ПОСТАНОВА Касаційний цивільний суд ВС у справі № 542/1648/20

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання частини будівельних матеріалів спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину будівельних матеріалів, стягнення грошової компенсації за частину будівельних матеріалів та за проведені ремонтні роботи, визнання договору дарування недійсним.

Позов мотивувала тим, що проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2011до 2019 року. Вказувала, що в квітні 2010 року відповідач придбав житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 . За час фактичних шлюбних відносин вони з відповідачем зробили капітальний ремонт вказаного житлового будинку, а саме: зробили фундамент під будинок, добудували кухню, ванну кімнату, туалет, замінили вікна на пластикові, утеплили підлогу, зробили сучасний ремонт, побудували сучасний паркан довжиною 125 метрів. Вказувала, що вкладала власні кошти в ремонт будинку, та вважала, що її частка в придбаних будівельних матеріалах становить 31/100, а частка ОСОБА_2 - 69/100. Зазначала, що в 2019 році сім`я розпалась, а сторони домовилися, що відповідач сплатить їй частину спільно придбаного майна за час проживання в шлюбних відносинах. Проте, 07 липня 2020 року відповідач подарував житловий будинок з господарськими будівлями своїй матері ОСОБА_3

ОСОБА_1 просила суд ухвалити рішення, яким:

встановити юридичний факт, що вона проживала з відповідачем ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2011 до 2019 року;

визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 31/50 частин будівельних матеріалів, вкладених у добудову житлового будинку з господарськими будівлями та проведення капітального ремонту за адресою: АДРЕСА_1 ;

визнати за нею право власності на 31/100 частин будівельних матеріалів та стягнути з ОСОБА_2 грошову компенсацію їх вартості в розмірі 243 315 грн;

визнати договір дарування житлового будинку, укладений 07 липня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним.

Рішенням Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2021 року позов задоволено частково:

встановлено факт, що ОСОБА_1 проживала з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 2011 до 2019 року;

стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 243 315 грн;

у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за час спільного проживання мали спільний побут та спільний бюджет, спільно вели господарство, здійснювали спільні витрати та придбання майна в інтересах сім`ї, зокрема, меблів, побутової техніки, будівельних матеріалів, проводили будівельні та ремонтні роботи з метою покращення матеріально-побутових умов сім`ї. Суд установив, що деякі ремонті роботи здійснювалися за рахунок індивідуальних трудових зусиль позивачки, а розрахунки за проведені ремонтні роботи у домоволодінні здійснювала саме ОСОБА_1 . З огляду на зазначене суд дійшов висновку про те, що спірне майно було набуте сторонами за час спільного проживання та в результаті спільної праці й за спільні грошові кошти, тому будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку, а також споруди, вартість яких відповідно до висновку експертного дослідження складає 486 630 грн, у розумінні положень частини першої статті 61 СК України є об`єктом права спільної сумісної власності сторін.

З огляду на відсутність в матеріалах справи доказів існування обставин, які були б підставою для відступлення від засад рівності часток, відсутність домовленостей між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо правового режиму майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності, суд зробив висновок, що частки майна ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у праві спільної сумісної власності на будівельні матеріали, конструктивні елементи будинку та споруди є рівними. З урахуванням висновку експертного дослідження № 52 суд зазначив, що вартість частки ОСОБА_1 у праві спільної власності становить 243 315 грн.

За таких обставин суд вбачав наявними підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та стягнення компенсації вартості частки у спільному майні.

Натомість в задоволенні позовної вимоги про визнання права власності на будівельні матеріали суд відмовив з огляду на обрання позивачкою неефективного способу захисту в цій частині. Позовну вимогу про визнання договору дарування житлового будинку недійсним суд відхилив з огляду на ненаведення позивачкою нормативно-правового обґрунтування недійсності оспорюваного нею правочину.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 23 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, а рішення Новосанжарського районного суду Полтавської області від 21 жовтня 2021 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками, зробленими місцевим судом по суті спору, та акцентував на тому, що рішенням суду першої інстанції права ОСОБА_3 не порушені, а ОСОБА_2 судове рішення в апеляційному порядку не оскаржив.

Аргументи учасників справи

У квітні 2023 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на вказані судові рішення та просила їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_2 . Посилається також на те, що суд першої інстанції не повідомив відповідачку про призначення судового засідання на 21 жовтня 2021 року.

У травні 2023 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому позивачка просила залишити її без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано тим, що суди зробили правильний висновок про підтвердження факту проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу та здійснення ремонту домоволодіння за спільні кошти.

У червні 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити, скасувавши оскаржені судові рішення.

Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2023 року відкрито касаційне провадження в справі та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).

В ухвалі Верховного Суду від 10 травня 2023 року зазначено, що ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суди при вирішенні справи не застосували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 12 грудня 2019 року в справі № 490/4949/17, від 27 лютого 2019 року в справі № 466/3769/16, від 11 листопада 2019 року в справі № 522/25049/16, від 11 листопада 2019 року в справі № 712/14547/16.

У травні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аналіз змісту та вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що судові рішення оскаржуються в касаційному порядку в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю та стягнення грошової компенсації вартості частки в спільному майні. В іншій частині судові рішення в касаційному порядку не оскаржуються та Верховним Судом не переглядаються.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.

У пункті 5 частини третьої статті 2 ЦПК України вказано, що основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

У справі, що переглядається:

рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом, задоволено дві позовні вимоги (про встановлення факту проживання однією сім`єю та стягнення грошової компенсації), які пред`явлені до ОСОБА_2 ;

у задоволенні позовної вимоги, відповідачем за якою є ОСОБА_3 (про визнання договору дарування недійсним), судами відмовлено;

зміст касаційної скарги свідчить, що вона подана відповідачкою фактично на захист прав та інтересів іншого учасника справи - ОСОБА_2 , який своїм правом на подання апеляційної та касаційної скарг або приєднання до них не скористався. Така процесуальна поведінка відповідача свідчить про його повну згоду з оскарженими судовими рішеннями ;

аналіз аргументів касаційної скарги дає підстави для висновку, що ОСОБА_3 не навела переконливих доводів того, яким чином оскаржені судові рішення в частині задоволених позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та стягнення компенсації вартості частки в спільному майні порушує її права та інтереси за умови, що ОСОБА_2 в цій частині судові рішення не оскаржив, тобто погодився з ними.

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скарги про неповідомлення судом першої інстанції ОСОБА_3 про судове засідання, призначене на 21 жовтня 2021 року, адже аналіз матеріалів справи свідчить, що судове засідання було призначене місцевим судом на 20 жовтня 2021 року. За даними трекінгу поштових відправлень ОСОБА_3 була повідомлена про призначення розгляду справи на 20 жовтня 2021 року (т. 2, а. с. 178). У судовому засіданні 20 жовтня 2021 року суд повернув заяву ОСОБА_3 про розгляд справи в режимі відеоконференції без розгляду, заслухав пояснення учасників справи, які з`явилися, та видалився до нарадчої кімнати, зазначивши, що оголошення судового рішення відбудеться 21 жовтня 2021 року. За таких обставин доводи відповідачки про неповідомлення відповідачки належним чином про призначення розгляду справи на 21 жовтня 2021 року спростовуються наявними в матеріалах справи документами.

Тому касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судові рішення в оскарженій частині - залишенню без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,