгляду справи, Верховний Суд дійшов висновку про залишення оскаржуваних судових рішень без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду