ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 363/3557/16-ц

ОПИСОВА ЧАСТИНА

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила:

- визнати недійсним рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 19 липня 2013 року № 155-25-VI в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності від 08 жовтня 2013 року № 10455943 видане ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207, орган державної реєстрації - реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області;

- скасувати рішення державного реєстратора Вишгородського районного управління юстиції Київської області Овсієнко Людмили Миколаївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 6519157 від 08 жовтня 2013 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207; номер запису про право власності: 2770499;

- скасувати та вилучити запис з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельної ділянки площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207;

- зобов`язати Вишгородську районну державну адміністрацію внести до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку, кадастровий номер 3231889001:21:085:0207;

- зобов`язати управління Держгеокадастру у Вишгородському районі Київської області виправити помилку у відомостях про земельну ділянку шляхом приведення її меж у відповідність до каталогу координат поворотних точок меж об`єктів кадастру, наявного у технічній документації із землеустрою щодо виготовлення Державного акту на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 .

В обґрунтування позову посилалась на те, що 05 липня 2011 року ОСОБА_3 на підставі рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 04 грудня 2009 року № 230/22 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 946959, площею 0,1546 га розташована в с. Ясногородка Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221889001:21:085:0156, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

31 березня 2016 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_4 . В свою чергу, ОСОБА_4 19 квітня 2016 року уклала договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з ОСОБА_5 , яка на даний час є її власником. Однак, придбавши земельну ділянку, позивач не може розпочати користування нею, оскільки було з`ясовано, що межі земельної ділянки фактично знаходяться у місці, що не відповідає даним, зазначеним в акті. Відповідач ОСОБА_2 зазначила, що вказана земельна ділянка належить їй, на підставі свідоцтва про право власності серії та номер 1045543 від 08 жовтня 2013 року.

23 січня 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом в якому просила:

- визнати її право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221889001:21:085:0207;

- зобов`язати ОСОБА_5 не чинити перешкод у здійсненні права користування та розпоряджання земельною ділянкою;

- визнати недійсним рішення Ясногородської сільської ради від 04 грудня 2009 року № 230 щодо надання земельної ділянки площею 0,1546 га на АДРЕСА_2 у приватну власність ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним Державний акт серії ЯЛ № 946959 від 05 липня 2011 року на право власності ОСОБА_3 та скасувати його державну реєстрацію права власності;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, кадастровий номер 3221889001:21:085:0156 від 31 березня 2016 року № 562 та від 19 квітня 2016 року № 73, скасувати записи в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності на земельну ділянку та вилучити дані з Державного земельного кадастру.

Позовні вимоги мотивовані тим, що вона є власником земельної ділянки, кадастровий номер 3221889001:21:085:0207, що розташована в АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвом про право власності від 08 жовтня 2013 року та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 жовтня 2013 року № 10456508.

Стверджує, що реєстрація права власності на земельну ділянку первинного власника ОСОБА_3 була здійснена на підставі сфальсифікованих документів, а саме земельна ділянка, кадастровий номер 3221889001:21:085:0156 є неіснуючою.

Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 07 лютого 2022 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав недійсним рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області № 155-25-VI від 19 липня 2013 року в частині передачі у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 .

Визнав недійсним свідоцтво про право власності номер 10455943 від 08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207; орган державної реєстрації - реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області.

Скасував рішення державного реєстратора Вишгородського районного управління юстиції Київської області Овсієнко Л. М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 6519157 від 08 жовтня 2013 року щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207; номер запису про право власності: 2770499.

Скасував та вилучив запис з Державного земельного кадастру про реєстрацію земельної ділянки площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовив.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовив повністю.

Київський апеляційний суд постановою від 28 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення, а рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 лютого 2022 року без змін.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що станом на час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що посвідчують право власності на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд для ОСОБА_2 земельна ділянка з кадастровим номером 3221889001:21:085:0156, площею 0,1546 га уже належала ОСОБА_3 , а отже не могла бути виділена у власність ОСОБА_2 на законних підставах. Відтак, ОСОБА_2 , маючи правовстановлюючий документ на земельну ділянку з кадастровим номером 3221889001:21:085:0207, не є належним власником земельної ділянки та не може володіти, користуватись та розпоряджатись нею.

Апеляційний суд в оцінці спірних правовідносин додатково зазначав, що ОСОБА_3 , отримавши відповідне рішення уповноваженого органу державної влади про передачу у власність земельної ділянки, мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо оформлення наданої йому у власність землі (одержання державного акта на право власності на землю, пізніше реєстрацію права власності та вільне володіння, користування й розпорядження земельною ділянкою).

У січні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Кобук Р. А. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 лютого 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року в якій просив оскаржені судові рішення скасувати, а справу направити на новий розгляд.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження.

Представник заявника зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17; від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19; від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц та не надали належної оцінки тій обставині, що судове рішення може бути обґрунтоване лише посиланням на докази, оригінали яких було оглянуто судом у судовому засіданні, а їх копії належним чином засвідчені стороною або її представником та долучено до матеріалів справи.

Представник заявника вказує, що під час розгляду справи місцевим судом, сторона відповідача за первісним позовом заявляла клопотання про надання до суду якісних копій додатків, долучених позивачем за первісним позовом до позовної заяви, проте судом першої інстанції вказане клопотання було проігнороване, а суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув, помилок місцевого суду не усунув.

Вказує, що суди послались на незасвідчену належним чином технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , виготовленої ТОВ «ЗемЮРКонсалтинг», проте відомості, які містяться в цій документації були повністю спростовані іншими доказами: Вишгородським бюро технічної інвентаризації було надано інформацію, що технічний паспорт на будинок за адресою: АДРЕСА_2 не виготовлявся, інвентарний номер який зазначено на технічному паспорті належить іншому будинку; листом Ясногородської сільської ради від 10 червня 2013 року № 162/02-21, згідно якого спірна земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_6 , а не ОСОБА_3 , а отже, інформація з кадастрово-шнурової книги також була спростована наявними у справі доказами.

Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано

Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував з Вишгородського районного суду Київської області справу № 363/3557/16-ц.

06 лютого 2023 року справа № 363/3557/16-ц надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

05 липня 2011 року ОСОБА_3 на підставі рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 04 грудня 2009 року № 230/22 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 946959, площею 0,1546 га, що розташована в с. Ясногородка Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221889001:21:085:0156, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

31 березня 2016 року ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки відчужив вказану земельну ділянку ОСОБА_4 .

В свою чергу, ОСОБА_4 19 квітня 2016 року уклала договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з ОСОБА_5 ( ОСОБА_7 ), яка на даний час є її власником (а. с. 9-14 том 1). Право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221889001:21:085:0156, зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 19 квітня 2016 року № 14296726 (а. с. 13 том 1).

Підставою для видачі ОСОБА_3 державного акта на право власності на земельну ділянку було рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 04 грудня 2009 року № 230/22 «Про передачу земельних ділянок у приватну власність», згідно додатку (а. с. 156 том 1).

Суди встановили, що з п. 9 додатку до цього рішення вбачається, що під № 9 міститься прізвище ОСОБА_3 , адреса земельної ділянки, АДРЕСА_1 , та площа - 0,20 га для обслуговування житлового будинку (а. с. 157 том 1).

Позивачу ОСОБА_1 стало відомо, що придбана нею земельна ділянка, відповідно до координат поворотних точок земельної ділянки та відповідно до технічної документації земельної ділянки, що надавалася ОСОБА_3 , не співпадає з координатами зазначеної земельної ділянки, внесеними до Державного земельного кадастру.

Ясногородська сільська рада Вишгородського району Київської області рішенням від 19 липня 2013 року № 155-25-VI передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 .

08 жовтня 2013 року державний реєстратор Вишгородського районного управління юстиції Київської області Овсієнко Л. М. прийняв рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207; номер запису про право власності: 2770499.

08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності № 10455943 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207; орган державної реєстрації - реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області (а. с. 74, 75 том 1).

З висновку експерта за результатами проведеної судової земельно-технічної експертизи від 23 травня 2018 року № 21/20-17-18 встановлено, що

- фактичне розміщення, розмір та конфігурація меж земельної ділянки кадастровий номер 3221889001:21:085:0156 відповідає державному акту на право власності на земельну ділянку від 05 липня 2011 року, виданого на ім`я ОСОБА_3 , площа - 0,1546 га та землевпорядній документації із землеустрою до нього, виготовленої ТОВ «ЗемЮРКонсалтинг» у 2010 році щодо її розташування на АДРЕСА_1 . Фактичне розміщення земельної ділянки кадастровий номер 3221889001:21:085:0156, яка має бути розташована у АДРЕСА_3 не відповідає базі даних Державного земельного кадастру України, так як вона розміщується за базою даних Державного земельного кадастру України у 84 кварталі на АДРЕСА_4 . Розмір та конфігурація меж земельної ділянки відповідає за базою даних Державного земельного кадастру України відповідає державному акту на право власності на земельну ділянку та землевпорядної документації із землеустрою до нього щодо її розташування на АДРЕСА_1 ;

- фактичне розміщення, розмір та конфігурація меж земельної ділянки кадастровий номер 3221889001:21:085:0207 відповідає даним землевпорядної документації, розробленої ТОВ «Центр геодезії та кадастру» у 2013 році та базі даних Державного земельного кадастру України і має бути на АДРЕСА_1 ;

- зміст кадастрового номеру 3221889001:21:085:0156, не відповідає інформації про розміщення ділянки даним Державного земельного кадастру України, має бути розміщена у кварталі 85, а фактично вона розміщена у кварталі 84;

- зміст кадастрового номеру 3221889001:21:085:0207 відповідає інформації про розміщення ділянки даним Державного земельного кадастру України (а. с. 1-47 том 2).

Суди попередніх інстанцій встановили, що на одну й ту ж саму земельну ділянку, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру у різний час під різними кадастровими номерами, видано два правовстановлюючих документа на право власності на земельну ділянку - ОСОБА_3 в 2009 році, а ОСОБА_2 в 2013 році та фактично вони повністю накладаються одна на одну.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Згідно статті 118 ЗК України, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок включає в себе такі стадії:

- подання заяви зацікавленою особою у приватизації земельної ділянки до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування;

- розгляд клопотання відповідним органом про надання дозволу на розробку проекту землеустрою на відведення земельної ділянки; погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, який здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин;

- прийняття рішення відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування про затвердження проекту землеустрою земельної ділянки та передача її у власність.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом (частина перша статті 126 ЗК України в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (частина перша статті 155 ЗК України).

Відповідно до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина статті 21 ЦК України).

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є його невідповідність вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.

Згідно зі статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до пункту 34 частини першої статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції пленарних засідань сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частиною першою статті 21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до частини першої статті 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Приписами статті 126 ЗК України визначено, що право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

До 01 січня 2013 року державна реєстрація земельних ділянок, які передавалися у власність із земель державної чи комунальної власності, здійснювалась з видачею державних актів на право власності на земельні ділянки. Реєстрація державних актів на право власності здійснювалась у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі.

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Суди встановили, що 05 липня 2011 року ОСОБА_3 на підставі рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 04 грудня 2009 року № 230/22 отримав Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ № 946959, площею 0,1546 га, яка розташована в с. Ясногородці Вишгородського району Київської області, кадастровий номер 3221889001:21:085:0156, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

08 жовтня 2013 року ОСОБА_2 отримала свідоцтво про право власності 10455943 на земельну ділянку площею 0,1600 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3231889001:21:085:0207; орган державної реєстрації - реєстраційна служба Вишгородського районного управління юстиції Київської області (а. с. 74, 75 том 1).

Встановивши вищенаведені фактичні обставини у справі, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про те, що право власності ОСОБА_1 порушене, оскільки земельна ділянка, відчужена на її користь на підставі договору купівлі-продажу 19 квітня 2016 року була передана у власність ОСОБА_3 на підставі рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області № 230/22 від 04 грудня 2009 року раніше (05 липня 2011 року), ніж отримана у власність відповідачем ОСОБА_2 на підставі рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області № 155-25-VI від 19 липня 2013 року (08 жовтня 2013 року).

Крім того суди попередніх інстанцій встановили та правильно вказували, що фактичне розміщення земельної ділянки кадастровий номер 3221889001:21:085:0156, яка має бути розташована у АДРЕСА_3 не відповідає базі даних Державного земельного кадастру України, оскільки вона розміщується за базою даних Державного земельного кадастру України у 84 кварталі на АДРЕСА_4 , свідчить про порушення права власності позивачки за первісним позовом на передану їй за договором купівлі-продажу у власність земельну ділянку та обмеження її у праві власності.

Таким чином, з огляду на вищенаведені норми та встановлені судами фактичні обставини у справі колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, які правильно вважали, що підставою для визнання судом першої інстанції недійсним рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району Київської області від 19 липня 2013 року № 155-25-VI в частині передачі у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки, було не порушення ОСОБА_2 вимог чинного законодавства щодо порядку отримання земельних ділянок, в межах норм безоплатної приватизації, а те, що спірна земельна ділянка не могла бути виділена у власність ОСОБА_2 оскільки станом на 19 липня 2013 року вже належала ОСОБА_3 .

Отже Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що передача у власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки суперечить статті 116 ЗК України, оскільки така земельна ділянка станом на 19 липня 2013 не належала до земель державної або комунальної власності.

Аргументи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах: 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17; від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19; від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц та не надали належної оцінки тій обставині, що судове рішення може бути обґрунтоване лише посиланням на докази, оригінали яких було оглянуто судом у судовому засіданні, а їх копії належним чином засвідчені стороною або її представником та долучено до матеріалів справи колегія суддів відхиляє з огляду на таке.

Верховний Суд у постанові від 11 липня 2018 року у справі № 904/8549/17 вказував, що відповідно до статті 77 ГПК України та статті 91 ГПК України для того щоб бути допустимим доказом будь який документ повинен бути залучений до матеріалів справи або в оригіналі або із відміткою про засвідчення копії документа.

Верховний Суд у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 вказував, що суди першої та апеляційної інстанцій не вирішивши питання про допустимість доказів, наданих відповідачем на обґрунтування заперечень проти позову, огляд оригіналів доказів у судовому засіданні, враховуючи наявність об`єктивних сумнівів у достовірності таких письмових доказів у позивача, про що вона неодноразово наголошувала під час розгляду справи, допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

У постанові від 16 червня 2021 року у справі № 190/1711/14-ц Верховний Суд зауважував, що апеляційний суд ухвалив оскаржене судове рішення за відсутності в матеріалах справи належним чином засвідчених письмових документів, якими ТОВ «ОТП Факторинг Україна» обґрунтовувало свій позов. При цьому, будучи проінформованим щодо наявності у нового кредитора оригіналів письмових доказів, суд апеляційної інстанції безпідставно не витребував їх у ТОВ «Преміум Лігал Колекшн». Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів вирішується судом. Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій вирішено спір за належними, проте недопустимими доказами у справі, наданими ТОВ «ОТП Факторинг Україна» в обґрунтування позовних вимог. Невстановлення судом апеляційної інстанції за результатами апеляційного перегляду справи фактичних обставин, що мають суттєве значення, на підставі допустимих доказів унеможливлює перевірку Верховним Судом правильності застосування норм матеріального права.

Апеляційний суд, відхиляючи доводи апеляційної скарги про те, що набуття права власності на земельну ділянку ОСОБА_3 було здійснено на підставі сфальсифікованих документів зазначав, що він критично оцінює цей довід апелянта, як такий, що спростовується копіями повних текстів рішення сільської ради про надання земельної ділянки ОСОБА_3 від 04 грудня 2009 року, наданих суду, як самою сільською радою, так і архівом Вишгородської районної адміністрації. Крім того, Державний акт про право власності на земельну ділянку містить печатку Ясногородської сільської ради, а також підпис начальника Управління Держкомзему Матвійчука О. В. та відповідно печатку Управління. Оригінал технічної документації був переданий до Фонду документації із землеустрою і згідно листа Управління № 34-1010-0.2-1978/2-16 від 17 червня 2016 року і є в наявності. Поряд з цим, щодо розміру спірної земельної ділянки, апеляційний суд також зазначав, що згідно копії витягу із рішення Ясногородської сільської ради Вишгородського району ОСОБА_3 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_5 , 1546 га. (а. с. 18 том 1).

Таким чином колегія суддів вважає, що висновки судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду у наведених постановах не суперечать, оскільки наявність порушення прав ОСОБА_1 суди встановили на підставі належних та допустимих доказів.

Вказаним також спростовуються і аргументи касаційної скарги відносно того, що суди послались на незасвідчену належним чином технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку ОСОБА_3 , виготовленої ТОВ «ЗемЮРКонсалтинг».

Крім того колегія суддів зауважує, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Таким чином, оскільки оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Щодо аргументу касаційної скарги про те, що під час розгляду справи місцевим судом, сторона відповідача за первісним позовом заявляла клопотання про надання до суду якісних копій додатків, долучених до матеріалів справи, проте судом першої інстанції вказане клопотання було проігнороване, а суд апеляційної інстанції на вказане належної уваги не звернув та помилок місцевого суду не усунув колегія суддів доходить таких висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 26 вересня 2018 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Діденко Ю. О. було заявлено клопотання про зобов`язання позивача ОСОБА_1 надати суду належним чином засвідчені, читабельні копії документів, доданих до позовної заяви.

Зі змісту аудіозапису та протоколу судового засідання, яке відбулось у суді першої інстанції 21 травня 2019 року вбачається, що зазначене клопотання суд першої інстанції розглянув, у його задоволенні відмовив з підстав відсутності оригіналів цих документів у позивача за первісним позовом.

Таким чином вищенаведений аргумент касаційної скарги колегія суддів відхиляє, оскільки він спростовується матеріалами справи.

Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Вирішення питання про поновлення виконання оскаржуваних судових рішень

За правилами статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку. Про зупинення виконання або зупинення дії судового рішення постановляється ухвала. Суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

Ухвалою від 23 січня 2023 року Верховний Суд зупинив виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 лютого 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року до закінчення касаційного провадження у справі.

Враховуючи те, що касаційна скарга ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, відповідно до положень частини третьої статті 436 ЦПК України Верховний Суд поновлює виконання рішення Вишгородського районного суду Київської області від 07 лютого 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 28 листопада 2022 року.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду