ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 495/9132/16-ц

1. Описова частина

У листопаді 2016 року виконуючий обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду із позовом до Затоківської селищної ради, ОСОБА_1 , третя особа - виконавчий комітет Білгород-Дністровської міської ради Одеської області, про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку.

Позовна заява мотивована тим, що між Департаментом державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України та Затоківською селищною радою 12 жовтня 2005 року укладено договір оренди земельної ділянки, загальною площею 1,5244 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , для розміщення готельного комплексу «Стрела» строком на 25 років.

На підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 23 грудня 2014 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки, площею 0,0930 га, по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178), із земель, наданих раніше у користування Департаменту державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України.

Рішенням Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2685 передано ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 0,0930 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 .

У подальшому державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_1 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 32219350 щодо земельної ділянки, площею 0,0930 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 , яке зареєстровано відповідно до рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 14 січня 2015 року № 18619153.

Прокурор вказував, що підставою для формування земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, унаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки, загальною площею 1,5244 га, яка раніше перебувала у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, сформовано 17 окремих земельних ділянок, у тому числі земельну ділянку відповідача.

Виходячи з того, що цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, значилось як розміщення готельного комплексу, то після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до цього самого цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. У зв`язку з цим, у вказаному випадку має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що в свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою, як проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Прокурор зазначив, що позов пред`явлено згідно зі статтею 131-1 Конституції України в інтересах держави і прокурор діє як позивач, оскільки положеннями закону не визначено суб`єкта контролю за законністю прийняття органом місцевого самоврядування рішень щодо відведення земельних ділянок з відповідними повноваженнями на звернення до суду з позовом. У зв`язку з чим, прокурор самостійно виступає в якості позивача у справі.

З урахуванням викладеного виконуючий обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури просив суд визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року

№ 2685 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,0930 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 »; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 32219352 щодо земельної ділянки, площею 0,093 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178), видане на ім`я

ОСОБА_1 .

Заочним рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року позов виконуючого обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволено. Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2685 «Про передачу ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,0930 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178) для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 ». Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно індексний номер 32219352 щодо земельної ділянки, площею 0,093 га, для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь прокуратури Одеської області сплачений судовий збір за подачу позову у розмірі 2 756 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, значилось, як розміщення готельного комплексу, то після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до цього самого цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва. Таким чином, місцевий суд зробив висновок про те, що має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що у свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що зроблено не було.

Постановою Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року у справі № 495/9132/16 касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 03 квітня 2019 року скасовано. Справу № 495/9132/16-ц направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції (провадження № 61-8856 св 19).

Постановою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 жовтня 2017 року скасовано. Позов виконуючого обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури залишено без задоволення.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, прокурор у цій справі набув статусу позивача відповідно до положень процесуального законодавства.

Прокурор у позовній заяві навів підставу для представництва інтересів держави, територіальної громади смт Затока, обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів, визначив Затоківську селищну раду співвідповідачем та заявив вимогу про визнання незаконним рішення ради, тобто виконав вимоги процесуального законодавства.

Зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення, а отже, не потребує проходження процедур, які відповідно до земельного законодавства України застосовуються при зміні цільового призначення (розробки проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, його затвердження тощо).

Передача земельної ділянки, кадастровий номер 5110300000:02:012:0178, у власність ОСОБА_1 для індивідуального дачного будівництва відбулася без зміни цільового призначення цієї земельної ділянки, а саме: категорії Е07 - «Землі рекреаційного призначення», а лише зі зміною виду її використання в межах цієї категорії.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка, яка передана ОСОБА_1 у власність, сформована шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебували у користуванні Департаменту державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України, та зміна цільового призначення ділянки не відбулась, то відповідно до вимог статті 50 Закону України «Про землеустрій» складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не вимагається, а здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Отже, доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 у порушення положень закону не виготовлено та не надано на погодження відповідний проєкт землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, є безпідставними, так само, як і доводи про зміну цільового призначення земельної ділянки під час передачі її у власність ОСОБА_1 .

Рішення Затоківської селищної ради від 29 грудня 2014 року № 2683, яким передано ОСОБА_1 у власність спірну земельну ділянку для індивідуального дачного будівництва прийнято згідно з положеннями закону.

Крім того, вимоги прокурора про визнання незаконним рішення міської ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту, що є самостійною підставою для відмови у позові.

ОСОБА_1 не був належним чином повідомлений судом першої інстанції про розгляд справи, призначений на 23 жовтня 2017 року, що перешкоджало ухваленню заочного рішення суду.

У касаційній скарзі заступник керівника Одеської обласної прокуратури просить оскаржувану постанову апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд до апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 495/9132/16-ц з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.

У березні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2023 року справу за зазначеним позовом призначено до розгляду.

Аргументи учасників справи

Касаційна скарга мотивована тим, що при винесення Затоківською селищною радою оспорюваного рішення було сформовано нову земельні ділянку, з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням, тому для правомірного набуття ОСОБА_1 права власності на земельні ділянку вимагалося виготовлення проєкту землеустрою щодо її відведення.

Апеляційним судом не перевірено правомірність надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва з урахуванням містобудівної документації, генерального плану смт Затока.

Прокурором обрано належний спосіб захисту порушених прав, оскільки спірна земельна ділянка вибула з володіння територіальної громади в особі Затоківської селищної ради на підставі незаконного рішення уповноваженого державою органу на розпорядження землею, а прокурор не є власником земельної ділянки, тому у нього відсутнє право на її витребування.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

12 жовтня 2004 року між Затоківською селищною радою (орендодавець) та Департаментом державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (орендар), укладено договір оренди, за умовами якого орендодавець надав, а орендар прийняв в довгострокове платне користування терміном на 25 років земельну ділянку, загальною площею 1,5244 га, (на ділянці відсутні об`єкти нерухомого майна) для розміщення готельного комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 13-15, т. 1).

Згідно з актом приймання-передачі об`єкта оренди (земельної ділянки) від 20 листопада 2014 року, складеним між власником земельної ділянки Затоківською селищною радою (орендодавець) та Департаментом державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України (орендар), орендар відповідно до рішення Затоківської селищної ради від 22 вересня 2014 року № 2189 передав (повернув) земельну ділянку (кадастрові номери: 5110300000:02:012:0017, 5110300000:02:012:0016, 5110300000:02:012:0015), загальною площею 1,5244 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , а орендодавець прийняв вищевказану земельну ділянку. Земельна ділянка знаходиться в задовільному санітарному стані та придатна для використання за цільовим призначенням, вільна від забудов та будь-яких об`єктів нерухомості (а.с.12 зворот, т. 1).

Рішенням Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області від 29 грудня 2014 року № 2683 «Про передачу

ОСОБА_1 у власність земельної ділянки, площею 0,0930 га, кадастровий номер 5110300000:02:012:0178, для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 » за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-5101675752014, з урахуванням протоколу засідання постійної комісії по земельним питанням вирішено передати ОСОБА_1 у власність земельну ділянку, площею 0,0930 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178) для індивідуального дачного будівництва за адресою:

АДРЕСА_2 (а.с. 16, т. 1).

У січні 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області на підставі рішення державного реєстратора Алексєєнко В. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 січня 2015 року індексний номер 18619153, видано ОСОБА_1 свідоцтво про право власності № 32219352 (форма власності приватна) на земельну ділянку, площею 0,0930 га, (кадастровий номер 5110300000:02:012:0178) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 17-18, т. 1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 травня 2016 року земельна ділянка, кадастровий номер 5110300000:02:012:0178, площею 0,093 га, цільове призначення: для індивідуального дачного будівництва, належить на праві власності

ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності № 32219352 , виданого 14 січня 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області; номер запису про право власності: 8381776 від 13 січня 2015 року (а.с. 17-18, т. 1).

2. Мотивувальна частина

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року

№ 460-IХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Надаючи правову оцінку встановленим судами обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 400 ЦПК України, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Пославшись на відповідну судову практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позову прокурора, врахувавши висновки Верховного Суду при попередньому скасуванні судового рішення згідно з частиною п`ятою статті 411 ЦПК України, правильно вказав, що, звернувшись до суду з позовними вимогами про: визнання незаконним рішення селищної ради, визнання недійсним свідоцтва про право власності, прокурор обрав неналежний (неефективний) спосіб захисту прав.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 (провадження № 12-88гс19).

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204 гс 19), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140 гс 19).

Позовна заява у цій справі подана виконуючим обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратуриу зв`язку із незаконним, на його думку, заволодінням земельною ділянкою комунальної власності, фізичною особою - ОСОБА_1 .

Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2 цс 21) у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.

Таким чином, належним відповідачем за позовом про витребування від (стягнення з) особи земельної ділянки є особа, за якою зареєстроване право власності на таку ділянку. Якщо земельною ділянкою неправомірно (на думку позивача, який вважає себе власником) заволодів відповідач, то віндикаційний позов відповідає належному способу захисту прав позивача: власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148 гс 19), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20).

Отже, вимоги про визнання незаконним рішення селищної ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності на спірну земельну ділянку не відповідають належному способу захисту.

Так, для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18)). Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97 гс 19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157 гс 19)).

Визнання недійсним свідоцтва про право власності на земельну ділянку (яке видане на підставі відповідного оспорюваного рішення про передачу у власність земельної ділянки) також не є необхідним для вирішення питання про належність права власності на земельну ділянку та для її витребування з чужого володіння, а тому в задоволенні цієї позовної вимоги слід відмовити (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18)).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Ураховуючи викладене, заявлені в цій справі виконуючим обов`язки першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.

Такий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80 гс 20), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52 гс 20), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125 цс 20).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Отже, вказані, а також інші доводи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування постанови апеляційного суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні прокурором норм матеріального та процесуального права й зводяться до необхідності переоцінки судом доказів, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

При вирішенні спору апеляційний суд також зазначив, що Затоківською селищною радою не порушено ЗК України при передачі земельної ділянки ОСОБА_1 .

Зазначені висновки апеляційного суду стосуються виключно дій Затоківської селищної ради й не стосуються добросовісності/недобросовісності ОСОБА_1 , які підлягають доведенню у разі пред`явлення прокурором відповідного позову. Тому Верховний Суд не вбачає підстав для зміни/скасування постанови апеляційного суду в цій частині, так як висновки щодо неефективності позову стосуються захисту прав ОСОБА_1 , а не селищної ради.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 495/1494/18 (провадження № 61-11223 св 22) та від 24 березня 2023 року у справі № 495/1490/18 (провадження № 61-12377 св 22).

Посилання касаційної скарги на те, що прокурор є самостійним позивачем та не є власником спірної земельної ділянки, що унеможливлює її витребування, на увагу не заслуговують, оскільки прокурор звернувся з цим позовом до суду в інтересах держави, з власності якої, на думку прокурора, незаконно вибула спірна земельна ділянка, а отже, прокурор не був позбавлений можливості звернутися до суду з вимогою про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння на користь її, на думку прокурора, законного власника.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження у судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанов апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду